Рішення

від 27.11.2018 по справі 826/12683/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 листопада 2018 року 13:21 № 826/12683/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., при секретарі судового засідання Чуб Н.С.

за участі представників сторін:

від позивача - Лайтаренко О.В.

від відповідача - Голуб Л.О.

від відповідача - Кравченко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення

від 12 липня 2018 року №0036761406

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення 12 липня 2018 року №0036761406.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки проведення господарських операцій щодо купівлі-продажу вимог грошових зобов'язань спричинило зміну у структурі доходів та витрат Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар на відповідну вартість придбання та продажу цих прав, а не на суми можливих вимог за кредитними договорами. Позивач зазначає про протиправність висновків відповідача щодо незаконності відступлення права вимоги на користь третіх фізичних осіб, з огляду на те, що чинне законодавство не містить заборон на здійснення таких операцій. Мотивуючи свої вимоги, позивач вказує і на передчасність висновків відповідача щодо визначення внесків засновників ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як безповоротної фінансової допомоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за загальними правилами позовного провадження.

20 вересня 2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому викладено доводи правомірності висновків податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Зокрема, відповідач вказує на те, що проведення позивачем операцій з продажу кредитної заборгованості на користь третіх осіб суперечить вимогам чинного законодавства, а до складу доходів повинна бути включена винагорода від таких операцій (у вигляді різниці між вартістю заборгованості, що відступається, та фактично отриманими грошовими коштами від фізичних осіб). Також податковий орган, з посиланням на матеріали кримінального провадження №3201700110000110, зазначає про те, що дохід у розмірі 910 000 грн. є безповоротною фінансовою допомогою від ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

У призначене судове засідання 27 листопада 2018 року з'явилися представники позивача та відповідача. Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі, з підстав зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

В порядку статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 27 листопада 2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар зареєстроване 02 жовтня 2013 року та перебуває на обліку в податковому органі з 03 жовтня 2013 року. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є 64.92 - Інші види кредитування (а.с. 37-43, Т.1).

З 18 травня 2018 року по 08 червня 2018 року посадовими особами відповідача, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби м. Києва від 04 травня 2018 року №7908, направлень від 18 травня 2018 року №1425/26-15-14-06-02, №1426/26-15-14-02, №772/26-15-42-08 та від 29 травня 2018 року №3011/26-15-14-09, відповідно до ст. 20,77,82 Податкового кодексу України, проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства - за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 02 жовтня 2013 року по 31 грудня 2017 року.

15 червня 2018 року за результатом перевірки складено Акт №789/26-15-14-06-02-10/38921903, яким встановлено порушення позивачем:

пп. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 10 038 535 грн., у тому числі по періодам: за 2016 рік - 9 981 331 грн., за 2017 рік у сумі - 57204 грн.;

пп. 1.5 п. 16 1 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 1.6 п. 16 1 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.1.5, п. 168.1 ст. 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, п. 57.1 ст. 57, п. 54.2 ст. 54 Податкового кодексу України, у результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування військового збору до бюджету в періоду, що перевірявся, на суму 398, 44 грн.;

пп. 1.5 п. 16 1 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 1.6 п. 16 1 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, п. 57.1 ст. 57, п. 54.2 ст. 54 Податкового кодексу України, у результаті чого несвоєчасно було сплачено до бюджету військовий збір на загальну суму 277, 75 грн. (а.с. 76-127, Т.1).

26 червня 2018 року позивачем подано заперечення до Акта перевірки (а.с. 111-127, Т.1), за результатом розгляду яких, рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 09 липня 2018 року №31645/10/26-15-14-06-02 (а.с. 128-138, Т.1), висновки Акта №789/26-15-14-06-02-10/38921903 залишено без змін.

12 липня 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби м. Києва прийняло податкове повідомлення-рішення №0036761406, яким за порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 12 548 169 грн., в т.ч. за податковим зобов'язанням у сумі + 10 038 535 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2 509 634 грн. (а.с. 140, Т.1).

Вважаючи, що зазначене податкове повідомлення-рішення є протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Фактичними підставами для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем у Акті №789/26-15-14-06-02-10/38921903 визначено таке:

1) Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар не дотримано обов'язкової вимоги до договорів з продажу заборгованості, які є первинними документами, та в подальшому передано грошову вимогу по актам приймання-передачі неналежній особі, яка не мала права на проведення таких операцій;

2) внаслідок аналізу відомостей, що містяться у матеріалах кримінального провадження №3201700110000110, а саме протоколів допиту свідка від 28 березня 2018 року та від 16 березня 2018 року, встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не є учасниками підприємства, а тому дохід позивача у розмірі 910 000 грн. є безповоротною фінансової допомогою, а не статутними внесками.

Щодо стверджуваного порушення позивачем вимог податкового законодавства у межах правовідносин, що виникли внаслідок укладення договорів про відступлення права вимоги, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар (Новий кредитор) укладено договори про відступлення права вимоги:

1. Договір від 20 травня 2016 року, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт (Первісний кредитор) за яким Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_7 за кредитним договором №2007-05-ф від 29 січня 2007 року, укладеного останньою з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (2) до ОСОБА_6 за договором поруки №05-2007-ф/2 від 29 січня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю Архівольт за договором поруки №05-2007-ф/1 від 29 січня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (4) до Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс-V за договором поруки №34-2007-ф/3 від 20 липня 2009 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк (а.с. 145-147, Т.1).

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-05-ф від 29 січня 2007 року становить 7 686 458 грн. та 1326199, 9 доларів США (25, 259572 грн. - за курсом НБУ).

За відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 10000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: Актом прийому-передачі оригіналів Кредитних договорів від 20 травня 2016 року, Актом прийому-передачі Права вимоги від 20 травня 2016 року (а.с. 148-152, Т.1).

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт грошові кошти у розмірі 10000 грн., що підтверджується копією Картки рахунку №352 за 20 травня 2016 року (а.с. 154, Т.1) та копією платіжного доручення №7 від 20 травня 2016 року (а.с.155, Т.1).

2. Договір від 17 червня 2016 року, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт (Первісний кредитор) за яким Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_7 за кредитним договором №2007-50-ф від 31 серпня 2007 року, укладеного останньою з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (2) до ОСОБА_6 за договором поруки №50-2007-ф/2 від 31 серпня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю Манор за договором поруки №50-2007-ф/1 від 31 серпня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк (а.с. 172-174, Т.1).

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-50-ф від 31 серпня 2007 року становить 1 877 893,65 грн.

За відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 12 550 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: Актом прийому-передачі оригіналів Кредитних договорів від 17 червня 2016 року, Актом прийому-передачі Права вимоги від 17 червня 2016 року (а.с. 175-177, Т.1).

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт грошові кошти у розмірі 12 550 грн., що підтверджується копією Картки рахунку №352 за 17 червня 2016 року (а.с. 188, Т.1) та копією платіжного доручення №11 від 17 червня 2016 року (а.с.189, Т.1).

3. Договір від 17 червня 2016 року, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт (Первісний кредитор) за яким Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_6 за кредитним договором №2007-12-ф від 16 березня 2007 року, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (2) до ОСОБА_7 за договором поруки №12-2007ф/2 від 16 березня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю Water world за договором поруки №12-2007-ф/1 від 16 січня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (4) до Товариства з обмеженою відповідальністю Сувеніри України за договором поруки №12-2007-ф/3 від 21 липня 2009 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк (а.с. 204-206, Т.1).

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-12-ф від 16 березня 2007 року становить 9 730 865, 46 грн.

За відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 12 550 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: Актом прийому-передачі оригіналів Кредитних договорів від 17 червня 2016 року, Актом прийому-передачі Права вимоги від 17 червня 2016 року (а.с. 207-209, Т.1).

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт грошові кошти у розмірі 12 550 грн., що підтверджується копією Картки рахунку №352 за 17 червня 2016 року (а.с. 214, Т.1) та копією платіжного доручення №10 від 17 червня 2016 року (а.с.215, Т.1).

4. Договір від 17 червня 2016 року, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт (Первісний кредитор) за яким Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_6 за кредитним договором №2007-09-ф від 03 березня 2007 року, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (2) до ОСОБА_7 за договором поруки №09-2007-ф/2 від 03 березня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю Манор за договором поруки №09-2007-ф/1 від 03 березня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк (а.с. 232-234, Т.1).

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-09-ф від 03 березня 2007 року становить 1 829 006,04 грн.

За відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 12 550 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: Актом прийому-передачі оригіналів Кредитних договорів від 17 червня 2016 року, Актом прийому-передачі Права вимоги від 17 червня 2016 року (а.с. 235-237, Т.1).

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт грошові кошти у розмірі 12 550 грн., що підтверджується копією Картки рахунку №352 за 17 червня 2016 року (а.с. 242, Т.1) та копією платіжного доручення №9 від 17 червня 2016 року (а.с. 243, Т.1).

5. Договір від 04 жовтня 2016 року, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт (Первісний кредитор) за яким Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_6 за кредитним договором №2008-28-ф від 11 липня 2008 року, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (2) до ОСОБА_7 за договором поруки №28-2008-ф/2 від 11 липня 2008 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк (а.с. 258-260, Т. 1).

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2008-28-ф від 11 липня 2008 року становить 299 674, 68 грн.

За відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 050 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: Актом прийому-передачі оригіналів Кредитних договорів від 04 жовтня 2016 року, Актом прийому-передачі Права вимоги від 04 жовтня 2016 року (а.с. 261-263, Т.1).

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт грошові кошти у розмірі 13 050 грн., що підтверджується копією Картки рахунку №352 за 04 жовтня 2016 року (а.с. 265, Т.1) та копією платіжного доручення №16 від 04 жовтня 2016 року (а.с. 266, Т.1).

Розпоряджаючись набутим правом вимоги за вказаними вище договорами, у подальшому позивач (Первісний кредитор) з фізичними особами уклав такі договори про відступлення права вимоги:

1. Договір від 20 травня 2016 року з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (Новий кредитор) за яким Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_7 за кредитним договором №2007-05-ф від 29 січня 2007 року, укладеного останньою з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (2) до ОСОБА_6 за договором поруки №05-2007-ф/2 від 29 січня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю Архівольт за договором поруки №05-2007-ф/1 від 29 січня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (4) до Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс-V за договором поруки №34-2007-ф/3 від 20 липня 2009 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк (а.с. 156-158, Т.1).

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-05-ф від 29 січня 2007 року становить 7 686 458 грн. та 1326199, 9 доларів США (25, 259572 грн. - за курсом НБУ).

За відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 11 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: Актом прийому-передачі оригіналів Кредитних договорів від 20 травня 2016 року, Актом прийому-передачі Права вимоги від 20 травня 2016 року (а.с. 159-163, Т.1).

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_6 перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 11 000 грн., що підтверджується копією Картки рахунку №3772 за 20 травня 2016 року та Витягом з банківської виписки по рахунку №26001455020090 (а.с. 169-170, Т.1).

2. Договір від 17 червня 2016 року з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (Новий кредитор) за яким Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_7 за кредитним договором №2007-50-ф від 31 серпня 2007 року, укладеного останньою з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (2) до ОСОБА_6 за договором поруки №50-2007-ф/2 від 31 серпня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю Манор за договором поруки №50-2007-ф/1 від 31 серпня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк (а.с. 190-192, Т.1).

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-50-ф від 31 серпня 2007 року становить 1 877 893,65 грн.

За відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: Актом прийому-передачі оригіналів Кредитних договорів від 17 червня 2016 року, Актом прийому-передачі Права вимоги від 17 червня 2016 року (а.с. 193-196, Т.1).

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_6 перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 13 000 грн., що підтверджується копією Картки рахунку №3772 за 17 червня 2016 року та Витягом з банківської виписки по рахунку №26001455020090 (а.с. 201-203, Т.1).

3. Договір від 17 червня 2016 року з ОСОБА_7 (Новий кредитор) за яким Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_6 за кредитним договором №2007-12-ф від 16 березня 2007 року, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (2) до ОСОБА_7 за договором поруки №12-2007ф/2 від 16 березня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю Water world за договором поруки №12-2007-ф/1 від 16 січня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (4) до Товариства з обмеженою відповідальністю Сувеніри України за договором поруки №12-2007-ф/3 від 21 липня 2009 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк (а.с. 216-218, Т.1).

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-12-ф від 16 березня 2007 року становить 9 730 865, 46 грн.

За відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: Актом прийому-передачі оригіналів Кредитних договорів від 17 червня 2016 року, Актом прийому-передачі Права вимоги від 17 червня 2016 року (а.с. 219-221, Т.1).

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_7 перерахувала на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 13 000 грн., що підтверджується копією Картки рахунку №3772 за 17 червня 2016 року та Витягом з банківської виписки по рахунку №26001455020090 (а.с. 229-231, Т.1).

4. Договір від 17 червня 2016 року з ОСОБА_7 (Новий кредитор) за яким Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_6 за кредитним договором №2007-09-ф від 03 березня 2007 року, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (2) до ОСОБА_7 за договором поруки №09-2007-ф/2 від 03 березня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю Манор за договором поруки №09-2007-ф/1 від 03 березня 2007 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк (а.с. 244-246, Т.1).

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-09-ф від 03 березня 2007 року становить 1 829 006,04 грн.

За відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: Актом прийому-передачі оригіналів Кредитних договорів від 17 червня 2016 року, Актом прийому-передачі Права вимоги від 17 червня 2016 року (а.с. 247-249, Т.1).

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_7 перерахувала на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 13 000 грн., що підтверджується копією Картки рахунку №3772 за 17 червня 2016 року та Витягом з банківської виписки по рахунку №26001455020090 (а.с. 255-257, Т.1).

5. Договір від 04 жовтня 2016 року з ОСОБА_7 (Новий кредитор) за яким Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_6 за кредитним договором №2008-28-ф від 11 липня 2008 року, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк ; (2) до ОСОБА_7 за договором поруки №28-2008-ф/2 від 11 липня 2008 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк (а.с. 267-269, Т. 1).

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2008-28-ф від 11 липня 2008 року становить 299 674, 68 грн.

За відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: Актом прийому-передачі оригіналів Кредитних договорів від 04 жовтня 2016 року, Актом прийому-передачі Права вимоги від 04 жовтня 2016 року (а.с. 270-272, Т.1).

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_7 перерахувала на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 13 500 грн., що підтверджується копією Картки рахунку №3772 за 04 жовтня 2016 року та Витягом з банківської виписки по рахунку №26001455020090 (а.с. 275-277, Т.1).

У подальшому, а саме 20 травня, 17 червня та 04 жовтня 2016 року, між позивачем та ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено договори про дострокове розірвання договорів поруки: №05-2007-ф/2 від 09 січня 2007 року (а.с.168, Т.1), №50-2007-ф/1 від 31 серпня 2007 року (а.с.199, Т.1), №50-2007-ф/2 від 31 серпня 2007 року (а.с. 200, Т.1), №12-2007-ф/1 від 16 березня 2007 року (а.с.226, Т.1), №12-2007-ф/2 від 16 березня 2007 року (а.с. 227, Т.1), №12-2007-ф/3 від 21 липня 2007 року (а.с.228, Т.1), №09-2007-ф/1 від 03 березня 2007 року (а.с. 250, Т.1), №09-2007-ф/2 від 03 березня 2007 року (а.с.251, Т.1), №28-2008-ф/2 від 11 липня 2008 року (а.с.274, Т.1).

За умовами зазначених договорів, сторони дійшли згоди достроково розірвати договір поруки з моменту набуття чинності договору про дострокове розірвання договору поруки, а зобов'язання сторін, що виникли з договору поруки - припиняються.

Внаслідок аналізу зазначених господарських операцій, відповідач дійшов висновку про недотримання позивачем обов'язкової вимоги до договорів з продажу та передано грошову вимогу по актам приймання-передачі неналежній особі, яка не мала права на проведення таких операцій, внаслідок чого позивачем порушено вимоги п. 44.1 ст. 44, п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України.

Системний аналіз викладених фактичних обставин справи та положень чинного законодавства дає підстави для висновку про помилковість доводів відповідача з огляду на наступне.

За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Стаття 512 Цивільного кодексу України дає можливість у випадку необхідності зробити заміну кредитора за зобов'язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, передання права вимоги є заміною кредитора у зобов'язанні шляхом передачі ним своїх прав іншій особі за правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України, за підсумками вчинення правочину новий кредитор одержує всі права первісного кредитора за зобов'язаннями, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, договір відступлення права вимоги укладається в такій самій формі, що і договір, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений тільки в тому випадку, коли таку заборону встановлено договором або законом, при цьому відповідно до ч. 1 ст. 516 цього Кодексу згода боржника на заміну кредитора не потрібна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доводи відповідача про те, що всі суб'єкти господарювання, які мають намір придбати заборгованість, що виникла у формі та на умовах банківського кредиту та проводити роботу з подальшого стягнення такої заборгованості, повинні мати необхідний правовий статус, не ґрунтуються на нормах Цивільного кодексу України та Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , оскільки договори про відступлення права вимоги є відмінними від договорів з надання фінансових послуг.

Згідно з ч. І ст. 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , до фінансових послуг віднесено, в т.ч. банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України Про банки і банківську діяльність , послуги факторингу, при цьому відступлення прав вимог боргових зобов'язань не визначено фінансовою послугою.

Таким чином, особи, які не є фінансовими установами, не мають права укладати кредитні договори, факторингу та інші договори фінансових послуг в розумінні Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Отже, обов'язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги.

Судом враховано, що укладеними позивачем договорами відступлення прав вимоги не передбачено будь якої плати за надані новим кредитором послуги з фінансування першого кредитора в рахунок отриманого права вимоги.

Таким чином, укладені позивачем договори не є договорами кредитування, факторингу, отже вони не належать до фінансових послуг, які можуть надавати тільки банки та юридичні особи, що є фінансовими установами.

Беручи до уваги, що договори відступлення права вимоги не належать до фінансових послуг, то особливого статусу суб'єктів господарювання - сторін такого договору законодавством не вимагається, тому проведення зазначених операцій не потребує отримання дозволів та ліцензій сторонами договору відступлення права вимоги боргу.

Податкове законодавство, а саме пп. 14.1.255 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначає операцію з відступлення права вимоги як операцію з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Таким чином, дане поняття передбачає операції з переуступки будь-яким кредитором (первісним або наступними) будь-яких прав вимоги боргу третьої особи (грошових і не грошових) новому кредиторові за компенсацію в будь-якій формі (грошову та не грошову) або без такої.

Враховуючи, що норми Цивільного кодексу України дозволяють банківським установам відступати права вимоги, які виникли за кредитними договорами третім особам, які не є фінансовими установами, положення Податкового кодексу України не містять обмеження щодо суб'єктного складу правочинів із відступлення прав вимоги боргу, отже новим кредитором в договорах про відступлення прав вимоги за кредитними договорами можуть бути фізичні та юридичні особи без статусу фінансової установи, то відповідно нижчезазначені договори про відступлення прав вимог за кредитними договорами вважаються укладеними із належними особами, які мали всі права на укладання договорів придбання прав вимог за кредитними договорами як нові кредитори, а саме:

Договір відступлення права вимоги від 20 травня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар (Новий кредитор) про відступлення прав вимоги Публічного акціонерного товариства Перший український міжнародний банк за кредитним договором №2007-05-ф від 29 січня 2007 року;

Договір відступлення права вимоги від 20 травня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар (Первісний кредитор) та ОСОБА_6 (Новий кредитор) про відступлення прав вимоги Публічного акціонерного товариства Перший український міжнародний банк за кредитним договором №2007-05-ф від 29 січня 2007 року;

Договір відступлення права вимоги від 17 червня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар (Новий кредитор) про відступлення прав вимоги Публічного акціонерного товариства Перший український міжнародний банк за кредитним договором №2007-50-ф від 31 серпня 2007 року;

Договір відступлення права вимоги від 17 червня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар (Первісний кредитор) та ОСОБА_6 (Новий кредитор) про відступлення прав вимоги Публічного акціонерного товариства Перший український міжнародний банк за кредитним договором №2007-50-ф від 31 серпня 2007 року;

Договір відступлення права вимоги від 17 червня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар (Новий кредитор) про відступлення прав вимоги Публічного акціонерного товариства Перший український міжнародний банк за кредитним договором №2007-12-ф від 16 березня 2007 року;

Договір відступлення права вимоги від 17 червня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінар (Первісний кредитор) та ОСОБА_7 (Новий кредитор) про відступлення прав вимоги Публічного акціонерного товариства Перший український міжнародний банк за кредитним договором №2007-12-ф від 16 березня 2007 року;

Договір відступлення права вимоги від 17 червня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар (Новий кредитор) про відступлення прав вимоги Публічного акціонерного товариства Перший український міжнародний банк за кредитним договором №2007-09-ф від 03 березня 2007 року;

Договір відступлення права вимоги від 17 червня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар (Первісний кредитор) та ОСОБА_7 (Новий кредитор) про відступлення прав вимоги Публічного акціонерного товариства Перший український міжнародний банк за кредитним договором №2007-09-ф від 03 березня 2007 року;

Договір відступлення права вимоги від 04 жовтня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельсвіт (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар (Новий кредитор) про відступлення прав вимоги Публічного акціонерного товариства Перший український міжнародний банк за кредитним договором №2008-28-ф від 11 липня 2008 року;

Договір відступлення права вимоги від 04 жовтня 2016 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар (Первісний кредитор) та ОСОБА_7 (Новий кредитор) про відступлення прав вимоги Публічного акціонерного товариства Перший український міжнародний банк (код 14282829) за кредитним договором №2008-28-ф від 11 липня 2008 року.

Судом встановлено, що наявність зазначених вище договорів, актів приймання-передачі прав вимоги, відповідачем не заперечується.

Враховуючи можливість укладання договорів відступлення права вимоги фізичними та юридичними особами без статусу фінансової установи, операції підтверджуються належними договорами та актами приймання-передачі прав вимоги, підписаними уповноваженими представниками сторін.

Первинні документи по описаних вище господарських операціях оформлені у відповідності до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88. Зазначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами вчинення господарських операцій.

Отже, відповідачем не доведено порушення п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України, яким визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Проведені позивачем господарські операції за вищезазначеними договорами відображені в бухгалтерському обліку з дотриманням вимог міжнародних стандартів фінансової звітності МСБО-МСФЗ.

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар від 04 січня 2016 року № 1 Про затвердження облікової політики , визначено, що при відображенні в бухгалтерському обліку господарських операцій і подій необхідно застосовувати норми системи міжнародних стандартів фінансової звітності МСБО-МСФЗ (IAS-IFRS), починаючи з 2015 року. Таким чином, починаючи з 01 січня 2015 року фінансова звітність на Товаристві з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар складається за міжнародними стандартами фінансової звітності.

Формулювання поняття фінансового інструменту наведено у п. 11 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 32 Фінансові інструменти: подання , відповідно до якого фінансовий інструмент - це будь-який контракт, який приводить до виникнення фінансового активу у одного суб'єкта господарювання та фінансового зобов'язання або інструмента капіталу у іншого суб'єкта господарювання.

З точки зору міжнародних стандартів, фінансовий актив - це будь-який актив, що є, в т.ч. контрактним правом отримувати грошові кошти або інший фінансовий актив, або обмінювати фінансові інструменти з іншим суб'єктом господарювання за умов, які є потенційно сприятливими.

Відповідно до п. 5.1 Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 Фінансові інструменти , фінансові активи та фінансові зобов'язання первісно визнаються за їх справедливою вартістю плюс (для фінансових активів) мінус (для фінансових зобов'язань) витрати на операцію, що прямо відносяться на придбання фінансового активу чи фінансового зобов'язання.

Згідно з п. 2 Міжнародного стандарту фінансової звітності 13 Оцінка справедливої вартості , справедлива вартість - це ринкова оцінка, а не оцінка з урахуванням специфіки суб'єкта господарювання.

До фінансових активів, оцінених за справедливою вартістю з відображенням результатів переоцінки як прибутку або збитку, відносяться фінансові активи, утримувані для торгівлі.

Згідно з п. БА.6 Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 Фінансові інструменти , торгівля, як правило, означає активне придбання та продаж, а фінансові інструменти, утримувані для торгівлі, як правило, використовуються з метою отримання прибутку від короткострокових коливань цін або маржі дилера. З огляду на параграф 3.2.12, при припиненні визнання фінансового активу повністю різниця між: балансовою вартістю (оціненою на дату припинення визнання) та отриманою компенсацією (включаючи будь-який новий отриманий актив мінус будь-яке нове взяте зобов'язання) визнається у прибутку або збитку.

Відповідно до п.7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 Дохід , дохід - це валове надходження економічних вигід протягом періоду, що виникає в ході звичайної діяльності суб'єкта господарювання, коли власний капітал зростає в результаті цього надходження, а не в результаті внесків учасників власного капіталу. Справедлива вартість - це сума, за якою можна обміняти актив або погасити заборгованість в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Згідно з п.8 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 Дохід , дохід включає тільки валові надходження економічних вигід, які отримані чи підлягають отриманню суб'єктом господарювання на його власний рахунок.

Відповідно до п.9 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 Дохід , дохід має оцінюватися за справедливою вартістю компенсації, яка була отримана або підлягає отриманню.

Беручи до уваги, що операції з правами вимоги відображені в бухгалтерському обліку позивача як фінансові інвестиції, утримувані для продажу, оскільки договори укладалися не з метою стягнення заборгованостей, а з метою перепродажу, то їх облік у визначений спосіб не суперечить правилам обліку фінансових інструментів за Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку.

У бухгалтерському обліку позивача придбання права вимоги за кредитними договорами обліковуються як фінансові активи, а саме фінансові інвестиції, утримувані для продажу. Зазначені операції в бухгалтерському обліку позивача відображені на рахунку 352 Іншi поточні фінансові інвестиції .

Таким чином, проведення господарських операцій щодо купівлі/продажу прав вимог грошових зобов'язань за кредитними договорами та договорами поруки спричинило зміну у структурі доходів та витрат позивача на відповідну вартість придбання та подальшого продажу цих прав.

Станом на дату складання відповідачем акта перевірки, на балансі позивача відсутні фінансові активи, пов'язані із укладеними договорами, оскільки їх визнання припинено у зв'язку із відчуженням, отже отримання будь-яких інших економічних вигод не є можливим.

Враховуючи положення міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, в даному випадку результатом проведених позивачем операцій є прибуток, розрахований як різниця між сумою отриманих вигод від відступлення прав вимог та витратами, що понесені на придбання цих прав вимог.

Відповідно до пп. 134.1.1. п.134.1 ст134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Беручи до уваги, що операції за укладеними договорами відступлення прав вимоги проведені в правовому полі, оформлені первинними документами, відображені Відповідачем в бухгалтерському обліку з дотриманням вимог Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, зафіксовані у фінансовій звітності у відповідності з Міжнародними стандартами фінансової звітності, порушення п.44.1 ст.44 та пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України не підтверджуються доказами наявними у матеріалах справи і як наслідок, судом не встановлено факту заниження доходу, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування за договорами про відступлення права вимоги на загальну суму 54 859 640 грн. за 2016 рік.

Щодо стверджуваного порушення вимог податкового законодавства у межах правовідносин, що виникли внаслідок надходження на рахунок позивача грошових коштів у розмірі 910 000 грн. у вигляді статутних внесків учасників ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд зазначає наступне.

04 квітня 2017 року Протоколом зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар №24 прийнято рішення про зміну учасників товариства та збільшення статутного капіталу.

Станом на 31 грудня 2017 року статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар становить 5 000 000 грн., зокрема, крім інших, частки учасників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складають по 9,1%, що становить 455 000 грн. відповідно.

Внаслідок аналізу первинних документів позивача, відповідач дійшов висновку про те, що кошти у розмірі 910 000 грн., внесені на рахунок позивача від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - є безповоротною фінансовою допомогою.

Згідно з пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, безповоротною фінансовою допомогою є: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Зараховані на поточний рахунок позивача суми коштів є внесками учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар та віднесені в бухгалтерському обліку на збільшення статутного капіталу підприємства, на виконання спільного, колективно прийнятого рішення зафіксованого у відповідному протоколі зборів учасників товариства №24 від 04 квітня 2017 року.

Відповідно до виписки по банківському рахунку, кошти внесені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з призначенням платежу: поповнення статутного капіталу.

Посилання відповідача на порушення кримінальної справи за фактом скоєння злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України №3201700110000110 від 20 грудня 2017 року - не є підставою для кваліфікації отриманих позивачем коштів від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 безповоротною фінансовою допомогою.

Пояснення (протоколи допитів), складені на етапі досудового слідства, не можуть бути належними та допустимими доказами в адміністративному провадженні з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Зокрема, для суду мають значення показання, які зафіксовані в такому протоколі, проте, вони не можуть бути віднесені до показань свідка в адміністративному процесі, оскільки такі показання суд повинен отримати особисто.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.91 Кодексу адміністративного судочинства України, показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. У той же час, не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ч.2 ст.91 КАС України). Як наслідок, відомості протоколу допиту не можуть вважатися показаннями свідка в адміністративному процесі.

Що ж стосується пояснень (протоколів допиту) як письмового доказу, то, відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Пояснення (протокол допиту) є процедурним документом, і фактично лише підтверджує факт проведення у певну дату, у певний час та у певному місці допиту особи. У свою чергу, відомості по суті, які містяться в протоколі - є показаннями особи. Проте, показання особи судом повинні сприйматися безпосередньо під час розгляду адміністративної справи.

Тому, протоколи допитів неможливо віднести до письмових доказів в даній адміністративній справі, без врахування критеріїв належності та допустимості.

Так, відповідно до положень ст.73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

У свою чергу, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України.

У такому разі, якщо показання отримані, та, відповідно, протокол допиту складений із порушенням приписів Кримінального процесуального кодексу України - такий протокол допиту буде документом, який отриманий із порушенням закону, і не може вважатися допустимим доказом в адміністративному судочинстві.

Однак, чи були показання отримані та протокол складений із порушенням приписів Кримінального процесуального кодексу України, буде встановлено лише під час судового розгляду під час безпосереднього дослідження показань відповідно до ст. 23, 95 Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з ч.1, 2 ст.23 Кримінального процесуального кодексу України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Тобто, всі показання і протоколи допитів, якщо їх відомості не підтверджені особою у судовому засіданні під час розгляду кримінальної справи і не сприйняті судом безпосередньо , не є доказами у кримінальному провадженні і не можуть стати підставою для винесення вироку (обвинувального або виправдувального).

Крім того, у ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України щодо показань уточнено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, на стадії досудового слідства пояснення та/або протоколи допитів, в яких зафіксовані показання, мають насправді невизначений статус, як наслідок, чи є вони належними та допустимими доказами - фактично це буде визначено лише під час розгляду справи у суді.

Вказаний висновок відповідає і приписам ст. 62 Конституції України відповідно до якої, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Пояснення та протоколи допитів в рамках зареєстрованих кримінальних проваджень є відомостями досудових розслідувань у розумінні Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.222 Кримінального процесуального кодексу України, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Відповідачем до матеріалів адміністративної справи не долучено письмовий дозвіл слідчого або прокурора про розголошення відомостей досудового розслідування в обсягах, в якому останні визнають це можливим; не додано засвідчені належним чином (підписом слідчого або прокурора) пояснення або протоколи допитів осіб.

Враховуючи зазначене, висновки відповідача щодо отримання безповоротної фінансової допомоги у розмірі 910 000 грн. не підтверджуються матеріалами справи, оскільки відповідно до наявних у справі первинних документів зазначені кошти є поповненням статутного капіталу, отже порушення пп.134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, у частині заниження доходу на загальну суму 910 000 грн., в т.ч. по періодах: за 2016рік - 592 200грн., за 2017 рік 317 800грн., не доведено.

Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які спростовували б доводи позивача, відповідач суду не надав.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем доведено протиправність податкового повідомлення-рішення від 12 липня 2018 року №0036761406, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, за подання даного адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 188 222 грн. 53 коп., що підтверджується платіжним дорученням №129 від 21 серпня 2018 року.

Отже, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрат, понесених за проведення судово-економічної експертизи та підготовку висновку експерта від 29 жовтня 2018 року №110/7 у розмірі 3 432 грн. та витрат на комісію послуг банку у розмірі 34 грн. 32 коп, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, судово-економічна експертиза проведена експертом Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України на підставі заяви адвоката Адвокатського об'єднання Правова та економічна безпека ОСОБА_9 У зазначеній заяві на вирішення експерта поставлено таке питання: 1. Чи підтверджуються нормативно та документально висновки Головного управління ДФС у м. Києві, викладені в Акті 789/26-15-14-06-02-10/38921903 від 15 червня 2018 року … в частині заниження податку на прибуток? (а.с. 18-22, Т.2).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Так, згідно з ч. 1-3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши поданий позивачем до суду висновок експерта № 110/7 від 29 жовтня 2018 року за результатами судово-економічної експертизи (а.с. 9-68, Т.2), суд дійшов висновку про те, що позивачем перед експертом поставлено питання надання оцінки фактам, які мають правовий характер, що, відповідно, належить до повноважень суду.

Відповідно до ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, суд дійшов висновку про те, що висновок експерта № 110/7 від 29 жовтня 2018 року за результатами судово-економічної експертизи не може бути допустимим доказом у справі, з огляду на що витрати на проведення експертизи та сплату комісії за послугу банку не підлягають відшкодуванню.

Керуючись вимогами ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

В И Р І Ш ИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33, код ЄДРПОУ 38921903) - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 12 липня 2018 року №0036761406.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33, код ЄДРПОУ 38921903) судові витрати у сумі 188 222, 55 грн (сто вісімдесят вісім тисяч двісті двадцять дві гривні 55 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980), в іншій частині стягнення судових витрат з відповідача - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова

Повний текст рішення виготовлений 05.12.2018.