Рішення

від 27.11.2018 по справі 467/1055/18

АРБУЗИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 467/1055/18

2/467/366/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2018 року Арбузинський районний суд Миколаївської області

в складі:

головуючого судді Кірімової О.М.,

за участю секретаря Сіваченко Ю.І.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом до приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивує тим, що з 13 вересня 2016 року позивач працювала у приватному підприємстві "Южноукраїнський комбінат харчування" на посаді адміністратора кафе "Молодіжне". Наказом № 68-к від 12 червня 2017 року її було звільнено з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

У день звільнення позивач знаходилася на роботі, виконуючи свої обов'язки, була ознайомлена із наказом про звільнення, отримала трудову книжку, однак виплата всіх сум, що їй належали при звільненні, у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, відповідачем здійснена не була. До часу звернення до суду належні до виплати кошти їй не виплачені.

Спір, щодо розміру нарахованих до виплати сум, що становить 9070,00 грн. відсутній, а тому підприємство має виплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з розрахунку робочих днів в розмірі 99076,18 грн.

Посилаючись на вказані обставини, на положення ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України, позивач просить стягнути з приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" на її користь нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 травня по 12 червня 2017 року включно в розмірі 9070,00 грн. та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2017 року по 27 вересня 2018 року в розмірі 99076,18 грн. з урахуванням податків, страхових внесків та інших обов'язкових платежів.

Ухвалою суду від 28.09.2018 року провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Правом подачі до суду відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 та просив суд їх задовольнити однак з урахуванням технічних помилок при розрахунку середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні по день постановлення рішення суду з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначив, що позивачу при звільненні нараховано, але не виплачено заробітну плату в розмірі 9070,00 грн., що підтверджується довідкою відповідача. До теперішнього часу, ОСОБА_3 вказаної суми заробітної плати, що нарахована, не виплачена. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 112922,23 грн., що підтверджується розрахунком: з 13 червня 2017 року по 27 листопада 2018 року (день ухвалення рішення), що складає 367 днів та помножується на 307,69 грн. (середньоденна заробітна плата).

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, вважав його таким, що не підлягає задоволенню. Представник відповідача пояснив суду, що на момент звільнення ОСОБА_3 із приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування", була проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, за результатами якої виявлено нестачу на загальну суму 41 695,92 грн., з яких 21053,66 грн. було списано на витрати підприємства, 9070,00 грн. позивачем добровільно сплачено за рахунок нарахованої їй заробітної плати на підставі усної заяви позивача в рахунок відшкодування збитків, а 11 572,26 грн. стягнуто з позивача за рішенням суду. Тому вважає, що підприємство не має перед позивачем заборгованості по виплаті їй при звільненні заробітної плати. Також зауважив, що ОСОБА_3 з даного питання мала можливість звернутися до комісії по трудових спорах, до профспілкового комітету, але до теперішнього часу цього не зробила. Зазначив, що наказ або розпорядження про відрахування із заробітної плати позивача на покриття шкоди, керівництвом не видавалося. При звільненні позивача із займаної посади, їй не була виплачена нарахована заробітна плата.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, з'ясувавши всі обставини справи в межах заявлених позовних вимог, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, а також оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, керуючись принципом верховенства права, приходить до наступного.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не раніше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як видно, за положеннями ст. 117 КЗпП України, підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов'язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Пред'являючи таку вимогу до власника, працівник не зобов'язаний доводити наявність будь-яких шкідливих наслідків затримки розрахунку при звільненні. Що ж стосується вини, то за аналогією із ст. 614 Цивільного кодексу України обов'язок доведення її відсутності лежить на власникові.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати та розміру компенсації при трудових відносинах встановлено Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за нормами статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного суду України від 14 грудня 2016 року по справі № 6-788цс16.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з приватним підприємством "Южноукраїнський комбінат харчування" і була звільнена з роботи на підставі наказу № 68-к від 12 червня 2017 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копіями наказів та копією трудової книжки позивача (а.с. 9-10-13-14).

В день звільнення ОСОБА_3 не була проведена виплата всіх сум, що належать їй від приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" при звільненні.

Судом також встановлено та доведено матеріалами справи, що остаточний розрахунок з позивачем станом на момент звернення до суду не проведений.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_4, товарознавець, що працює приватному підприємстві "Южноукраїнський комбінат харчування" показала, що в її обов'язки не входить нарахування та виплата робітникам заробітної плати. Ще до початку проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, за які відповідала ОСОБА_3, свідок знала, що буде виявлена нестача. Із сумою виявленої нестачі, позивач погодилася, та сказала, щоб вирахували з її заробітної плати.

Свідок ОСОБА_5, бухгалтер приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" в судовому засіданні показала, що в її обов'язки не входить нарахування та виплата робітникам заробітної плати. Свідку відомо, що під час проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей на підприємстві, була виявлена нестача, але в якому розмірі, не знає. ОСОБА_3 говорила, що відшкодує збитки за рахунок заробітної плати. Однак, чи відшкодувала, свідку не відомо.

Згідно довідки приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" від 08 червня 2018 року № 07/329 заборгованість приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" перед ОСОБА_3 складає 9070,00 грн. При цьому сума заробітної плати за травень 2017 року складає 4770,00 грн., нараховано 5409, 55 грн., з яких посадовий оклад за відпрацьований час (56 год.) 2113, 21 грн.; компенсація за невикористану відпустку при звільненні (18 календарних днів), та утримано податків та зборів всього 1109,55 грн., до виплати червень 2017 року становить 9070,00 грн. (а.с. 12).

За такого, вимоги в частині заявленого позову про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 травня 2017 року по 12 червня 2017 року в розмірі 9070 грн. 00 коп. з утриманням податків, страхових внесків та інших обов'язкових платежів підлягає до задоволення.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки за затримку розрахунку, суд враховує положення ст. 27 Закону України Про оплату праці та абз. 3 п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), відносно того, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно довідки приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" від 08 червня 2018 року № 07/330 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3 за останні повні два календарні місяці роботи, а саме квітень та травень 2017 року складає 6000 грн. (а.с. 11)

Період, за який необхідно провести розрахунок з урахуванням заявлених позовних вимог становить з 13 червня 2017 року по 27 листопада 2018 року (день ухвалення рішення суду).

Таким чином, середньоденна заробітна плата, яку необхідно застосовувати до розрахунку становить 307,69 грн. (квітень 2017 року - за 19 робочих днів, заробітна плата 6000 грн., травень 2017 рік - за 20 робочих днів, заробітна плата 6000 грн.; середньоденна заробітна плата рівна з огляду на таке: (6000 грн. + 6000 грн.) : (19 робочі днів + 20 робочі днів) = 307,69 грн.).

Проведення розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з робочих, а не календарних днів, відповідає правовій позиції, викладеній в постанові від 21 січня 2015 року № 6-195цс14 Верховного Суду України.

Середній заробіток за час розрахунку при звільненні підлягає розрахунку за період з 13 червня 2017 року по 27 листопада 2018 року, кількість робочих днів у даний період складає 367 днів (у червні 2017 року - 13 робочих днів, у липні 2017 року - 21 робочий день, у серпні 2017 року - 22 робочих днів, у вересні 2017 року - 21 робочий день, у жовтні 2017 року - 21 робочий день, у листопаді 2017 року - 22 робочих дні, у грудні 2017 року - 20 робочих днів, у січні 2018 року - 21 робочий день, у лютому 2018 року - 20 робочих днів, у березні 2018 року - 21 робочий день, у квітні 2018 року - 19 робочих днів, у травні 2018 року - 21 робочий день, у червні 2018 року - 20 робочих днів, у липні 2018 року - 22 робочих днів, у серпні 2018 року -22 робочих днів, у вересні 2018 року - 20 робочих днів, у жовтні 2018 року - 22 робочих днів, у листопаді 2018 року - 19 робочих днів).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2017 року по 27 листопада 2018 року становить 112 922,23 грн.

Згідно роз'яснень, викладених у п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині.

Отже, нарахування податків та платежів до компетенції суду не належить, дані відрахування проводяться підприємством при виплаті присудженої судом суми.

Тому вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2017 року по 27 листопада 2018 року в розмірі 112 922,23 грн. підлягають задоволенню по день постановлення рішення, що відповідатиме вимогам пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці .

Щодо посилань представника відповідача на ту обставину, що із заробітної плати ОСОБА_3 було відраховано у відшкодування шкоди 9070 грн., за усним погодженням самої ОСОБА_3, а тому саме з цих підстав підприємство не має заборгованості перед позивачем по виплаті заробітної плати, то суд зазначає наступне.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 81 ЦПК України у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв'язку з повідомленням ним або членом його сім'ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов'язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Категорично заперечуючи проти заявлених вимог, представник відповідача посилався також на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 серпня 2018 року, яке набрало законної сили та містить посилання на добровільне відшкодування позивачем на користь приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" збитки в розмірі 9070,00 грн.

Так, рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 серпня 2018 року стягнуто із ОСОБА_3 на користь приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" 11572, 26 грн. матеріальної шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків. та стягнуто судовий збір (а.с. 36-38).

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 серпня 2018 року залишено без змін (а.с. 44-46).

Як видно, з вимогами приватне підприємство "Южноукраїнський комбінат харчування" до ОСОБА_3 про стягнення з працівника матеріальної шкоди, звернувся до суду 25 квітня 2018 року.

Однак, довідка приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" про розмір нарахованих сум, які підлягають виплаті ОСОБА_3 при звільненні в розмірі 9070,00 грн. видана 08 червня 2018 року тобто, після звернення до суду приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" з даними вимогами до ОСОБА_3 Дана обставина не була предметом розгляду в суді Южноукраїнського міського суду при винесенні рішення від 16 серпня 2018 року. Тому зазначене також вказує на наявність нарахованої, однак не виплаченої позивачу заробітної плати.

Показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд не може прийняти до уваги, оскільки такі не спростували та не підтвердили заперечення відповідача щодо нарахованої та не виплаченої позивачу заробітної плати, можливого відрахування із заробітної плати ОСОБА_3 у відшкодування шкоди 9070 грн.

Адже сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, серед іншого, при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації.

Відповідно до статті 136 КЗпП України розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Судом під час розгляду справи було встановлено та в судовому засіданні підтверджено представником відповідача, що розпорядження (наказ) про відрахування із заробітної плати ОСОБА_3 на покриття шкоди керівництвом приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" не було винесено та до її відома не доведено, тому законних підстав для проведення відрахувань із заробітної плати у приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" не було.

Така позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 296/12853/15-ц провадження № 61-23063св18

Посилання представника відповідача на ту обставину, що позивач з даними вимогами звернулася до суду лише у вересні 2018 року, що ставить під його сумнів наявність заборгованості по заробітній платі, то суд вважає безпідставними, оскільки таке суперечить вимогам ч. 2 ст. 233 КЗпП України, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 1 Закону України Про судовий збір (далі - Закон) визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством (ч. 1 ст. 3 Закону).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 року № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка, з урахуванням приписів п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір та предмету заявлених позовних вимог, судовий збір при поданні позовної заяви не сплачувала, у зв'язку з чим, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд має стягнути ці витрати з відповідача на користь держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положень пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складала 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб на місяць на 1 січня 2018 року становив 1 762,00 грн., тобто за подання позовної заяви з вимогами майнового характеру судовий збір не може бути меншим 704,80 грн. та не може перевищувати 8810,00 грн.

Таким чином, за розгляд справи з відповідача приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704, 80 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" на користь ОСОБА_3 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 травня 2017 року по 12 червня 2017 року в розмірі 9070 (дев'ять тисяч сімдесят) грн. 00 коп. з утриманням податків, страхових внесків та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2017 року по 27 листопада 2018 року в розмірі 112922 (сто дванадцять тисяч дев'ятсот двадцять дві) грн. 23 коп. з утриманням податків, страхових внесків та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" в дохід держави судові витрати в розмірі 704 грн. 80 коп.

Повний текст рішення виготовлено 06 грудня 2018 року

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 (код платника податків НОМЕР_1, 55301, Миколаївська область, Арбузинський район, смт. Арбузинка, пров. Далекий, 40)

Відповідач: приватне підприємство "Южноукраїнський комбінат харчування" (55001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Миру, 11, ЄДРПОУ 36230520)

Суддя Арбузинського

районного суду ОСОБА_6