Постанова

від 20.11.2018 по справі 804/18607/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2018 року

Київ

справа №804/18607/14

касаційне провадження №К/9901/9285/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства ТК Топ-Нова на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 (суддя Верба І.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 (головуючий суддя - Туркіна Л.П., судді: Дурасова Ю.В., Проценко О.А.) у справі № 804/18607/14 за позовом Приватного підприємства ТК Топ-Нова до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство ТК Топ-Нова у листопаді 2014 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.08.2014 №0000122201.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 09.12.2014 позовні вимоги залишив без задоволення.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12.11.2015 залишив постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 без змін.

Приватне підприємство ТК Топ-Нова звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема: пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Зокрема, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано не взяли до уваги докази позивача на підтвердження реального здійснення операцій з контрагентом, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Приватного підприємства ТК Топ-Нова з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на додану вартість пр. проведенні господарських операцій по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Транслем за період з 01.01.2014 по 31.01.2014, за результатами якої складено акт від 21.07.2014 №140/10/04-22.01.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 28602грн. за операціями з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю Транслем товару (вугільна продукція) в кількості 138т. на підставі договору від 25.11.2013 №25/11.

Відсутність права у позивача на формування податкового кредиту за вказаними операціями податковий орган пов'язує з тим, що вони не мали реального характеру з огляду, зокрема, на відсутність контрагента позивача за адресою місцезнаходження. Крім того, відповідач свою позицію обґрунтовував висновками акта від 08.03.2014 №195/05-64-22-02/38844515 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю Транслем , результатами відпрацювання ризикового платника податків - Товариства з обмеженою відповідальністю Транслем .

За результатами зазначеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.08.2014 №0000122201 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 35753грн., в тому числі: 28602грн. основного платежу та 7151грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що контрагент позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Транслем штучно введено до ланцюгових поставок вугільної продукції з метою імітації господарських операцій.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що спірні господарські операції не мали реального характеру з огляду на непідтвердження первинними документами фактичної участі продавця (Товариства з обмеженою відповідальністю Транслем ) у здійсненні поставок, а також відсутності усіх первинних документів, які передбачені договірними умовами.

Так, згідно з умовами укладеного між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Транслем (продавець) договором від 25.11.2013 №25/11 продавець зобов'язується здійснити поставку товарів в асортименті, за цінами та в кількості, за реквізитами згідно зі специфікаціями. Поставка здійснюється залізничним транспортом згідно із залізничною накладною. На кожну партію поставки складається залізнична накладна, рахунок-фактура, акт прийому-передачі, посвідчення якості, податкова накладна.

Згідно зі специфікацією від 16.01.2014 №3 до договору поставки від 25.11.2013 №25/11 визначено постачання вугілля марки АО (25-50), зольність 10% волога 4,5-6,5% в кількості 138т., вартість в загальній сумі 162569,52грн. Адреса відвантаження - станція Самаровка Придніпровської залізниці, вантажоодержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпровський завод будівельних матеріалів .

Утім, згідно з наданими позивачем у підтвердження фактичного здійснення операцій залізничними накладними від 16.01.2014 №№ 53572848, 53572863 відправником товару в загальній сумі 138000грн. (по 69000грн. кожна) є Приватне підприємство Промтехніка , а одержувачем - Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпровський завод будівельних матеріалів .

Будь-яких первинних документів, які б прямо або опосередковано підтверджували факт участі Товариства з обмеженою відповідальністю Транслем у транспортуванні спірного товару відсутні.

Крім того, матеріали справи не містять і документів, які б підтверджували первинне придбання та зберігання вугільної продукції Товариством з обмеженою відповідальністю Транслем .

В підтвердження обставин щодо здійснення розрахунків за придбання вугільної продукції на договір про переведення боргу від 28.02.2014 №28/02-1, згідно з яким первісний боржник (Товариство з обмеженою відповідальністю Транслем ) передає виконання своїх обов'язків зі сплати грошових зобов'язань в сумі 40681,87грн. новому боржнику (Приватне підприємство ТК Топ-Нова ), який вступає у зобов'язання та має виконати обов'язок перед кредитором (Приватне підприємство Промтехніка ).

Утім, у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували наявність господарських відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю Транслем та Приватним підприємством Промтехніка .

Враховуючи викладене, за встановлених обставин у сукупності, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність формування позивачем даних податкового обліку за операціями з придбання товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю Транслем , є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Приватного підприємства ТК Топ-Нова без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341 , 349 , 350 , 355 , 356 , 359 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства ТК Топ-Нова залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 у справі № 804/18607/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк