Рішення

від 28.11.2018 по справі 914/1420/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2018 справа №914/1420/18

Суддя Юркевич М.В. при секретарі Кияк І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства Українська залізниця від імені якого діє регіональна філія Львівська залізниця , м. Київ

до відповідача - 1: Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, м. Жовква Львівська область

до відповідача - 2:Державного регіонального проектно-розшукувального інституту Львівдіпроводгосп , м. Львів

до відповідача - 3: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Малехівської сільської ради, с. Малехів Жовківського району

про: визнання незаконним та скасування розпорядження Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки

за участю представників сторін:

від позивача: Кінцак С.Б. - представник

від відповідача 1: Бакун О.Є. - представник

від відповідача 2: Гнип О.П. - представник

від відповідача 3: Баїк Ю.П. - представник

від третьої особи: Лосин О.Б. - представник

ВСТАНОВИВ:

Суть спору. На розгляд до Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Публічного акціонерного товариства Українська залізниця від імені якого діє регіональна філія Львівська залізниця до Жовківської районної державної адміністрації Львівської області до Державного регіонального проектно-розшукувального інституту Львівдіпроводгосп та до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним та скасування розпорядження Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалою господарського суду від 01.08.2018р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження призначено на 28.08.2018 р.

Ухвалою суду від 18.09.2018 р. заяву Малехівської сільської ради про вступ до участі у даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - задоволено та залучено до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Малехівську сільську раду Жовківського району Львівської області.

Розгляд справи в межах підготовчого провадження відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах суду від 28.08.2018р., 18.09.2018р., 02.10.2018р., 16.10.2018р.

Ухвалою від 30.10.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 20.11.2018р.

20.11.2018р. була оголошена перерва в судовому засіданні по розгляду справи по суті до 28.11.2018р.

В ході розгляду справи по суті представники сторін виступили зі вступними словами, після чого суд перейшов до дослідження доказів та обставин справи, внаслідок чого з'ясовано наступне:

В ході інвентаризації земель смуги відведення залізниці позивачем було виявлено, що в межах с. Малехів Жовківського району Львівської області за напрямком Рудно-Підбірці (на 19км+870м-19км+935м) в смузі відведення залізниці на відстані 12м від осі головної колії знаходиться земельна ділянка площею 0,4624 га, яка перебуває у постійному користуванні Державного регіонального проектно-вишукувального інституту Львівдіпроводгосп (відповідача - 2). Вказані обставини були зафіксовані позивачем в акті обстеження земельної ділянки від 20.01.2017р.

Позиція позивача. Як зазначає позивач, відповідачем - 2 вказана земельна ділянка була набута у користування на підставі розпорядження Жовківської районної державної адміністрації Львівської області (відповідача - 1) від 11.06.2007р. №387. Право користування підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4624 га для обслуговування виробничої бази від 10.09.2007р.

Позивач стверджує, що прийняте Жовківською районною державною адміністрацією розпорядження №387 та виданий Державний акт є незаконними, та такими, що порушують право позивача на користування спірною земельною ділянкою площею 0,4624 га.

В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на порушення з боку відповідача - 1 земельного законодавства під час винесення спірного розпорядження. Зокрема, в підтвердження того, що земельна ділянка на момент винесення розпорядження була зайнята об'єктами залізничного транспорту свідчить План полоси отвода линии Рудно-Подборци Львовской железной дороги 1962р. , яка на думку позивача є містобудівною документацією.

Таким чином, Регіональна філія Львівська залізниця ПАТ Укрзалізниця просить суд скасувати розпорядження Жовківської районної державної адміністрації Львівської області від 11.06.2007р. №387, визнати недійсним державний акт на право постійного користування від 10.09.2007р., скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позиція відповідача - 1. У своєму відзиві на позовну заяву відповідача - 1 повністю заперечує позовні вимоги та звертає увагу суду на наступне.

Зазначеним спірним розпорядженням Жовківської районної державної адміністрації від 11.06.2007р. №387 ДПВІ Львівдіпроводгосп було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування на земельну ділянку для обслуговування виробничої бази.

Оскаржуване розпорядження було видане на підставі клопотання відповідача - 2 та висновку державної землевпорядної експертизи від 05.02.2007р. №186.

Крім того, як зазначає відповідач - 1, прийняття ним згаданого розпорядження повністю узгоджувалося із наданими повноваженнями відповідно до ЗУ Про місцеві державні адміністрації та ст. 116 ЗК України.

Разом з тим, відповідач - 1 не погоджується з позивачем, що План полоси отвода линии Рудно-Подборци Львовской железной дороги 1962р. є правовстановлюючим документом, що підтверджував право користування позивачем спірною земельною ділянкою, оскільки частина 4 діючого на той час Земельного кодексу УСРР, затвердженого постановою ВЦВК від 29.01.1922р., передбачала обов'язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю, зокрема - державних актів.

Таким чином, відповідач - 1 стверджує, що на час прийняття оскаржуваного розпорядження, у ПАТ Укрзалізниця були відсутні належним чином оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування, а тому остання була вільною та могла бути передана, за умови дотримання процедури передбаченої ЗК, третім особам, в даному випадку - відповідачу - 2.

Позиція відповідача - 2. Представник відповідача - 2 підтримав заперечення викладені відповідачем - 1, а також додатково зазначив наступне.

При виготовленні технічної документації із землеустрою, що мало місце перед прийняттям спірного розпорядження, відповідач - 2 зобов'язаний був додати до документації акт погодження меж земельної ділянки площею 0,4624 га з суміжними землекористувачами.

Так, відповідно до акту погодження меж земельної ділянки від 11.12.2006р., який було складено за участю всіх суміжних землекористувачів, зокрема, позивачем (його представником) було погоджено межі спірної земельної ділянки по існуючій огорожі. Такий акт було підписано та скріплено печаткою позивача у справі. А тому, на переконання відповідача - 2, твердження позивача про порушення його прав при наданні земельної ділянки площею 0,4624 га в користування державному підприємству Львівдіпроводгосп є необгрунтованим, оскільки сам позивач погодив межі такої земельної ділянки, як суміжний землекористувач, що лягло в основу технічної документації із землеустрою, яку було затверджено оскаржуваним розпорядженням від 11.06.2007р. №387.

Разом з тим, відповідач - 2 звертав увагу суду на порушення з боку позивача строку позовної давності (3 роки) для звернення до суду вимогою про скасування згаданого розпорядження та державної реєстрації земельної ділянки, адже відповідно до інформації, яка міститься у публічній кадастровій карті, ще у 2013р. відомості щодо земельної ділянки площею 0,4624 га, яка перебуває у постійному користуванні відповідача - 2 з кадастровим №4622785700:03:000:0025, була доступною для позивача. Більше того, про передачу у постійне користування земельної ділянки позивачу було відомо ще з 2006р, коли з ним погоджувалися її межі. Тому, покликання позивача на те, останній дізнався про спірне розпорядження та реєстрацію земельної ділянки в користування за відповідачем - 2 лише у 2017р. в ході проведення інвентаризації, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Позиція відповідача- 3. Головне управління Держгеокадастру у Львівській області заперечує позовні вимоги, оскільки вважає, що станом на час прийняття рішення та вчинення реєстраційних дій, які оскаржуються позивачем, Держгеокадастр не був уповноважений, в силу своїх повноважень на той час, щодо вчинення таких дій. А тому, в даній справі не може бути відповідальною особою, так як набув відповідних повноважень щодо розпорядження землями державної власності лише з 2016р. Таким чином, на думку відповідача - 3, він є неналежним відповідачем по справі, а вимоги позивача повинні бути звернені до Жовківської районної державної адміністрації, як до суб'єкта, що приймав спірне розпорядження, на підставі якого відповідачу - 2 було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Позиція третьої особи. Малехівська сільська рада підтримує заперечення висловлені відповідачами та заперечує проти позовних вимог. Крім того, у своїх письмових поясненнях зазначає і про наступні обставини.

Зокрема, третя особа стверджує, що відповідач - 2 як належний землекористувач сплачує земельний податок за користування земельною ділянкою площею 0,4624 га, що підтверджується доказами, які долучені до матеріалів справи, а саме податковими деклараціями та платіжними дорученнями.

В той же час, покликання позивача на те, що саме ним проводиться сплата земельного податку за спірну ділянку третьою особою заперечується. Оскільки з поданої податкової декларації позивача за 2018р. вбачається про сплату ним земельного податку на території Малехівської сільської ради з розрахунку 14,2 га. землі. Відтак. доказів того, що позивач здійснює плату за землю у формі земельного податку за спірну земельну ділянку 0,4624 га за кадастровим №4622785700:03:000:0025 позивачем представлено не було.

Крім того, третя особа вважає однобічним та незаконним акт обстеження позивачем спірної земельної ділянки, оскільки до нього не було залучено, ні користувача, ні сільської ради, на території якої перебуває така земельна ділянка. Також, представник наголошував на тому, що у позивача, як на момент прийняття спірного розпорядження Жовківської районної державної адміністрації, так і до цього не було правовстановлюючих документів, що підтверджували б право на цю земельну ділянку за залізницею, а тому вимоги позивача вважає безпідставними.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Даний спір лежить в площині його регулювання нормами Земельного кодексу України, ЗУ Про транспорт , ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зокрема, та правовими інститутами землекористування.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. ( п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Серявін проти України ).

В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення суд послуговується наступними законоположеннями своїми висновками:

Відповідно до ст. 21 ЗУ Про місцеві державні адміністрації , місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Господарський суд, при вирішенні даного спору керується, як нормами чинного земельного законодавства в частині регулювання правовідносин, що виникають між господарськими суб'єктами землекористування, так і нормами раніше діючого законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин, що є предметом судового розгляду.

Як встановлено судом, у відповідності до наданих законом повноважень, Жовківська районна державна адміністрація 11.06.2007р. затвердила технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою та передала ДПРІ Львівдіпроводгосп в постійне користування земельну ділянку площею 0,4624 га на території Малехівської сільської ради для обслуговування виробничої бази.

В подальшому, на підставі розпорядження, відповідачу - 2 було видано Державний акт на право постійного користування від 10.09.2007р.

Позиція позивача полягає в тому, що районна адміністрація приймаючи спірне розпорядження фактично передала у користування відповідачу - 2 земельну ділянку, яка належала залізниці, оскільки остання знаходиться в смузі відведення для обслуговування залізничного полотна. Також позивач, як на підставу належності саме залізниці земельної ділянки, покликається на План полоси отвода линии Рудно-Подборци Львовской железной дороги 1962р. , який вважає документом, що підтверджує право на земельну ділянку.

З такими твердженнями позивача суд не погоджується з огляду на наступне:

Позивач зазначає, що право землекористування спірною земельною ділянкою виникло в останнього відповідно до згаданого плану полоси відведення 1962р. В той же час, цитуючи в позовній заяві норми права щодо правового регулювання земель транспорту, позивач залишив поза увагою той факт, що відповідно до п.п. 27, 32 Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железних дорог и использовании полоси отвода, затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963р. містяться прямі вимоги щодо складання документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування підрозділами залізниць. Крім того, п. 10 Положення про землі, надані транспорту, яке затверджене постановою РНК СРСР 07.02.1933р., регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавство.

Водночас, діючим на той час Земельним кодексом УСРР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922р. (із змінами та доповненнями від 27.06.1927р.),передбачалось обов'язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.

Таким чином, твердження позивача, що відповідно до раніше діючого законодавства не вимагалося проведення реєстрації землекористування не відповідає дійсності. Більше того, наявний у позивача План полоси отвода линии Рудно-Подборци Львовской железной дороги 1962р. є лише одним із документів містобудівної документації, який виготовлявся з метою вчинення подальших дій для належного оформлення землекористування.

Так, як вбачається із вищенаведених правових норм, зокрема, ЗК УСРР від 29.11.1922р. позивачу необхідно було отримати державний акт на право користування, як правовстановлюючий документ. Відтак, представлений план полоси відведення не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою, не є правовстановлюючим документом.

З огляду на наведене, станом на час прийняття Жовківською районною державною адміністрацією спірного розпорядження від 11.06.2007р. №387, земельна ділянка площею 0,4624 га не належала на праві користування позивачу, оскільки останній не оформив таке у відповідності до діючого тоді земельного законодавства.

Також судом констатується, що при винесенні спірного розпорядження районна адміністрація діяла в межах наданих їй повноважень щодо розпорядження землями державної власності. Крім того, у відповідача - 1 були відсутні підстави для відмови у наданні земельної ділянки у постійне користування, оскільки технічна документація із землеустрою, надана відповідачем - 2 отримала позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 05.02.2007р. №186, яка не оскаржувалася позивачем та не оспорювалася третіми особами.

Крім того, як на обставину, що спростовує доводи позивача про порушення його прав як землекористувача наданням відповідачу - 2 земельної ділянки площею 0,4624 га. вказує те, що у процесі виготовлення технічної документації із землеустрою ДПРІ Львівдіпроводгосп разом з іншими суміжними землекористувачами, серед який був і позивач по справі, було складено акт погодження меж земельної ділянки. З даного акту від 11.12.2006р. вбачається, що представником позивача, як суміжним землекористувачем, було погоджено межу спірної земельної ділянки. Такий акт погодження міститься в матеріалах справи (а.с. 151) та є скріплений печаткою залізниці.

Отже, при виготовленні відповідачем - 2 Державного акта на право постійного користування було враховано інтереси всіх суміжних землекористувачів, в тому числі і позивача по справі, від якого жодних претензій та заперечень не поступало.

В ході розгляду справи по суті представником позивача заперечувалось те, що згаданий акт було підписано уповноваженим представником залізниці. В той же час, будь -яких доказів в обгрунтування таких доводів представлено не було.

Позивачем також додано до позовної заяви копії податкових декларацій з плати за землю ПАТ Українська залізниця земельних ділянок загальною площею 14,2 га.

Однак, в ході дослідження представлених позивачем доказів не було встановлено в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 14,2 га., та чи вона територіально включає в себе спірну земельну ділянку площею 0,4624 га. Будь-яких доказів для з'ясування даного питання суду представлено не було.

Натомість, відповідачем - 2, як землекористувачем, було надано суду платіжні доручення по сплаті земельного податку за земельну ділянку площею 0,4624 га (а.с. 153-161).

Господарський суд також звертає увагу сторін на те, що в ході підготовчого провадження у справі відповідачем - 2 та третьою особою були подані суду заяви про застосування до вимог позивача строків позовної давності. Розглянувши та дослідивши подані заяви, суд вважає за необхідне наголосити на наступному:

Як встановлено судом, з моменту прийняття оскаржуваного розпорядження до звернення позивача до суду, пройшло більше 11 років.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 3,4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд наголошує на тому, що норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стала відомо (могло стати) про порушення права, покладається на позивача. (Постанова Верховного Суду України від 29.10.2014р. №6-152цс14).

Так, позивач у своєму письмовому запереченні на заяву про застосування строку позовної давності зазначив, що моментом порушення прав залізниці слід вважати акт обстеження земельної ділянки від 20.01.2017р., яким підтверджується факт і дата фактичного виявлення позивачем порушення його права на землекористування.

В той же час, суд зазначає, що матеріали справи, які досліджені та яким надано судом правову оцінку вище, спростовують твердження позивача стосовно обізнаності (можливості обізнаності) залізниці про прийняття оскаржуваного нею розпорядження Жовківської районної державної адміністрації. Так, позивачу було відомо про підготовку та виготовлення відповідачем - 2 технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки площею 0,4624 га, що підтверджується підписаним позивачем актом погодження меж земельної ділянки від 11.12.2006р.

Крім того, суд звертає увагу позивача на тому, що у Державному земельному кадастрі (у публічній кадастрові карті) ще з 2013р. оприлюднено відомості про земельну ділянку інституту Львівдіпроводгосп площею 0,4624 га (за кадастровим №4622785700:03:000:0025).

Отже, що стосується обставин, які встановлені судом при дослідженні заяви про застосування строку позовної давності до позовних вимог, то суд зазначає, що позивач не представив суду належних та переконливих доказів в обгрунтування заперечень проти заяви відповідача - 2, не спростував обставин, які зазначені в такій заяві, в тому числі й щодо можливості бути обізнаним про прийняття оскаржуваного розпорядження Жовківської районної державної адміністрації.

З огляду на вищенаведене, встановлені судом обставини, досліджені в сукупності докази спростовують доводи позивача стосовно порушення спірним розпорядженням відповідача - 1 його прав як землекористувача земельної ділянки площею 0,4624 га, що знаходиться на території Малехівської сільської ради.

Таким чином, суд не вбачає підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Жовківської районної державної адміністрації розпорядження від 11.06.2007р. №387 та виданого на його підставі Державного акту на право постійного користування від 10.09.2007р.

Враховуючи відмову в задоволенні даних вимог, суд, відповідно також відмовляє позивачу у вимогах про скасування запису в Поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим №4622785700:03:000:0025 та у скасуванні державної реєстрації спірної земельної ділянки.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Українська залізниця від імені якого діє регіональна філія Львівська залізниця - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в порядку та строки передбачені ст. 256, 257 ГПК України.

В судовому засіданні 28.11.2018р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 03.12.2018р.

Суддя Юркевич М. В.