Постанова

від 27.11.2018 по справі 817/634/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/1511/18

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Багрія В.М., Заверухи О.Б.

за участі секретаря судового засідання Смидюк Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року (суддя - Недашківська К.М., м. Рівне, повний текст судового рішення складено 30 травня 2018 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Поліссяагрокорм до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю Поліссяагрокорм 26.02.2018 звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.12.2017 №0008411403. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне ППР прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нікчемності, фіктивності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю Шевур у зв'язку з неможливістю здійснювати господарську діяльність та фіктивністю їх діяльності, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Наголошує, що реальність, правомірність і відповідність господарських операцій чинному законодавству підтверджується всіма необхідними та достатніми первинними документами.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року у справі №817/634/18 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що обов'язковою умовою виникнення у платника податків права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Вважає, що за відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ТОВ Поліссяагрокорм зареєстроване Рівненською районною державною адміністрацією Рівненської області 20.01.2015 за №16021020000003182, з 21.01.2015 перебуває на податковому обліку в органах державної податкової служби, станом на 14.11.2017 перебуває на обліку в Рівненській ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області. Основним видом його діяльності є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 08.11.2017 по 14.11.2017 Головним управління ДФС у Рівненській області проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ Поліссяагрокорм з питань дотримання вимог податкового, валютного, митного та іншого законодавства за наслідками проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ Шевур за період з 01.07.2016 по 30.06.2017, за результатами якої складено акт від 21.11.2017 №1310/17-00-14-03/39591251 (далі - Акт).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. а п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду з податку на додану вартість: за грудень 2016 на суму 116 266 грн. за січень 2017 на суму 116 266 грн., за лютий 2017 на суму 116 266 грн., за березень 2017 на суму 174 233 грн., за квітень 2017 на суму 174 233 грн., за травень 2017 на суму 174 233 грн. та за червень 2017 на суму 174 233 грн.

Відповідачем 01.12.2017 на підставі Акта прийнято ППР №0008411403, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 174233 грн.

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, придбані в останнього товари, роботи та послуги використані в господарській діяльності позивача. Відповідні висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

У відповідності до п.44.1 ст.44 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп.14.1.178 п.14.1 ст.14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. а п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пп. а п.198.1 ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6. ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність (нереальність) господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження податку з ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ Шевур підтверджена такими документами:

Договором поставки від 09.12.2016 №0912-01, укладеним між ТОВ Шевур (Постачальник) та ТОВ Поліссяагрокорм (Покупець), відповідно до умов якого Постачальник в порядку та на умовах даного Договору зобов'язується продавати Покупцеві сою, пшеницю, кукурудзу та інший товар, згідно накладних та/або специфікацій на кожну конкретну партію товару; на виконання умов Договору поставки між сторонами правочину укладені та оформлені специфікації до Договору поставки №1 від 09.12.2016, №2 від 22.12.2016, №3 від 13.03.2017; видаткові накладні №01/12 від 13.12.2016, №02/12 від 22.12.2016, №11/03 від 17.03.2017; податкові накладні №22 від 13.12.2016, №23 від 22.12.2016, №43 від 17.03.2017; оплату за поставлений товар здійснено відповідно до платіжних доручень №997 від 14.12,2016 на суму 100000 грн., №1003 від 15.12.2016 на суму 95000 грн., №1007 від 16.12.2016 на суму 50000 грн., №1020 від 21.12.2016 на суму 103994 грн., №1051 від 23.12.2016 на суму 150000 грн., №1087 від 29,12.2016 на суму 60000 грн., №5 від 04.01.2017 на суму 20000 грн., №14 від 05.01.2017 на суму 45000 грн., №23 від 06.01.2017 на суму 43600 грн. та №43 від 13.01.2017 на суму 30000 грн.

На підтвердження транспортування придбаного товару позивачем надано до перевірки товарно-транспортні накладні № 01/12 від 13.12.2016, №22/12-01 від 22.12.2016, №01/17 від 17.03.2017.

Згідно оборотно-сальдових відомостей по рахунках 631, 2011, 6442, 311, 232 за грудень 2016, січень, лютий, березень 2017, в бухгалтерському обліку придбання сої та розрахунки з ТОВ Шевур відображено бухгалтерськими проведеннями. Відбулася передача сої у допоміжне виробництво, і відповідно вироблено напівфабрикат соя екструдована повножирова .

Станом на 31.03.2017 за отриманий товар (сою) за розрахунками з ТОВ Шевур сальдо відповідно до бухгалтерського рахунку 631 відсутнє. Дані обставини підтверджені наявними в матеріалах справи доказами та не заперечуються фіскальним органом.

Крім того, відповідно до наданих позивачем пояснень, до січня 2017 зерно сої використовувалося позивачем як сировина у виробництві комбікорму, доставка сої відбувалася безпосередньо на завод у с. Малий Шпаків постачальником або власним транспортом (в залежності від умов договорів). Підтвердженням наявності складських приміщень у позивача та основних засобів для виробництва комбікорму та переробки зерна сої є Договір оренди приміщення комбікормового заводу із обладнанням від 07.05.2015 №01/05/2015 (з додатками). Також у жовтні 2016 року позивачем укладено Договір найму будівлі від 03.10.2016 (з додатками) у смт. Клевань Рівненського району для розміщення цеху з переробки зернових та олійних культур. На початку січня 2017 року ТОВ Поліссяагрокорм в смт. Клевань було встановлено та введено в експлуатацію власне обладнання, а саме: екструдерний комплекс та олійний прес. На цих потужностях з січня 2017 року підприємство виробляє із зерна сої три види напівфабрикатів: соя екструдована повножирова, олія соєва та повножирова макуха сої, які є складовими для виробництва комбікорму і значно покращують їх якість. В залежності від постачання та потреб виробництва, зерно сої надходить на склад у с. Малий Шпаків, надалі необхідна кількість доставляється власним транспортом товариства у смт. Клевань в цех переробки олійних культур для виробництва напівфабрикатів. Також зерно сої може бути доставлено постачальниками безпосередньо на олійний цех або власним транспортом. Готовий напівфабрикат із цеху, що розміщений в смт. Клевань, перевозиться власним транспортом на завод у с. Малий Шпаків для виробництва комбікорму.

На підтвердження вищенаведеного позивачем надано видаткові касові ордери №37 від 07.04.2017, №4 від 06.01.2017, №30 від 22.03.2017, №25 від 07.03.2017, №9 від 07.02.2017, накладну на передачу готової продукції №13 від 19.01.2017, накладну вимогу №13 від 19.01.2017, подорожній лист №10/1DAF від 19.01.2017, накладну на переміщення №8 від 19.01.2017, накладну вимогу №77 від 29.03.2017, накладну на передачу готової продукції №81 від 29.03.2017, накладну на переміщення №47 від 29.03.2017, накладну на переміщення №31 від 29.03.2017, подорожній лист №52/DAF від 29.03.2017, накладну на передачу готової продукції №70 від 27.03.2017, накладну вимогу №70 від 27.03.2017, накладну на переміщення №26 від 27.03.2017, накладну на переміщення №27 від 27.03.2017 та подорожній лист №50/DAF від 27.03.2017.

Також до матеріалів справи позивачем надано докази подальшої реалізації виготовленої із сої продукції для ТОВ Маяк-3 : договір поставки, специфікації, видаткові накладні, накладні-вимоги, накладні на передачу готової продукції, товарно-транспортні накладні, податкові накладні та посвідчення про якість.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача. Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування податкового кредиту платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Також, у разі наявності у контролюючого органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

З даного приводу апеляційний суд зазначає, що платник податків не може нести відповідальності за дії контрагента при відсутності його вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості, як елемента верховенства права (стаття 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (стаття 61 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності полягає в тому, що якщо контрагент платника податків не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи неналежним чином веде податковий чи бухгалтерський облік, то це не може бути підставою для настання негативних наслідків для самого платника податків. Згідно з вимогами чинного законодавства, на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено обов'язок контролювати звітність контрагента, своєчасність та повноту сплати ним податків, тощо. Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Також, наявність певної аналітичної інформації з інформаційних систем податкового органу або відомості, одержані від інших підрозділів податкової служби чи інших органів державної влади, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів, однак не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності позивач не міг продати товар контрагентам.

Висновки відповідача не можуть ґрунтуватися на податковій інформації по контрагентах позивача, та не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Крім того, як слідує з висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.03.2018 у справі №804/939/16 податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер, та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.

Верховний Суд у постанові від 07.03.2018 у справі №804/3420/16 вказує, що посилання податкового органу на порушення податкового законодавства контрагентами по ланцюгу постачання не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, оскільки їх зобов'язання не спричиняють податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами. З приводу припущень відповідача про відсутність у контрагентів позивача необхідних кадрів та основних фондів, а також можливість виконувати ними діяльності, яка не передбачена статутом, суд зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Крім того, такі висновки податкового органу, на якого в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, не підтверджені документально.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Обачний платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової добросовісності за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі Iнтерсплав проти України (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Виходячи з наведеного, господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ Шевур за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення. При цьому, судом першої інстанції цілком обґрунтовано зазначено, що відповідачем не надано суду доказів наявності вироку щодо посадових осіб ТОВ Шевур , який би вказував на нереальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентом.

Відповідачем не надано доказів недійсності первинних документів, на підставі яких позивачем відображено в бухгалтерському та податковому обліку господарські операції з ТОВ Шевур . Крім того, в акті перевірки не зазначено про проведення зустрічних перевірок по взаємовідносинах ТОВ Поліссяагрокорм з контрагентом, а також в акті перевірки відсутня інформація про наявність судових рішень про визнання нереальними спірних господарських операцій.

Суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товар, незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Відтак, відповідачем не доведено, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання податкової вигоди, як то вказує відповідач. Фіскальний орган не заперечує факту придбання товару - сої, проте заперечує, що товар був придбаний у контрагента - ТОВ Шевур .

З даного приводу суд зазначає, що реальність вчинюваної господарської операції - це встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності. Висновки Акту перевірки не спростовують фактичного руху активів позивача, а відповідно до його змісту оплата за договорами підтверджена, що доводиться і платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Як уже зазначено вище, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, який у подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та робіт (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

У поданій апеляційній скарзі, відповідач вказує, що в товарно-транспортних накладних, наданих до перевірки, зазначений пункт навантаження - м. Володимир-Волинський, вул. Княгині Ольги, 5. За даними інтернет-сторінки, за вказаною адресою знаходиться Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів, напрямком діяльності якого є надання послуг із приймання, доведення до базисних кондицій, зберігання, відвантаження та переробка зерна. Проте, складські документи на зерно, товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа для перевірки не надані, чим порушено вимоги статей 24, 26, 37 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні .

З даного приводу апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до пункту 4.1 Договору поставки, поставка товарів здійснюється зі складу Постачальника на склад Покупця на умовах СРТ (згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс-2010 за видатково-прибутковими накладними, в яких зазначається найменування, кількість та загальна вартість партії товарів.

На виконання умов п.4.1 Договору поставки, ТОВ Шевур оформило та надало для позивача видаткові накладні №01/12 від 13.12.2016, №02/12 від 22.12.2016, №11/03 від 17.03.2017, які надані до перевірки та матеріалів справи. Також під час поставки сої ТОВ Шевур надало три посвідчення про якість: від 13.12.2016, від 22.12.2016 та від 17.03.2017.

Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26.03.2008 №101 Про затвердження національних стандартів, внесення змін до національних стандартів, скасування нормативних документів та внесення змін до наказів Держспоживстандарту від 18.05.2007 №104 та від 05.07.2007 №144 затверджено Національний стандарт України, зокрема, ДСТУ 4964:2008 (соя). Цей стандарт поширюється на насіння сої, призначене для використовування на продовольчі, кормові та технічні потреби і для експортування. Згідно п.5.1 стандарту, вимоги до постачального насіння сої вказано в таблиці 1, зокрема, вимоги до насіння сої: вологість, %, не більше ніж 12,0, масова частка білка, в перерахунку на суху речовину, %, не менше ніж 35,0, масова частка олії, в перерахунку на суху речовину, %, не менше ніж 12,0, сміттєва й олійна домішки (разом), %, не більше ніж 10,0, зокрема сміттєва домішка 3,0. В олійній домішці: морозобійне насіння сої 5,0, насіння соняшнику 2,0, насіння рицини не дозволено. Зараженість шкідниками - не дозволено, крім зараженості кліщем не вище 1-го ступеня. Згідно отриманих від постачальника посвідчень про якість, якісні показники товару відповідають вимогам ДСТУ 4964:2008 (соя). Додатково позивачем проведено лабораторне дослідження отриманої сої, що підтверджується звітами про результати досліджень від 13.12.2016, від 22.12.2016 та від 17.03.2017. Будь-яких інших документів (такі, як складські документи на зерно, товаророзпорядчі документи, тощо) умовами Договору поставки не передбачено. Відтак, доводи скаржника в цій частині висновки суду першої інстанції не спростовують.

Під час розгляду справи відповідачем не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету України за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Крім того, відповідачем не доведений факт несумісності предмету правочину з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібен для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не надав.

Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, досліджено господарські операції позивача з зазначеним вище контрагентом, за яким ТОВ Поліссяагрокорм було сформовано свій податковий облік, та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що предметом оскарження в даній справі є податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 01.12.2017 №0008411403. Однак, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ Поліссяагрокорм , в абзаці другому резолютивної частини рішення визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 01.12.2017 №00084411403, з огляду на що апеляційний суд приходить до висновку про допущення судом першої інстанції помилки в зазначенні номера оскаржуваного податкового повідомлення рішення.

Відповідно до ст.317 КАС України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. За наведених обставин колегія суддів вважає за можливе змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, виклавши другий абзац в іншій редакції.

Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року у справі №817/634/18 змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 01 грудня 2017 року №0008411403 .

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді В. М. Багрій О. Б. Заверуха Повне судове рішення складено 29 листопада 2018 року.