Рішення

від 19.11.2018 по справі 183/2392/18

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/2392/18

№ 2/183/2101/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2018 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

секретаря Макаренко А.О.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс до ОСОБА_2 про тлумачення змісту правочину, визнання права користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и в :

25 квітня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про тлумачення змісту правочину, визнання права користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 26 квітня 2018 року було відкрите провадження у справі.

17 травня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс звернулося до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2 про тлумачення змісту правочину, визнання права користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. (а.с.82).

Ухвалою суду від 25 жовтня 2018 року було закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті.

На обґрунтування вимог Товариство з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс посилалося на те, що 04.01.2005 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс та ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якої ОСОБА_2 передав в користування на умовах оренди Товариству з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс земельну ділянку загальною площею 5,650 га., кадастровий номер 1223283500:02:004:0068, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

17.12.2007 р. сторони договору оренди земельної ділянки уклали додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 04.01.2005 р., відповідно до якої сторони визначилися, що термін дії договору складає 10 років, , початок дії договору з моменту державної реєстрації додаткової угоди. Право оренди зареєстроване в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.10.2009 р. зі строком дії речового права (права оренди) 10 років з 21.10.2009 р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових права на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

25.07.2017 р. на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс надійшла заява ОСОБА_2 з вимогою не засівати земельну ділянку під урожай 2018 р., у зв'язку з закінченням договору оренди землі.

ОСОБА_2 в своєму листі зазначає, що оскільки фактичне використання земельної ділянки почалося не з моменту державної реєстрації у 2009 році, а значно раніше, з моменту підписання додаткової угоди № 1 до договору оренди земельної ділянки від 17.12.2007 р., посилання на дату державної реєстрації зазначеної додаткової угоди безпідставне, в зв'язку з чим, просив повернути земельну ділянку 18.12.2017 р.

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс вважає, що строк оренди починається з моменту державної реєстрації додаткової угоди 21.10.2009 p., а закінчується через 10 років від дати її реєстрації.

Таким чином, між позивачем і відповідачем виник спір відносно строку дії договору оренди, в зв'язку з чим, виникла необхідність витлумачення пункту 1 додаткової угоди до договору оренди землі у відповідності до приписів статті 213 Цивільного кодексу України.

Крім того, статтею 24 Закону України Про оренду землі визначено, що орендодавець зобов'язаний не вчиняти дії, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, зазначений обов'язок орендодавця зафіксовано і у п.6.1.3. договору оренди землі.

Відповідно до ст. 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Товариство з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс протягом квітня - травня намагалося засіяти спірну земельну ділянку, але відповідач фізично перешкоджав проведенню робіт, заявляв, що буде обробляти земельну ділянку самостійно, позивач у травні 2018 р. неодноразово звертався до органів Національної поліції з приводу перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В зв'язку з наведеним, Товариство з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс , посилаючись на приписи ст.ст. 213, 253, 638, 763, 792 ЦК України, Закон України Про оренду землі , просив суд:

-витлумачити пункт 1 додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року до договору оренди землі від 04.01.2005 р., укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс та ОСОБА_2, визначивши, що строк оренди починається з моменту державної реєстрації додаткової угоди 21.10.2009 p., а закінчується через 10 років від дати її реєстрації;

-визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс право користування земельною ділянкою площею 5,650 га., кадастровий номер 1223283500:02:004:0068, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, терміном до 21.10.2019 р., на підставі договору оренди земельної ділянки від 04.01.2005 р. та додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року, зареєстрованої 21.10.2009 p. за № 04-09-126-04861, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс та ОСОБА_2;

-зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди орендареві - Товариству з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс у користуванні земельною ділянкою, загальною площею 5,650 га., кадастровий номер 1223283500:02:004:0068, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, заборонивши ОСОБА_2 здійснювати будь-які дії на земельній ділянці загальною площею 5,650 га., кадастровий номер 1223283500:02:004:0068, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області до моменту припинення дії договору оренди землі, укладеного 04.01.2005 р. та додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року, зареєстрованої 21.10.2009 p. за № 04-09-126-04861, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс та ОСОБА_2.

В судовому засіданні представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс підтримав позов в повному обсязі, посилався на підстави звернення до суду, викладені в заяві, просив суд задовольнити вимоги, зазначив, що відповідач заперечує право позивача на користування земельною ділянкою, у 2018 році відповідач на свій розсуд використовував спірну земельну ділянку, засіяв її сільськогосподарськими культурами, що порушує право позивача на користування землею, яке виникло на підставі договору оренди та додаткової угоди.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, посилався на те, що сторони договору оренди землі добровільно, без примусу, з вільним волевиявленням, за взаємною згодою встановили у додатковій угоді конкретний строк закінчення терміну дії договору, визначивши кінцеву дату - 31 грудня 2017 року, про що зазначили в додатковій угоді до договору оренди. Державна реєстрація договору оренди проводиться у строк, що не перевищує 5 робочих днів з дня надходження до реєстраційної служби заяви про таку реєстрацію. В той же час орендар, знаючи про норми законодавства, державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки не провів, зареєстрував договір тільки 21.10.2019 р., тобто, через один рік дев'ять місяців двадцять один день після укладення додаткової угоди до договору. Відлік строку дії договору оренди не може починатися з моменту реєстрації додаткової угоди, оскільки вона, як правовий документ, коригує та уточнює основний документ - договір оренди земельної ділянки.

Заслухавши промови представника позивача, відповідача, дослідивши надані сторонами письмові докази, суд приходить до наступного.

Згідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав для виникнення цивільних прав і обов'язків є договори.

У відповідності до ч.1 ст. 407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Статтею 2 Закону України Про оренду землі передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом встановлено, що 04.01.2005 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс та ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якої ОСОБА_2 передав в користування на умовах оренди Товариству з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс земельну ділянку загальною площею 5,650 га., кадастровий номер 1223283500:02:004:0068, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Згідно п.3.1. Договору оренди, сторонами визначений строк дії договору - 5 років.

17.12.2007 р. сторони договору оренди земельної ділянки уклали додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 04.01.2005 р., відповідно до якої сторони визначилися, що термін дії договору складає 10 років, , початок дії договору з моменту державної реєстрації додаткової угоди. Право оренди зареєстроване в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.10.2009 р. зі строком дії речового права (права оренди) 10 років з 21.10.2009 р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових права на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Судом встановлено, що 17.12.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода № 1 до договору оренди земельної ділянки від 04.01.2005 р., відповідно до якої сторони внесли зміни до договору оренди.

Крім інших питань, у додатковій угоді (п.1) сторони домовилися про внесення змін до договору оренди, а саме, змінити п. 3.1 шляхом викладення його у новій редакції, а саме: Договір оренди складено сторонами терміном на 10 (десять) років. Початок дії договору з моменту державної реєстрації цієї додаткової угоди, закінчення 31.12.2017 року .

Судом встановлено, що 25.07.2017 р. ОСОБА_2 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс з заявою, в якій просив повернути спірну земельну ділянку та не засівати земельну ділянку під урожай 2018 р., у зв'язку з зміною власника, зазначивши, що фактичне використання земельної ділянки Товариством обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс почалося не з моменту державної реєстрації 21.10.2009 р., а значно раніше, з моменту підписання додаткової угоди № 1 до договору оренди земельної ділянки від 17.12.2007 р., посилання на дату державної реєстрації зазначеної додаткової угоди безпідставне, в зв'язку з чим, просив повернути земельну ділянку 18.12.2017 р.

Як зазначалося вище, в позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс вважає, що строк оренди починається з моменту державної реєстрації додаткової угоди 21.10.2009 p., а закінчується через 10 років від дати її реєстрації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що між сторонами виник спір відносно строку дії договору оренди.

У відповідності до ст. 213 ЦК України,

1. Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

2. На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. 3. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

4. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї годи або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

В той же час, тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює існуючі умови угоди. Тобто, суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ІІК України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.

Згідно із частиною третьою статті 203 ИК України волевиявлення учасника правочину має бути вільний і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

Як зазначалося судом вище, пунктом 1 додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року до договору оренди землі від 04.01.2005 року було передбачено: Договір складено сторонами терміном на 10 років. Початок дії Договору з моменту державної реєстрації цієї Додаткової угоди, закінчення 31.12.2017 р.

Таким чином, дійсно, пункт 1 додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року до договору оренди землі від 04.01.2005 року містить суперечності, оскільки у першому реченні, незважаючи на використанні слова термін було фактично встановлено строк дії договору у 10 років. В той же час у другому реченні конкретизується порядок обрахування строку дії договору, а саме, що початок дії договору обраховується з моменту реєстрації цієї додаткової угоди. В тім, надалі, після коми використовується термін закінчення та зазначено дату 31.1.2.2017 p.

При цьому у додатковій угоді відсутнє посилання про закінчення чого саме й йде мова, як і відсутня риска, яка була наявна у пункті 3.1 договору оренди від 04.01.2005 року.

З додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки вбачається, що сторонами було змінено момент відліку строку дії оренди та замінено момент підписання у п. 3.1. договору оренди землі від 04.01.2005 року на юридичний факт реєстрація у пункті 1 додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року.

За змістом статей 18, 20 Закону Про оренду землі , договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України, зокрема, у постановах: від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 та від 07 червня 2017 року у справі № 6- 872цс17.

Крім того, судом встановлено, що на час укладення сторонами додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року до договору оренди землі від 04.01.2005 року, останній був чинним та діяв.

Таким чином, суд приходить до висновку, що твердження відповідача відносно використання позивачем земельної ділянки на підставі Додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року до договору оренди землі від 04.01.2005 року почалося з грудня 2007 року не відповідають дійсності, оскільки у відповідності до досліджених судом письмових доказів, на час підписання додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року діяв договір оренди від 04.01.2005 року, а отже будь-яке позадоговірне використання земельної ділянки позивачем було відсутнє

В зв'язку з наведеним, суд приходить до переконання, що визначення моменту з якого починається відлік строку дії оренди за пунктом 1 додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року до договору оренди землі від 04.01.2005 року, повинен бути визначений, як дата реєстрації додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року до договору оренди землі від 2005 року, зареєстрованої 21.10.2009 р. за № 04-09-1 26-04861.

Щодо моменту, яким визначається сплив дії оренди, необхідно зазначити наступне.

З договору оренди землі від 04.01.2005 року вбачається, що сторонами у розділі 9 Припинення дії та розірвання договору , який визначає підстави для припинення договору оренди, як у пункті 9.2. так і у підпункті 9.4.1. передбачено припинення дії договору саме з закінченням строку оренди, а не з настанням певної дати.

Цивільним кодексом України надається нормативне визначення понять строку і терміну, і це - два різних поняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України, строк - це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана певна дія або подія, що має юридичне значення.

Зазначене законодавством визначення поняття строку не перешкоджає його розумінню як такого періоду у часі, , з початком, перебігом чи закінченням якого закон пов'язує настання певних юридичних наслідків.

Строк визначається шляхом вказівки на його тривалість, тобто він є періодом, що обчислюється роками, кварталами, місяцями, тижнями, днями чи годинами (ч. 1 ст. 252 ИК України)-

Початок строку чи його закінчення може визначатись також вказівкою на певну подію, яка має неминуче настати (ст. 253 ІІК України).

У частині другій ст. 251 ПК України терміном визнається момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення.

Термін може визначатись календарною датою і застосовується в тих правовідносинах, в яких здійснення суб'єктивного права або виконання обов'язку пов'язується з певним моментом у часі. В окремих випадках термін, наприклад, виконання цивільно-правового зобов'язання може визначатися не просто певною календарною датою (наприклад, датою (днем) здійснення виплати процентів по банківському вкладу), а і конкретною годиною, наприклад, у випадку доставки (перевезення) вантажу, пасажирів, багажу, пошти (ст. 919 ЦK України, статті 307, 312 ГК України).

Крім того, ст. 19 Закону України Про оренду землі в редакції, яка діяла на момент укладення договору оренди, визначено, що - строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Таким чином, у правовідносинах, що регулюють відносини стосовно оренди землі законодавець використовує саме термін - строк дії договору оренди.

У Типовому договорі оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 p. N 220, також передбачено саме строк дії договору оренди, а не термін.

Вищезазначені норми права у їх комплексному та системному застосуванні свідчать, що встановлення у законодавстві саме строку дії договору, а не терміну, на той час було обумовлено мінливістю моменту набрання чинності договором, а саме моменту його реєстрації, який завжди відрізнявся від дати підписання договору. При цьому, зважаючи на те що права і обов'язки сторін договору і відповідно право використання земельної ділянки виникали з моменту реєстрації, то встановлення у договорі оренди терміну його дії фактично б зменшувало загальний період оренди.

Суд також враховує, що у листі ОСОБА_2 до ТОВ Михайлівське плюс , відповідач зазначив наступне: посилання на державну реєстрацію договору оренди не має підстав, оскільки фактичне використання земельної ділянки почалося не з моменту Державної реєстрації у 2009 році, а значно раніше, з моменту підписання додаткової угоди №1 до договору оренди земельної ділянки від 17.12.2007 p.. ОСОБА_3 земельну ділянку, що належить мені не засівати і передати її мені 18.12.2017 р.

Вищезазначений лист відповідача свідчить, що обрахунок ним строку дії договору здійснюється з розрахунку 10 років з моменту підписання додаткової угоди №1 договору оренди земельної ділянки від 17.12.2007 p., а не до терміну дії договору, на що він посилається у відзиві.

Вирішуючи питання моменту, яким визначається сплив дії оренди, суд також враховує позицію, викладену у постанові Верховного суду від 11.07.2018 р. у справі №542/1405/15, згідно до якої суд зазначив: ...Відповідно до пункту 8 договору, Договір укладено на 10 років і діє до 29 червня 2015 року ... Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що умовами договору строк його дії визначено саме у 10 років, а суперечності, які виникли між сторонами, зумовлені арифметичною помилкою - опискою стосовно обрахунку спливу цього строку...

Отже, невідповідність фактично зазначеного строку дії договору (10 років) з моменту державної реєстрації додаткової угоди кінцевому терміну його спливу ( 31 грудня 2017 року ) утруднює однозначне розуміння пункту 1 додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року до договору оренди землі від 04.01.2005 року.

Водночас, суд приходить до переконання, що сторонами такі умови договору були погоджені, що підтверджується письмовими доказами у справі, питання щодо недійсності договору та окремих його положень чи їх зміни сторонами не ініціювалось і не вирішувалось, як і не оскаржувались відповідачем дії органів, що здійснювали реєстрацію у Державному реєстрі земель і в Книзі записав державної реєстрації договорів оренди землі, де зазначався строк дії оренди 10 років.

Таким чином, враховуючи загальне розуміння слів, порівнюючи інші частини правочину в частині використання поняття слова строк у договорі, наміри сторін, а також в подальшу поведінку сторін, суд приходить до висновку, що між сторонами було узгоджено саме строк дії договору - 10 років з моменту державної реєстрації додаткової угоди. При цьому, посилання відповідача на те, що договір діє до 31.12.2017 року є помилковим, оскільки це вже не є строком його дії, а є терміном, що протирічить як діючому законодавству, яким регульовані питання оренди землі, так і іншим умовам самого договору оренди землі та подальшій поведінці сторін.

У зв'язку з наведеним, позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, суд вважає за необхідним постановити рішення про тлумачення змісту правочину, а саме, що за пунктом 1 додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року до договору оренди землі від 04.01.2005 р., укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс та ОСОБА_2, строк оренди земельної ділянки починається з моменту державної реєстрації додаткової угоди - 21.10.2009 p., а закінчується через 10 років від дати її реєстрації.

Стосовно позовних вимог в частині визнання за позивачем права користування спірною земельною ділянкою, суд приходить до наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 395 ЦК України визначено, що одним з видів речових прав на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

У відповідності до ч.1 ст. 398 ЦК України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс набуло права користування спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 04.01.2005 р. та додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року до договору оренди землі від 04.01.2005 р., відповідач не визнає зазначене право позивача, суд приходить до висновку про необхідність вирішити спір, визнати за позивачем право користування земельною ділянкою до 21.10.2019 р. (закінчення строку дії договору), в зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині також підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, суд приходить до наступного.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс в цій частині посилалося на те. що протягом квітня - травня товариство намагалося засіяти спірну земельну ділянку, але відповідач фізично перешкоджав проведенню робіт, заявляв, що буде обробляти земельну ділянку самостійно, в зв'язку з чим, позивач у травні 2018 р. неодноразово звертався до органів Національної поліції з приводу перешкод у користуванні земельною ділянкою.

У відповідності до ч.1 ст 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Незважаючи на приписи ч.1 ст. 81 ЦПК України, позивачем не надано доказів того, що відповідач фізично перешкоджав проведенню робіт на земельній ділянці, не надав доказів звернення до органів Національної поліції з зазначеного приводу, не надав висновків, постанов та інших доказів того, що а його зверненнями прийняте процесуальне рішення.

В той же час, частиною 1 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що у 2018 році спірну земельну ділянку обробляв та використовував відповідач ОСОБА_2, зазначений факт в судовому засіданні підтвердив і сам відповідач, не заперечував цих обставин.

Так, ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначив, що спірну земельну ділянку використовував самостійно, засіяв її сільгоспкультурами.

Враховуючи наведене, суд вважає доведеним той факт, що спірну земельну ділянку у 2018 році використовує відповідач ОСОБА_2М, та зазначені обставини не підлягають доказуванню, оскільки були визнані учасниками справи, були зафіксовані у поясненнях учасників справи під час судового розгляду, а суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

В зв'язку з наведеним, суд приходить до висновку, що діями відповідача порушуються права позивача, як орендаря земельної ділянки, оскільки відповідач, використовуючи земельну ділянки для своїх потреб, фактично порушив права позивача, як орендаря земельної ділянки.

Пунктом 3 частини 1 статті 395 ЦК України визначено, що одним з видів речового права на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

На підставі статті 24 Закону України Про оренду землі орендодавець зобов'язаний не вчиняти дії, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, зазначений обов'язок орендодавця зафіксовано і у п.6.1.3. договору оренди землі.

У відповідності до приписів частини 1 статті 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Глава 29 ЦК України регулює питання захисту прав власності, норми зазначеної глави, у відповідності до ч.1 ст. 396 ЦК України підлягають застосуванню при розгляді питання захисту прав осіб, у яких виникло право користування майном.

На підставі ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Частиною 2 статті 386 ЦПК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Оскільки позивач має право користування земельною ділянкою, судом встановлено, що відповідач чинить позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою позивачу, суд приходить до висновку, що порушене право підлягає захисту, в зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом покладення на відповідача заборони здійснювати будь-які дії на спірній земельній ділянці.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати в сумі 7 048,00 грн., які складаються із сплати судового збору на суму 5 286,00 грн..; 881,00 грн.; 1 762,00 грн.

Керуючись ст.ст. 76-81, 89, 258-259, 263-268 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс до ОСОБА_2 про тлумачення змісту правочину, визнання права користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - задовольнити.

Витлумачити пункт 1 додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року до договору оренди землі від 04.01.2005 р., укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс та ОСОБА_2, відповідно до якої ОСОБА_2 передав в користування на умовах оренди Товариству з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс земельну ділянку загальною площею 5,650 га., кадастровий номер 1223283500:02:004:0068, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, визначивши, що строк оренди починається з моменту державної реєстрації додаткової угоди 21.10.2009 p., а закінчується через 10 років від дати її реєстрації.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс право користування земельною ділянкою загальною площею 5,650 га., кадастровий номер 1223283500:02:004:0068, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, яка належить на праві власності ОСОБА_2, терміном до 21.10.2019 р., на підставі договору оренди земельної ділянки від 04.01.2005 р. та додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року, зареєстрованої 21.10.2009 p. за № 04-09-126-04861, які укладені між товариством з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс та ОСОБА_2.

Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди орендареві - Товариству з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс у користуванні земельною ділянкою, загальною площею 5,650 га., кадастровий номер 1223283500:02:004:0068, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, заборонивши ОСОБА_2 здійснювати будь-які дії на земельній ділянці загальною площею 5,650 га., кадастровий номер 1223283500:02:004:0068, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області до моменту припинення дії договору оренди землі, укладеного 04.01.2005 р. та додаткової угоди №1 від 17.12.2007 року, зареєстрованої 21.10.2009 p. за № 04-09-126-04861, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс судові витрати в сумі 7 048,00 грн. (сім тисяч сорок вісім грн. 00 коп.).

Сторони у справі:

-позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Михайлівське плюс , ЄДРПОУ 33324261, місцезнаходження: 51240, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Михайлівка, вул. Леніна, 1;

-відповідач - ОСОБА_2, РНОКПП 357526619, проживає за адресою: 51240, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Михайлівка, вул. Леніна, будинок 43.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 26 листопада 2018 року.

Суддя Д.І. Городецький