Постанова

від 28.11.2018 по справі 345/1096/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 345/1096/17

Провадження № 22-ц/4808/8/18

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Юрчак Л. Б.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Капущак С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду, ухвалене суддею Юрчаком Л.Б. 27 грудня 2017 року в м. Калуші по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань та відсотків за користування коштами, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики припиненим (виконаним),

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань та відсотків за користування коштами.

Позовні вимоги мотивував тим, що 09.07.2014 між ним та ОСОБА_2 було укладено письмовий договір позики №09/07, згідно якого позивач надав, а відповідач ОСОБА_2 отримав в борг грошову позику у розмірі 55000 доларів США, що відповідно до взаємно визначених домовленостей та комерційного курсу іноземних валют на момент отримання позики становило 749000,00 грн. У відповідності до власноручно написаної відповідачем розписки кошти в розмірі 55000 доларів США за договором позики останній отримав 10.09.2014 року зі строком повернення до 10.11.2014 року.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 покладених на нього боргових зобов'язань ОСОБА_3 звернувся із позовом до Калуського міськрайонного суду про стягнення боргу в солідарному порядку за договором позики. Рішенням Калуського міськрайонного суду від 06.10.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.09.2016 року, стягнуто з відповідачів ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_4 солідарно в користь ОСОБА_3 кошти в сумі 1394757,55 грн., з яких 825200,00 грн. - сума основного боргу, 364874,05 грн. - пеня, 22246,48 грн. - три проценти річних, 182437,02 грн. - проценти за користування коштами. Сума нарахованих штрафних санкцій, пені та відсотків за користування була нарахована позивачем та розглянута судом в межах періоду з 12.11.2014 року по 06.10.2015 року.

Відповідачі боргових зобов'язань в добровільному порядку по рішенні суду не виконали, а тому позивачем було пред'явлено виконавчий документ до виконання та розпочато примусове виконання рішення суду.

18.10.2016 ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості в добровільному порядку було передано стягувачу належний йому автомобіль марки BMW, модель - 740, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, оцінений сторонами в розмірі 360963,00 грн., що станом на час сплати зазначених коштів відповідно до курсу НБУ становило 14000 доларів США. На підтвердження передачі автомобіля в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_3 було надано нотаріально посвідчену Генеральну довіреність на володіння, користування та розпорядження даним транспортним засобом. Крім того, 18.10.2016 року ОСОБА_2 передано позивачу грошові кошти в сумі 773493,00 грн., що відповідає 30000 доларів США.

Таким чином, розмір непогашеної основної суми боргу становить 260301 грн. 55 коп.

Кошти боржником не повертаються, рішення суду в цій частині залишається не виконаним, а тому позивач вважає, що має право на стягнення з відповідачів пені, 3% річних, відсотків за користування чужими грошима до повного виконання взятих на себе зобов'язань.

Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_3 просив стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно кошти в сумі: 494521 грн. 91 коп., з яких: 255596 грн. 22 коп. - пеня, 28671 грн. 08 коп. - три відсотки річних, 210254 грн. 61 коп. - проценти за користування коштами.

21.11.2017 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору позики припиненим (виконаним), який мотивував тим, що на виконання рішення суду від 06.10.2015 року про стягнення з нього та з ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 1394757 грн. 55 коп. 18.10.2016 року ним було передано ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 360963 грн. 00 коп., що еквівалентно 14000 доларів США, та 773493 грн. 00 коп., що еквівалентно 30000 доларів США.

Того ж дня, в рахунок погашення решти заборгованості ним добровільно передано стягувачу ОСОБА_3 автомобіль марки BMW, модель - 740, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова (рами, шасі) НОМЕР_3 на підставі Акту опису й арешту майна, складеного державним виконавцем Центрального міського відділу ДВС Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області. При цьому він домовився із стягувачем, що він або передасть автомобіль на реалізацію до органів ДВС та отримає решту коштів для погашення боргу, або залишить автомобіль собі та не буде пред'являти виконавчий лист до виконання.

На підтвердження даного факту 18.10.2016 року ним було видано на ім'я позивача нотаріально посвідчене доручення.

Однак, у зв'язку з непереданням ОСОБА_2 виконавчого документу та пред'явлення його до виконання, 20.01.2017 року ним було скасовано таке доручення.

Автомобіль позивач передав у користування невідомим особам.

Вважає, що станом на 18.10.2016 року залишок заборгованості в сумі 260301 грн. 55 коп. погашено шляхом передачі стягувачу автомобіля, а тому договір позики є припиненим належним виконанням.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 21.11.2017 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору позики припиненим (виконаним) об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань та відсотків за користування коштами.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 27.12.2017 року первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань та відсотків за користування коштами - задоволено.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 494521,91 грн., з яких: 255596,22 грн. - пеня, 28671,08 грн. - 3% річних, 210254,61 грн. - відсотки за користування коштами.

Вирішено питання судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики припиненим (виконаним) - відмовлено.

На дане рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що судом першої інстанції не враховано того факту, що станом на 18.10.2016 року ним повністю погашено заборгованість перед позивачем за Договором позики від 09.07.2014 року.

Так, погашення боргу на суму 1134456 грн., що еквівалентно 44000 доларів США доведено фотокопіями нотаріально посвідчених розписок позивача про отримання коштів.

Крім того, 18.10.2016 року він передав позивачу ОСОБА_3 автомобіль BMW 740, 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_2 № кузова: НОМЕР_3, який було оцінено за замовленням представника позивача в 364800 грн. (у висновку в графі функція оцінки зазначено для взаємозаліку ).

Даний автомобіль передавався відповідно до Акту опису й арешту майна, складеного державним виконавцем Центрального міського відділу ДВС Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, і ним було видано Генеральне доручення на автомобіль на ім'я ОСОБА_3

Також зазначає, що суд не звернув належну увагу на те, що ОСОБА_3 у справі №345/5274/14-ц до Калуського міськрайонного суду подавалася заява про скасування заходів забезпечення позову - арешту спірного автомобіля, оскільки транспортний засіб добровільно переданий йому боржником.

Вважає, що наведене підтверджує факт виконання зобов'язання ОСОБА_2 перед позивачем.

Крім того, на його думку, суд безпідставно взяв до уваги розрахунок залишкової суми заборгованості в розмірі 260301 грн. 55 коп., оскільки відповідно до акту державного виконавця від 26.07.2017 року в рахунок погашення боргу в сумі 218135,54 грн. стягувачу передається також земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2

Посилаючись на вказані обставини, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову, зустрічний позов задовольнити.

Представник позивача подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу. Зазначив, що відповідачі за первісним позовом не виконали добровільно своїх зобов'язань за рішенням суду від 06.10.2015 року, а тому було розпочате його примусове виконання. Передані 18.10.2016 року ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 773493,00 грн. та 360963,00 грн. були зараховані позивачем на погашення заборгованості по пені, 3% річних та процентів за користування коштами, а також часткового погашення основної суми боргу на решту залишкової суми. Будь-яких належних та допустимих доказів сплати боргу у спосіб та в порядку, визначеному судовим рішенням за період з 06.10.2015 року по 17.10.2016 року надано не було. Також не представлено доказів припинення зобов'язань в нарахований/прострочений період пред'явлених стягувачем штрафних санкцій. Тому вважає правомірним застосування судом першої інстанції норм права щодо стягнення штрафних санкцій, пені та відсотків. Посилання апелянта на погашення заборгованості шляхом передачі належного йому автомобіля, а також земельної ділянки в процесі виконання рішення вважає безпідставними. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В ході розгляду справи апеляційною інстанцією встановлено, що ОСОБА_3 - позивач у справі за первісним позовом, відповідач за зустрічним, помер 13 січня 2018 року, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть від 06.02.2018 року (т. 2, а.с. 85).

Апеляційне провадження зупинялося до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_3.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 14.11.2018 року залучено до участі у справі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 як правонаступників ОСОБА_3, померлого 13 січня 2018 року.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав.

Правонаступники позивача та відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про час та місце слухання справи належним чином.

Правонаступник позивача ОСОБА_7 надіслала на електронну адресу суду письмові пояснення по справі. Позовні вимоги підтримує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює, у випадку необхідності, учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судовому процесу їх правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Задовольняючи позовні вимоги первісного позову та відмовляючи у задоволенні зустрічного, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт наявності боргу відповідачів за договором позики. На виконання відповідного рішення суду ОСОБА_2 було частково погашено дану заборгованість, однак на даний час зобов'язання щодо повернення боргу продовжують існувати, а тому позивач має право на стягнення з відповідачів пені, 3% річних, відсотків за користування чужими грошима. При цьому підстав для визнання договору позики припиненим (виконаним) відповідачем за первісним позовом, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надано.

Однак колегія суддів не може в повній мірі погодитися із такими висновками з огляду на наступне.

Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 09.07.2014 року між ОСОБА_3 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником у письмовій формі було укладено Договір позики №09/07, згідно якого позикодавець надав, а позичальник отримав грошові кошти у розмірі 749000 грн. (що еквівалентно 55000 доларів США) з строком повернення у визначений договором строк (т. 1, а.с. 151).

Факт одержання позики в сумі 55000 доларів США підтверджується розпискою від 10 вересня 2014 року, написаною власноручно позичальником ОСОБА_2 у момент передачі грошей, відповідно до якої останній зобов'язався повернути суму позики в строк до 10.11.2014 року.

З метою виконання зобов'язань за договором позики 09.07.2014 року між позикодавцем та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки №09/07/01, відповідно до п. 1.2 якого ОСОБА_4 як поручитель зобов'язався перед позикодавцем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за Договором позики №09/07.

Встановлено також, що рішенням Калуського міськрайонного суду від 06.10.2015 року, яке ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.09.2016 року залишене без змін та набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики; вирішено стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_3 кошти в сумі: 1394757 грн. 55 коп., з яких: сума основного боргу в розмірі 825200 грн. 00 коп., 364 874 грн. 05 коп. - пеня, 22246 грн. 48 коп. - три проценти річних, 182437 грн. 02 коп. - проценти за користування грошима; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1827,00 грн. сплаченого судового збору; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1827,00 грн. сплаченого судового збору (т. 1, а.с. 8-18).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином факт наявності даного боргу встановлений судом та сторонами по справі не заперечувався.

Як вбачається з копій нотаріально посвідчених заяв 18.10.2016 року ОСОБА_2 в рахунок добровільного виконання вказаного рішення суду було передано ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 360963,00 грн., що станом на 17.10.2016 року відповідає 14000 доларів США, та 773493,00 грн., що станом на 17.10.2016 року відповідає 30000 доларів США (т. 1, а.с. 20-21).

Також 18.10.2016 ОСОБА_2 була видана довіреність на ім'я ОСОБА_3, якою він уповноважив останнього представляти його інтереси щодо користування, експлуатації та розпорядження належним йому транспортним засобом марки BMW, модель 740I, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, тип ЛЕГКОВИЙ-СЕДАН-В, реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 19).

Таким чином 18.10.2016 року ОСОБА_2 погасив заборгованість перед ОСОБА_3 в розмірі 1134456 грн. замість присудженого - 1394757,55 грн. Залишок заборгованості становить 260301,55 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 за невиконання боржником ОСОБА_2 покладених на нього рішенням суду зобов'язань просив стягнути розмір відсотків за користування чужими коштами на заборгованість до фактичного часткового погашення боргу, виходячи з облікової ставки НБУ, за період з 07.10.2015 року по 16.10.2016 року, що становить 186 125,07 грн., розмір відсотків за користування чужими коштами на залишкову суму заборгованості, виходячи з облікової ставки НБУ, за період з 18.10.2016 по 20.03.2017, що становить 24 129,54 грн.; 3% річних на заборгованість до фактичного часткового погашення боргу за період з 07.10.2015 року по 16.10.2016 року, в межах заявлених вимог, що становить 25380,69 грн., 3% річних на залишкову суму заборгованості за період з 18.10.2016 року по 20.03.2017 року, що становить 3290,39 грн.; пеню на заборгованість до фактичного часткового погашення боргу в межах заявлених позовних вимог за період з 21.03.2016 року по 16.10.2016 року, виходячи із облікової ставки Національного банку України, що становить 207 337,14 грн., та пеню на залишкову суму заборгованості за період з 18.10.2016 року по 20.03.2017 року, виходячи із облікової ставки Національного банку України, що становить 48259,08 грн.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

За змістом ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_2, отримавши від позивача позику, борг не повернув. Рішення Калуського міськрайонного суду від 06.10.2015 року про стягнення з позичальника та поручителя суми боргу не виконано в повному обсязі, а, отже, допущено прострочення грошового зобов'язання. У зв'язку із цим позивачем обґрунтовано здійснено нарахування 3% річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду, що в силу вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ та пені з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З огляду на викладене право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Тобто зі спливом строку, на який була надана позика, припинилося право позивача нараховувати проценти за договором позики.

Наведене узгоджується також з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у справі №444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) від 28 березня 2018 року та у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) від 16.05.2018 року.

Проте суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не перевірив обґрунтованості нарахування процентів за користування коштами та пені, і дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за процентами та пені, нарахованих до 20.03.2017 року.

Виходячи з наведених норм права та матеріалів справи, беручи до уваги межі заявлених позивачем вимог, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних на заборгованість за період з 07.10.2015 року по 16.10.2016 року та з 18.10.2016 року по 20.03.2017 року, що разом становить 28671 грн. 08 коп. згідно наданого позивачем розрахунку, який суд вважає належним та допустимим доказом по справі у вказаній частині, оскільки такі нарахування виконано на підставі умов договору позики та вимог ст. 625 ЦК України.

Доказів на спростування даного розрахунку відповідачем не надано.

Підстав для задоволення первісного позову в частині стягнення пені та відсотків за користування чужими коштами не вбачається.

Що стосується вимог зустрічного позову про визнання договору позики припиненим (виконаним), то колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні даних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 78, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання апелянта на Акт опису й арешту майна від 18.10.2016 року, яким ОСОБА_3 передано на відповідальне зберігання автомобіль BMW, модель 740I, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, тип ЛЕГКОВИЙ-СЕДАН-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, та Генеральне доручення на вказаний автомобіль, видане на ім'я ОСОБА_3, не заслуговують на увагу, оскільки не свідчать про перехід права власності на дане майно та факт виконання зобов'язання ОСОБА_2 перед позивачем.

Інших належних та допустимих доказів припинення даного зобов'язання позивачем за зустрічним позовом надано не було.

Таким чином рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань та відсотків за користування коштами слід змінити, стягнути солідарно з відповідачів на користь правонаступників ОСОБА_3 3% річних від простроченої суми в розмірі 28671 грн. 08 коп.

В решті вимог первісного позову відмовити.

В частині зустрічного позову ОСОБА_2 рішення суду слід залишити без змін.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 27 грудня 2017 року в частині задоволення вимог первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань та відсотків за користування коштами змінити.

Стягнути солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 як правонаступників ОСОБА_3, померлого 13 січня 2018 року, 28671 грн. 08 коп. - 3% річних від простроченої суми.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 як правонаступників ОСОБА_3, померлого 13 січня 2018 року, 143 грн. 41 коп. сплаченого судового збору.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 як правонаступників ОСОБА_3, померлого 13 січня 2018 року, 143 грн. 41 коп. сплаченого судового збору.

В решті вимог первісного позову відмовити.

В частині зустрічного позову ОСОБА_2 рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 6 грудня 2018 року.

Головуюча: Томин О.О.

Судді: Мелінишин Г.П.

Пнівчук О.В.