Постанова

від 28.11.2018 по справі 707/2177/15-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 707/2177/15-ц

Провадження № 14-368цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СитнікО. М. ,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивачі - Черкаська місцева прокуратура,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Черкаська районна державна адміністрація (далі - Черкаська РДА), Реєстраційна служба Черкаського районного управління юстиції (далі - РС Черкаського РУЮ), Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (далі - Відділ реєстрації),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Держгеокадастру у Черкаському районі Черкаської області (далі - Управління Держгеокадастру),

розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_8, про перегляд

рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2016 року у складі судді Соколишиної Л. Б., ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 30 червня 2016 року у складі колегії суддів Храпка В. Д., Бондаренка С. І., Новікова О. М. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів Червинської М. Є., Завгородньої І. М., Коротуна В. М., Писаної Т. О., Попович О. В.

у цивільній справі за позовом Черкаської місцевої прокуратури до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Черкаської РДА, РС Черкаського РУЮ, Відділу реєстрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Держгеокадастру, про визнання розпорядження незаконним, визнання недійсним свідоцтва, скасування рішення, та

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року керівник Черкаської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що розпорядженням першого заступника голови Черкаської РДА від 13 лютого 2014 року надано дозвіл, у тому числі ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_7 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництва, що розташовані в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області (далі - Будищенська сільрада) за межами населеного пункту.

13 лютого 2014 року розпорядженням першого заступника голови Черкаської РДА затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок загальною площею 12,5166 га. Вказаним розпорядженням для масиву земельних ділянок, серед яких є і спірні, визначено вид угідь - піски та віднесено їх до земель загального користування.

Розпорядженням першого заступника голови Черкаської РДА від 21 березня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Будищенської сільради за межами населеного пункту та безоплатно передано у власність громадянам для ведення індивідуального дачного будівництва, у тому числі ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_7

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Відділом реєстрації здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку, а відповідачам видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Прокурор вважав, що прийняте першим заступником голови Черкаської РДА розпорядження від 21 березня 2014 року є незаконним, оскільки порушено порядок зміни цільового призначення земельної ділянки; затверджений проект землеустрою порушує порядок надання висновку про його погодження територіальним органом архітектури та містобудування; не розроблявся та не затверджувався детальний план території або іншої містобудівної документації; відсутнє погодження проекту землеустрою органами центральної влади, що регулює відносини у сфері лісового господарства; не проведено обов'язкової експертизи землевпорядної документації.

Керівник Черкаської місцевої прокуратури просив: визнати незаконним і скасувати розпорядження першого заступника голови Черкаської РДА від 21 березня 2014 року № 73 Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність у частині передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_7, розташованих в адміністративних межах Будищенської сільради за межами населеного пункту; визнати недійсним свідоцтва на право власності на земельні ділянки та скасувати рішення державного реєстратора РС Черкаського РУЮ про державну реєстрацію права власності відповідачів на земельні ділянки.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2016 року позов Черкаської місцевої прокуратури задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження першого заступника голови Черкаської РДА від 21 березня 2014 року № 73 Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність у частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0606 га, ОСОБА_4 - земельної ділянки площею 0,0846 га, ОСОБА_5 - земельної ділянки площею 0,0846 га, ОСОБА_6 - земельної ділянки площею 0,0606 га, ОСОБА_7 - земельної ділянки площею 0,0846 га, розташованих в адміністративних межах Будищенської сільради за межами населеного пункту. Визнано недійсними свідоцтва на право власності на вказані земельні ділянки, які видані відповідачам, та скасовано рішення державного реєстратора РС Черкаського РУЮ від 02 - 03 квітня 2014 року про їх державну реєстрацію.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 30 червня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 відхилено. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 відхилено. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 30 червня 2016 року залишено без змін.

28 листопада 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_8 подав до Верховного Суду України заяву про перегляд судових рішень, посилаючись на неоднакове застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, посилається на неоднакове застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, а саме: статті 19 Конституції України, статей 4, 5, 6, 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) та статей 19, 20, 21, 55, 56, 84, 116, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_5 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 серпня 2017 року, постанову Вищого господарського суду України від 29 серпня 2017 року, а також постанови Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року, 21 січня 2015 року та 30 листопада 2016 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані норми матеріального права.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VІІІ), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України (в редакції вказаного Закону) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VІІІ) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року відкрито провадження у справі, а ухвалою від 12 липня 2018 року - справу призначено до судового розгляду.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 360? ЦПК України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VІІІ) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява ОСОБА_5 про перегляд судових рішень подана з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення), зокрема, невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постанові Вищого господарського суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, тому за правилами статті 360? ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ).

Доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень

Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 19 Конституції України, статей 4, 5, 6, 57 ЛК України та статей 19, 20, 21, 55, 56, 84, 116, 149 ЗК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:

- ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 серпня 2017 року у справі № 372/3917/15-ц;

- постанову Вищого господарського суду України від 29 серпня 2017 року у справі № 909/4/17.

Також заявник указує на невідповідність оскаржуваних рішень судів першої, апеляційної й касаційної інстанцій викладеним у постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2069цс16 висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах статті 19 Конституції України, статей 4, 5, 6, 57 ЛК України та статей 19, 20, 21, 55, 56, 84, 116, 149 ЗК України.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах , необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У справі, яка переглядається, встановлено, що на підставі розпорядження першого заступника голови Черкаської РДА від 13 лютого 2014 року № 30 Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою надано дозвіл громадянам на розробку проектів землеустрою щодо оформлення права власності на земельні ділянки для ведення індивідуального дачного будівництва, зокрема і відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Розпорядженням Черкаської РДА від 13 лютого 2014 року № 28 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок загальною площею 12,5166 га. Вказаним розпорядженням для масиву земельних ділянок, серед яких є і спірні, визначено вид угідь - піски та віднесено їх до земель загального користування.

Розпорядженням першого заступника голови Черкаської РДА від 21 березня 2014 року № 73 Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 земельні ділянки для ведення індивідуального дачного будівництва.

Земельні ділянки віднесено до категорії земель рекреаційного призначення.

02 квітня 2014 року ОСОБА_6 і ОСОБА_3, а 03 квітня 2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 видано свідоцтво на право власності на земельні ділянки площею 0,06 га.

Згідно з пунктом а частини першої статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Згідно з частиною другою статті 393 ЦК України власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Залишаючи без змін рішення судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову Черкаської місцевої прокуратури, суд касаційної інстанції керувався тим, що спірні земельні ділянки передані ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 для індивідуального дачного будівництва та не призначені для лісогосподарського використання.

Водночас земельна ділянка загальною площею 12,5166 га, до масиву якої входять і спірні земельні ділянки, до передачі відповідачам відносилась до категорії земель лісогосподарського призначення.

Таким чином, видачею оскаржуваного розпорядження Черкаською РДА від 21 березня 2014 року фактично змінено цільове призначення земельної ділянки загальною площею 12,5166 га, до масиву якої входять і спірні земельні ділянки, однак у місцевої державної адміністрації відсутні повноваження щодо вилучення земель лісогосподарського призначення державної форми власності, що розташовані за межами населеного пункту, для нелісогосподарських потреб. Отже, вказане розпорядження видано з порушенням вимог пункту 3 частини першої статті 32 ЛК України та частини сьомої статті 20 ЗК України.

Крім того, оскаржуване розпорядження Черкаської РДА прийнято з порушенням частини першої статті 58 ЛК України, оскільки при зміні цільового призначення земельної (лісової) ділянки з метою її використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, не було вирішено питання про збереження або вирубування дерев і чагарників на земельній ділянці, що відводиться громадянам.

Доводи заявника про те, що на момент видачі оскаржуваного розпорядження земельна ділянка площею 12,5166 га, до масиву якої входять і спірні земельні ділянки, переведена до земель запасу та не віднесена до земель лісового господарства, не прийняті судом касаційної інстанції до уваги, оскільки відповідно до частини другої статті 19 ЗК України землями запасу є земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб. Тобто при переході до земель запасу за земельними ділянками зберігається їх категорія відповідно до частини першої статті 19 ЗК України.

Із наданої заявником для порівнянняухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 серпня 2017 року у справі № 372/3917/15-цвбачається, що суд касаційної інстанції скасував судові рішення з тих підстав, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідачка та її представник у запереченнях на позовну заяву заявляли про застосування позовної давності, що відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для відмови у позові.

Таким чином, у цьому випадку не вбачається неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, і що суди касаційної інстанції при розгляді справи керувалися різними нормами права.

З постанови Вищого господарського суду України від 29 серпня 2017 року № 909/4/17, наданої заявником для порівняння, вбачається, що предметом судового розгляду були позовні вимоги Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області до Національного природного парку Гуцульщина про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу та об'єктам природно-заповідного фонду.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову у позові, суд касаційної інстанції керувався тим, що в діях відповідача відсутній передбачений статтею 1166 ЦК України склад цивільного правопорушення, за яке має наставати цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди за порушення лісового законодавства (статті 105, 107 ЛК України), оскільки останній не вчиняв незаконного вирубування та пошкодження дерев, засмічення лісів, не є відповідальною особою за неналежне виконання своїх обов'язків службою охорони парку.

З аналізу зазначеного рішення не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається, адже в останній не досліджувалося питання про віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення.

Порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції із судовим рішенням касаційного суду, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права в спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Щодо доводів, що судові рішення у справі не відповідають викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам про застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права (постанови Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2069цс16), Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Верховний Суд України у постановах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14 та від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 за позовами заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, фізичної особи про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, зазначив, що системний аналіз норм земельного і лісового законодавства дозволяє зробити висновок, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України. Відмовляючи у позові прокурора, суди керувалися відсутністю доказів про перебування спірної земельної ділянки в державній власності та її належності до земель лісового фонду, оскільки немає належним чином оформлених планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які б підтверджували належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду; будь-які документи щодо відведення та закріплення спірної земельної ділянки за будь-якими лісовпорядними організаціями відсутні. Однак, визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки, суди не взяли до уваги інші матеріали, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірної земельної ділянки, а саме: довідку відділу Державного агентства земельних ресурсів Україниу Києво-Святошинському районі Київської області від 01 лютого 2013 року, згідно з якою відповідно до державної статистичної звітності за формою 6-зем за ДП Київське лісове господарство у межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області обліковуються землі площею 35,52 га; планшет № 3 Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання (лісовпорядкування 2003 року); проект організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об'єднання Київліс ; експлікацію земель, що надана управлінням Державного агентства земельних ресурсів України у Києво-Святошинському районі Київської області під час виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, за якою відповідно до форми 6-зем указана земельна ділянка належить до категорії земель Ліси та інші лісовкриті площі .

У справі, що переглядається, висновки суду касаційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14 та від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14.

Щодо висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2069цс16 за позовом заступника прокурора Оболонського району міста Києва до Київської міської ради, фізичних осіб, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, відновлення становища, яке існувало до порушення, то він теж не суперечить висновку суду касаційної інстанції у справі, що переглядається, оскільки стосується віднесення земельної ділянки до категорії земель рекреаційного призначення. Верховний Суд України у своїй постанові зазначив, що належність спірної земельної ділянки до житлової та громадської забудови підтверджено висновком Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради від 05 листопада 2009 року, висновком управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради від 04 грудня 2009 року та висновком Головного управління земельних ресурсів Київської міської ради від 14 грудня 2009 року. Таким чином, висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій про віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель рекреаційного призначення не ґрунтується на матеріалах справи, а висновок про порушення Київською міською радою норм статей 118, 123 ЗК України при вирішенні питання про надання відповідачу у власність земельної ділянки не відповідає змісту зазначених норм.

Крім того, Верховний Суд України зазначив, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, витребувати в набувача це майно. Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для висновку про невідповідність судових рішень, про перегляд яких подано заяву, висновкам, викладеним у наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, адже правовідносини не є подібними.

За змістом статті 360 5 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_8, про перегляд рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 30 червня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська І. В. Саприкіна

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська