Рішення

від 28.11.2018 по справі 0240/3506/18-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 р. м. Вінниця Справа № 0240/3506/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача -ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі -ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області (далі - сільська рада, відповідач) про:

- визнання незаконним та скасування рішення від 15.08.2018 року 7 сесії скликання в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у власність;

- визнання незаконним та скасування рішення від 15.08.2018 року 7 сесії скликання в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- зобов'язання у місячний термін розглянути клопотання від 17.07.2018 р. зареєстроване в Журналі реєстрації заяві від 18.07.2018 р. за №30 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у відповідності вимогам ст.ст. 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України, надавши відповідний дозвіл.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого на сесії сільської ради прийнято рішення від 15.08.2018 р., яким відмовлено.

На думку позивача, така відмова суперечить статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, при цьому, спірним рішення не наведено таких підстав.

Окремо вказав, що першим звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу, а ОСОБА_2 аналогічне клопотання подано пізніше, відтак першочерговим мало бути розглянуто його клопотання, а потім звернення інших. Однак, відповідачем надано перевагу у наданні дозволу на виготовлення технічної документації ОСОБА_2, за відсутності будь-яких обґрунтувань.

Ухвалою суду від 05.10.2018 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 08.11.2018 р. без виклику (повідомлення) сторін в порядку спрощеного позовного провадження. Окрім того, даною ухвалою залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

08.11.2018 р. ухвалою суду витребувано додаткові докази і відкладено розгляд справи на 28.11.2018 р. на 14:00 год.

В судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляд справи повідомлені належним чином.

При цьому, відповідачем та третьою особою подано заяви (вх.№47389 від 24.10.2018 р. та №47425 від 25.10.2018 р.) про розгляд справи за їх відсутності. Окрім того, третьою особою вказано, що проти задоволення позову не заперечує, а відповідач зазначив, що визнає позов.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

17.07.2018 р. ОСОБА_1 звернувся із клопотанням до Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари, на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області, кадастровий номер НОМЕР_2.

Згідно опису прийнятих документів, до вказаного клопотання ОСОБА_1 додано графічний матеріал позначення бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного номера.

За наслідком розгляду вказаного звернення, 15.08.2018 року Війтовецькою сільською радою Липовецького району Вінницької області на 27 сесії 7 скликання прийнято рішення, підпунктом 1.2. пункту 1 якого відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 без зазначення будь-яких мотивів.

Як вказує позивач, на цій же сесії та цим же рішенням, за наслідком розгляду аналогічного клопотання від 27.07.2018 р., ОСОБА_2, надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари, на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області, кадастровий номер НОМЕР_2.

Не погоджуючись з таким рішенням в частині відмови в наданні дозволу на виготовлення технічної документації позивачу та наданні такого третій особі, подано даний позов.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Із положень статті 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проектів щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 ЗК України ).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Водночас згідно із приписами статті 125 Земельного кодексу Україн,и право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 ЗК України.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України.

За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

В контексті наведених норм, суд, визначаючись щодо вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у надання дозволу ОСОБА_1, зазначає про наступне.

Згідно частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Як зазначалось вище, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як видно зі змісту оскаржуваного рішення (в частині відмови в наданні дозволу ОСОБА_1), орган місцевого самоврядування при його прийнятті взяв до уваги протокол засідання постійно діючої комісії по соціально-економічному розвитку та благоустрою від 13.08.2018 р.

В свою чергу, у цьому протоколі комісія вирішила внести проект рішення Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за списком на позачергову 27 сесію сільської ради. Рекомендувати депутатам Війтовецької сільської ради 7 скликання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, відповідно до рішення 22 сесії 7 скликання Про програму зайнятості населення територіальної громади с. Війтовець на 2018 рік , з метою забезпечення самозайнятості населення територіальної громади та підтвердження розвитку особистих селянських господарств, першочергово виділяти земельні ділянки (надати погодження на виділення земельних ділянок за межами населеного пункту) громадянам, які проживають в межах територіальної громади або громадянам в яких близькі родичі проживають на території сільської ради та будуть спільно вести обробіток земельних ділянок та спільно вести ОСГ.

Отже, з наведеного видно, що ані протокол ані саме рішення не місять жодних підстав для відмови у надані дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Не відображені й жодні аргументи та мотиви, з яких виходив суб'єкт владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, й у протоколі позачергової 27 сесії 7 скликання від 15.08.2018 р.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою не відповідає критеріям переліченим у частині другій статті 2 КАС України щодо обґрунтованості; не ґрунтується на нормах закону, а відтак, є незаконним та, відповідно, підлягає скасуванню.

Водночас надаючи оцінку вимогам позивача щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання суд вказує, що згідно частини четвертої 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, оскаржуване рішення, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу підлягає скасуванню. За таких обставин суд вважає необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень, розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 від 17.07.2018 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов'язання надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає про наступне.

Як вже неодноразово зазначалось вище, відповідний суб'єкт владних повноважень за наслідком розгляду клопотання та аналізуючи пакет доданих до нього документів, дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено вирішення питання щодо надання дозволу. Відтак , такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб'єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок прийняття рішень щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган. А отже, в досліджуваній частині позов не підлягає задоволенню.

Визначаючись щодо вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації, суд вказує про таке.

Як видно зі змісту заяви відповідача, він вказує про те, що дійсно гр. ОСОБА_2 отримав дозвіл на розроблення документації із землеустрою саме на земельну ділянку, на яку претендував гр. ОСОБА_1 Відтак вказує, що позовну заяву визнає повністю.

Оцінюючи визнання позову відповідачем, суд вказує на наступне.

Відповідно до частин четвертої, шостої статті 47 КАС України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

Отже, як видно суд не приймає визнання позову в разі, якщо таке порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

Так, однією із вимог позову є визнання протиправним та скасування рішення в частині надання дозволу ОСОБА_2, відтак таке визнання порушує права останнього, а отже не приймається судом.

Відтак надаючи оцінку заявленій вимозі по суті, суд виходить з наступного.

Виходячи з приписів статей 116, 118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Окрім того слід вказати, що як зазначалось вище, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, при цьому, такої підстави як надання дозволу на розробку проекту іншій особі чи наявність іншої заяви щодо надання дозволу на одну й ту саму ділянку іншій особі, - немає.

В даному випадку, як ОСОБА_2 так і позивач мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку.

Тому у відповідача не має підстав визначати приорітетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а відтак - і порушеного права позивача.

Відповідна позиція викладена в постанові ВС України від 27.03.2018 р.

Більш того, вирішуючи даний спір у досліджуваній частині суд зазначає, що у наданому рішенні Війтовецької сільської ради Липовецького району 27 сесії 7 скликання від 18.08.2018 р. відсутнє будь-яке погодження або посилання на те, що ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою. Тобто взагалі відсутні предмет спору.

Відтак, суд доходить висновку, що вимоги в досліджуваній частині не підлягають задоволенню.

Окрім того, позивач в прохальній частині позовної заяви просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

Визначаючись щодо вказаної вимоги, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до змісту статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, і має застосовуватися у виключних випадках.

Разом з тим, слід вказати, що позивач зазначаючи про необхідність встановлення судового контролю не зазначає про причини такої (необхідності) чи обставини, які б свідчили, що рішення суду ухвалене у даній справі не буде виконано відповідачем.

Приймаючи до уваги обставини даної справита відсутність обґрунтувань зі сторони позивача, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у даній справі підлягають відшкодуванню в сумі 352, 40 грн., пропорційно розміру задоволених вимог (2/4 задоволених вимог) за рахунок бюджетних асигнувань Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області 27 сесії 7 скликання від 15.08.2018 р. в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари, на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області, кадастровий номер НОМЕР_2.

Зобов'язати Війтовецьку сільську раду Липовецького району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17.07.18 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари, на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області, кадастровий номер НОМЕР_2 із урахуванням висновків суду викладених у судовому рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаціний номер за ДРФО - НОМЕР_1) сплачений судовий збір в сумі 352, 40 (триста п'ятдесят дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області (вул. Радянська,10, с.Війтівці, Липовецький район, Вінницька область, код 04328996).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаціний номер за ДРФО - НОМЕР_1).

Відповідач: Війтовецька сільська рада Липовецького району Вінницької області (вул. Радянська,10, с.Війтівці, Липовецький район, Вінницька область, код 04328996).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 (АДРЕСА_2).

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна