Постанова

від 12.11.2018 по справі 126/1245/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 126/1245/17-ц

провадження № 61-44280 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ;

представник позивачів - ОСОБА_7;

відповідач - фермерське господарство Кидрасівське ;

представник відповідача - Кобійчук Володимир Якович;

третя особа - державний реєстратор відділу реєстрації Бершадської районної державної адміністрації у Вінницькій області;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фермерського господарства Кидрасівське на постанову апеляційного суду Вінницької області від 09 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., Зайцева А. Ю.,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до фермерського господарства Кидрасівське (далі - ФГ Кидрасівське ), третя особа - державний реєстратор відділу реєстрації Бершадської районної державної адміністрації у Вінницькій області, про визнання договору оренди землі та додаткових угод до договорів оренди землі недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 є власником трьох земельних ділянок, площею 3,22 га кожна, розташованих на території Кидрасівської сільської ради Бершадського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. ОСОБА_5 є власником земельної ділянки, площею 3,28 га, розташованої на території Кидрасівської сільської ради Бершадського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. ОСОБА_6 є власником земельної ділянки, площею 4,58 га, розташованої на території Кидрасівської сільської ради Бершадського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

30 та 31 грудня 2006 року між ними та ФГ Кидрасівське було укладено окремі договори оренди належних їм земельних ділянок, зареєстровані у Бершадському відділенні Вінницької філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру , про що 27 лютого 2007 року було вчинено відповідні записи у Державному реєстрі земель. Строк дії договорів оренди землі визначено у 10 років з моменту їх підписання та державної реєстрації. Отже, останнім днем дії договорів було 27 лютого 2017 року. Позивачі вирішили не продовжувати строку дії договорів оренди землі, а самостійно господарювати на своїх земельних ділянках, про що завчасно направили орендареві листи-повідомлення.

З отриманих відповідей їм стало відомо про наявність чотирьох додаткових угод до договорів оренди землі та одного договору оренди землі, нібито укладених у 2010 та 2011 роках, державна реєстрація яких була проведена у 2011-2012 роках, строк дії оренди землі за цими правочинами продовжено до 2021 року (за чотирма договорами) та до 2025 року (за одним договором).

Позивачі надсилали орендареві листи з вимогою надати їм по одному екземпляру оспорюваних правочинів, однак лише ОСОБА_6 відповідач надіслав копію додаткової угоди, інших додаткових угод та договору оренди землі їм надано не було. Вказували, що про наявність оспорюваних правочинів їм стало відомо лише з листів орендаря, які вони отримали у жовтні та листопаді 2016 року, оскільки власноручно їх не підписували і не надавали згоди на їх укладення. Зазначають, що незважаючи на закінчення строку дії договорів оренди землі, усупереч їх волі відповідач продовжує користуватись належними їм земельними ділянками.

У зв'язку з наведеним позивачі просили суд визнати недійсними: договір оренди від 02 березня 2010 року земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, додаткову угоду від 30 грудня 2010 року до договору оренди земельної ділянки від 30 грудня 2006 року з кадастровим номером НОМЕР_2, додаткову угоду від 30 жовтня 2011 року до договору оренди земельної ділянки від 30 грудня 2006 року з кадастровим номером НОМЕР_3, укладені між ОСОБА_4 та ФГ Кидрасівське , та скасувати їх державну реєстрацію;

додаткову угоду від 30 грудня 2010 року до договору оренди землі від 30 грудня 2006 року з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5, укладену між ОСОБА_5 та ФГ Кидрасівське , та скасувати її державну реєстрацію;

додаткову угоду від 30 грудня 2010 року до договору оренди землі з кадастровим номером НОМЕР_6, укладеної між ОСОБА_6 та ФГ Кидрасівське , та скасувати її державну реєстрацію.

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 06 березня 2018 року у складі судді Губко В. І. у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами доведено, що оспорювані правочини укладені без їх волевиявлення, оскільки висновком експерта від 04 жовтня 2017 року № 303-П, проведеним Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, встановлено, що позивачі оспорювані правочини не підписували, тобто пред'явлений ними позов є обґрунтованим. Проте ними безпідставно пропущено трирічний строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 09 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 06 березня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди землі від 02 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ФГ Кидрасівське (кадастровий номер НОМЕР_1), зареєстрований відділом Держкомзему у Бершадському районі Вінницької області 14 жовтня 2011 року за № 052048224003415.

Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 30 грудня 2006 року, укладену 30 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ФГ Кидрасівське (кадастровий номер НОМЕР_3), зареєстровану у відділі Держкомзему у Бершадському районі Вінницької області 14 грудня 2011 року за № 052048224011525.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі від 30 грудня 2006 року, укладеної 30 грудня 2010 року між ОСОБА_4 та ФГ Кидрасівське (кадастровий номер НОМЕР_2), зареєстрованої відділом Держкомзему у Бершадському районі Вінницької області 14 жовтня 2011 року за № 052048224003414, відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновком експерта від 04 жовтня 2017 року № 303-П, проведеним Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, встановлено, що ОСОБА_4 оспорювані ним правочини, а саме: договір оренди землі від 02 березня 2010 року та додаткову угоду від 30 жовтня 2011 року до договору оренди землі від 30 грудня 2006 року крім додаткової угоди від 30 грудня 2010 року, не підписував. Довідався про їх існування лише після отримання відповідей ФГ Кидрасівське від 07 листопада 2016 року, відтак, він не знав і не міг довідатися про порушення свого права. Отже, підстав для застосування позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, немає, оскільки він його не пропустив.

Судом зазначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 рішення районного суду не оскаржили, тому в цій частині рішення суду не переглядалось.

У вересні 2018 року ФГ Кидрасівське подало касаційну скаргу, в якій просить судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Вважало висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_4 пропущено строк позовної давності з поважних причин, оскільки він не знав і не міг довідатися про порушення своїх прав раніше, безпідставним.

Зазначало, що ОСОБА_4 передав відповідачу документи, необхідні для укладення спірних угод, передав земельну ділянку відповідачу, про що свідчить його підпис на акті прийому-передачі земельної ділянки, що є невід'ємною частиною договору оренди землі і достовірність якого підтверджена сторонами, отримував відповідну орендну плату. ОСОБА_4 не міг не знати, що умовами договору оренди земельної ділянки від 30 грудня 2006 року, який ним підписано власноручно і він цього не заперечує, передбачена орендна плата у розмірі 531 грн з урахуванням щорічного індексу інфляції. Проте, починаючи з 2010 року він отримував орендну плату у значно більшому розмірі, тобто погодився з умовами договору оренди земельної ділянки від 30 грудня 2006 року з внесеними змінами відповідно до додаткових угод від 30 грудня 2010 року та 14 жовтня 2011 року.

Відповідач вважав, що ОСОБА_4 знав, і міг довідатися про існування оспорюваних ним договору оренди та додаткових угод, як факту, що порушує його цивільні права, ще в 2010 році, а тому строк позовної давності слід рахувати, починаючи з 2010 року.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили, тому в суді касаційної інстанції переглядається лише рішення апеляційного суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідачем до суду першої інстанції подано заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності (а.с. 59, т. 1).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 255 ЦК України.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням наведеного та на підставі статті 261 ЦК України початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши наведені вище норми права , встановивши, що оспорювані ОСОБА_4 правочини (договір оренди землі від 02 березня 2010 року та додаткова угода від 30 жовтня 2011 року до договору оренди землі від 30 грудня 2006 року) , укладені від його імені, підписано не ОСОБА_4, а іншою особою, що підтверджено висновком експерта від 04 жовтня 2017 року № 303-П, проведеним Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_4

При цьому апеляційний суд правильно врахував, що про укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_4 дізнався лише у листопаді 2016 році, а з позовом до суду звернувся у травні 2017 року, тобто в межах строку позовної давності.

Посилання касаційної скарги на презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав безпідставні, оскільки висновком експерта від 04 жовтня 2017 року № 303-П встановлено, що договір оренди землі від 02 березня 2010 року, додаткова угода від 30 жовтня 2011 року до договору оренди землі від 30 грудня 2006 року підписано не ОСОБА_4, а іншою особою, отже, ОСОБА_4 не знав і не міг знати про укладення оспорюваних ним правочинів. Крім того, відповідачем не доведено, що виплати орендної плати позивачу здійснювалися саме за оспорюваними правочинами.

З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги є безпідставними й на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фермерського господарства Кидрасівське залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Вінницької області від 09 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк