Постанова

від 05.12.2018 по справі 805/2548/18-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року справа №805/2548/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Міронової Г.М., Арабей Т.Г., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року (головуючий суддя І інстанції - Логойда Т.В.), складене в повному обсязі 21 травня 2018 року в м. Слов'янськ Донецької області, у справі № 805/2548/18-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення № 0000984210 від 29 січня 2018 року про застосування штрафних санкції та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (а.с. 4-8).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 29 січня 2018 року № 0000984210 в частині застосування щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафних санкцій та нарахування пені за невиконання ним обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до дня закінчення застосування штрафних санкцій та нарахування пені. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 35-38).

Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги управлінням зазначено, що на час виникнення спірних правовідносин заява платника єдиного внеску щодо звільнення від виконання своїх обов'язків, передбачена п. 9-4 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 2464 від 08 липня 2010 року, позивачем не надавалась. Також Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесені зміни в Закон України № 1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , у зв'язку з чим втратив чинність п. 9-4 розділу VIII Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 2464 від 08 липня 2010 року. Апелянтом зазначено, що з урахуванням внесених змін платники єдиного внеску не звільняються від своїх обов'язків, визначених ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 2464 від 08 липня 2010 року.

На підставі вищевикладеного, апелянт вважає, що відсутні будь-які правові підстави щодо звільнення позивача від виконання своїх обов'язків як платника єдиного внеску (а.с. 41-42).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

В апеляційній скарзі відповідач заявив клопотання про виклик у судове засідання представника управління для прийняття участі у судовому засіданні. Однак справа № 805/2548/18-а розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, в зв'язку з чим, керуючись п. 3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зареєстрований та здійснює господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції у м. Бахмут Донецької області.

Позивач перебуває на обліку в Бахмутській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області, яка також розташована на території населеного пункту - м. Бахмут Донецької області -, який включено до переліку, зазначеного у ст. 2 Закону України № 1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції (а.с.12-13).

29 січня 2018 року відповідачем винесено рішення № 0000984210 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в сумі 4 308,68 грн., до складу якої входять: штраф у розмірі 537,13 грн. за період з 21 жовтня 2013 року до 16 березня 2015 року, штраф у розмірі 1 944,95 грн. за період з 21 січня 2015 року до 17 січня 2017 року та пеня у розмірі 1 826,60 грн. (а.с. 14).

Правомірність прийняття контролюючим органом вищевказаного рішення та застосування штрафних санкцій та пені до позивача є спірним питанням даної справи.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що положення, передбачені п. 9-3 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення від виконання обов'язків на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану, визначених ст. 6 вказаного Закону, поширюються на позивача як на платника єдиного внеску, та не поширюються за невиконання обов'язків, які виникли до 14 квітня 2014 року. Відтак спірне рішення є таким, що підлягає скасуванню в частині застосування штрафних санкцій та пені за невиконання позивачем обов'язків платника єдиного внеску за період з 14 квітня 2014 року.

При цьому судом першої інстанції відмовлено у задоволені позовних вимог в частині скасування спірного рішення за період до 14 квітня 2014 року.

В частині відмови у задоволені частини позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон № 2464), Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції № 1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон № 1669) та іншими нормативно-правовими актами стосовно спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 страхувальники - роботодавці та інші особи відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частиною 2 ст. 2 Закону № 2464 передбачено, що виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Як вбачається з положень ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Стаття 25 Закону № 2464-VІ регламентує заходи впливу та стягнення, і частиною першою цієї статті передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно ч. 10 ст. 25 Закону № 2464-VІ на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Пунктом 2 ч. 11 цієї статті передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (у редакції Закону до 01 січня 2015 року - 10 відсотків).

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом прийнято рішення № 0000984210 від 29 січня 2018 року про застосування до позивача штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на суму 4 308,68 грн., до складу якої входять: штраф у розмірі 537,13 грн. за період з 21 жовтня 2013 року до 16 березня 2015 року, штраф у розмірі 1 944,95 грн. за період з 21 січня 2015 року до 17 січня 2017 року та пеня у розмірі 1 826,60 грн. (а.с. 14-16, 23-27).

Спірним питанням даної справи є правомірність прийняття податковим органом вищезазначеного рішення.

Як вбачається з предмету позову, позивач просить скасувати спірне рішення у зв'язку із звільненням його від виконання обов'язку зі сплати єдиного внеску, передбаченого Законом № 2464 на період проведення антитерористичної операції.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Станом на дату прийняття спірного рішення податкового органу (29 січня 2018 року) антитерористична операція, розпочата відповідно до вказаного вище Указу Президента України, не припинена.

З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, 02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1669-VІІ "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який набув чинності 15 жовтня 2014 року (далі - Закон № 1669).

Вказаним Законом № 1669, зокрема, внесено зміни до Закону № 2464 та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 наступного змісту: платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

Унормування вищенаведеної статті згідно до Закону України Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці № 219-VIII від 02 березня 2015 року відбулося зі зміною нумерації п. 9-3 на п. 9-4.

Зазначена норма проіснувала з 15 жовтня 2014 року до 01 січня 2016 року, внаслідок її виключення згідно із Законом України від 05 вересня 2016 року № 911-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України , але в повній мірі збереглася в Законі № 2464.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що пункт 9.4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2464 (після внесення змін до Закону № 1669-VII Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-8) продовжує свою дію в часі.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон № 1669 не скасовує обов'язків платника податків, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що для застосування положень Законів № 1669 та № 2464 необхідно дотримуватися двох чинників одночасно: періоду дії законів та території, визначеної переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Щодо періоду, то Закон № 1669 продовжує свою дію в часі, оскільки Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/201, виданий 14 квітня 2014 року, а Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України не видавався, відтак суд апеляційної інстанції не приймає посилання апелянта на положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 911 від 24 грудня 2015 року щодо виключення п.п. 8 п. 4 ст. 11 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , яким платники податку звільнялись від нарахування, сплати та застосування відповідальності за невиконання обов'язків по сплаті єдиного соціального внеску.

Щодо визначення території, на якій проводиться антитерористична операція, суд зазначає наступне.

Пунктом 5 ст. 11 Закону № 1669 передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р до зазначених населених пунктів належить м. Бахмут (м. Артемівськ) Донецької області.

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".

Кабінет Міністрів України 02 грудня 2015 року розпорядженням № 1275-р затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (далі - Перелік), і пунктом 3 вказаного розпорядження визнав такими, що втратили чинність, розпорядження КМУ від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та від 05 листопада 2014 року № 1079-р.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р до зазначених населених пунктів належить м. Бахмут (м. Артемівськ) Донецької області.

Позивач вважає, що є суб'єктом правовідносин, для врегулювання яких необхідно застосувати розпорядження Кабінету Міністрів України, оскільки внаслідок його прийняття у нього виникає можливість застосувати п. 9-4 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення від виконання обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 цього Закону.

Суд апеляційної інстанції вважає, що Перелік від 02 грудня 2015 року підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Законом № 1669 визначено коло суб'єктів і особливості застосування закону, а саме: з моменту початку АТО. Тим більше, що новий Перелік уточнює раніше прийнятий і не є остаточним.

Суд апеляційної інстанції вважає, що положення Закону № 1669 є нормами прямої дії і передбачають для платників єдиного внеску звільнення від виконання своїх обов'язків на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

З огляду на дію абзацу третього пункту 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464 відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Отже, позивач звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення податкового органу прийняте 29 січня 2018 року відповідно до частини десятої, яка передбачає нарахування пені за кожний день прострочення платежу, та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464, яка передбачає накладення штрафу, зокрема за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

У межах спірних відносин накладення штрафу та нарахування пені відбулося за періоди з 21 жовтня 2013 року до 16 березня 2015 року та з 21 січня 2015 року до 17 січня 2017 року, тобто частково за період проведення антитерористичної операції, за наявності умови перебування позивача як платника єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому в місті проведення цієї операції, без врахування положень Закону, який прямо забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов'язків платника єдиного внеску з 14 квітня 2014 року, що прямо передбачено пунктом 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464.

Таким чином, застосування до позивача штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 14 квітня 2014 року до дня закінчення застосування штрафних санкцій та нарахування пені є протиправним.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464 є чинним на час виникнення спірних правовідносин, зміни безпосередньо до Закону № 2464 щодо виключення або викладення в новій редакції тощо пункту 9-4 розділу VIII цього Закону не внесені, чим спростовуються доводи податкового органу щодо втрати чинності положень цього пункту.

Безпідставними є також посилання податкового органу на неподання позивачем у порядку Закону № 2464 заяви про звільнення від обов'язків, передбачених цим Законом, з огляду на те, що антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, триває, спірне рішення прийняте в період проведення цієї операції. Крім того, відповідальність урегульована окремою нормою цього пункту. Вимоги щодо заяви платника єдиного внеску, як підстави для звільнення від виконання своїх обов`язків, визначених ч. 2 ст. 6 цього Закону, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення атитерористичної операції, не можна виривати з контексту норми, яка вимагає системного аналізу положень у сукупності статей 6, 25 та пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464. Необхідність подання заяви обумовлена низкою підстав, зокрема, визнання безнадійною недоїмки, яка підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Можливість подання такої заяви має місце виключно після закінчення антитерористичної операції. Натомість, звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі № 2464, в силу його прямої дії та не потребує додаткового звернення, оскільки норма встановлює незастосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій та вона адресована насамперед до осіб, які наділені повноваженнями щодо застосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 6 листопада 2018 року в справі № 812/292/18 зробила наступній правовий висновок відносно обставин, які тотожні обставинам у даній справі: Органи доходів і зборів, а також платники єдиного внеску під час здійснення своїх повноважень та обов'язків застосовують приписи Закону № 2464-VI, оскільки правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, передбачені саме цим Законом, норми якого є спеціальними в порівнянні з нормами Закону №1669-VII.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду критично ставиться до твердження представника відповідача, що обов'язковість подання сертифікату Торгово-промислової плати України обумовлена необхідністю підтвердження здійснення господарської діяльності платниками єдиного внеску безпосередньо на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, оскільки єдина підстава для звільнення від виконання обов'язків зі сплати єдиного внеску зазначена в нормі п. 93 (у подальшому п. 94) розд.ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI, яка не передбачає обов'язку подання такого сертифікату .

Суд апеляційної інстанції враховує такі висновки з огляду на вимоги ч. 5 ст. 242 КАС України.

Таким чином, спірне рішення про сплату боргу, яке за юридичною природою є виконавчим документом, який підлягає обов'язковому виконанню,- є таким, що підлягає скасуванню в частині застосування штрафних санкцій та пені за невиконання позивачем обов'язків платника єдиного внеску за період з 14 квітня 2014 року.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду 21 травня 2018 року по справі № 805/2548/18-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 грудня 2018 року.

Судді Г.М. Міронова

Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко