Ухвала

від 27.11.2018 по справі 752/13916/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року,

за участі: прокурора захисник ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого слідчого відділу Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ДРФО НОМЕР_1 , а саме:

- 1/1 частки садового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 , що має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1015651832109;

- 1/1 частки квартири, що за адресою: АДРЕСА_2 , що має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна -956147932109;

- квартири, що за адресою: АДРЕСА_3 , що має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 932218532109;

- квартири, що за адресою: АДРЕСА_4 , що має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 924510732109;

- земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_5 , що має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 35551832109;

- 1/1 частки квартири, що за адресою: АДРЕСА_3 , що має реєстраційний номер майна 22102885.

Приймаючи рішення, слідчий суддя оцінив обґрунтованість підозри, ймовірність можливого застосування до підозрюваного покарання у виді конфіскації майна, завдання арешту майна, як виду заходу забезпечення кримінального провадження, наслідки, які матиме накладення арешту на нерухоме майно, та прийшов до висновку про необхідність накласти арешт шляхом встановлення заборони у праві розпорядження зазначеним майном без обмеження права володіння та користування.

Не погоджуючись з таким рішенням, захисник в інтересах підозрюваного подав апеляційну скаргу з доповненнями до неї, в якій просить дослідити доказ - постанову про призначення судової будівельно-технічної експертизи, винесену старшим слідчим слідчого відділу Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 12017100010000977, скеровану експертам КНДІСЕ, скасувати ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання органу досудового розслідування.

Щодо строку апеляційного оскарження захисник зазначає, що 03 жовтня 2018 року йому було видано Голосіївським районним судом м. Києва оскаржувану ухвалу.

Автор апеляційної скарги вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою і постановлену з порушенням кримінального процесуального законодавства.

Зазначає, що в клопотанні слідчий, в порушення вимог ч. 2 ст. 171 КПК України не вказав конкретної мети необхідності арешту майна, обмежився загальним цитуванням Кримінального процесуального кодексу України.

Стверджує, що слідчим суддею не дотримано вимоги ч. 2 ст. 173 КПК України щодо врахування наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.

Звертає увагу захисник на те, що ні Кооператив "Асфальтобетонщик", ні ТОВ "Асфальтобетонщик" не є органами місцевого самоврядування, відповідно і ОСОБА_6 не являється службовою особою, яка обіймає посаду в органах місцевого самоврядування.

Крім того, висновок експертів щодо виконуваних робіт підприємствами, які очолює ОСОБА_6 , як стверджує захисник, складений задовго до скерування матеріалів Головним управлінням БКОЗ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області.

Також, в апеляційній скарзі наголошується на тому, що арешт на майно накладено з метою конфіскації майна, разом з цим, зміненою підозрою, від 26 жовтня 2018 року ОСОБА_6 інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, за вчинення яких санкціями зазначених статей конфіскація майна не передбачена.

Заслухавши доповідача, пояснення захисника підозрюваного, який підтримав доводи викладенні в апеляційній скарзі з доповненнями до неї, думку прокурора, який вважав судове рішення законним і обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги з доповненнями до неї, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, Голосіївським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості якого 08 лютого 2017 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12017100010000977, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.

07 вересня 2018 року ОСОБА_6 повідомлений про підозру в пособництві розтрати чужого майна, шляхом зловживання службовими особами своїм службовим становищем, в особливо великих розмірах, та у внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, які спричинили тяжкі наслідки, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України. 12 вересня 2018 року старший слідчий слідчого відділу Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 , за погодженням прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_7 , звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_6 .

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року зазначене клопотання було задоволено.

Колегія суддів погоджуються з висновками слідчого судді, виходячи з наступного.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людинипередбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.ст.132,167,170,171,172,173 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Чинний кримінальний процесуальний закон покладає на орган досудового розслідування обов`язок вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні (ч.1 ст.170 КПК України), який полягає у тимчасовому, до скасування у встановленомуКПКпорядку, позбавлення права відчуження, розпорядження та/або користування майном, у тому числі для можливої конфіскації майна.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 2ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання.

Відповідно до ч. 5ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2ст.170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Згідно з вимогами ч. 2ст. 173 КПК Українипри вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати в тому числі: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених в тому числі й п. 3 ч. 2ст.170 КПК України; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні низки посадових злочинів, в тому числі й передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якого передбачає обов`язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, наданих слідчому судді, які обґрунтовують клопотання, вбачається, що зазначені у клопотанні обставини підозри ОСОБА_6 могли мати місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних та доказами. Тобто існують обґрунтовані підстави підозрювати ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст.191, ч. 2 ст. 366 КК України.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише можна визначити, що причетність ОСОБА_6 до скоєння кримінальних правопорушень, підозра у яких йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування слідчим суддею щодо нього такого обмежувального заходу, як арешт майна. А тому доводи апелянта про необґрунтованість підозри не є слушними.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при розгляді клопотання про арешт майна слідчий суддя дотримався вимог статей 132, 170, 172, 173 КПК України, перевіривши при цьому наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132, 170 КПК України, таким чином, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності дост.173 КПК Україниповинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.

Доводи автора апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 26 жовтня 2018 року було змінено раніше пред`явлену підозру, і санкції статей ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, не передбачають конфіскацію майна, на переконання колегії суддів не є підставою для скасування ухвали слідчого судді зважаючи на те, що ОСОБА_6 повідомлено про зміну раніше пред`явленої підозри вже після постановлення оскаржуваного рішення слідчим суддею. При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Висновки слідчого судді про арешт майна цілком доведені матеріалами судового провадження, специфікою розслідування самого злочину, що потребує проведення певних слідчих дій, та саме такого заходу як накладення арешту на вищевказане майно.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на вищевказане майно, що належать підозрюваному ОСОБА_6 , та надасть змогу виконати завдання, для виконання якого слідчий звернувся із клопотанням.

А тому доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для арешту майна, не є переконливими.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, зі змісту апеляційної скарги, колегією суддів не виявлено.

Рішення слідчого судді є законним і обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга захисника ОСОБА_5 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 навіть з урахуванням усіх викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.132,170-173,404,405,407,418 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого слідчого відділу Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 та накладено арешт на нерухоме майно підозрюваного ОСОБА_6 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа №11-сс/824/926/2018 Категорія: ст. 170 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції ОСОБА_9 Доповідач: ОСОБА_1