Рішення

від 03.12.2018 по справі 910/11869/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.12.2018Справа № 910/11869/18 За позовом Товариства з додатковою відповідальністю Унібрук

до Товариства з додатковою відповідальністю Нерудресурс

про стягнення 219 336,94 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Унібрук звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Нерудресурс про стягнення 219 336,94 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані зобов'язання щодо поставки товару, вартість якої, в свою чергу була позивачем оплачена. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 190 660,00 грн. суми попередньої оплати за поставку товару та 28 676,94 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.09.2018р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Унібрук про стягнення 219 336,94 грн. залишено без руху.

Ухвалою від 01.10.2018р. відкрито провадження; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.10.2018р.

22.10.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 16.11.2018р.

16.11.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.12.2018р.

Представник позивача у судове засідання 03.12.2018р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач у строки, встановлені ухвалою від 01.10.2018р., відзиву на позов не подав, у судове засідання 03.12.2018р., як і в попередні засідання суду, не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №0103048293127.

Наразі, з огляду на неявку учасників судового процесу суд зазначає наступне.

У ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вказано, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка сторін, які були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 03.12.2018р.

В судовому засіданні 03.12.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

03.08.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Унібрук (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Нерудресурс (постачальник) було укладено договір поставки №030817-1, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупцю в порядку та на умовах, визначених цим договором щебеневу продукцію, а останній зобов'язується приймати продукцію та оплачувати її на умовах даного договору.

За умовами п.2.1 договору №030817-1 від 03.08.2017р. постачальник передає у власність покупцю продукцію в наступному асортименті: щебінь фракції 5-10, щебінь фракції 5-20, щебінь фракції 10-20, щебінь фракції 20-40, щебінь фракції 40-70, щебінь фракції 2-5, щебінь фракції 0-40, щебінь фракції 0-70, щебінь фракції 0,63-2, відсів.

У п.3.1 договору №030817-1 від 03.08.2017р. вказано, що ціна продукції є договірною і включає вартість поставки продукції до відповідного пункту призначення та закріплюється сторонами у відповідних видаткових накладних, які є невід'ємними частинами даного договору.

Пунктом 4.4 укладеного між сторонами правочину визначено, що датою поставки продукції вважається дата, вказана у залізничній накладній на штампі станції відправлення. Приймання-передача продукції здійснюється шляхом підписання відповідної накладної уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п.4.3 договору №030817-1 від 03.08.2017р. постачальник зобов'язується здійснити поставку продукції після отримання попередньої оплати від покупця на умовах визначених в п.6.1 цього договору та узгодження заявки, в термін, що не перевищує 10 календарних днів з моменту отримання передоплати, якщо інше не встановлено у заявці.

Згідно п.п.6.1-6.3 договору №030817-1 від 03.08.2017р. розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування покупцем 100% попередньої оплати вартості партії продукції, або після відвантаження товару. Розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування покупцем суми, яка складає ціну продукції щодо кожної партії, в безготівковій формі на банківських рахунок постачальника. Датою оплати продукції сторони вважають дату надходження грошей на банківський рахунок постачальника.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018р. (п.7.1 договору №030817-1 від 03.08.2017р.).

Суд приймає до уваги договір №030817-1 від 03.08.2017р., як належну підставу у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків щодо поставки товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Як свідчать представлені до матеріалів справи документи, на виконання умов договору №030817-1 від 03.08.2017р. позивачем було перераховано на рахунок відповідача попередню оплату згідно платежних доручень №1005 від 31.10.2017р. на суму 74 520 грн., №916 від 13.10.2017р. на суму 116420 грн. та №600 від 08.08.2017р. на суму 67965 грн.

Згідно видаткової накладної №124 від 12.08.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю Нерудресурс було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю Унібрук прийнято товар на загальну суму 68 245 грн.

За твердженнями позивача, решту товару, за який покупцем було перераховано попередню оплату згідно платіжних доручень №1005 від 31.10.2017р. на суму 74 520 грн., №916 від 13.10.2017р. на суму 116420 грн., загалом на 190660 грн., відповідачем так і не було поставлено, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково. При цьому, суд виходить з наступного.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.663 Цивільного кодексу України вказано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частинами 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.

У цьому зв'язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред'явлення вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії від 23.10.1991, Федоренко проти України від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності .

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Судом зазначалось, що відповідно до п.4.3 договору №030817-1 від 03.08.2017р. постачальник зобов'язується здійснити поставку продукції після отримання попередньої оплати від покупця на умовах визначених в п.6.1 цього договору та узгодження заявки, в термін, що не перевищує 10 календарних днів з моменту отримання передоплати, якщо інше не встановлено у заявці.

На виконання умов договору №030817-1 від 03.08.2017р. позивачем було перераховано на рахунок відповідача попередню оплату згідно платіжних доручень №1005 від 31.10.2017р. на суму 74 520 грн., №916 від 13.10.2017р. на суму 116420 грн. та №600 від 08.08.2017р. на суму 67965 грн.

Згідно видаткової накладної №124 від 12.08.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю Нерудресурс було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю Унібрук прийнято товар на загальну суму 68 245 грн.

З матеріалів справи вбачається, що решту товару, за який покупцем було перераховано попередню оплату згідно платіжних доручень №1005 від 31.10.2017р. на суму 74 520 грн., №916 від 13.10.2017р. на суму 116420 грн., загалом на 190660 грн., відповідачем так і не було поставлено. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії (п.74), Пономарьов проти України (п. 43), Агрокомплекс проти України (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постанові від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано попередньо оплачений на суму 190660 грн. покупцем за договором №030817-1 від 03.08.2017р. товар, а останнім було застосовано правові наслідки не поставки товару, передбачені ст.693 Господарського процесуального кодексу України та направлено вимогу про повернення суми попередньої оплати, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати в сумі 190660 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 28 676, 94 грн. цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

За умовами п.8.2 договору №030817-1 від 03.08.2017р. за прострочення поставки партії продукції з вини постачальника покупець має право нарахувати постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період заборгованості, від загальної вартості партії продукції, поставка якої прострочена, за кожен день прострочення.

З огляду на порушення відповідачем строків поставки товару, який було попередньо оплачено згідно платіжних доручень №1005 від 31.10.2017р. на суму 74 520 грн., №916 від 13.10.2017р. на суму 116420 грн., позивачем було нараховано та заявлено до стягнення неустойку на суму 28676,94 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній містить помилку у визначенні початкової дати нарахування за порушення строків поставки товару, оплаченого згідно платіжного доручення №1005 від 31.10.2017р. на суму 74 520 грн. з урахуванням того, що строк поставки відповідно до п.4.3 договору №030817-1 від 03.08.2017р. не перевищує 10 календарних днів з моменту отримання передоплати, якщо інше не встановлено у заявці. При цьому, судом прийнято до уваги, що доказів погодження контрагентами іншого терміну виконання постачальником зобов'язання з поставки товару матеріали справи не містять.

Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що за порушення строків поставки товару, обґрунтованим є стягнення з відповідача неустойки в сумі 28 125,70 грн.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Нерудресурс (40000, Сумська обл., місто Суми, вул.Кузнечна, будинок 10, офіс 1, ЄДРПОУ 34833431) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Унібрук (77552, Івано-Франківська область, Долинський район, с.Вигода, вул.Д.Галицького, 34, ЄДРПОУ 40824985) основний борг в сумі 190 660 грн., пеню в розмірі 28 125,70 грн. та судовий збір в розмірі 3281,79 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням по справі законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.12.2018р.

Суддя Спичак О.М.