Ухвала

від 03.12.2018 по справі 902/575/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"03" грудня 2018 р. Cправа № 902/575/15

Господарський суд Вінницької області в складі : головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Поцалюк Н.В., розглянувши в приміщенні суду матеріали у справі

за заявою : Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці (код ЄДРПОУ 37979905, 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7)

до : Міжрайонної пересувної механізованої колони № 3 обласного виробничого об'єднання по агропромисловому будівництву "Вінницяоблагробуд" (код ЄДРПОУ 05454036, 21012, м.Вінниця, вул. Гонти, буд. 90)

про визнання банкрутом

за участю :

від Вінницької міської ради : Никонюк О.В., за довіреністю

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа №902/575/15 за заявою Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці до Міжрайонної пересувної механізованої колони № 3 обласного виробничого об'єднання по агропромисловому будівництву "Вінницяоблагробуд" про визнання банкрутом.

Ухвалою суду від 02.10.2018 року, зокрема, затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута; Міжрайонну пересувну механізовану колону № 3 обласного виробничого об'єднання по агропромисловому будівництву "Вінницяоблагробуд" як юридичну особу ліквідовано; закрито провадження у справі №902/575/15.

При цьому, під час розгляду справи судом, 13.04.2017 року до суду від арбітражного керуючого Болховітіна В.М. надійшла заява № 02-18/184 від 12.04.2017 року, в якій ліквідатор просив зобов'язати Вінницьку міську раду прийняти до комунальної власності 389/10000 частки комплексу будівель та споруд, які складаються з приміщень в літ. "Б" на першому поверсі з пр. № 1-1; пр. № 1-10 загальною площею 27,0 кв.м., на другому поверсі з пр.№І; пр. №ІІ; пр. №ІV загальною площею 44,9 кв.м., на третьому поверсі з пр. №V; пр. VІ; пр.№ VІІ загальною площею 45,6 кв.м. та розташовані по вул. Гонти, 90 у м. Вінниці.

Ухвалою суду від 14.09.2017 року вказану заяву арбітражного керуючого (ліквідатора Міжрайонної пересувної механізованої колони № 3 обласного виробничого об'єднання по агропромисловому будівництву "Вінницяоблагробуд") Болховітіна В.М. задоволено у повному обсязі. Зобов'язано Вінницьку міську раду розглянути питання прийняття до комунальної власності 389/10000 частки комплексу будівель та споруд, які складаються з приміщень в літ. "Б" на першому поверсі з пр. №1-1; пр. №1-10 загальною площею 27,0 кв.м., на другому поверсі з пр. № І; пр. № ІІ; пр. № ІV загальною площею 44,9 кв.м., на третьому поверсі з пр. № V; пр. VІ; пр. № VІІ загальною площею 45,6 кв.м. та розташовані по вул. Гонти 90 у м. Вінниці. Стягнуто з Вінницької міської ради в доход Державного бюджету України 1 600,00 грн. судового збору.

14.09.2017 року на виконання вищевказаної ухвали, судом видано відповідний наказ.

23.11.2018 року до суду від Державної судової адміністрації України надійшла заява №10-23941/18 від 19.11.2018 року (вх. № 02.1-34/9212/18) про повновлення строку пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 14.09.2017 року у справі № 902/575/15.

Ухвалою суду від 26.11.2018 року вищевказану заяву призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.12.2018 року.

На визначену дату 03.12.2018 року в судове засідання з'явився представник Вінницької міської ради.

Представник заявника - Державної судової адміністрації України в судове засідання не з'явився.

Направлення ухвали суду від 26.11.2018 року на адресу Державної судової адміністрації України, підтверджується реєстром поштових відправлень № 1123 від 27.11.2018 року.

Водночас, як вбачається із змісту поданої заяви, заявник просить суд розглядати відповідну заяву без участі представника Державної судової адміністрації України.

Згідно ч. 3 ст. 328 ГПК України, суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 329 ГПК України, заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.

Відсутність представника заявника в судовому засіданні не перешкоджає розгляду заяви по суті.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення заявника належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

В ході розгляду заяви по суті, представник боржника заперечив щодо задоволення зазначеної заяви з підстав її необґрунтованості.

Суд, розглянувши подану заяву, дослідивши письмові докази надані на підтвердження викладених у ній обставин, заслухавши пояснення представника боржника, встановив наступне.

За змістом заяви № 10-23941/18 від 19.11.2018 року, наказом Господарського суду Вінницької області від 14.09.2017 року у справі № 902/575/15 передбачено стягнення з Вінницької міської ради судового збору у розмірі 1 600,00 грн.

Державна судова адміністрація України звернулася до Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області (далі - Управління) щодо стягнення вказаного судового збору, проте листом від 20.11.2017 року № 04-35/1920, наказ Господарського суду Вінницької області від 14.09.2017 року у справі № 902/575/15 повернуто без виконання на підставі наступного.

У зазначеному виконавчому документі боржником зазначено Вінницьку міську раду, однак в Управлінні перебуває на обслуговуванні виконавчий комітет Вінницької міської ради. Вінницька міська рада не значиться в мережі установ та організацій, що отримують фінансування з державного та місцевих бюджетів. Таким чином, наказ Господарського суду Вінницької області від 14.09.2017 року у справі № 902/575/15 не відповідає вимогам підпункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" щодо даних, які зазначаються у виконавчому документі.

Враховуючи велику завантаженість та стислі строки пред'явлення виконавчих документів про стягнення судового збору до виконання та недопущення збитків державного бюджету, заявник просить суд поновити строк пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 14.09.2017 року у справі № 902/575/15 та вказати в наказі суду боржника - виконавчий комітет Вінницької міської ради (21050, м.Вінниця, вул. Соборна, 59, ЄДРПОУ 03084813).

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

В силу ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Як встановлено судом, подана заява мотивована тим, що стягувач - Державна судова адміністрація України звернулася до Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області з приводу стягнення судового збору згідно наказу Господарського суду Вінницької області від 14.09.2017 року у справі № 902/575/15, однак відповідний виконавчий документ було повернуто останнім без виконання, в зв'язку з його невідповідністю підпункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

В силу ч. 1 ст. 328 ГПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Приписами ч. 1 ст. 328 ГПК України, передбачено, що у разі пропуску строку для пред'явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

За змістом абз. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Абзац 2 ч. 4 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.

Аналізуючи наведені вище норми законодавства, суд приходить до висновку, що при вирішенні питання стосовно поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, суду слід встановити згідно наданих доказів причини за яких відповідний строк було пропущено стягувачем, та у випадку обґрунтованості таких причин, суд вправі вказаний строк поновити.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини "Станьо проти Бельгії" від 07.07.2009 року суд вказав, що встановлені законом строки позовної давності переслідували законну мету забезпечення правової визначеності, оскільки вони захищали потенційних відповідачів від прострочених вимог і означали, що суди звільняються від необхідності винесення рішень, заснованих на доказах, які з часом набули властивість невизначеності або неповноти. Аналогічно і строк пред'явлення наказу до виконання має на меті забезпечення правової визначеності, оскільки він захищає боржника від прострочених вимог стягувача.

Відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного суду від 04.04.2018 року по справі № 60/258-10.

Суд звертає увагу на те, що у наказі Господарського суду Вінницької області від 14.09.2017 року у даній справі, зазначено, що він відповідно ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" дійсний для пред'явлення до виконання протягом трьох місяців.

Як вбачається із копії долученого до заяви наказу суду від 14.09.2017 року у справі №902/575/15, відповідний наказ отримано ДСА України 27.09.2017 року, що підтверджується відбитком вхідного штампа на цьому наказі.

Судом встановлено, що вищевказаний наказ суду, було повернуто Управлінням Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області стягувачу листом № 04-35/1920 від 20.11.2017 року та отримано ДСА України 27.11.2017 року, що підтверджується відбитком вхідного штампа на вказаному листі.

Однак, стягувачем заява № 10-23941/18 від 19.11.2018 року про поновлення строку пред'явлення до виконання судового наказу була направлена до суду майже через рік - 20.11.2018 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті.

Разом з тим, заявником не надано суду доказів стосовно поважності причин пропуску строку пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 14.09.2017 року у справі № 902/575/15 та у поданій заяві не обґрунтовано відповідних обставин.

Отже, стягувачем не доведено поважність причин пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання, а тому відсутні підстави для поновлення відповідного строку та внесення виправлень до даного виконавчого документу.

Враховуючи викладене та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви Державної судової адміністрації України № 10-23941/18 від 19.11.2018 року (вх. № 02.1-34/9212/18) про поновлення строку пред'явлення до виконання наказу суду від 14.09.2017 року у справі № 902/575/15 в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 13, 18, 73, 74, 76-79, 86, 232, 233, 234, 235, 326, 327, 328, 329 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Відмовити у задоволенні заяви Державної судової адміністрації України № 10-23941/18 від 19.11.2018 року (вх. № 02.1-34/9212/18) про поновлення строку пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 14.09.2017 року у справі № 902/575/15 повністю.

2. Копію ухвали надіслати згідно переліку рекомендованим листом.

Згідно ч. 1 ст. 235 ГПК України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256, пп. 17.5 п. 17 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. 5 прим.:

1 - до справи;

2 - Управлінню ПФУ в місті Вінниці (21100, м. Вінниця, вул.Хмельницьке шосе, 7);

3 - Арбітражному керуючому Болховітіну В.М. (21050, АДРЕСА_1 8194);

4 - Вінницькій міській раді (21050, вул. Соборна, 59, м. Вінниця);

5 - ДСА України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601).