Постанова

від 14.11.2018 по справі 301/1262/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 301/1262/15-ц

провадження № 61-20562св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Ільницька сільська рада Іршавського району Закарпатської області,

треті особи: Реєстраційна служба Іршавського районного управління юстиції в Закарпатській області, приватний нотаріус Іршавського районного нотаріального округу Закарпатської області Ожеледа Петро Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 08 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Павліченка С. В., Куцина М. М., Бисаги Т. Ю,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області, треті особи: Реєстраційна служба Іршавського районного управління юстиції в Закарпатській області, приватний нотаріус Іршавського районного нотаріального округу Закарпатської області Ожеледа Петро Миколайович, про визнання незаконним рішення, визнання недійсними свідоцтв, договору дарування, скасування державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що житловий будинок на АДРЕСА_1 був побудований та належав ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння, яке видане 17 січня 1975 року виконкомом Ільницької селищної ради Іршавського району Закарпатської області. ОСОБА_5 заповів все належне йому майно ОСОБА_6 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на день смерті з ним проживав його син, який фактично вступив у володіння та розпорядження спадковим майном. ОСОБА_6 (однак в заповіті його ім'я зазначено як ОСОБА_6) 01 грудня 1998 року склав заповіт, яким все своє майно, зокрема і спірний будинок заповів ОСОБА_1 (своєму сину). На день смерті спадкодавця син проживав з ним, тому прийняв спадщину.

У травні 2015 року ОСОБА_1 отримав копію позовної заяви ОСОБА_2 про його виселення, з якої дізнався, що 03 червня 2014 року був укладений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_2 Закарпатської області. У вказаному договорі зазначено, що цей житловий будинок з надвірними спорудами знаходиться на земельній ділянці площею 0, 25 га, яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Іршавського районного управління юстиції Закарпатської області 30 травня 2014 року. Відчужений будинок належав дарувальнику ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Іршавського районного управління юстиції Закарпатської області 30 травня 2014 року. Вказані свідоцтва про право власності на житловий будинок та земельну ділянку та договір дарування від 03 червня 2014 позивач вважав незаконними, оскільки спірне майно він набув у спадок, тому воно не може належати іншим особам.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив:визнати недійсним та скасувати рішення дев'ятнадцятої сесії шостого скликання Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області від 30 квітня 2014 року в частині надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель площею 0,25 га, що знаходиться на АДРЕСА_2 Закарпатської області; визнати недійсним та скасувати рішення двадцятої сесії шостого скликання Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області від 29 травня 2014 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, споруд, що знаходяться на АДРЕСА_2 Закарпатської області та передачі даної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_3; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, видане реєстраційною службою Іршавського районного управління юстиції Закарпатської області30 травня 2014 року, індексний номер 22402320 та його реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30 травня 2014 року, номер запису про право власності 5853415, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 373937721219; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2, видане реєстраційною службою Іршавського районного управління юстиції Закарпатської області30 травня 2014 року, індексний номер 22397679 та його реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 травня 2014 року, номер запису про право власності 5852081, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна; визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 03 червня 2014 року, що знаходиться на АДРЕСА_2 Закарпатської області, посвідчений приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Закарпатської області Ожеледою П. М., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та скасувати його реєстрацію.

Заочним рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 11 листопада 2016 року (в складі судді Даруди І. А.) позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення дев'ятнадцятої сесії шостого скликання Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області від 30 квітня 2014 року в частині надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель площею 0,25 га, що знаходиться на АДРЕСА_2 Закарпатської області. Визнано недійсним та скасовано рішення двадцятої сесії шостого скликання Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області від 29 травня 2014 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, споруд, що знаходяться на АДРЕСА_2 Закарпатської області та передачі даної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_3 Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, видане реєстраційною службою Іршавського районного управління юстиції Закарпатської області30 травня 2014 року, індексний номер 22402320 та його реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30 травня 2014 року, номер запису про право власності 5853415, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 373937721219. Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2, видане реєстраційною службою Іршавського районного управління юстиції Закарпатської області30 травня 2014 року, індексний номер 22397679 та його реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 травня 2014 року, номер запису про право власності 5852081, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку від 03 червня 2014 року, що знаходиться на АДРЕСА_2 Закарпатської області , посвідчений приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Закарпатської області ОжеледоюП. М., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та скасовано його реєстрацію.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний житловий будинок був побудований та належав діду позивача - ОСОБА_5, тому він залишив його у спадок батькові позивача - ОСОБА_6 01 грудня 1998 року ОСОБА_6 склав на ім'я позивача заповіт, згідно з яким все своє майно, в тому числі і житловий будинок, який знаходиться на АДРЕСА_2 Закарпатської області, заповів позивачу. ОСОБА_1 належним чином прийняв спадщину після смерті батька. Отже, оскаржувані рішення сільської ради у відповідній частині, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, договір дарування суперечать вимогам чинного законодавства, тому підлягають визнанню недійсними.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 08 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_5 був лише головою колгоспного двору, тому ОСОБА_1 не міг успадкувати спірний будинок, оскільки у разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний житловий будинок був побудований та належав ОСОБА_5, тому позивач успадкував це майно відповідно до заповіту. Отже ОСОБА_3 незаконно приватизувала земельну ділянку та будинок, оскаржувані свідоцтва видані з порушенням вимог закону, відповідно, договір дарування є недійсним. Спірне домоволодіння не відносилось до колгоспного двору на день смерті ОСОБА_5 ОСОБА_1 з народження проживав у домоволодінні на АДРЕСА_2 Закарпатської області, приймав участь у веденні господарства, своїми власними коштами та силами проводив покращення цього майна, проте апеляційний суд безпідставно позбавив позивача права власності на це майно повністю.

У березні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що відповідно до чинного на час смерті ОСОБА_5 (діда позивача) законодавства майно колгоспного двору не успадкувалось, тому ОСОБА_6 (батько позивача) та, відповідно і сам позивач не могли успадкувати спірне домоволодіння.

08 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 17 січня 1975 року домоволодіння на АДРЕСА_1 Закарпатської області належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_5, на праві особистої власності. Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Ільницької селищної ради народних депутатів від 08 січня 1974 року.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області від 20 травня 2015 року домогосподарство на АДРЕСА_3

ОСОБА_5 27 жовтня 1977 року склав заповіт, відповідно до якого все майно заповів своєму сину ОСОБА_6

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Відповідно до свідоцтва про народження батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_6

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області від 12 травня 2015 року на день смерті ОСОБА_5 в будинку на АДРЕСА_2 Закарпатської області були зареєстровані: ОСОБА_9 (син), ОСОБА_3 (невістка), ОСОБА_10 (внук), ОСОБА_11 (внучка), ОСОБА_2 (внучка), ОСОБА_1 (внук), ОСОБА_12 (чоловік внучки).

ОСОБА_9 (позивач зазначає, що це його батько ОСОБА_6, якого називали ОСОБА_6 або ОСОБА_6) 01 грудня 1998 року склав заповіт, відповідно до якого все майно, зокрема і житловий будинок з надвірним будовами на АДРЕСА_4 заповів своєму сину ОСОБА_1

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області від 24 квітня 2015 року на день смерті ОСОБА_9 в будинку на АДРЕСА_2 Закарпатської області були зареєстровані та проживали: ОСОБА_3 (дружина) та ОСОБА_1 (син).

Рішенням Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області дев'ятнадцятої сесії четвертого скликання від 30 квітня 2014 року надано дозвіл ОСОБА_3 (відповідач, яка подарувала ОСОБА_2 спірне майно) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, що знаходиться на АДРЕСА_2 Закарпатської області.

Рішенням Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області двадцятої сесії четвертого скликання від 29 травня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться на АДРЕСА_2 Закарпатської області, ОСОБА_3 Передано у приватну власність ОСОБА_3 вказану земельну ділянку.

Відповідно до договору дарування від 03 червня 2014 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_2 Закарпатської області, які знаходяться на земельній ділянці площею 0,25 га, що належить дарувальнику на праві приватної власності та підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Вказане майно є спірним житловим будинком, який, як вказує позивач, заповів йому батько (ОСОБА_6 тому є його особистою власністю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що спірне майно відноситься до колгоспного двору, тому не є об'єктом спадкування.

Частиною першою статті 112 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності судам роз'яснено, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, зокрема, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

При цьому за змістом частини другої статті 123 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Згідно з частиною першою статті 563 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається.

У матеріалах справи відсутні докази, що крім голови (ОСОБА_5.) колгоспного домоволодіння на АДРЕСА_5 Закарпатської області були інші члени цього колгоспного домоволодіння, які брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство.

Колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об'єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Частиною другою статті 563 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що, якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу (Розділ VII Спадкове право ЦК Української РСР).

Апеляційний суд не встановив, чи відносилось спірне домоволодіння до колгоспного двору на день смерті ОСОБА_5, оскільки докази на підтвердження цієї обставини у матеріалах справи також відсутні.

Також суд апеляційної інстанції не перевірив, чи були членами колгоспного двору перелічені в довідці Виконавчого комітету Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області особи, чи були вони членами сім'ї голови колгоспного двору.

Отже, апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що після смерті ОСОБА_5 спадкоємство в майні колгоспного домоволодіння не відкрилося відповідно до частини першої статті 563 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Крім того, у матеріалах справи відсутні свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на спірне майно та рішення реєстраційної служби про видачу цих свідоцтв, тому апеляційний суд не дослідив указані докази у сукупності з іншими доказами.

Встановлення цих обставин має суттєве значення для вирішення спору.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також апеляційним судом залишено поза увагою та, відповідно, не надано належної правової оцінки доводам позивача щодо спадкодавців, зокрема, що ОСОБА_5 є його дідом, а ОСОБА_9 батьком. Разом з тим, заповіт ОСОБА_5 складено на свого сина ОСОБА_6, а заповіт на позивача складено його батьком ОСОБА_9.

В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт належності правовстановлюючого документу особі.

Отже, апеляційний суд не усунув протиріччя в імені та по-батькові спадкодавця позивача та не встановив, чи є ОСОБА_6 та ОСОБА_9 однією і тією ж особою, згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) не роз'яснив сторонам про наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій.

У мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте доводи позивача апеляційним судом залишено поза увагою та не спростовано належними і допустимими доказами.

Крім того, відповідач ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, про що зазначила ОСОБА_2 в заяві про перегляд заочного рішення, однак апеляційний суд не звернув на це уваги та розглянув вимоги до померлої особи, відповідно, не вчинив дій, передбачених статтею 37 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи сторін, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, рішення апеляційного суду не може вважатись законними і обґрунтованими та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 08 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська