Постанова

від 14.11.2018 по справі 457/673/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 457/673/15-ц

провадження № 61-35944св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. ,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_2,

представники заявника - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

заінтересовані особи: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєв Олександр В'ячеславович,

представник примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Маркіна Лілія Геннадіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Трускавецького міського суду Львівської області від 14 листопада

2017 року в складі судді Грицьківа В. Т. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Савуляка Р. В., Ніткевича А. В.,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою до відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР Департаменту ДВС МЮУ), головного ВПВР Департаменту ДВС МЮУ - Медведєва О.В., про визнання дій державного виконавця протиправними та скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

Заява мотивована тим, що головним державним виконавцем

ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Медведєвим О. В. винесено постанову

від 27 березня 2017 року ВП № 49339815 про стягнення з нього виконавчого збору за виконавчим листом № 457/673/15-ц, виданого 13 жовтня 2015 року Трускавецьким міським судом Львівської області. Указану постанову скаржник вважав незаконною, оскільки вона винесена з порушенням вимог Законів України Про іпотеку та Про виконавче провадження у редакції чинній на час вчинення виконавчої дії.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив суд визнати дії державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Медведєва О. В. протиправними щодо винесення постанови від 27 березня 2017 року № 49339815 про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 6 846 189,97 грн та скасувати указану постанову.

Ухвалою Трускавецького міського суду Львівської області від 14 листопада

2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2018 року, скаргу задоволено.

Поновлено ОСОБА_2 строк на оскарження.

Визнано дії державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ

Медведєва О. В. протиправними.

Скасовано постанову головного державного виконавця ВПВР Департаменту

ДВС МЮУ Медведєва О. В. від 27 березня 2017 року № 49339815 про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в розмірі 6 846 189,97 грн.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржувана постанова головного держаного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Медведєва О. М.

від 27 березня 2017 року про стягнення виконавчого збору є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки при винесенні указаної постанови державний виконавець керувався нормами Закону України Про виконавче провадження , який втратив чинність.

У червні 2018 рокуДепартамент ДВС МЮУподав до Верховного Суду касаційну скаргу, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, в якій, просив скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанції та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутні підстави для задоволення вимог скарги, оскільки при винесенні оскаржуваної постанови державним виконавцем не було порушено норми чинного законодавства України та Закону України Про виконавче провадження . Судами попередніх інстанцій помилково застосовано норми Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року, оскільки виконавчі дії з виконання виконавчого листа від 13 жовтня 2015 року № 457/673/15-ц розпочаті до набрання чинності указаного закону, а тому повинні бути завершені у порядку Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року.

У вересні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судові рішення є законними і обґрунтованими.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої

статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Частиною другою статті 74 Закону України Про виконавче провадження у редакції від 02 червня 2016 року передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Вирішуючи справу по суті, суди не звернули уваги на те, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки заявник оспорює дії державного виконавця в частині винесення ним постанови від 27 березня 2017 року про стягнення з боржника виконавчого збору, прийнятої після набрання указаним вище Законом України чинності.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 06 червня 2018 року в справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 03 жовтня 2018 року в справі № 813/4440/16 (провадження № 11-852апп18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 27 цього Кодексу.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Ураховуючи викладене, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга ВПВР Департаменту ДВС МЮУ підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Ухвалу Трускавецького міського суду Львівської області від 14 листопада

2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня

2018 року скасувати, провадження у справі за скаргою ОСОБА_2 про визнання дій державного виконавця протиправними та скасування постанови про стягнення виконавчого збору, заінтересовані особи: відділ примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєв Олександр В'ячеславович - закрити.

Повідомити ОСОБА_2, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В. М. Коротун

В. П. Курило