Постанова

від 14.02.2019 по справі 914/1420/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2019 р. Справа №914/1420/18

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів: Мирутенка О.Л.

Якімець Г.Г.

За участю представників сторін від:

позивача: Пантюшева Н.М. - адвокат;

відповідачів: не з'явився;

третьої особи: Лосин О.Б. - представник

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Укрзалізниця , м. Львів № ПЮ-468 від 12.12.2018

на рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2018, повний текст 03.12.2018 (суддя М.В. Юркевич)

за позовом Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Укрзалізниця , м. Львів

до відповідача-1 Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, м.Жовква Львівської області

до відповідача-2 Державного регіонального проектно-вишукувального інституту Львівдіпроводгосп , м. Львів

до відповідача-3 Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору на

стороні відповідача: Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області

про визнання незаконним та скасування розпорядження Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

ПАТ Українська залізниця від імені якого діє регіональна філія Львівська залізниця звернулося до Господарського суду Львівської області з позовм до Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, до Державного регіонального проектно-розшукувального інституту Львівдіпроводгосп , до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання незаконним та скасування розпорядження Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що прийняте Жовківською районною державною адміністрацією розпорядження №387 та виданий Державний акт є незаконними, та такими, що порушують право позивача на користування спірною земельною ділянкою площею 0,4624 га.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на порушення відповідачем - 1 земельного законодавства під час винесення спірного розпорядження. Зокрема, в підтвердження того, що земельна ділянка на момент винесення розпорядження була зайнята об'єктами залізничного транспорту свідчить План полоси отвода линии Рудно-Подборци Львовской железной дороги 1962 року , яка, на думку позивача, є містобудівною документацією.

Рішенням Господарського Львівської області від 28.11.2018 відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду мотивоване тим, що представлений план полоси відведення не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою, не є правовстановлюючим документом. Таким чином, станом на час прийняття Жовківською районною державною адміністрацією спірного розпорядження від 11.06.2007 №387 земельна ділянка площею 0,4624 га не належала на праві користування позивачу, оскільки останній не оформив таке відповідно до діючого на той час земельного законодавства.

Окрім цього, рішення суду обґрунтоване тим, що у процесі виготовлення технічної документації із землеустрою ДПРІ Львівдіпроводгосп разом з іншими суміжними землекористувачами, серед який був і позивач по справі, було складено акт погодження меж земельної ділянки.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. У своїй апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що право землекористування спірною земельною ділянкою виникло в останнього відповідно до вищезгаданого Плану смуги відведення, затвердженого 1962 року. При цьому, покликання суду першої інстанції на Инструкцию о нормах и порядке отвода земель для железних дорог и использовании полоси отвода, затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963, якою передбачено складання документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування підрозділами залізниць, є неправомірними, оскільки така інструкція затверджена пізніше, аніж план смуги відведення. Відтак, прийняте відповідачем-1 розпорядження №387 від 11.06.2018, а відповідно і державний акт на землю, виданий відповідачу-2, є такими, що суперечать чинному законодавству та прийняті з перевищенням наданих повноважень, що порушують право позивача на користування спірною земельною ділянкою.

Скаржник також зазначає, що покликання суду та відповідача - 2 на те, що представником позивача був підписаний акт погодження меж земельної ділянки, то такі є безпідставними, оскільки акт був погоджений неуповноваженою особою, а тому не може вважатися таким, що погоджений позивачем.

Також апелянт стверджує, що безпідставними є твердження відповідача-2 та третьої особи про застосування строків позовної давності, оскільки позивач міг довідатись про порушення свого права раніше, оскільки жодних доказів на підтвердження зазначених обставин не надали суду.

Відповідачем-2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що План смуги відведення від 1962 року не свідчить про настання певних юридичних наслідків. При цьому, відповідач-2 зазначає, що раніше не вимагалося проведення реєстрації землекористування не відповідає дійсності, оскільки діючим на той час Земельним кодексом УССР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922 (із змінами та доповненнями від 27.06.1927) передбачалося обов'язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам право підтверджуючих документів.

Відповідачем-1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У своєму відзиві відповідач-1 покликається на те, що при виготовленні державного акта на право постійного користування було враховано інтереси всіх суміжних землекористувачів, в тому числі і позивача, від якого жодних претензій і заперечень не надходило. Відповідач-1 зазначає також те, що покликання позивача на те, що акт погодження був підписаний не уповноважено особою є безпідставними, оскільки належних доказів на підтвердження таких тверджень позивачем не надано.

Відповідачем -3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з огляду на те, що позивачем не вказано, які дії вчинялись відповідачем-3, що могли б бути предметом розгляду.

Третьою особою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що наявний у позивача План полоси отвода линии Рудно-Подборци Львовской железной дороги 1962 року не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою, тобто не є правовстановлюючим документом.

Окрім цього, третя особа стверджує, що позивачем додано до позовної заяви схему накладення спірної земельної ділянки, однак на такій схемі відсутня дата її складання, відсутні прізвище, ім'я, по - батькові особи, яка підписала цю схему. При цьому акт обстеження земельної ділянки від 20.01.2017 року складено за участю представників лише однієї організації - ВП Кам'янка - Бузька дистанція колії , що відносить до ДТГО Львівська залізниця .

Інших клопотань, заяв в порядку ст.207 ГПК України сторонами заявлено не було.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.01.2019 ухвалено призначити справу до розгляду в судовому засіданні.

Фактичні обставини справи.

Як встановлено місцевим господарським судом, відповідно до наданих законом повноважень, Жовківська районна державна адміністрація 11.06.2007 затвердила технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою та передала Державному регіональному проектно-вишукувальному інституту Львівдіпроводгосп в постійне користування земельну ділянку площею 0,4624 га на території Малехівської сільської ради для обслуговування виробничої бази.

В подальшому, на підставі розпорядження, відповідачу - 2 було видано державний акт на право постійного користування від 10.09.2007.

Окрім цього, як вбачається з позовної заяви, в ході інвентаризації земель смуги відведення залізниці позивачем було виявлено, що в межах с. Малехів Жовківського району Львівської області за напрямком Рудно-Підбірці (на 19км+870м-19км+935м) в смузі відведення залізниці на відстані 12м від осі головної колії знаходиться земельна ділянка площею 0,4624 га, яка перебуває у постійному користуванні Державного регіонального проектно-вишукувального інституту Львівдіпроводгосп (відповідача-2). Вказані обставини були зафіксовані позивачем в акті обстеження земельної ділянки від 20.01.2017.

Позивач вважає, що районна адміністрація приймаючи спірне розпорядження фактично передала у користування відповідачу - 2 земельну ділянку, яка належала залізниці, оскільки остання знаходиться в смузі відведення для обслуговування залізничного полотна. Також позивач, як на підставу належності саме залізниці земельної ділянки, покликається на План полоси отвода линии Рудно-Подборци Львовской железной дороги 1962 , який вважає документом, що підтверджує право на земельну ділянку.

Вказане і стало підставою звернення до суду з позовом.

Оцінка суду.

Між сторонами у справі виникли правовідносини щодо визнання незаконним та скасування розпорядження районної державної адміністрації, визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Необхідно зазначити, що господарський суд, при вирішенні даного спору керується, як нормами чинного земельного законодавства в частині регулювання правовідносин, що виникають між господарськими суб'єктами землекористування, так і нормами раніше діючого законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин, що є предметом судового розгляду.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що діючим на час виникнення спірних правовідносин, Земельний кодекс УССР, затверджений постановою ВЦВК від 29.11.1922 (із змінами та доповненнями від 27.06.1927) передбачав обов'язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.

Апелянт стверджує, що право землекористування спірною земельною ділянкою виникло в останнього відповідно до згаданого плану полоси відведення 1962.

Водночас відповідно до п.п. 27, 32 Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железних дорог и использовании полоси отвода, затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963, містяться прямі вимоги щодо складання документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування підрозділами залізниць.

Крім того, п. 10 Положення про землі, надані транспорту, яке затверджене постановою РНК СРСР 07.02.1933, регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавство.

Таким чином, твердження позивача, що відповідно до раніше діючого законодавства не вимагалося проведення реєстрації землекористування є безпідставними та спростовуються вищезгаданими нормами законодавства та нормативно-правових актів.

Окрім цього,необхідно зазначити, що наявний у позивача План полоси отвода линии Рудно-Подборци Львовской железной дороги 1962 є лише одним із документів містобудівної документації, який був виготовлений з метою вчинення подальших дій для належного оформлення землекористування.

Так, згідно вищенаведених правових норм, зокрема ЗК УСРР від 29.11.1922, позивачу необхідно було отримати державний акт на право користування, як правовстановлюючий документ. Відтак, представлений план полоси відведення не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою, не є правовстановлюючим документом.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що станом на час прийняття Жовківською районною державною адміністрацією спірного розпорядження від 11.06.2007 №387, земельна ділянка площею 0,4624 га не належала на праві користування позивачу, оскільки останній не оформив таке у відповідності до діючого тоді земельного законодавства.

Окрім цього, суд першої інстанції правомірно зазначив, що у відповідача - 1 були відсутні підстави для відмови у наданні земельної ділянки у постійне користування, оскільки технічна документація із землеустрою, надана відповідачем - 2 отримала позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 05.02.2007 №186, не була оскаржена чи оспорена позивачем та третіми особами. А отже, при прийнятті спірного розпорядження районна адміністрація діяла в межах наданих їй повноважень щодо розпорядження землями державної власності.

Суд апеляційної інстанції погоджується також з позицією суду першої інстанції, згідно якої при виготовленні відповідачем - 2 державного акта на право постійного користування було враховано інтереси всіх суміжних землекористувачів, в тому числі і позивача у справі, від якого жодних претензій та заперечень не надходило, що підтверджується складеним актом погодження меж земельної ділянки від 11.12.2006, в якому представником позивача, як суміжним землекористувачем, було погоджено межу спірної земельної ділянки.

Щодо тверджень апелянта про те, що вищезазначений акт було підписано неуповноваженим представником залізниці, то такі є безпідставними та не підтверджуються жодними доказами.

Суд апеляційної інстанції враховує також, що позивачем до позовної заяви додано копії податкових декларацій з плати за землю ПАТ Українська залізниця земельних ділянок загальною площею 14,2 га.

Однак, в процесі дослідження доказів як в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, позивачем не подано доказів, в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 14,2 га, та чи вона територіально включає в себе спірну земельну ділянку площею 0,4624 га. Натомість, відповідачем - 2, як землекористувачем, було надано суду платіжні доручення по сплаті земельного податку за земельну ділянку площею 0,4624 га.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Жовківської районної державної адміністрації розпорядження від 11.06.2007 №387 та виданого на його підставі Державного акту на право постійного користування від 10.09.2007.

Враховуючи відмову у задоволенні зазначених вимог, правомірним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині скасування запису в Поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим №4622785700:03:000:0025 та у скасуванні державної реєстрації спірної земельної ділянки.

Щодо позовної давності, заявленої відповідачем - 2 та третьою особою, то колегія суддів зазначає таке.

Як підтверджується матеріалами справи, з моменту прийняття оскаржуваного розпорядження до звернення позивача до суду, пройшло більше 11 років.

Відповідно до ст.257, ч.ч.4,5 ст.267 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо ж суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Одночасно, враховуючи те, що судом встановлено, що право та інтерес позивача не порушені, суд відмовляє у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вище, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом (позивачем).

Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2018 у справі №914/1420/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Укрзалізниця - без задоволення.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на позивача.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.02.2019

Головуючий суддя О.І. Матущак

Судді О.Л. Мирутенко

Г.Г. Якімець