ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 07.12.2018Справа № 910/12530/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТП» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи» про стягнення заборгованості в розмірі 42 135,55 грн. Без повідомлення (виклику) сторін. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФТП» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи» про стягнення заборгованості в розмірі 42 135,55 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором транспортного експедирування № 1103 від 11.03.2014 в частині здійснення розрахунків. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення. 03.10.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 20.09.2018. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12530/18. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 16.10.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04071, м. Київ, вул. Хорива, 55, літера І. З залученого до матеріалів справи листа, у якому відповідачу направлялася копія ухвали, вбачається, що даний лист суду було повернуто поштою "за терміном", в зв'язку з чим, судом було повторно направлено ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 16.10.2018. Однак, лист суду було повторно повернуто поштою. Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень – автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.10.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України. Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, ВСТАНОВИВ: 11 березня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФТП» (далі – експедитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи» (далі – клієнт, відповідач) укладено Договір транспортного експедирування № 1103 (далі – Договір), за умовами якого клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта надати транспортно-експедиційні послуги, пов'язані з організацією перевезень вантажів клієнта повітряним та морським транспортом в міжміському та міжнародному сполученні, відповідно до узгоджених сторонами заявок. Згідно з п. 2.2.2 Договору експедитор зобов'язується надавати клієнту з фактом виконання доручення (його частини) рахунки на оплату сум витрат, здійснених для виконання доручення, Акт наданих послуг, податкову накладну, товарно-транспортну накладну з відміткою про доставку вантажу. Відповідно до п. 3.1 Договору платежі та взаємні розрахунки за виконання доручень клієнта виконуються відповідно до виставлених експедитором рахунків. Сторони погодили, що рахунки передані за допомогою факсимільного зв'язку підлягають оплаті та мають силу оригіналу до моменту отримання клієнтом всіх документів у відповідності до п. 2.2.2 цього Договору. За умовами п. 3.2 Договору рахунки експедитора підлягають оплаті протягом п'яти календарних днів з дати виставлення рахунків, якщо ніше не узгоджено сторонами в заявці. Даний Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2014 (п. 7.1 Договору). Якщо за місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про його розірвання, то даний договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, на тих самих умовах (п. 7.2 Договору). Як зазначає позивач, ТОВ «ФТП» надано ТОВ Енергетичні системи» транспортно-експедиційні послуги, за результатами надання яких, позивачем був виставлений та направлений на адресу відповідача рахунок № 436 від 16.09.2015 на суму 15 283,50 грн. та Акт № 436 від 16.09.2015, однак, відповідач акт підписав, проте послуги не оплатив. З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено відповідачу претензію № 355від 07.05.2018 на суму 30 318,07 грн., з урахуванням пені, інфляційних втрат, 3% річних та 15% річних, однак відповідач відповіді на претензію не надав, рахунок не оплатив, в зв'язку з чим, позивач вимушений був звернутись з даним позовом до суду. Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку. Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Статтею 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб'єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування – це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях. Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність". Згідно зі ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою. Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству. З матеріалів справи вбачається, що позивачем за результатами надання послуг було складено Акт надання послуг № 436 від 16.09.2015 на суму 15 283,50 грн., який підписаний сторонами без заперечень та зауважень. Враховуючи відсутність з боку відповідача зауважень або претензій до наданих позивачем транспортно-експедиційних послуг, суд дійшов висновку, що послуги надані позивачем належним чином і прийняті відповідачем без зауважень. З матеріалів справи вбачається, що позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 436 від 16.09.2015 на суму 15 283,50 грн. За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За умовами п. 3.2 Договору рахунки експедитора підлягають оплаті протягом п'яти календарних днів з дати виставлення рахунків, якщо ніше не узгоджено сторонами в заявці. Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Доказів на підтвердження оплати отриманих транспортно-експедиційних послуг, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем транспортно-експедиційних послуг та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг, підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 15 283,50 грн. Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати в розмірі 5 225,58 грн., 3% річних в розмірі 12,56 грн., пеню в розмірі 14 817,99 грн. та 15% річних в розмірі 6 795,92 грн. Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором. Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню. Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Пунктом 4.3.3 Договору узгоджено, що у випадку затримки розрахунків, клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки оплати. У випадку затримки клієнтом оплати суми рахунка експедитора більше, ніж на 10 календарних днів, клієнт сплачує експедитору прострочену суму з урахуванням 15 % річних. Штрафні санкції підлягають нарахуванню до моменту погашення клієнтом заборгованості. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 14 817,99 грн. судом встановлено, що він відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а відтак вимога про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню. Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Пунктом 4.3.3 Договору сторонами узгоджено, що у випадку затримки клієнтом оплати суми рахунка експедитора більше, ніж на 10 календарних днів, клієнт сплачує експедитору прострочену суму з урахуванням 15 % річних. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, позивач до моменту прострочення з оплати суми рахунку експедитора більше ні ж на 10 календарних днів нараховує та заявляє до стягнення 3% річних, після прострочення оплати суми рахунку більше ніж на 10 днів нараховує та заявляє до стягнення 15% річних, що узгоджується зі приписами ст. 625 ЦК України та умовами укладеного між сторонами Договору. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, 15% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, а відтак стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 12,56 грн., 15% річних у розмірі 6 795,92 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 225,58 грн. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованості. За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 – 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи» (04071, м. Київ, вулиця Хорива, будинок 55, літера І; ідентифікаційний код: 34539396) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТП» (04119, м. Київ, вулиця Сім'ї Хохлових, будинок 8, корпус 11, літера 7; ідентифікаційний код: 37888626) заборгованість в розмірі 15 283 (п'ятнадцять тисяч двісті вісімдесят три) грн. 50 коп., 3% річних в розмірі 12 (дванадцять) грн. 56 коп., 15% річних в розмірі 6 795 (шість тисяч сімсот дев'яносто п'ять) грн. 92 коп., інфляційні втрати в розмірі 5 225 (п'ять тисяч двісті двадцять п'ять) грн. 58 коп., пеню в розмірі 14 817 (чотирнадцять тисяч вісімсот сімнадцять) грн. 99 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. 3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Повне рішення складено: 07.12.2018. Суддя О.А. Грєхова
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 07.12.2018 |
Оприлюднено | 10.12.2018 |
Номер документу | 78378058 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Грєхова О.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні