Постанова

від 03.12.2018 по справі 826/17727/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/17727/16 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Меблісам" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Меблісам" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство "Меблісам" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.11.2016 № 0008671203.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За наведеного, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.10.2016 посадовою особою ДПІ у Солом'янському районі проведено камеральну перевірку податкової звітності з плати за землю за 2016 рік щодо повноти надходжень по земельному податку за січень-серпень 2016 року АТ Меблісам , за результатами якої складено акт від 13.10.2016 № 12419/26-58-12-03/31901105 (а.с. 8-11).

В акті перевірки контролюючий орган зазначив про порушення позивачем пункту 286.2 статті 286, пункту 12.3 статті 12, пункту 284.1 статті 284 ПК України внаслідок чого визначений ПАТ Меблісам у податковій декларації з плати за землю (реєстраційний номер №9015426463 від 12 лютого 2016 року) розмір податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб за 2016 рік є нижчим, ніж визначено за результатами камеральної перевірки, а саме: платником податків зменшено розмір ставки земельного податку (% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки) у 2016 році за період з 01.01.2016 по 31.08.2016 на 2%.

Не погодившись з висновками акта перевірки, 26.10.2016 позивачем подано до ДПІ у Солом'янському районі заперечення (а.с. 12-13).

За результатами розгляду заперечень відповідач листом від 02.11.2016 № 17059/10/26-58-12-03-11 повідомив позивача про залишення без змін висновки акта перевірки від 13.10.2016 № 12419/26-58-12-03/31901105 (а.с. 15-16).

На підставі вказаного акта 04.11.2016 контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008671203 про збільшення суми грошового зобов'язання з земельного податку на 139931,20 грн., у тому числі: 111944,96 грн. - за податковими зобов'язаннями та 27986,24 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 17).

Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).

За визначеннями підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу ХІІ цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За змістом пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статей 125 і 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу на праві колективної власності належить нежиле приміщення площею 3983,70 кв.м, яке знаходиться за адресою: вул. Урицького, 45, м. Київ, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 08.10.2003 серії НП № 010007721 (а.с. 23).

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до відомостей державного земельного кадастру та інформації з бази даних Державної фіскальної служби (ділянки, право користування по яких не оформлено), наданого Департаментом земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ТОВ Меблісам є користувачем наступних земельних ділянок, які розташовані за адресами:

- м. Київ, вул. Урицького, 45, загальною площею земельної ділянки 0,0042 га (кадастровий номер 8000000000:72:141:0018);

- м. Київ, вул. Урицького, 45, загальною площею земельної ділянки 0,0089 га (кадастровий номер 8000000000:72:141:0019);

- м. Київ, вул. Урицького, 45, загальною площею земельної ділянки 0,0291 га (кадастровий номер 8000000000:72:141:0020);

- м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, загальною площею земельної ділянки 0,0177 га (кадастровий номер 8000000000:72:141:0021);

- м. Київ, вул. Урицького, 45, загальною площею земельної ділянки 0,0568 га (кадастровий номер 8000000000:72:141:0046) (а.с. 24-28).

Позивачем було здійснено розрахунок податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб за січень-серпень 2016 року у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок та визначено його у податковій декларації з плати за землю від 12.02.2016 № 9015426463 (а.с. 19-21).

При цьому, на думку позивача, чинним законодавством України не встановлений порядок відведення земельної ділянки у власність або оренду для власників частини нежитлового приміщення, а відтак положення щодо обрахування земельного податку у розмірі 3% не може бути до нього застосовано.

Так, пунктом 271.1 статті 271 ПК України встановлено, що базою оподаткування є:

- нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

- площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до пункту 271.2 вказаної статті ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з пунктом 274.1 статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Водночас, відповідно до внесених Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи змін, зокрема, в частині плати за землю, з 01.01.2015 визначено, що плата за землю належить до місцевих податків та зборів та є складовою частиною податку на нерухоме майно (статті 10, 265 ПК України).

Згідно з пунктом 284.1 статті 284 ПК України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Так, Київською міською радою прийнято рішення від 28.01.2015 № 58/923 Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 , яким затверджено Положення про плату за землю в м. Києві (далі - Положення).

Відповідно до п. 5.1. Положення, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.

Згідно з п. д) частини другої ст. 92 Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Відповідно до пункту 5.6 цього Положення плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року у справі №826/10434/16 визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві , яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 .

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин

Беручи до уваги, що саме п. 5.6. Положення про плату за землю в м. Києві був підставою для прийняття оскаржуваного рішення, а також зважаючи на те, що суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності свого рішення, колегія суддів дійшла висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.11.2016 № 0008671203.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до вимог ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи призвело до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1378 грн. 00 коп., а звертаючись із апеляційною скаргою - 2067 грн. 00 коп. Загальна сума сплаченого судового збору - 3445 грн. 00 коп.

З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним розподілити судові витрати шляхом стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Меблісам" - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року - скасувати.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 04.11.2016 № 0008671203.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Меблісам" (місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Онуфрія Трутенка, буд 10; ідентифікаційний код: 31901105) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Смілянська, буд. 6; ідентифікаційний код: 39471390) судовий збір у розмірі 3445 (три тисячі чотириста сорок п'ять) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку