Постанова

від 04.12.2018 по справі 916/1789/13

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/1789/13 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Філінюка І.Г.

суддів: Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В.

секретар судового засідання - Чеголя Є.О.

за участю:

Прокурор - Лянна О.А., посвідчення № 031420 від 19.01.2015;

від Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця - адвокат Можин О.В., довіреність № 03/474 від 17.07.2017;

від ДП Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України - Сергійчук М.М., довіреність б/н від 12.02.2018;

Представник Державної адміністрації залізничного транспорту України в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином .

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2018

головуючий суддя Цісельський О.В. судді: Лічман Л.В., Желєзної С.П.

Час і місце ухвалення: 15:11:25 год., м. Одеса

Дата складання повного тексту 19.07.2018

у справі № 916/1789/13

за позовом Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області в інтересах державі в особі Державної адміністрації залізничного транспорту України в особі Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця

до відповідача Державного підприємства Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України

про стягнення 35 924,37 грн. та виселення

за зустрічним позовом Державного підприємства Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України

до відповідача Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця

про визнання недійсними п.4.2.3 та п.5.2 договору № 50 від 12.05.2009 та визнання недійсним договору № 51 від 12.05.2009

В С Т А Н О В И В:

08.07.2013 Одеський прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Державної адміністрації залізничного транспорту України в особі Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця до Українського науково-дослідного інституту медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України про стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 35 924,37 грн.

05.08.2013 Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області звернувся до суду із заявою про уточнення змісту заявлених позовних вимог , згідно якої прокурор просить суд стягнути з державного підприємства Український науково - дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України заборгованість за фактично спожиті комунальні послуги з урахуванням ПДВ, за теплопостачання з січня 2010 року по квітень 2013 року в сумі 26 406,42 грн., за електропостачання - 9 517,95 грн. Всього 35 924,37 грн.

11.02.2014 до Господарського суду Одеської області від Українського науково- дослідного інституту медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України надійшла зустрічна позовна заява до Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця про визнання недійсними:

- п. 4.2.3, п. 5.2 Договору № 50 від 12.05.2009 про спільну роботу органів охорони здоров'я та вищих медичних закладів освіти ІІІ, ІV рівнів акредитації, науково-дослідних інститутів;

- договору № 51 від 12.05.2009 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території.

18.02.2014 прокурор звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог (вх.№2-705/14) від 18.02.2014 , відповідно до якої прокурор змінив предмет позову та просить суд стягнути з державного підприємства Український науково - дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України заборгованість за фактично спожиті комунальні послуги з урахуванням ПДВ, за теплопостачання з січня 2010р. по квітень 2013р. в сумі 26 406,42 грн., за електропостачання в сумі 9 517,95 грн.

11.03.2014 прокурор звернувся до суду із заявою про доповнення позовних вимог (вх.№6088/14) , відповідно до якої прокурор просить суд виселити Державне підприємство Український науково - дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України з кабінету №530 загальною площею 63,21 кв.м., що знаходиться у приміщенні поліклініки Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця , із переданням приміщення державним підприємством Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України державному закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця за актом прийому-передачі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.04.2014 прийнято заяви прокуратури (вх. № 2-705/14 від 18.02.2014 вх.№ 6088/14 та від 11.03.2014) про зміну предмету позову.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.07.2018 позов - задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Український науково - дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України на користь Державного закладу Дорожня лікарня державного підприємства Одеська залізниця заборгованість за фактично спожиті комунальні послуги з теплопостачання в сумі 22 474 (двадцять дві тисячі чотириста сімдесят чотири) грн. 67 коп., з електропостачання в сумі 3 896 (три тисячі вісімсот дев'яносто шість) грн. 18 коп. В іншій частині позову - відмовлено.

Стягнуто з Державного закладу Дорожня лікарня державного підприємства Одеська залізниця на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 263,18 грн.

У зустрічному позові - відмовлено повністю.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, Державний заклад Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2018 та ухвалите нове рішення, яким:

Стягнути з Державного підприємства Український науково дослідний Інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я Україні на користь Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця заборгованість за фактично спожиті комунальні послуги з теплопостачання в сумі 26406,42 грн., з електропостачання в сумі 9517,95 грн., а всього - 35924,37 грн.

Виселити Державне підприємство Український науково дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України з кабінету №530 загальною площею 63,21 кв.м. що знаходиться у приміщенні поліклініки Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця (65059, м. Одеса, вул. Шклярука, буд.4. корп. А, код ЄДРЮОФОПГФ 01111167) із переданням приміщення Державним підприємством Український науково дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України Державному закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця за актом прийому-передачі.

Розподілити судові витрати.

Узагальнені доводи апеляційної скарги:

По-перше: позивач не згоден з рішенням суду щодо часткового задоволення позову про стягнення заборгованості за фактично спожиті комунальні послуги. Оскільки, судом не застосовані частина перша та третя статті 264 ЦК України, які підлягали застосуванню, згідно яких перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, та облік строку позовної давності починається заново після його переривання.

Відповідач 18.04.2018 подав до господарського суду Одеської області пропозиції щодо процедури примирення та врегулювання спору за участю судді, у яких письмово визнав всю суму заборгованості за фактично спожиті комунальні послуги за період з січня 2010 року по квітень 2013 рік включно у сумі 35 924.37 грн.

Отже на думку скаржника, 18.04.2018 строк позовної давності вважається перерваним на підставі частини першої статті 264 ЦК України і з цієї дати його сплив починається заново на підставі частини третьої статті 264 ЦК України.

Також позивач не згоден з рішенням суду у частині розрахунку фактично спожитих відповідачем послуг електропостачання на підставі листа відповідача від 05.07.2013 №398/15.

Державний заклад Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця вважає, що правильним є розрахунок позивача щодо фактично спожитої відповідачем електроенергії, оскільки розрахунок здійснений пропорційно займаній відповідачем площі до загальної площі лікарні, згідно п. 2.2.3 договору №51.

Тому позивач вважає, що заявлена у позові сума 35924.37 грн. підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

По-друге: Державний заклад Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця зазначає, що місцевий господарський суд не розглянув вимоги позивача, відповідно до заяви прокурора про доповнення позовних вимог від 11.03.2014 (вх.№6088/14) про виселення відповідача з кабінету № 350 загальною площею 63,21 кв.м., що знаходиться у приміщенні поліклініки позивача, будь яких процесуальних документів щодо залишення цієї заяви без розгляду чи про ї повернення не приймав.

По-третє: у резолютивній частині рішення суд зазначив про стягнення судового збору у розмірі 1263,18 грн. з позивача, проте у мотивувальній частині вказано, що судовий збір згідно статті 129 ГПК слід покласти на відповідача. При цьому розрахунок суми 1263,18 грн. у рішенні суду не наведений.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 23.08.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця та встановлено учасникам по справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Указом Президента України № 454/2017 від 29.12.2017 Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах ліквідовано Одеський апеляційний господарський суд та утворено Південно-західний апеляційний господарський суд.

Згідно з частиною шостою статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті Голос України опубліковано повідомлення про початок роботи Південного-західного апеляційного господарського суду.

На виконання положень абз. 2 частини шостої статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , частини п'ятої статті 31 Господарського процесуального кодексу України, матеріали справи № 916/1789/13 передані до Південно-західного апеляційного господарського суду.

У відповідності до вимог частини першої статті 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 18.10.2018, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Філінюка І.Г., суддів Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2018 прийнято справу № 916/1789/13 до провадження та розпочато апеляційний розгляд справи колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Філінюка І.Г., суддів Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В. Призначено розгляд справи № 916/671/18 до розгляду на 04.12.2018 о 10:00 год.

У судовому засіданні 04.12.2018 прокурор та представник Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги.

Представники Державного підприємства Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позовні вимоги прокурора про стягнення з Державного підприємства Український науково - дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України 35 924,37 грн. складаються з:

- заборгованості за фактично спожиту електричну енергію за період з січня 2010 року по квітень (включно) 2013 року в сумі 9 517,95 грн. ;

- заборгованості за фактично спожиту теплову енергію за період з січня 2010 року по квітень (включно) 2013 року в сумі 26 406,42 грн.

Позовні вимоги прокурора про стягнення заборгованості за фактично спожиту теплову енергію за період з січня 2010 року по квітень (включно) 2013 року в сумі 26 406,42 грн. розраховано в безобліковий спосіб з врахуванням визначення загальної площі та витрат на її опалення, а також фактично зайнятої площі відповідачем у приміщенні №530 загальною площею 63,21 кв.м.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту частини першої статті 627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено частиною першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.05.2009 між державним закладом Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця (Лікарня) та державним підприємством Український науково-дослідний інститут медицини транспорту (Інститут) укладено договір №50 про спільну роботу органів охорони здоров'я та вищих медичних закладів освіти ІІІ, ІV рівнів акредитації, науково-дослідних інститутів.

Згідно п.4.2.3. Договору, Інститут зобов'язаний укласти договори з Лікарнею та іншими підприємствами про компенсацію витрат Лікарні на утримання будинку та прибудинкової території, про сплату (компенсацію) комунальних послуг та податків, у тому числі за землю.

Відповідно до п.5.2. Договору, витрати, які пов'язані з утриманням приміщень для розміщення структурного підрозділу Інституту, здійснюються на рахунок коштів на утримання Лікарні. Інститут зобов'язаний компенсувати Лікарні витрати, пов'язані з утриманням будинку та прибудинкової території.

12.05.2009 між державним закладом Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця (Балансоутримувач) та державним підприємством Український науково-дослідний інститут медицини транспорту (Інститут) укладено Договір №51 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, згідно п.2.2.3. якого, Інститут зобов'язується не пізніше, ніж 10 числа наступного за розрахунковим місяця сплачувати вартість послуг, згідно з додатком №1 до цього Договору за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень, технічного обслуговування будинку пропорційно до загальної площі орендованого приміщення на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, а також за комунальні та інші послуги.

Щодо заборгованості за фактично спожиту теплову енергію за період з січня 2010 року по квітень (включно) 2013 року в сумі 26 406,42 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення заборгованості за фактично спожиту теплову енергію за період з січня 2010 року по квітень (включно) 2013 року в сумі 26 406,42 грн., колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначена сума розрахована належним чином, проте, враховуючи подачу відповідачем заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, місцевим господарським судом здійснено вірний розрахунок заборгованості відповідача за фактично спожиту теплову енергію за період з січня 2010 року по квітень (включно) 2013 року наступним чином.

У відзиві на позовну заяву Державним підприємством Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

У частині 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Прокурор звернувся до суду із даним позовом 08.07.2013, у зв'язку з врахуванням заяви відповідача про застосування наслідків строків позовної давності, позовна вимога прокурора про стягнення з відповідача заборгованості за фактично спожиту теплову енергію в період з січня 2010 року по червень 2010 року подано з пропуском строку позовної давності, встановленим статтею 257 ЦК України.

З врахуванням наведеного, заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію складає 22 474,67 грн., відповідно до розрахунку Господарського суду Одеської області.

Колегією суддів, не приймаються доводи апеляційної скарги, щодо переривання строку позовної давності згідно статті 264 ЦК України, оскільки відповідач 18.04.2018 подав до господарського суду Одеської області пропозиції щодо процедури примирення та врегулювання спору за участю судді, у яких письмово визнав всю суму заборгованості за фактично спожиті комунальні послуги за період з січня 2010 року по квітень 2013 рік включно у сумі 35 924.37 грн.

Так, відповідно до частини першої статті 264 Цивільного перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому при дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу .

Таким чином, пропозиції щодо процедури врегулювання спору за участю судді, надані Державним підприємством Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України, не можуть свідчити про переривання строку позовної давності, оскільки останні надані 18 квітня 2018 року, тобто поза межами строку позовної давності.

Щодо заборгованості за фактично спожиту електричну енергію за період з січня 2010 року по квітень (включно) 2013 року в сумі 9 517,95 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, позовні вимоги прокурора про стягнення заборгованості за фактично спожиту електричну енергію за період з січня 2010 року по квітень (включно) 2013 року в сумі 9 517,95 грн., обраховано в безобліковий спосіб з врахуванням визначення загальної площі та затрат на її освітлення та фактично зайнятої площі відповідачем приміщення №530, загальною площею 63,21 кв.м.

З врахуванням поданої відповідачем заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, колегією суддів враховується період з липня 2010 року по квітень (включно) 2013 року.

Так, відповідно до п.2.2.3. Договору № 51, Інститут зобов'язується не пізніше, ніж 10 числа наступного за розрахунковим місяця сплачувати вартість послуг, згідно з додатком №1 до цього Договору за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень, технічного обслуговування будинку пропорційно до загальної площі орендованого приміщення на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, а також за комунальні та інші послуги .

Як зазначено вище, зі змісту частини першої статті 627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Проте, сторони Договору №51 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, не передбачили порядку обрахування спожитої електричної енергії.

Крім того, відповідно до п. 4.2.3. договору про спільну роботу органів охорони здоров'я та вищих медичних закладів освіти ІІІ, ІV рівнів акредитації, науково-дослідних інститутів №50, Інститут зобов'язаний укласти договори з Лікарнею та іншими підприємствами про компенсацію витрат Лікарні на утримання будинку та прибудинкової території, про сплату (компенсацію) комунальних послуг та податків, у тому числі за землю.

Проте, матеріали справи також не містять укладення між сторонами окремого договору про сплату (компенсацію) комунальних послуг та податків, у тому числі за землю.

В матеріалах справи наявні приписи Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця стосовно відповідача, які останні отримані (Том 2 а.с. 105-106), відповідно до яких лікарня пропонувала інституту провести реконструкцію електромережи займаних приміщень (каб. № 530 у будинку поліклініки) та встановити лічильник електроенергії, для обліку та оплати за спожиту електроенергію.

Проте, між сторонами не укладено окремого договору про сплату (компенсацію) комунальних послуг та податків, у тому числі за землю, з боку відповідача не встановлено лічильник електроенергії, для обліку та оплати за спожиту електроенергію, як пропонував позивач.

Отже, саме з вини відповідача, не встановлено прибор обліку спожитої електричної енергії, про що свідчать неодноразові звернення Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця щодо приведення обліку спожитої електричної енергії відповідно до вимог Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою від 31.07.1996 №28 Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України (чинних на момент виникнення спірних правовідносин), які ігнорувалися відповідачем.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо здійснення розрахування вартості спожитої відповідачем електроенергії відповідно до листа відповідача від 05.07,2013, яким останній навів щомісячний обсяг електричної енергії, що ним споживається:

- з освітленням (жовтень квітень 6 місяців) 150,794 кВт;

- без освітлення (квітень жовтень 6 місяців) 115,594 кВт.

Оскільки відповідачем вказано, що комп'ютери та монітори працювали 1 годину на добу, принтери 15-20 хвилин на добу, холодильники 30% часу на добу, факс 5-10 хвилин на добу, а освітлення тільки з жовтня по квітень тощо, проте договорами не передбачено такий спосіб обліку фактично спожитих відповідачем комунальних послуг.

Більш того, вказана відповідачем тривалість роботи електроприладів нічим не підтверджена та є сумнівною.

Судова колегія дійшла до висновку. що оскільки відповідно до Договору №50 про спільну роботу органів охорони здоров'я та вищих медичних закладів освіти ІІІ, ІV рівнів акредитації, науково-дослідних інститутів, відповідач користується приміщенням №530, загальною площею 63,21 кв.м. у будівлі поліклініки Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця та відповідно до Технічного паспорту на громадський будинок лікарні від 29.08.2011 кабінет №530 не відрізняться по площі від інших кабінетів лікарні, відповідач не надав суду докази, що його електроприймачі відрізняються потужністю від інших обладнань, які застосовуються в приміщенні лікарні в медичних цілях.

Таким чином, колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги та вважає вірним розрахунок за фактично спожиту електричну енергію за період з липня 2010 року по квітень (включно) 2013 року здійсненому пропорційно займаній відповідачем площі до загальної площі лікарні.

З врахуванням наведеного, заборгованість відповідача за спожиту електричну енергію складає 8 543,01 грн.

Щодо позовних вимог прокурора про виселення Державного підприємства Український науково - дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України з кабінету №530 загальною площею 63,21 кв.м., що знаходиться у приміщенні поліклініки Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця , колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції зазначено, що суд не приймає доповнення до позову прокурора в частині виселення відповідача з кабінету №530 загальною площею 63,21 кв.м., що знаходиться у приміщенні поліклініки відповідно до наступного.

По-перше, судом зазначено, що:

Позовні вимоги прокурора про стягнення з Державного підприємства Український науково дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України 35 924,37 грн. заборгованості були оформлені заявою Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області. Ця заява про уточнення змісту заявлених позовних вимог (вх.№23632/13), що за своєю правовою природою є заявою про зміну підстав позову, подана до суду в межах приписів чинного на той час ГПК України.

Позовні вимоги прокурора про виселення, були заявлені Одеським прокурором з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області згідно заяви від 11.03.2014 про доповнення позовних вимог (вх.№6088/14).

Відповідно до ч.4 статті 22 ГПК України в редакції, чинній на момент подачі цієї заяви, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог, або заявлення додаткових позовних вимог і т.п.

З врахуванням наведеного, з метою виконання завдань підготовчого провадження, викладених в статтею 177 ГПК України, місцевий господарський суд зазначив, що з метою приведення у відповідність до процесуального законодавства та виправлення фундаментальних порушень, допущених судом у попередньому складі, котрим прийнято до розгляду заяву, якою фактично збільшено позовні вимоги за рахунок вимоги немайнового характеру, що прямо заборонено законом, господарським судом не приймає до розгляду заяву про доповнення позовних вимог (вх.№6088/14).

По-друге місцевим господарським судом зазначено, що судова колегія, відповідно до процесуального закону не зв'язана із процесуальними рішеннями попереднього складу суду, адже розглядає справу з початку та має усунути всі процесуальні недоліки, допущені попередніми складами суду.

Колегія Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу вважає за необхідним зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.07.2013 прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 35 924,37 грн.

18.02.2014 прокурор звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог (вх.№2-705/14) від 18.02.2014 , відповідно до якої прокурор змінив предмет позову та просить суд стягнути з державного підприємства Український науково - дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України заборгованість за фактично спожиті комунальні послуги з урахуванням ПДВ, за теплопостачання з січня 2010р. по квітень 2013р. в сумі 26 406,42 грн., за електропостачання в сумі 9 517,95 грн.

Отже матеріально-правова вимога прокурора була незмінною та також складала 35 924,37 грн.

Пунктом 5 ч. 2 статті 54 ГПК України ((в редакції чинній до 15.12.2017) визначено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Частиною 4 статті 22 ГПК України передбачено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Відтак, висновки суду про зміну позивачам (за заявою вх.№2-705/14 від 18.02.2014 ) предмету заявленого позову не ґрунтуються на нормах процесуального законодавства, оскільки фактичні обставини, на яких ґрунтувались позовні вимоги у первісному вигляді не змінені.

В подальшому 11.03.2014 прокурор звернувся до суду із заявою про доповнення позовних вимог (вх.№6088/14) , відповідно до якої прокурор просить суд виселити Державне підприємство Український науково - дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України з кабінету №530 загальною площею 63,21 кв.м., що знаходиться у приміщенні поліклініки Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця , із переданням приміщення державним підприємством Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України державному закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця за актом прийому-передачі.

Відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017), до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Так, ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.04.2014 прийнято заяви прокуратури (вх. № 2-705/14 від 18.02.2014 вх.№ 6088/14 та від 11.03.2014) про зміну предмету позову.

Положеннями частини 1 статті 232 Господарського процесуального кодексу України, судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови, судові накази.

Отже, ухвала є однією із форм судового рішення.

Відповідно положень частини першої статті 235 ГПК України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Отже, ухвала Господарського суду Одеської області від 02.04.2014, є обов'язковою до виконання, навіть якщо відбулася зміна судді чи колегії суддів, що в даній справі №916/1789/13 відбувалось багаторазове, оскільки зміна складу суду у справі не є підставою для перегляду попередніх процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, та як вірно зазначив Господарський суд Одеської області, не згода позивача з процесуальною дією суду не позбавляє його права подати апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, колегія судів Південно-західного апеляційного господарського суду розглядає позовні вимоги прокурора з урахуванням ухвали Господарського суду Одеської області від 02.04.2014 яка є чинною та обов'язковою для виконання, якою прийнято заяви прокуратури (вх. № 2-705/14 від 18.02.2014 вх.№ 6088/14 та від 11.03.2014) до розгляду.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Вказаній нормі кореспондують норми статей 317 та 319 ЦК України, якими визначені права власника: власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України); власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п.7.2 Договору №50 про спільну роботу органів охорони здоров'я та вищих медичних закладів освіти ІІІ, ІV рівнів акредитації, науково-дослідних інститутів, строк дії цього договору до 31.12.2009.

Згідно п.7.3 Договору №50, якщо жодна із сторін не пізніше як за один місяць до закінчення терміну дії договору не заявила письмово про його розірвання, термін дії продовжується кожного разу на один рік.

Відповідно до п.7.5. Договору №50, кожна сторона договору має право вимагати його розірвання, внесення змін або доповнень.

30.04.2013 Державний заклад Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця письмово повідомила відповідача у претензії № 03/355 про розірвання договору з 01.01.2014, у зв'язку з тим, що термін дії договору закінчується 31.12.2013 (Том 2, а.с. 114), відповідачем отримано зазначено претензію, про що свідчить відповідь ДП Український науково-дослідний інститут медицини транспорту від 07.05.2013 №272/15 (Том 1, а.с. 20).

16 грудня 2013 Державний заклад Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця додатково повідомила відповідача про розірвання договору № 50.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).

Положеннями ч. 3 ст. 651, ч. 2 ст. 653 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

За положеннями частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, позивач скористався своїм правом, передбаченим як договором, так і законом, повідомив відповідача про припинення договору №50 у встановленому цим договором порядку, тобто виконав усі умови договору та вимоги закону, необхідні для вчинення такої дії.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що договір №50 про спільну роботу органів охорони здоров'я та вищих медичних закладів освіти ІІІ, ІV рівнів акредитації, науково-дослідних інститутів припинив свою дію, починаючи з 31.12.2013, отже позовні вимоги про виселення Державного підприємства Український науково - дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України з кабінету №530 загальною площею 63,21 кв.м., що знаходиться у приміщенні поліклініки Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця , із переданням приміщення державним підприємством Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України державному закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця за актом прийому-передачі - підлягають задоволенню.

Щодо зустрічного позову, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та зазначає наступне.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом про визнання недійсними пунктів договору №50 про спільну роботу органів охорони здоров'я та вищих медичних закладів освіти III, IV рівнів акредитації, науково-дослідних інститутів від 12.05.2009 та про визнання недійсним договору №51 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 12.05.2009, ДП Український науково дослідний інститут медицини транспорту МОЗ України не було враховано наступне:

1. Згідно статуту лікарні, затвердженого наказом Укрзалізниці від 28.02.2008 №118-ц, з наступними змінами, затвердженими наказом Укрзалізниці від 24.06.2011 №355-ц, лікарня відноситься до сфери управління Міністерства інфраструктури України, а не МОЗ України.

2. 14.09.1998 Міністерством охорони здоров'я України було видано наказ за № 273 Про надання статутсу клінічних закладів лікувально-профілактичним закладам охорони здоров'я Автономной республіки Крим, Днепропетровської, Одеської, Винницької, Харківської, Київської, Донецької, Запорізьскої, Тернопільської, Полтавської, Львівської, Волинської, Чернівецької, Херсонської областей та м. Києва було затверджено перелік лікувально-профілактичних закладів, яким надається статус клінічних лікувально-профілактичних закладів . Цим наказом Дорожній лікарні Одеської залізничної дороги було надано статус клінічного лікувально-профілактичного закладу.

3. Наказом Міністерства охорони здоров'я України за №174 від 05.06.1997р. було затверджено Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я . Зазначений наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.07.1997 за №245/2049, тобто він за своїм правовим статусом є нормативно-правовим актом.

Пунктом 1.1. зазначеного Положення встановлено, що клінічним є лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я (далі - клінічний заклад), який не менше ніж на 50 відсотків використовується для розташування структурних наукових і навчальних підрозділів (кафедри, лабораторії та ін.) вищих медичних закладів освіти III, IV рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, науково-дослідних інститутів і спільної роботи по забезпеченню лікувально-діагностичного процесу, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації медичних кадрів та проведення і впровадження в практику медичних наукових досліджень.

У п.1.5 Положення про клінічний заклад визначило, що заклади охорони здоров'я несуть витрати на утримання матеріально-технічної бази, яку займають інші особи - навчальні та наукові заклади.

09.09.2013 наказом Міністерства охорони здоров'я України за № 792 було внесено зміни в наказ № 174 від 05.06.1997, яким, зокрема, у п.1.1. Положення було внесено зміни та його текст було викладено у наступній редакції: Клінічним є заклад охорони здоров'я (далі - клінічний заклад), який використовується для розташування структурних наукових і навчальних підрозділів (кафедри, лабораторії тощо) вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців за спеціальностями галузей знань Медицина та Фармація III, IV рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, науково-дослідних установ з метою забезпечення лікувально-діагностичного процесу, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації медичних кадрів та проведення і впровадження у практику охорони здоров'я результатів наукових досліджень, на договірній основі. Тобто вимога щодо використання не меньш ніж 50 відсотків навчального закладу для навчального процесу була виключена лише 09.09.2013р.

Тобто на момент укладання оспорюваних договорів, діяла редакція Положення, відповідно до якої позивач не відповідав вимогам щодо кількості розташованих в ньому структурних наукових і навчальних підрозділів (кафедри, лабораторії та ін.) вищих медичних закладів освіти, за наявності яких витрати по забезпеченню навчально-виховного та науково-дослідного процесів здійснюються за рахунок коштів на утримання відповідного вищого медичного закладу освіти III, IV рівнів акредитації (закладу післядипломної освіти, науково-дослідного інституту), а витрати, пов'язані з утриманням матеріально-технічної бази - за рахунок коштів лікувально-профілактичного закладу (п.1.5. Положення).

Відповідно до частини першої, четвертої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина перша статті 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції на час укладання оспорюванних договорів, останні не суперечили чинному на той час законодавству України, а тому підстави для визнання їх недійними у суду відсутні.

За змістом п.п. б , в п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Розподіл судових витрат за розгляд позовної заяви у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що прокурор у 2013 році звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про доповнення позовних вимог від 18.02.2014 вх.н. 6088/14) про стягнення з Державного підприємства Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України 35 924,37 грн. та виселення відповідача з займаного приміщення.

Порядок і розмір сплати судового збору в Україні встановлено Законом України Про судовий збір .

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про судовий збір (в редакції закону станом на 2013 рік) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2013 рік встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2013 року становить з 1 січня - 1147 гривень, з 1 грудня - 1218 гривень.

Статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2014 року становить 1218 гривень.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір , який набрав законної сили 01.11.2011 року і застосовується до апеляційних скарг, що надійшли після набрання ним законної сили, ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру становить 2 % ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 147 х 1,5 = 1 720,50 грн.), за подання позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, судовий збір за подання позовної заяви прокурора підлягав сплаті у наступному розмірі:

За позовною вимогою про стягнення 35 924,37 грн. - 1720,50 грн.

За позовною вимогою немайнового характеру (про виселення відповідача заявлено у 2014 році ) - 1218,00 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку, позов в частині стягнення 35 924,37 грн. обґрунтований та задоволено на 86,3% від заявлених вимог (31017,68 грн.), тому сплачений судовий збір за подачу позову відшкодовується у такій же відсотковій ставці, а саме в сумі 1484,79 грн., виходячи з наступного розрахунку:

100% * 31017,68 / 35924,37 грн. = 86,3%

Позовні вимоги в частині немайновий вимоги, відповідно до даної постанови Південно-західного апеляційного господарського суду задоволені повністю, отже покладаються на відповідача у розмірі 1218,00 грн.

Розподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги у Південно-західному апеляційному господарському суді.

Як вбачається з апеляційної скарги, скаржник не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині первісного позову, та просив постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця 35 924,37 грн. та про виселення відповідача з займаного приміщення лікарні.

Згідно приписів статті 4 Закону України Про судовий збір , ставка судового збору за подання апеляційних скарг на рішення суду встановлена у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Колегією суддів встановлено, за подання апеляційної скарги заявнику необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 2580,75 грн. за майнову вимогу (150% від 1720,50 грн.) та 1827,00 грн. за немайнову вимогу (150% від 1218,00 грн.). Проте скаржником сплачено судовий лише у сумі 2580,75 грн., отже судовий збір у сумі 1827,00 грн. підлягає стягненню в державний бюджет.

Апеляційну скаргу в частині стягнення 35 924,37 грн. задоволено на 86,3% від заявлених вимог (31017,68 грн.), тому сплачений судовий збір за подачу апеляційної відшкодовується у такій же відсотковій ставці, а саме в сумі 2227,18 грн., а в частині вимог апеляційної скарги про виселення, остання задоволена у повному обсязі, отже 1827,00 грн. судовий збір підлягає відшкодуванню та стягненню з Державного підприємства Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України на користь Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця .

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2018 у справі № 916/1789/13 - змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

1. Первісний позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Український науково дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України (65039, м.Одеса, вул. Канатна, буд.92, код ЄДРЮОФОПГФ 01898233) на користь Державного закладу Дорожня лікарня державного підприємства Одеська залізниця (65059, м. Одеса, вул. Шклярука, буд.4, корп. А, код ЄДРЮОФОПГФ 01111167) заборгованість за фактично спожиті комунальні послуги з теплопостачання в сумі 22 474 (двадцять дві тисячі чотириста сімдесят чотири) грн. 67 коп., з електропостачання в сумі 8 543 (вісім тисяч п'ятсот сорок три) грн. 01 коп.

3. Виселити Державне підприємство Український науково - дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України з кабінету №530 загальною площею 63,21 кв.м., що знаходиться у приміщенні поліклініки Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця , на користь Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця .

4. В частині позовних вимог за первісним позовом про стягнення заборгованості за теплопостачання в сумі 3 931,75 грн. та з електропостачання в сумі 974,94 грн. - відмовити.

5. У зустрічному позові відмовити повністю.

6. Стягнути з Державного підприємства Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України - 2702,79 грн. на користь державного бюджету України судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції

7. Стягнути з Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця -1827,00 грн. на користь державного бюджету України судового збору за розгляд апеляційної скарги.

8. Стягнути з Державного підприємства Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України на користь Державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця - 4054,18 грн. відшкодування витрат за розгляд апеляційної скарги.

9. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.12.2018.

Головуючий суддя І.Г. Філінюк

суддя О.Ю. Аленін

суддя Л.В. Лавриненко