Постанова

від 29.11.2018 по справі 376/732/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

29 листопада 2018 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/1963/2018

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Кравець В.А., Стрижеуса А.М.,

за участю секретаря Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Сквирського районного суду Київської області

в складі судді Віговського С.І.

від 14 серпня 2018 року

у справі №376/732/18 Сквирського районного суду Київської області

за скаргою ОСОБА_2

на дії старшого державного виконавця Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Грищенко Наталії Олександрівни,

стягувач - ОСОБА_1,

В С Т А Н О В И В:

13 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Сквирського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Сквирський РВ ДВС ГТУЮ у Київській обл.) ГрищенкоН.О. та просив визнати незаконними дії державного виконавця щодо прийняття постанови про опис та арешт майна боржника від 04.04.2018 та скасувати дану постанову як незаконну.

Скаргу обґрунтовував тим, що рішенням Сквирського районного суду Київської області стягнуто з нього на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яке а ні в добровільному, а ні в примусовому порядку він не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати аліментів.

Вказував, що заборгованість зі сплати аліментів виникла у зв'язку з тим, що він офіційно не працює та на його утриманні знаходиться дружина ОСОБА_5.

В ході виконавчого провадження державним виконавцем задля забезпечення реального виконання рішення прийнято постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 04.04.2018, якою накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1

Посилаючись на те, що постанову про опис та арешт майна боржника державним виконавцем прийнято з порушенням Закону України Про виконавче провадження , оскільки майно, на яке накладено арешт належить не йому, а дружині ОСОБА_5, просив скаргу задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 14 серпня 2018 року скаргу задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в обґрунтування якої вказала, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, за неповного з'ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення скарги.

Вказувала, що суд першої інстанції при постановленні ухвали дійшов суперечливих висновків про те, що діями державного виконавця при винесенні постанови про опис та арешт майна боржника та безпосередньо самою постановою порушено права та законні інтереси боржника, тоді як нерухоме майно на яке накладено арешт оспорюванню постановою належить на праві власності іншій особі.

Висновок суду про зменшення розміру заборгованості ОСОБА_2 по сплаті аліментів на утримання дитини зменшується суперечить дійсним обставинам справи.

Також, вважала, що не ґрунтується на матеріалах справи і висновок суду про те, що арешт накладено без урахування суми стягнення.

Зазначала, що ОСОБА_2 є злісним боржником по сплаті аліментів, ухиляється від сплати аліментів різними способами, а скасування постанови державного виконавця про опис та арешт майна боржника взагалі унеможливлює виконання рішення суду про стягнення аліментів.

Вказувала, що в 2017 році ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_5 придбали автомобіль та займаються торгівлею на ринку. В цілях ухилення від сплати аліментів все оформлено на дружину ОСОБА_2

Крім цього, як на підставу скасування ухвали ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 пропущено строк звернення до суду зі скаргою.

Щодо порушення судом норм процесуального права посилалася на те, що судом першої інстанції порушено строки розгляду скарги.

За наведених обставин просила задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 14.08.2018 та відмовити в задоволенні скарги.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_2 подав відзив, посилаючись на те, що апеляційна скарга є безпідставною, а ухвала суду є законною та обґрунтованою.

Вважав, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови державний виконавець діяв в порушення вимог Закону України Про виконавче провадження , оскільки майно, на яке накладено арешт, належить третій особі, а доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.

За вказаних обставин просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу - без змін.

Старший державний виконавець Сквирського РВ ДВС ГТУЮ у Київській обл. своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Стягувач - ОСОБА_1, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила.

Заявник - ОСОБА_2, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Старший державний виконавець Сквирського РВ ДВС ГТУЮ у Київській обл. Грищенко Н.О. належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що нерухоме майно, на яке державним виконавцем накладено арешт, належить на праві власності іншій особі, яка не є учасником виконавчого провадження, у зв'язку з чим дійшов висновку про те, що при винесенні постанови про опис та арешт майна боржника державний виконавець діяв в порушення вимог Закону України Про виконавче провадження .

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його помилковим, з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України Про виконавче провадження (далі - Закон) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх в добровільному порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців (ч. 1 ст. 5 Закону).

Згідно з частиною першою статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами ч. 1 ст. 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з ч. 5 ст. 48 Закону у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (ч. 8 ст. 48 Закону).

За приписами частин 3, 4 ст. 50 Закону у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Сквирського районного управління юстиції від 19 вересня 2008 року ВП №9264796 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-911 від 27.10.2006.

На виконання вимог Закону України Про виконавче провадження державним виконавцем здійснено запит до відповідних органів щодо місця роботи боржника ОСОБА_2

Листом №219 від 01.02.2018 Сквирський районний центр зайнятості повідомив Сквирський РВ ДВС ГТУЮ у Київській обл. про те, що ОСОБА_2 станом на 01.02.2018, як безробітний в Сквирському районному центрі зайнятості не перебуває (а.с. 43).

Також, державним виконавцем здійснювалися запити до Державної фіскальної служби України та до Пенсійного фонду України за місцем проживання ОСОБА_2

Згідно відповідей вказаних вище органів інформація щодо отримання ОСОБА_2 доходів відсутня.

Матеріали справи не містять доказів, що у відповідності до вимог закону ОСОБА_2 здійснено будь-які заходи, спрямовані на погашення заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 65 577,33 грн.

02.04.2018 ОСОБА_1 звернулася до Сквирського РВ ДВС ГТУЮ у Київській обл. із заявою, в якій просила здійснити опис та арешт майна боржника ОСОБА_2, а саме житлового будинку №49, що знаходиться по вул. Пустоварівській у м. Сквира (а.с. 34).

04 квітня 2018 року старшим державним виконавцем Сквирського РВ ДВС ГТУЮ у Київській обл. Грищенко Н.О. складено Акт, яким встановлено, що при виїзді державного виконавця за адресою: АДРЕСА_1 для здійснення опису та арешту майна боржника виявлена відсутність ОСОБА_2 за вищевказаною адресою. Опис проведено без участі боржника (а.с. 15).

Відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

04 квітня 2018 року старшим державним виконавцем Сквирського РВ ДВС ГТУЮ у Київській обл. Грищенко Н.О. винесено постанову про опис та арешт майна боржника, а саме житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 51,60 кв.м., житловою площею 32,50 кв.м., рік побудови - 1973 рік, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 (а.с. 16-18).

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За приписами ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника ).

Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що сторона виконавчого провадження, якими є стягувач та боржник, має право звернутися до із скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, якщо порушено їхні права чи свободи.

Звертаючись до суду із скаргою на дії державного виконавця щодо винесення постанови про опис та арешт майна боржника, ОСОБА_2 як на підставу скасування постанови та незаконність дій державного виконавця з цих підстав вказував на те, що будинок, на який державним виконавцем накладено арешт належить на праві власності не йому, а дружині ОСОБА_5, тобто особі, яка не є стороною виконавчого провадження.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, а саме з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 25.03.2016 ОСОБА_5 належить на праві власності будинок АДРЕСА_1

Таким чином, нерухоме майно, на яке в ході виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів державним виконавцем накладено арешт, не належить боржнику ОСОБА_2

Матеріали справи не містять доказів оскарження особою, за якою на праві власності зареєстровано будинок, та на який державним виконавцем в ході виконавчого провадження накладено арешт.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що дії державного виконавця щодо винесення постанови про арешт нерухомого майна, яке не зареєстроване за боржником на праві власності, не порушують прав та свобод останнього як сторони виконавчого провадження.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частина друга статті 59 Закону регламентує порядок зняття арешту з майна державним виконавцем, відповідно до якої у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції не з'ясував всіх обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Сквирського районного суду Київської області від 27 жовтня 2006 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 аліменти у розмірі ? від усіх видів доходів (заробітку) на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На виконання рішення 27 жовтня 2006 року Сквирським районним судом Київської області видано виконавчий лист №2-911.

28 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено шлюб (а.с. 12).

З матеріалів справи також вбачається, що між ОСОБА_2 та його нинішньою дружиною ОСОБА_5 існував спір про стягнення коштів, зокрема ОСОБА_5 звернулася до ОСОБА_2 з позовом про стягнення боргу за договором позики.

17 грудня 2015 року Сквирським районним судом Київської області постановлено ухвалу, якою прийнято заяву ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про укладення мирової угоди. Визнано та затверджено мирову угоду, укладену 17.12.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, якою в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_5 у розмірі 50 000,00 грн затверджено факти передачі належного ОСОБА_2 на прав власності житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом Серія НОМЕР_3 від 01.06.2010, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Визнано право власності на житловий будинок, загальною площею 73,30 кв.м., загальною площею 41,50 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: Київська область, АДРЕСА_1, за ОСОБА_5 (а.с. 19).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 25.03.2016 та на 06.09.2016 житловий будинок, що знаходиться за адресою: Київська область, АДРЕСА_1, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_5 (а.с. 20, 21).

Поряд з цим, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 29.05.2018 житловий будинок за адресою: Київська область, АДРЕСА_1, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 (а.с. 40).

Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги, що задоволення скарги унеможливлює реальне виконання рішення суду про стягнення аліментів на утримання дитини, яке підлягає негайному виконанню.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції наведеного вище не врахував, неправильно застосував норми матеріального права та неповно встановив обставини, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку, що державний виконавець порушив право заявника, а не порушене право не підлягає захисту

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (ч. 1 ст. 451 ЦПК України).

Частиною 3 статті 451 ЦПК України передбачено, що якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом ухвалено рішення з порушення норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, що в силу пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні скарги.

У відповідності до вимог ст. 452 ЦПК України суд здійснює розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги, якою зокрема визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги.

За вказаних обставин, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 352,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 14 серпня 2018 року - скасувати.

В задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Грищенко НаталіїОлександрівни, стягувач - ОСОБА_1, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків:НОМЕР_2) судовий збір у сумі 352 (триста п'ятдесят дві) грн 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 29 листопада 2018 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді В.А. Кравець

А.М. Стрижеус