Постанова

від 27.11.2018 по справі 912/1705/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 912/1705/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроінвестагро"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 (судді: Чимбар Л. В., Дармін М. О., Антонік С. Г.) та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 29.08.2017 (суддя Тимошевська В. В.) у справі

за позовом Фермерського господарства "Мітус"

до Онуфріївської районної державної адміністрації Кіровоградської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроінвестагро",

про визнання недійсним розпорядження,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У червні 2017 року Фермерське господарство "Мітус" (далі - ФГ "Мітус") звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Онуфріївської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - Онуфріївська РДА) про визнання недійсним розпорядження голови Онуфріївської РДА від 24.03.2017 № 119-р (далі - розпорядження від 24.03.2017), згідно з яким передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпроінвестагро" (далі - ТОВ "Дніпроінвестагро") невитребувані земельні частки (паї): кадастровий номер 3524655100:02:000:0279, площею 5,4807 га; кадастровий номер 35246551000:02:000:0280, площею 5,4004 га; кадастровий номер 3524655100:02:000:1302, площею 3,5839 га.

Позов обґрунтовано тим, що розпорядження від 24.03.2017 прийнято із порушенням вимог законодавства, а саме статті 3 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 24, 33 Закону України "Про оренду землі" та з порушенням прав позивача, всупереч рішенню Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2016 у справі № 912/3806/15, згідно з яким за ФГ "Мітус" визнано переважне право на укладення з Онуфріївською РДА договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 10.09.2007 (далі - договір від 10.09.2007) на новий строк (поновлення договору).

1.2. Ухвалою Господарського суду Кіровградської області від 16.06.2017 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "Дніпроінвестагро".

1.3. Заперечуючи проти позову, Онуфріївська РДА послалася на необґрунтованість наведених у ньому вимог, зазначила, що оспорюване розпорядження прийнято із дотриманням вимог законодавства і прав інших осіб не порушує.

1.4. ТОВ "Дніпроінвестагро" у поясненнях у справі заперечило проти задоволення позовних вимог, стверджуючи, що оспорюване розпорядження прав позивача не порушує, оскільки у ФГ "Мітус" не має права на поновлення договору від 10.09.2007; обраний позивачем спосіб захисту не виконує функцію захисту права особи і є неефективним, оскільки визнання недійсним акта органу виконавчої влади може бути предметом судового оскарження лише у комплексному поєднанні із вимогою про визнання недійсним правовстановлюючого документа, виданого на підставі такого оскаржуваного акта, тобто у цьому випадку договорів оренди землі, укладених на підставі спірного розпорядження, вимоги про визнання недійсними яких (договорів) у цій справі позивач не заявляв.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 29.08.2017 (суддя Тимошевська В. В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 (судді: Чимбар Л. В., Дармін М. О., Антонік С. Г.), позов задоволено.

Визнано недійсним пункт 2 розпорядження РДА від 24.03.2017 у частині передання в оренду ТОВ "Дніпроінвестагро" невитребуваних земельних часток (паїв) земельних ділянок № 279, кадастровий номер 3524655100:02:000:0279, площею 5,4807 га; № 280, кадастровий номер 3524655100:02:000:0280, площею 5,4004 га; № 302-1, кадастровий номер 3524655100:02:000:1302, площею 3,5839 га.

2.2. Аргументуючи судові рішення, господарські суди виходили із того, що оспорюване розпорядження в оскарженій частині прийнято із порушенням норм земельного законодавства та прав і законних інтересів позивача. Суди зазначили, що Онуфріївська РДА, ігноруючи рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2016 у справі № 912/3806/15, яке набрало законної сили та яким, у тому числі, визнано переважне право ФГ "Мітус" на поновлення договору від 10.09.2007, неправомірно здійснила передачу в оренду спірних земельних ділянок іншій юридичній особі - ТОВ "Дніпроінвестагро". Суди також зазначили, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права ґрунтується на вимогах законодавства.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. ТОВ "Дніпроінвестагро", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 29.08.2017 у справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Підставами для скасування судових рішень у справі скаржник вважає порушення і неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, зокрема статті 33 Закону України "Про оренду землі", статей 4 2 , 4 7 , 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, посилаючись, у тому числі, на відсутність у позивача переважного права на укладення на новий строк договору від 10.09.2017; недоведеність порушення прав позивача спірним розпорядженням і наголошуючи, що самостійний позов про визнання недійсним розпорядження органу виконавчої влади про передачу земельних ділянок в оренду без розгляду судом у комплексному поєднанні із такою позовною вимогою про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених на підставі такого розпорядження, не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін цих правовідносин.

3.2. ФГ "Мітус" у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити у її задоволенні, а оскаржені постанову та рішення у справі залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Ухвалюючи судові рішення у справі та задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного розпорядження, оскільки органом виконавчої влади під час його прийняття було порушено вимоги законодавства та права позивача.

4.3. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 10.09.2007 між Онуфріївською РДА - орендодавцем і ФГ "Мітус"- орендарем укладено договір від 10.09.2007, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування строком на 5 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 145,5 га ріллі, у т. ч. 5,68 га - проектні польові дороги (рілля) із земель не витребуваних, резервних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Онуфріївської селищної ради Онуфріївського району. Договір зареєстровано Онуфріївською селищною радою 22.04.2008 за № 1.

Рішенням Господарського суду від 25.07.2016 у справі № 912/3806/15, яке набрало законної сили, серед іншого, визнано за ФГ "Мітус" переважне право на укладення з Онуфріївською РДА договору від 10.09.2007 на новий строк (поновлення договору).

Отже, як з'ясували суди попередніх інстанцій, наявність у позивача - ФГ "Мітус" переважного права на поновлення договору від 10.09.2007 і дотримання законодавчо встановленого порядку такого поновлення було встановлено судовим рішенням у справі № 912/3806/15, яке набрало законної сили, і зазначені факти не потребують повторного доведення з огляду на положення статті 35 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржених у цій справі судових рішень.

Суди попередніх інстанцій також установили, що позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами щодо поновлення спірного договору (листи від 29.11.2016, 13.01.2017, 13.02.2017), однак відповідач поінформував позивача про неможливість такого поновлення, а 24.03.2017 прийняв розпорядження № 119-р "Про затвердження технічної документації по встановленню (відновленню) меж земельних ділянок та передачі їх в оренду ТОВ "Дніпроінвестагро".

Згідно із цим розпорядженням, зокрема, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості): № 279, кадастровий номер 3524655100:02:000:0279, загальною площею 5,4807 га, в тому числі 5,4807 га ріллі; № 280, кадастровий номер 35246551000:02:000:0280, загальною площею 5,4004 га, в тому числі 5,4004 га ріллі; № 302-1, кадастровий номер 3524655100:02:000:1302, загальною площею 3,5839 га, в тому числі 3,5839 га ріллі із земель невитребуваних земельних часток (паїв), які передаються в оренду терміном на 7 років ТОВ "Дніпроінвестагро" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Онуфріївської селищної ради Онуфріївського району з орендною платою 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 1 розпорядження); передано в оренду терміном на 7 років ТОВ "Дніпроінвестагро" зазначені земельні ділянки (пункт 2 розпорядження).

На підставі цього розпорядження між Онуфріївською РДА і ТОВ "Дніпроінвестагро" було укладено договори оренди землі щодо спірних земельних ділянок.

Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд зазначив, що ФГ "Мітус" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Онуфріївської РДА і ТОВ "Дніпроінвестагро", серед іншого, про визнання недійсними договорів оренди, укладених, у тому числі, на підставі оспорюваного у цій справі розпорядження.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 30.11.2017 у справі № 912/1297/17, зокрема, визнано недійсними договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 3524655100:02:000:0279, площею 5,4807 га, договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 35246551000:02:000:0280, площею 5,4004 га, договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3524655100:02:000:1302, площею 3,5839 га, які укладено 30.03.2017 між Онуфріївською РДА і ТОВ "Дніпроінвестагро"; визнано укладеною додаткову угоду до договору від 10.09.2007 (щодо поновлення договору), укладеного між Онуфріївською РДА і ФГ "Мітус", викладено у рішенні її зміст. Це рішення місцевого господарського суду залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 у справі № 912/1297/17. Зазначені судові рішення у касаційному порядку не переглядалися.

4.4. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, позивач звернувся із позовом у цій справі про визнання недійсним розпорядження Онуфріївської РДА від 24.03.2017 щодо передачі в оренду ТОВ "Дніпроінвестагро" земельних ділянок: кадастровий номер 3524655100:02:000:0279, площею 5,4807 га, кадастровий номер 35246551000:02:000:0280, площею 5,4004 га, кадастровий номер 3524655100:02:000:1302, площею 3,5839 га.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017 (на час звернення із позовом та ухвалення оскаржених судових рішень), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у чинній редакції) передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

За змістом статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Саме суд здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З аналізу наведених норм у їх сукупності можна зробити висновок, що прийняття органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов'язані із реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування є підставою для виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статей 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом з тим із зазначеного Рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини 2 статті 55, статті 124 Конституції України.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, якщо фактично підставою пред'явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

За змістом статі 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, рішення органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами не можна покладати обов'язок об'єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 та спростовує, у свою чергу, довід касаційної скарги про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у цьому випадку.

5.2. Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, господарські суди попередніх інстанцій установили, що оспорюване розпорядження (в оскарженій частині) прийнято всупереч вимогам законодавства та є незаконним; це розпорядження порушує переважне право позивача на поновлення договору оренди на новий строк, яке відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України підлягає захистові та яке (право), у тому числі, підтверджено судовим рішенням в іншій справі № 912/3806/15.

Як з'ясували суди, за наявності неодноразових звернень ФГ "Мітус" з метою реалізації свого права на поновлення спірного договору оренди землі на новий строк та виконання при цьому ним вимог законодавства відповідач поінформував позивача про неможливість поновлення договору без наведення належних обґрунтувань для такого; водночас про намір передати спірні земельні ділянки в оренду іншій юридичній особі, а не ФГ "Мітус", відповідач позивача не повідомив і натомість згідно з оспорюваним розпорядженням передав спірні земельні ділянки в оренду ТОВ "Дніпроінвестагро", чим порушив у цьому випадку переважне право орендаря - позивача на поновлення договору оренди землі на новий строк.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця, по суті, становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Доводи, викладені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки вони не спростовують установленого судами, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених господарськими судами попередніх інстанцій.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. Беручи до уваги наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного розпорядження в оскарженій частині як такого, що суперечить вимогам законодавства та порушує права позивача, та ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування постанови і рішення та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроінвестагро" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 29.08.2017 у справі № 912/1705/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак