Рішення

від 27.11.2018 по справі 0840/3532/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 листопада 2018 року Справа № 0840/3532/18 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Садового І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Вельможко К.С.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовною заявою: Селянського (фермерського) господарства "Даня" (70422, Запорізька область, с.Нове Запоріжжя, вул. Кірова, вул. 1-В, код ЄДРПОУ 22150881)

до: Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул.Українська, буд.50, код ЄДРПОУ 39820689)

про: визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.08.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ( з урахуванням уточнень) Селянського (фермерського) господарства Даня (далі - позивач, С(Ф)Г Даня ) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області щодо відмови у наданні Селянському (фермерському) господарству Даня згоди на поділ земельної ділянки (кадастровий номер - 2322183500:06:001:0035), загальною площею 33,5154 га, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Долинська сільська рада, за межами населених пунктів, викладену у листі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 06.08.2018 №27-8-0.302-5135/2-18;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області надати Селянському (фермерському) господарству Даня відповідно до п. є) ст. 56 Закону України Про землеустрій , згоду на поділ земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні С(Ф)Г Даня з метою формування технічної документації з землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер -2322183500:06:001:0035), загальною площею 33,5154 га, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Долинська сільська рада, за межами населених пунктів.

Ухвалою суду від 29.08.2018 позовну заяву було залишено без руху на підставі ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивачу було надано 5-денний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 10.09.2018 позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 28.09.2018 відкрито провадження у справі та за правилами спрощеного позовного провадження призначено судове засідання по справі на 07.11.2018.

У судовому засіданні оголошувалися перерви до 22.11.2018 та до 27.11.2018.

У судовому засіданні 27.11.2018, на підставі ст.243 КАС України, судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У відповідності до вимог ч.1 ст.229 КАС України у відкритому судовому засіданні здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу Акорд .

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтування позовних вимог викладено у позовній заяві від 15.11.2018, а також у відповіді на відзив від 13.11.2018. Зокрема, зазначено, що голова господарства, як представник юридичної особи, яка користується земельною ділянкою (кадастровий номер - 2322183500:06:001:0035), звернувся до відповідача не з заявою про приватизацію земельної ділянки, а з заявою про надання згоди на поділ земельної ділянки, для розробки технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер - 2322183500:06:001:0035), що є в постійному користуванні С(Ф)Г Даня - витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер витягу: 82540432). До заяви було надано всі необхідні для розгляду документи. Відповідач, пославшись на норми матеріального права, які не стосуються питання поділу земельної ділянки, а регламентують відносини щодо приватизації землі - згоди на поділ не надав. Посилаючись на постанову Верховного Суду України від 27.02.2018 у справі № 816/591/-15а, зазначає, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, прийняти технічну документацію, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин. Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 21.11.2018. Позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, тому у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі. Зазначив, що у заяві від 09.07.2018 № 31 позивачем була вказана мета поділу земельної ділянки, а саме реалізація права членів фермерського господарства на одержання безоплатно у власність наданих їм у користування земельних ділянок із земель державної і комунальної власності у розмірі земельної частки (паю). Аналізуючи положення ст.13 Закону України Про фермерське господарство , відповідач зазначає, що саме члени фермерського господарства повинні звертатись до уповноваженого органу з відповідним клопотанням, оскільки саме їм гарантовано право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Також, це передбачено й ст. 32 Земельного кодексу України, а саме, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського господарства розташованого на території відповідної ради. Отже, приватизація земель фермерського господарства його членами повинна відбуватись саме в порядку, який передбачений ст. 118 Земельного кодексу України. З приводу вимоги позивача зобов'язання відповідача надати дозвіл, то відповідач посилаючись на позиції Верховного Суду та Європейського Суду зазначає, що питання щодо надання дозволу є виключною компетенцією відповідача, а тому є безпідставною. За таких обставин, вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

11.07.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою від 09.07.2018 № 31, яка була зареєстрована канцелярією за вх. №27-4056/0/1-18, про надання згоди на поділ земельної ділянки для розробки технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер - 2322183500:06:001:0035), що є у постійному користуванні С(Ф)Г Даня , витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер витягу: 82540432) (а.с. 30, 60-61).

В заяві зазначено, що земельна ділянка загальною площею 33,5154 га. знаходиться за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Долинська сільська рада, за межами населених пунктів. Мета поділу земельної ділянки - реалізація права членів фермерського господарства, відповідно до статті 13 Закону України Про фермерське господарство та статей 31 та 32 Земельного кодексу України на одержання безоплатно у власність наданих їм у користування земельних ділянок із земель державної і комунальної власності у розмірі земельної частки (паю).

До заяви позивачем було додано документи, які підтверджують статус фермерського господарства, а також, документи, які підтверджують право фермерського господарства на постійне користування вищевказаною земельною ділянкою, а саме: копія виписки з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо реєстрації селянського (фермерського) господарства; копія Статуту селянського (фермерського) господарства Даня ; копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою; схема розміщення земельної ділянки.

Листом від 06.08.2018 за вих. №27-8-0.302-5135/2-18 Головне Управління Держгеокадастру у Запорізькій області відмовило позивачу у задоволені заяви (клопотання), з посиланням на те, що приватизація земель фермерського господарства його членами має здійснюватися в порядку, визначеному ст. ст. 118 Земельного кодексу України та ст.13 Закону України Про фермерське господарство (а.с.31, 62).

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у наданні згоди на поділ земельної ділянки протиправними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.2 ст.2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як свідчать матеріали справи та не заперечувалось сторонами, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на поділ земельної ділянки, відповідач пославшись на норми матеріального права, які регламентують відносини щодо приватизації землі, зауважив позивачу про необхідність здійснення приватизації земель фермерського господарства його членами у порядку ст.118 ЗК України та ст.13 Закону України Про фермерське господарство .

За приписами ст. 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про фермерське господарство", надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно із положенням ч. 1 ст. 12 Закону України Про фермерське господарство землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до ст.13 Закону України Про фермерське господарство члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Аналогічний припис містить і норма ст. 32 ЗК України якою встановлено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Із положень ст.118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч.7 цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Оцінюючи мотиви відмови відповідача на заяву позивача суд зазначає, що вищезазначені норми регулюють питання щодо передачі у власність земельної ділянки, натомість, С(Ф)Г Даня звернулося до відповідача не з заявою про приватизацію земельної ділянки, а з заявою про надання саме згоди на поділ земельної ділянки, для розробки технічної документації із землеустрою.

При цьому, до заяви позивачем були додано документи, які підтверджують статус фермерського господарства, а також, документи, які підтверджують право фермерського господарства на постійне користування вищевказаною земельною ділянкою.

Пунктом є) ст. 56 Закону України Про землеустрій , у відповідності до якого позивач звернувся до відповідача із заявою №31 від 09.07.2018, встановлено що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок включає згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Оскільки спірна земельна ділянка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області відноситься розгляд питання про надання згоди на поділ земельної ділянки.

Метою звернення позивача з відповідною заявою є реалізація права користувача земельної ділянки, відповідно до ст.ст.92, 95 ЗК України та ст.56 Закону України Про землеустрій на поділ земельної ділянки, яка знаходиться в його постійному користуванні.

Таким чином, відмова Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області у наданні Селянському (фермерському) господарству Даня згоди на поділ земельної ділянки (кадастровий номер - 2322183500:06:001:0035), загальною площею 33,5154 га, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Долинська сільська рада, за межами населених пунктів, викладена у листі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 06.08.2018 №27-8-0.302-5135/2-18 є необгрунтованою, без вирішення по суті заяви позивача, відтак є протиправною.

За приписами ч.4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин, суд вважає необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень, розглянути повторно заяву Селянського (фермерського) господарства Даня №31 від 09.07.2018 про надання згоди на поділ земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні Селянського (фермерського) господарства Даня з метою формування технічної документації з землеустрою щодо поділу земельної ділянки з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати згоду на поділ земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні Селянського (фермерського) господарства Даня з метою формування технічної документації з землеустрою щодо поділу земельної ділянки, суд виходить з наступного.

Як вже зазначалось вище, відповідний суб'єкт владних повноважень за наслідком розгляду клопотання та аналізуючи пакет доданих до нього документів, дає згоду на поділ земельної ділянки, для розробки технічної документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у її наданні.

Отже, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено вирішення питання щодо надання такої згоди. Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб'єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Згідно з Рекомендацією №R(80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином, суд не може втручатись в дискреційні повноваження та виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

ОСОБА_3 Суд у подібних правовідносинах у справі №815/3799/17 від 08.05.2018 дійшов аналогічного висновку.

Відповідно до ч.1-2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч.1, 2, 3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.134 КАС України:

1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

3. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6400,00 грн. до матеріалів справи позивачем подано копію договору про надання правової допомоги від 22.08.2018; Акт-розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу від 14.11.2018; платіжне доручення № 169 від 23.08.2018 на суму 3000грн.; квитанцію до прибуткового касового ордеру №4 від 14.11.2018 на суму 3400,00 грн.

Перелік послуг які були надані адвокатом це: надання юридичної консультації (200,00 грн.), вивчення та аналіз наданих клієнтом документів (200,00 грн.), складання позовної заяви (1500,00 грн.), складання відповіді на відзив на позовну заяву (1500,00 грн.) та представництво у суді (3000,00грн.).

Зважаючи на надані докази, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки послуги з надання юридичної консультації (200,00 грн.) та вивчення та аналіз наданих клієнтом документів (200,00 грн.) фактично включаються в послугу підготовка та подання позовної заяви.

Крім того, представником позивача не надано суду належних доказів виконання зазначених послуг.

Витрати ж на складання позовної заяви (1500,00 грн.), складання відповіді на відзив на позовну заяву (1500,00 грн.) та представництво у суді (3000,00грн.) суд вважає співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, а, тому задовольняє клопотання позивача про стягнення їх з відповідача на користь позивача.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у загальному розмірі 3524,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями 21.08.2018 №164 та від 12.11.2018 №239 (а.с.3 та 70, відповідно).

Таким чином, судовий збір у розмірі 1762,00 грн., та витрати на правничу допомогу у розмір 3000 ((1500+1500+3000)/2) грн. 00 коп. підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Селянського (фермерського) господарства "Даня" (70422, Запорізька область, с.Нове Запоріжжя, вул. Кірова, вул. 1-В, код ЄДРПОУ 22150881) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул.Українська, буд.50, код ЄДРПОУ 39820689) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області у наданні Селянському (фермерському) господарству "Даня" згоди на поділ земельної ділянки (кадастровий номер - 2322183500:06:001:0035), загальною площею 33,5154 га, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Долинська сільська рада, за межами населених пунктів, викладену у листі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 06.08.2018 №27-8-0.302-5135/2-18.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повторно розглянути заяву Селянського (фермерського) господарства "Даня" №31 від 09.07.2018 про надання згоди на поділ земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні Селянського (фермерського) господарства "Даня" з метою формування технічної документації з землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер - 2322183500:06:001:0035), загальною площею 33,5154 га, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Долинська сільська рада, за межами населених пунктів, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул.Українська, буд.50, код ЄДРПОУ 39820689) на користь Селянського (фермерського) господарства "Даня" (70422, Запорізька область, с.Нове Запоріжжя, вул. Кірова, вул. 1-В, код ЄДРПОУ 22150881) судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 30.11.2018.

Суддя І.В. Садовий