Рішення

від 28.11.2018 по справі 910/7342/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.11.2018Справа № 910/7342/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Класік Рент" (04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 2)

до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" (01103, м. Київ, проїзд Військовий, буд. 8)

про стягнення 781 988,04 грн.

за зустрічною позовною заявою Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Класік Рент"

про визнання недійсним договір

за участю представників

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): Павлік І.П.

від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Вознюк К.Л.

В судовому засіданні 28.11.2018, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Класік Рент" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справи України "Інформ-Ресурси" про стягнення 781 988,04 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 01.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Класік Рент" (надалі-позивач) та Державним підприємством Міністерства внутрішніх справи України "Інформ-Ресурси" (надалі - відповідач) укладено договір суборенди № 24-05/2016 (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати, а відповідач прийняти в тимчасове платне користування (в суборенду) відкритий склад, загальною площею 9000,00 кв.м., майнового комплексу, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2. За доводами позивача, останній виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі, а відповідач порушив умови договору та не сплатив у встановлений строк гарантійний платіж до 05.12.2016 у розмірі 170 000,00 грн., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 781 988,04 грн., з яких: 510 000,00 грн. - основна заборгованість, 161 030,00 грн. - штраф, 93 306,57 грн. - інфляційні втрати, 17 651,47 грн. - три відсотки річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2018 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Класік Рент" без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду рахунки № П00000284 від 01.12.2016, № 14 від 01.01.2017, №51 від 01.02.2017, № 78 від 01.03.2017, № 111 від 01.04.2017, № 142 від 01.05.2017 на підставі яких було здійснено часткове погашення заборгованості відповідачем на користь позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2018 суд відмовив в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Класік Рент" про забезпечення позову.

19.06.2018 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Класік Рент" б/н від 19.06.2018 про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач надав на виконання вимог ухвали Господарського суду м. Києва від 08.06.2018 належним чином завірені копії рахунків № П00000284 від 01.12.2016, № 14 від 01.01.2017, №51 від 01.02.2017, № 78 від 01.03.2017, № 111 від 01.04.2017, № 142 від 01.05.2017.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

10.07.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшла зустрічна позовна заява Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Класік Рент" про визнання недійсним договір суборенди №24-05/2016 від 01.12.2016, укладений між Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Класік Рент".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.07.2018 у справі № 910/7342/18 зустрічну позовну заяву Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" до ТОВ "Класік Рент" про визнання недійсним договору № 429 від 09.07.2018 р. - повернуто.

Постановою апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у справі № 910/7342/18 суд задовольнив апеляційну скаргу, скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.07.2018 у справі № 910/7342/18 та передав зустрічну позовну заяву №429 від 09.07.2018 на розгляд Господарському суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.09.2018 суд прийняв зустрічний позов Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" до розгляду з первісним позовом у підготовчому засіданні 19.09.2018.

19.09.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло клопотання позивача за первісним позовом, у якому останній просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з необхідністю подання відзиву на зустрічний позов.

У судове засідання, призначене на 19.09.2018, з'явився представник відповідача за первісним позовом, який щодо поданого клопотання зазначив на розсуд суду та подав заяву про застосування строку позовної давності до нарахованих штрафних санкцій, яка була прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 19.09.2018 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання позивача та відкласти підготовче засідання на 03.10.2018.

24.09.2018 до господарського суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Класік Рент" заперечує проти задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору, оскільки зустрічний позов не містить обґрунтувань, які б відповідали приписам чинного законодавства України, щодо недійсності укладеного та виконаного (окрім фінансових зобов'язань суборендаря) спірного правочину.

У судовому засіданні 03.10.2018, за участю представників сторін, суд на місці ухвали відкласти розгляд справи на 24.10.2018.

19.10.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло клопотання позивача за первісним позовом, у якому останній просив суд долучити до матеріалів справи копію договору оренди №0111/1 від 01.12.2016, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Київський річковий порт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Класік Рент" з додатком №1 від 01.12.2016.

У судовому засіданні 24.10.2018 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання відповідача за первісним позовом та відкласти розгляд справи на 31.10.2018.

31.10.2018 до господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення ДП Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" та клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 31.10.2018 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання відповідача та відкласти підготовче засідання на 14.11.2018.

У судовому засіданні 14.11.2018, за участі представника відповідача за первісним позовом, суд на місці ухвалив задовольнити клопотання останнього про відкладення розгляду справи, та з урахуванням положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відкласти розгляд справи на 28.11.2018.

У судовому засіданні 28.11.2018, за участю представників сторін, з урахуванням положення п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті у той же день.

Представники сторін надали пояснення по суті спору, представник позивача за первісним позовом підтримав первісні позовні вимоги та просив відмовити в задоволенні зустрічних, представник відповідача за первісним позовом проти первісного позову заперечував та просив задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Класік Рент" (надалі- орендар, позивач за первісним позовом) та Державним підприємством Міністерства внутрішніх справи України "Інформ-Ресурси" (надалі - суборендар, відповідач за первісним позовом) укладено договір суборенди № 24-05/2016 (надалі - договір суборенди), відповідно до умов якого орендар зобов'язався передати, а суборендар прийняти в тимчасове платне користування (в суборенду) відкритий склад, загальною площею 9000,00 кв.м., майнового комплексу, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2 (надалі- об'єкт суборенди).

Відповідно до п. 2.2. договору суборенди опис вищевказаного об'єкту суборенди на момент його передачі в суборенду і його розташування, зазначений в план-схемі (експлікації), що є Додатком №1 до даного договору.

Право на передачу в суборенду об'єкта суборенди виникло у Товариства з обмеженою відповідальністю "Класік Рент" у зв'язку з укладеним між Публічним акціонерним товариством "Київський річковий порт" (надалі-орендодавець) договором оренди №0111/1 від 01.12.2016, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування (в оренду) нерухоме майно, зокрема: відкритий склад, загальною площею 9000,00 кв.м., майнового комплексу, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2.

Згідно з п. 7.1.3 договору оренди орендар має право передавати об'єкт оренди в суборенду іншій особі без письмової на те згоди орендодавця.

Пунктом 5.1. договору суборенди передбачено, що за даним договором об'єкт суборенди передається в суборенду орендарем суборендареві до 31 грудня 2017 року (включно). Зазначений строк починає обчислюватись з моменту фактичного прийняття суборендарем об'єкту суборенди по Акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 6.1. договору суборенди суборендар зобов'язується сплачувати орендареві щомісячну суборендну плату за суборенду об'єкту суборенди. Ціна щомісячної суборендної плати також включає в себе витрати орендаря, на утримання, обслуговування, прибирання, ремонт місць загального користування.

Сторони договору домовились, що щомісячна суборендна плата за Об'єкт суборенди за цим Договором становить 170 000,00 (сто сімдесят тисяч гривень 00 коп.), з урахуванням ПДВ (п. 6.5. договору суборенди).

Пунктом 6.7. договору суборенди сторони передбачили, що суборендар зобов'язаний не пізніше п'яти календарних днів з дати підписання цього Договору сплатити орендареві перший суборендний платіж, а саме за грудень 2016 року та останній місяць суборенди. Суборендний платіж за останній місяць суборенди є гарантійним платежем, тобто орендар має право задовольнити свої вимоги до суборендаря в рамках даного договору (в рахунок суборендної плати та інших обов'язкових платежів за даним договором) за рахунок коштів, внесених суборендарем за останній місяць суборенди, - в такому випадку суборендар зобов'язується відновити такий гарантійний платіж до початкової суми протягом 5 (п'яти) днів, наступних за днем, коли орендар задовольнив свої вимоги до суборендаря за рахунок такого гарантійного платежу.

Всі наступні суборенді платежі, а саме з 01 січня 2017 року, підлягають сплаті суборендарем орендареві наперед за кожен наступний місяць суборенди щомісячно у 100% розмірі, що є рівним розміру місячної суборендної плати за об'єкт суборенди та у строк не пізніше 5 (п'ятого) числа кожного звітного місяця. Підставою для перерахування суборендної плати на рахунок орендаря є договір суборенди та рахунок-фактура (п. 6.8. договору суборенди).

Згідно з п. 9.2.2.1. договору суборенди у разі прострочення платежів передбачених у ст. 6 даного договору більш ніж на 7 (сім) календарних днів орендар має право стягнути з суборендаря штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2017 року (включно), а в частині повернення орендареві об'єкту суборенди з суборенди, а також в частині виконання грошових зобов'язань суборендаря до їх повного виконання (п. 12.18 договору суборенди).

На виконання умов договору суборенди, згідно акту приймання-передачі № 24-05/2016 від 01.12.2016 позивач передав, а відповідач прийняв об'єкт суборенди, а саме: відкритий склад, загальною площею 9000,00 кв.м., майнового комплексу, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2., за який у відповідності до п. 6.7 та п. 6.8 договору зобов'язався сплачувати щомісячні суборендні платежі.

Проте, за твердженням позивача, відповідач всупереч умовам договору суборенди та виставлених позивачем рахунків не здійснив своєчасної та повної оплати суборендних платежів, а саме за період з грудня 2016 року по серпень 2017 року, що стало наслідком виникнення у останнього заборгованості перед позивачем у загальному розмірі 781 988,04 грн., з яких: 510 000,00 грн.- основний борг; 161 030,00 грн. - штраф; 93 306,57 грн. - інфляційні втрати; 17 651,47 грн. - 3% річних.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензіями від 30.05.2018 та від 05.06.2018, у яких просив останнього сплатити існуючу заборгованість за договором суборенди, а також звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2, та привести її у попередній стан, шляхом усунення автомобілів.

У відповідь на вищевказані претензії відповідач листом вих. №544 від 22.08.2017 повідомив, що орендована територія буде звільнена від транспортних засобів до 01 вересня 2017 року, оплату за користування об'єктом оренди зобов'язується сплатити в повному обсязі.

За доводами позивача, спір у справі виник у зв'язку з невиконання відповідачем зобов'язань за договором суборенди № 24-05/2016 від 01.12.2016, внаслідок порушення яких у останнього утворилась заборгованість за договором, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Разом з тим, Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" звернулось із зустрічною позовною заявою, предметом якої є визнання недійсним договору, а саме договору суборенди № 24-05/2016 від 01.12.2016.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що заявлені первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Класік Рент" підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором піднайму (суборенди).

Відповідно до ч.3 ст. 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами договору суборенди сторони передбачили, що відповідач зобов'язаний не пізніше п'яти календарних днів з дати підписання цього договору сплатити позивачеві перший суборендний платіж, а саме за грудень 2016 року та останній місяць суборенди. Суборендний платіж за останній місяць суборенди є гарантійним платежем (п. 6.7. договору).

Всі наступні суборенді платежі, а саме з 01 січня 2017 року, підлягають сплаті суборендарем орендареві наперед за кожен наступний місяць суборенди щомісячно у 100% розмірі, що є рівним розміру місячної суборендної плати за об'єкт суборенди та у строк не пізніше 5 (п'ятого) числа кожного звітного місяця. Підставою для перерахування суборендної плати на рахунок орендаря є договір суборенди та рахунок-фактура (п. 6.8. договору суборенди).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав умови договору належним чином, що підтверджується актом прийому-передачі № 24-05/2016 від 01.12.2016, який підписаний уповноваженими представниками орендаря та суборендарем.

В свою чергу, відповідач в порушення умов договору суборенди № 24-05/2016 від 01.12.2016 не виконав своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати суборендних платежів, у зв'язку з чим у останнього за червень-серпень 2017 року виникла заборгованість по суборенді у розмірі 510 000,00 грн. (3 місяці * 170 000,00 грн.).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 6.7. та п. 6.8. договору суборенди, відповідачем було прострочено строк виконання грошових зобов'язань по сплаті суборендної плати, в тому числі щодо гарантійного платежу.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договором суборенди, в той час як наявні в матеріалах справи докази свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо внесення суборендних платежів своєчасно та в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка станом на день вирішення спору складає 510 000,00 грн.

Факт наявності суми основної заборгованості зі сплати вказаних платежів відповідачем не спростовано, доказів повної сплати вказаної заборгованості відповідачем суду не надано.

При цьому, судом враховано, що згідно листа вих. №544 від 22.08.2017 Державне підприємство Міністерства внутрішніх справи України "Інформ-Ресурси зобов'язувалось сплатити платежі за користування об'єктом суборенди в повному обсязі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За таких обставин, прийнявши до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості за договором суборенди № 24-05/2016 від 01.12.2016, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги у розмірі 510 000,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, як встановлено судом та підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, відповідач в порушення умов договору не виконав своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати суборендних платежів, зокрема:

- за грудень 2016 року оплата відбувалась частинами, а саме:

16 грудня 2016 - 40 000,00 грн.;

21 грудня 2016- 50 000,00 грн.;

22 грудня 2016-40 000,00 грн.;

29 грудня 2016-40 000,00 грн.;

- за січень 2017 року оплата відбувалась частинами, а саме:

17 січня 2017 - 15 000,00 грн.;

31 січня 2017- 12 000,00 грн.;

31 січня 2017 - 15 000,00 грн.;

31 січня 2017 - 60 000,00 грн.;

07 лютого 2017 - 47 000,00 грн.;

07 лютого 2017 - 17 000,00 грн.;

07 лютого 2017 - 4 000,00 грн.;

- за лютий 2017 року оплата відбувалась частинами, а саме:

10 лютого 2017-20 000,00 грн.;

14 лютого 2017 - 80 000,00 грн.;

22 лютого 2017-40 000,00 грн.;

27 лютого 2017 - 30 000,00 грн.;

- за березень 2017 року оплата відбувалась частинами, а саме:

22 березня 2017- 35 000,00 грн.;

23 березня 2017 - 20 000,00 грн.;

24 березня 2017 - 25 000,00 грн.;

27 березня 2017-40 000,00 грн.;

28 березня 2017 - 10 000,00 грн.;

30 березня 2017- 15 000,00 грн.;

04 квітня 2017-25 000,00 грн.;

- за квітень 2017 року оплата відбувалась частинами, а саме:

12 квітня 2017 - 50 000,00 грн.;

27 квітня 2017 - 50 000,00 грн.;

28 квітня 2017 - 66 400,00 грн.;

03 травня 2017-3 600,00 грн.;

- за травень 2017 року оплата відбувалась частинами, а саме:

10 травня 2017 - 19 700,00 грн.;

15 травня 2017 - 50 300,00 грн.;

16 травня 2017-50 000,00 грн.;

17 травня 2017- 44 000,00 грн.;

18 травня 2017- 6 000,00 грн.

Тобто, вищевказані проплати здійснювались з прострочення платежу більш ніж на сім днів, в тому числі проплат за червень-серпень 2017 року, що стало наслідком нарахування відповідачеві штрафу у розмірі 161 030,00 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом п. 9.2.2.1 договору сторони передбачили, що у разі прострочення платежів передбачених у ст. 6 даного договору більш ніж на 7 (сім) календарних днів орендар має право стягнути з суборендаря штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу на підставі п. 9.2.2.1 договору суборенди № 24-05/2016 від 01.12.2016 є доведеною та обґрунтованою.

Згідно ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Положеннями ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, враховуючи зазначені норми Цивільного кодексу України, положення статті 6 договору суборенди та строки оплати відповідачем суборендних платежів, прострочення виконання ДП Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" зобов'язання щодо здійснення розрахунків за договором виникло з грудня 2016 року.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності, у якій зазначив, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу за період з грудня 2016 по травень 2017 у розмірі 93 030,00 грн. та штрафу за несплачений гарантійний платіж у розмірі 17 000,00 грн. є таким, що сплив.

З огляду на зазначене, відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності та посилаючись на ч. 4 ст. 267 ЦК України просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності у даному спорі щодо заявлених позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 110 030,00 грн.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом 07.06.2018, про що свідчить штемпель суду вх.№7342/18 від 07.06.2018, тобто, поза межами строку позовної давності. Доказів щодо переривання строку позовної давності чи поважності причин його пропуску позивач суду не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 110 030,00 грн. з огляду на сплив строку позовної давності, в межах якого позивач мав право звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу, та про застосування наслідків якого заявлено відповідачем у справі.

Таким чином, до стягнення з відповідача підлягають штрафні санкції у розмірі 51 000,00 грн.

Крім того, позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 93 306,57 грн. та 3 % річних у розмірі 17 651,47 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, обов'язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

За змістом висновку Верховного суду України викладеного у постанові від 12.12.2011р. №07/238-10 виходячи із положень ст.625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Cтаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Таким чином, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, зокрема, щодо сплати суборендної плати та інших обов'язкових платежів (гарантійних платежів) у розмірі та у строки передбачені умовами договору, існують підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з розрахунком інфляційних втрат та 3 % річних наданим позивачем, вважає його обґрунтованим, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується зустрічного позову Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" про визнання недійсним договору суборенди №24-05/2016 від 01.12.2016, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За умовами частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Нормами ст. 759 ЦК України та ст. 283 ГК України за договором оренди (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Як вбачається зі змісту п. 12.12. договору суборенди, підписанням даного договору сторони підтвердили, що їм зрозумілі їхні права та обов'язки за вказаним договором. З усіма істотними та іншими умовами цього договору вони ознайомлені та згодні.

У договорі сторони також підтверджують, що ще до підписання даного договору вони були ознайомлені з главою 16 розділу ІV Цивільного кодексу України, зміст цієї глави їм відомий, а підстави та наслідки визнання договору недійсним є їм зрозумілі та відомі (п. 12.13. договору суборенди).

Згідно ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, звернення позивача з зустрічним позовом про визнання недійсним договору №24-05/2016 від 01.12.2016 з підстав відсутності істотних умов щодо індексації суборендної плати та порядку використання амортизаційних відрахувань і відновлення майна може свідчити лише про його неукладеність, тоді як в судовому порядку може визнаватися недійсним лише укладений (оспорюваний) договір.

При цьому, судом враховано, що позивачем за зустрічним позовом було вчинено всі дії, спрямовані на укладення самого договору суборенди, отримання майна в суборенду, користування ним та внесення суборендної плати за нього.

Стосовно посилання ДП МВС України "Інформ-Ресурси" на відсутність державної реєстрації договору суборенди №24-05/2016 від 01.12.2016, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації права підлягає, зокрема, право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 8 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Тобто, умовами вищенаведених положень, на які позивач за зустрічним позовом посилається в обгрунтування своїх вимог, передбачена державна реєстрація договору суборенди саме земельної ділянки.

Як встановлено судом, об'єктом суборенди за спірним договором №24-05/2016 від 01.12.2016 є: відкритий склад, загальною площею 9000,00 кв.м., майнового комплексу, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2.

Право на передачу в суборенду об'єкта суборенди виникло у відповідача за зустрічним позовом на підставі укладеного між ПАТ "Київпорт" договору оренди №0111/1 від 01.12.2016, відповідно до якого останній як орендодавець передав, а ТОВ "Класік Рент" як орендар прийняв в тимчасове платне користування (в оренду) нерухоме майно, зокрема: відкритий склад загальною площею 9000 кв. м.. майнового комплексу, який знаходиться за адресою: м. Київ. вул. Набережно-Лугова, 2.

За умовами п. 7.1.3. договору оренди орендар має право передавати об'єкт оренди в суборенду іншій особі без письмової на те згоди орендодавця.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ "Київпорт" в ході перевірки дотримання умов договору оренди №0111/1 від 01.12.2016 зі сторони ТОВ "Класік Рент", було виявлено, що ДП МВС України "Інформ- Ресурси", як суборендарем майна ПАТ "Київпорт", окрім відкритого складу загальною площею 9000 кв. м., майнового комплексу, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2, було здійснено самовільне захоплення земельної ділянки, користувачем якої є ПАТ "Київпорт" на підставі Акту на право користування землею №51 від 25.04.1963, та розміщено на ній ряд автотранспортних засобів в кількості 52 одиниць.

Так, ПАТ "Київпорт" та ТОВ "Класік Рент" звертались до ДП МВС України "Інформ-Ресурси" із вимогами від 01.06.2017 та від 05.06.2017 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Таким чином, самовільне зайняття ДП МВС України "Інформ-Ресурси" земельної ділянки ПАТ "Київпорт", окремо від відкритого складу, який був переданий в суборенду Товариством з обмеженою відповідальністю "Класік Рент", не свідчить про використання позивачем за зустрічним позовом земельної ділянки на підставі договору №24-05/2016 від 01.12.2016, у зв'язку з чим посилання останнього на відсутність державної реєстрації договору суборенди, що передбачена ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та ст. 8 Закону України Про оренду землі виключно при суборенді земельної ділянки, є безпідставними.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності підстав для визнання недійсним договору суборенди №24-05/2016 від 01.12.2016, у зв'язку з чим в задоволенні зустрічного позовну Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" слід відмовити.

Крім того, суд зауважує, що згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача за первісним позовом по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним первісним позовним вимогам, судові витрати позивача за зустрічним позовом по сплаті судового збору покладаються на позивача за зустрічним позовом з огляду на відмову в зустрічному позові.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" (01103, м. Київ, проїзд Військовий, буд. 8, ідентифікаційний код 32248749) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Класік Рент" (04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 2, ідентифікаційний код 40981816) основну суму боргу у розмірі 510 000 (п'ятсот десять тисяч) грн. 00 коп., штраф у розмірі 51 000 (п'ятдесят одна тисяча) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 93 306 (дев'яносто три тисячі триста шість) грн. 57 коп., 3% річних у розмірі 17 651 (сімнадцять тисяч шістсот п'ятдесят одна) грн. 47 коп. та судовий збір у розмірі 10 079 (десять тисяч сімдесят дев'ять) грн. 37 коп.

3. В іншій частині первісних позовних вимог відмовити.

4. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04.12.2018

Суддя Пукшин Л.Г.