Постанова

від 04.12.2018 по справі 802/1507/18-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1507/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Томчук А.В.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

04 грудня 2018 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Сторчака В. Ю. Ватаманюка Р.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Козятинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року (головуючий суддя Томчук А.В., повний текст рішення складено 29.08.2018) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Козятинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Козятинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області в якому просила:

- визнати протиправною відмову Козятинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області у призначенні їй пенсії за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- зобов'язати Козятинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області призначити їй пенсію з 25.09.2017 року відповідно до ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування підставності заявленого позову, ОСОБА_2 зазначила про протиправність відмови відповідача у призначенні їй пенсії за вислугою років у зв'язку з не зарахуванням до періодів роботи на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугою років, стажу роботи з 01.08.1998 року по 07.08.1991 року заступником завідуючої відділом експедиції у Вінницькому обласному аптечному складі, з 02.03.2004 року по 01.08.2009 року в аптеці ПП "Сервіс Плюс, та з 03.08.2009 року по 27.02.2017 року фармацевтом за трудовим договором у приватного підприємця.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною відмову Козятинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області у призначенні ОСОБА_2 пенсії за вислугою років відповідно до ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зобов'язано Козятинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області призначити ОСОБА_2 пенсію з 23 вересня 2017 року відповідно до ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Також, рішенням окружного суду відшкодовано понесені позивачем витрати на сплату судового збору та стягнуто 704 грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Козятинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування власних доводів пенсійний орган зазначив про недостатність спеціального стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії за вислугою років, оскільки посади та заклади в яких вона працювали в оспорюванні періоди не передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік), внаслідок чого спеціальний стаж позивачки складає 12 роки 6 місяців та 20 днів, що не дає їй право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечувала, як такі, що є безпідставними та необгрунтованими, і посилаючись на юридичну необізнаність відповідача, просила залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Зокрема, позивач звертає увагу на факт порушення відповідачем положень ст. 58 Конституції України, приписами якої закріплена неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

В силу положень ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) 25.09.2017 року звернулась до Козятинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області з заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням відповідача від 05.10.2017 року №52/П-8 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у зв'язку з відсутністю у неї необхідного спеціального стажу роботи.

Зокрема, пенсійним органом до спеціального стажу позивача було враховано наступні періоди роботи:

- з 07.08.1991 року по 31.01.1992 року - на посаді фармацевта аптеки клініки науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів;

- з 04.02.1992 року по 20.03.1995 року - на посаді фармацевта в аптеці №139 в с. Махаринці Козятинського району Центральної районної аптеки №37 АП "Здоров'я";

- з 23.03.1995 року по 27.02.2004 року на посаді фармацевта в аптеці №7 Державного підприємства "Укртрансфармація".

При цьому, посилаючись на приписи постанови КМУ від 04.11.1993 року №909, на відсутність акредитаційних сертифікатів закладу охорони здоров'я та на наявність відповідного запису в трудовій книжці про трудові відносини позивача з приватним підприємцем, відповідач відмовив у зарахуванні до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 01.08.1988 року по 07.08.1991 року, з 02.03.2004 року по 01.08.2009 року та з 03.08.2009 року по 27.02.2017 року.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду із даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Отже, як встановлено колегією суддів, спір виник щодо наявності у позивача права на зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на вислугу років, періодів роботи з 01.08.1988 року по 07.08.1991 року на посаді заступника завідуючої відділом експедиції в обласному аптечному складі, з 02.03.2004 року по 01.08.2009 року в аптеці ПП "Сервіс-Плюс" на посаді фармацевта та з 03.08.2009 року по 27.02.2017 року на посаді фармацевта за трудовими договорами у приватного підприємця.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років, серед яких пунктом е визначені працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років.

За правилами абзацу дванадцятого статті 55 цього ж закону до досягнення 55 років право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим пункту е статті 55 Закону № 1788-ХІІ. Тобто, не менше 25 років 6 місяців.

04 листопада 1993 року Кабінет Міністрів України постановою № 909 Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затвердив Перелік, за яким, провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти аптек, аптечних кіосків, аптечних магазинів, контрольно-аналітичних лабораторій мають право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909).

У розділі 2 Охорона здоров'я цього Переліку № 909 визначено, що робота на посадах провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів дає право на пенсію за вислугу років. При цьому серед найменувань закладів і установ зазначено не тільки аптеки, а й аптечні кіоски, аптечні магазини, але не зауважено, що вони мають бути обов'язково акредитованими. Крім того, у примітці 2 до Переліку № 909 установлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Визначення поняття заклад охорони здоров'я міститься у статті 3 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII Основи законодавства України про охорону здоров'я (далі - Закон № 2801-XII), згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Змістом статті 16 Закону № 2801-XII визначено заклади охорони здоров'я, до яких, зокрема, відносяться аптечні заклади.

Провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров'я, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, дозволяється лише за наявності ліцензії (статті 17 Закону № 2801-XII).

У пункті 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 жовтня 2011 року № 723 визначено дефініції термінам аптечні заклади , аптека , аптечний склад (база) .

Зокрема, аптечний склад (база) - це заклад охорони здоров'я, основне завдання якого полягає в забезпеченні лікарськими засобами інших суб'єктів оптової або роздрібної торгівлі, закладів охорони здоров'я та виробників лікарських засобів шляхом здійснення ним оптової торгівлі.

Крім цього, відповідно до пункту 3 Переліку закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року № 385 (далі - наказ МОЗ № 385) до фармацевтичних (аптечних) закладів відносяться: аптека, аптечна база (склад), база (склад) медичної техніки, база спеціального медичного постачання (центральна, республіканська, обласна), контрольно-аналітична лабораторія, лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, магазин (медичної техніки, медичної оптики).

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що робота позивачки в обласному аптечному складі на посаді заступника завідуючого відділом експедиції передбачена Переліком, що узгоджується, в тому числі й з наказом МОЗ № 385.

Водночас, у чинній редакції частини п'ятої статті 16 Закону № 2801-XII (зі змінами, внесеними законами України від 09 квітня 2015 року № 326-VІІІ, від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII) наразі установлено добровільне проходження закладами охорони здоров'я акредитації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Також передбачено, що не підлягають обов'язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.

Установлений частиною першою статті 19 Закону України від 4 квітня 1996 року № 123/96-ВР Про лікарські засоби (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядок торгівлі лікарськими засобами, як і наведене в статті 3 Закону № 2801-XII визначення поняття заклад охорони здоров'я , також пов'язує здійснення оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами на території України підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами - підприємцями виключно з отриманням ліцензії, яка має видаватися в порядку, встановленому законодавством, а не з отриманням ще й акредитаційного сертифіката.

При цьому в частині другій статті 19 вказаного Закону підставою для видачі зазначеної ліцензії визначалося наявність матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, відповідність яких установленим вимогам та заявленим у поданих заявником документах для одержання ліцензії характеристикам підлягає обов'язковій перевірці перед видачею ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензування або його територіальними підрозділами у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Проходження першої акредитації закладу охорони здоров'я (офіційного визнання наявності у нього для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров'я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам) Порядком акредитації, чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося лише через два роки від початку провадження діяльності у цій сфері.

Отже, на підставі системного аналізу вищенаведених норм законодавства України можна зробити висновок, що особи, які працювали в аптечних складах на посадах, які передбачені Переліком № 909, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом е статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

На працівника аптечного закладу не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення акредитації відповідного закладу охорони здоров'я, оскільки контроль за додержанням аптечними закладами правил здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами, у тому числі в питаннях проходження акредитації, покладався чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством на відповідні повноважні державні контролюючі органи.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України від 6 вересня 2012 року № 5207-VI Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні ).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) указує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis рішення від 11 червня 2002 року у справі Вілліс проти Сполученого Королівства , заява № 36042/97, пункт 48).

У рішенні від 7 листопада 2013 року у справі Пічкур проти України (заява № 10441/06) ЄСПЛ з посиланням на свою попередню практику зазначив, що стаття 14 Конвенції доповнює інші основні положення Конвенції та протоколів до неї. Вона не існує незалежно, оскільки застосовується лише щодо користування правами та свободами , що гарантуються цими основними положеннями. Застосування статті 14 Конвенції необов'язково означає порушення одного з матеріальних прав, гарантованих Конвенцією. Необхідно, але й також достатньо, щоб обставини справи входили до сфери застосування однієї або більше статей Конвенції (пункт 39 вказаного рішення).

Таким чином, заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати пункт 40 зазначеного рішення).

Якщо в державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (пункт 41 вказаного рішення).

У справах щодо скарг за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування тієї обставини, чи мав би право заявник на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого він скаржиться. Хоч Перший протокол і не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат із соціального страхування, але якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (пункт 42 зазначеного рішення).

Як уже було зазначено вище, Законом України від 9 квітня 2015 року № 326-VIII Про внесення зміни до статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я , що набрав чинності 14 травня 2015 року та введений у дію 13 червня 2015 року, статтю 16 Закону № 2108-XII доповнено положенням про те, що аптечні заклади не підлягають обов'язковій акредитації. Акредитація таких закладів може здійснюватися на добровільних засадах.

На виконання цього Закону Кабінет Міністрів України постановою від 11 листопада 2015 року № 921 вніс зміни до абзацу першого пункту 2 Порядку акредитації, вказавши, що акредитації підлягають усі заклади охорони здоров'я незалежно від форми власності, крім аптечних, акредитація яких може здійснюватися на добровільних засадах.

Відтак з 13 червня 2015 року законодавство України покращило становище для всіх осіб, які працюють в аптечних закладах на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах, незалежно від наявності державної акредитації такого закладу, і з цього дня стаж роботи на відповідних посадах зараховується до спеціального стажу, необхідного для призначення такої пенсії.

Отже, віднесення стажу роботи до спеціального, який дає право на пенсію за вислугу років, лише за ознакою наявності державної акредитації аптечного закладу, які з 13 червня 2015 року стала добровільною, має дискримінаційний характер, оскільки без об'єктивного та розумного обґрунтування передбачає поводження у різний спосіб з особами, які перебувають у відносно схожих ситуаціях, - працювали чи працюють в неакредитованих аптечних закладах.

Аналогічний правовий висновок був викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа № 492/446/15-а), яким Велика Палата відступила від викладеного у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2013 року у справі № 21-241а13 правового висновку, про те, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.

Окрім того, вказана правова позиція також підтримана Верховним Судом у постанові від 25.09.2018 року у справі №355/632/17.

В межах даної справи встановлено, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_2 (копія якої наявна в матеріалах справи), підтверджується період її роботи:

- з 01.08.1988 по 07.08.1991 - заступник завідуючої відділом експедицій Вінницького обласного аптечного складу;

- з 07.08.1991 по 31.01.1992 - фармацевт аптеки;

- з 04.02.1992 по 20.03.1995 - фармацевт аптеки;

- з 23.03.1995 по 26.02.2004 - фармацевт аптеки;

- з 02.03.2004 по 01.08.2009 - фармацевт аптеки ПП "Сервіс-Плюс";

- з 03.08.2009 по 30.06.2015 - фармацевт аптеки за трудовим договором у ФОП ОСОБА_5;

- з 01.07.2015 по 27.02.2017 - фармацевт аптеки за трудовим договором у ФОП ОСОБА_5;

- з 02.03.2017 по 03.08.2017 - за трудовим договором фармацевт аптеки №11 ТОВ "Оніксмед".

Таким чином, факт перебування позивача на посаді заступника завідуючої відділом експедицій Вінницького обласного аптечного складу у період з 01.08.1988 року по 07.08.1991 року та в трудових правовідносинах з ФОП ОСОБА_5 у період з 03.08.2009 по 27.02.2017 на посаді фармацевта підтверджено наявними записами трудової книжки та довідкою №АС-1/169 від 18.09.2017 року.

Окрім того, судова колегія враховує факт підтвердження реєстрації ОСОБА_5 як фізичної особи-підприємця з 18.01.2007 року та наявність ліцензії на роздрібну торгівлю лікарськими засобами серії НОМЕР_1 від 08.10.2008 року та серії НОМЕР_2 від 18.06.2013 року.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що період роботи позивача, як на посаді заступника завідуючої відділом експедицій Вінницького обласного аптечного складу, так і на посаді фармацевта за трудовим договором з ФОП ОСОБА_5, яка у вказаний період діяла на підставі ліцензії на роздрібну торгівлю лікарськими засобами повинен зараховуватись до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.

Окрім того, судова колегія в розрізі розгляду питання про обгрунтованість зарахування до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, період роботи позивача в аптеці ПП "Сервіс-Плюс" на посаді фармацевта з 02.03.2004 року по 01.08.2009 року в призмі приписів п. 1, 2 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), враховує встановлений судом першої інстанції факт акредитації вказаної аптечної установи, що підтверджується ліцензією серії НОМЕР_3 та ліцензією серії АВ №302431.

Таким чином, матеріали справи засвідчують обгрунтованість та законність висновку суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що відповідач відмовляючи позивачу у зарахуванні описаних вище періодів роботи для призначення пенсії за вислугу років діяв не добросовісно та не обґрунтовано, не врахував усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, а як наслідок допустив не належний розгляд поданої ним заяви і документів та відповідно прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу у зарахуванні певних (невідомих) періодів роботи до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Згідно із частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої відповідачем не виконано та не доведено.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження в суді першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження. В порушення вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не довів ті обставини, на яких ґрунтувались його вимоги.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову. Натомість оскаржувана постанова суду ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Козятинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 04 грудня 2018 року.

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М. Судді Сторчак В. Ю. Ватаманюк Р.В.