Постанова

від 29.11.2018 по справі 910/3767/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2018 р. Справа№ 910/3767/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Калатай Н.Ф.

секретар судового засідання : Цибульський Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 29.11.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеровент"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.08.2018 (повний текст рішення складено 03.09.2018)

у справі №910/3767/18 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Державного підприємства "Самбірське лісове господарство"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеровент"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1)Львівське обласне управління лісового господарства;

2)Львівська обласна державна адміністрація

про стягнення 427 341, 93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Самбірське лісове господарство" (надалі - ДП "Самбірське лісове господарство") звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеровент" (надалі - ТОВ "Аеровент") про стягнення 427 341,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача наявна заборгованість з оплати поставленого позивачем згідно Договорів купівлі-продажу необробленої деревини №074/15 від 12.05.2015 та №081/15 від 26.05.2016 товару у загальному розмірі 240 527,17 грн. Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 84 665,50 грн., нараховану за період з 03.04.2017 по 21.03.2018, інфляційні втрати у розмірі 83 151,26 грн., нараховані за період з серпня 2015 року по березень 2018 року, та 3% річних у розмірі 18 998,00 грн., нараховані за період з 03.08.2015 по 21.03.2018.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідачем не отримувалась продукція за укладеними договорами, а надані позивачем докази в підтвердження поставки товару - є неналежними та недопустимими, зокрема у залізничних накладних не містяться відомості про одержання товару відповідачем.

Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства у письмових поясненнях зазначало про те, що ним направлялись листи на адресу директора ДП "Самбірське лісове господарство" з метою виконання доручення Львівської обласної державної адміністрації №30/0/6-15 від 14.05.2015. Проте, між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та відповідачем жодних договорів для будівництва інженерних споруд з метою зміцнення обороноздатності держави не укладалось та відповідно Товариству з обмеженою відповідальністю "Аеровент" кошти не перераховувались.

Львівська обласна державна адміністрація вказувала, що обставини укладення правочинів між сторонами для будівництва інженерних споруд з метою зміцнення обороноздатності держави та умов оплати таких робіт їй не відомі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 (повне рішення складено 03.09.2018) у справі № 910/3767/18 позов задоволено частково, а саме: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 192 506,54 грн., 3% річних у розмірі 15 220,36 грн., інфляційні втрати у розмірі 69 399,98 грн., судовий збір у розмірі 4 156,90 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 13 747,98 грн. В іншій частині у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 192 506,54 грн. за Договором №074/15, за прострочення сплати якого згідно здійсненого перерахунку судом першої інстанції присуджено до стягнення 3% річних у розмірі 15 220,36 грн., інфляційні втрати у розмірі 69 399,98 грн. з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України. В задоволенні позовної вимоги про стягнення пені відмовлено з посиланням на її необґрунтованість.

Не погодившись з вказаним рішенням, скаржник звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору не досліджено та не надано висновку щодо передбаченої планом фінансування до Договору № 074/15 від 12.05.2015 умови оплати, а саме: неотримання відповідачем фінансування з бюджету.

Згідно з витягом з Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/3767/18 розподілено для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеровент" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 (повне рішення складено 03.09.2018) у справі № 910/3767/18 залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків.

25.10.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеровент" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3767/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеровент" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 (повне рішення складено 03.09.2018), призначено справу до розгляду в судовому засіданні 29.11.2018.

07.11.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу документів Північного апеляційного господарського суду від Львівської обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Зокрема, третя особа вказувала, що судом першої інстанції досліджувались умови оплати за договором № 074/15 від 12.05.2015.

Представник позивача в судовому засіданні 29.11.2018 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу без задоволення.

Скаржник в судове засідання 29.11.2018 представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства в судове засідання 29.11.2018 представників не направило, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено належним чином.

Львівська обласна державна адміністрація в судове засідання 29.11.2018 представників не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, враховуючи те, що всі учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку що неявка скаржника та третіх осіб не є перешкодою для розгляду справи.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 12.05.2015 між Державним підприємством "Самбірське лісове господарство" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аеровент" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу необробленої деревини №074/15 (надалі - Договір №074/15 ), у відповідності до п. 1.1 якого продавець передає у власність на умовах франко-склад покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені у цьому Договорі.

26.05.2015 між Державним підприємством "Самбірське лісове господарство" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аеровент" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу необробленої деревини №081/15 (надалі - Договір №081/15), у відповідності до п. 1.1 якого продавець передає у власність на умовах франко-склад покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені у цьому Договорі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що не заперечувалось учасниками спору, умови Договору №081/15 є тотожними умовам Договору №074/15.

Пунктами 2.2 та 2.3 Договорів передбачено, що по якості товар відповідає вимогам чинних стандартів, а саме ГОСТ 9463-88 "Лісоматеріали круглі хвойних порід", ГОСТ 9462-88 "Лісоматеріали круглі листяних порід", ТУ У 56.196-95 "Дров'яна деревина для технологічних потреб. Технічні умови". Об'єм товару визначається згідно ДСТУ 4020-2-2001 "Методи обмірювання та визначення об'ємів". Обмір по верхньому діаметру.

Поставка товару по даним Договорами здійснюється на умовах франко-склад покупця (п. 5.1 Договорів).

Датою передачі товару продавцем та прийому його покупцем, тобто датою поставки, вважається дата товарно-транспортної накладної (п. 6.3 Договорів).

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем Договорів №074/15 та №081/15, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за своєю правовою природою укладені між сторонами правочини є договорами поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як зазначав позивач у позові, що на виконання своїх зобов'язань за Договорами №074/15 та №081/15 ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 271 077,17 грн.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Проте, дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази в розумінні ст. ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України здійснення позивачем відповідачу поставки товару за Договором №081/15, у зв'язку з чим позивачем не доведено ні суду першої інстанції станом на момент вирішення спору, ні суду апеляційної інстанції станом на момент розгляду справи в апеляційному порядку, здійснення поставки відповідачу за Договором №081/15.

В той же час, наявними в матеріалах справи документами підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки відповідачу товару за Договором №074/15 загальною вартістю 192 506,54 грн., а саме:

- у відповідності до рахунку фактури №0001 від 15.05.2015, специфікації №0001 від 15.05.2015 та залізничної накладної №36745388 відповідачем 19.05.2015 отримано товар вартістю 81 799,32 грн.;

- у відповідності до рахунку фактури №0002 від 18.05.2015, специфікації №0005 від 29.05.2015 та залізничної накладної №36779312 відповідачем 23.05.2015 отримано товар вартістю 24 500,20 грн.;

- у відповідності до рахунку фактури №0005 від 29.05.2015, специфікації №0005 від 29.05.2015 та залізничної накладної №36938397 відповідачем 04.06.2015 отримано товар вартістю 61 706,82 грн.;

- у відповідності до рахунку фактури №0006 від 20.06.2015, специфікації №0006 від 20.06.2015 та залізничної накладної №37195112 відповідачем 25.06.2015 отримано товар вартістю 24 500,20 грн.

У вказаних залізничних накладних міститься електронний цифровий підпис представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеровент" з посиланням на довіреність, згідно якої відповідну особу уповноважено відповідачем на одержання товару від імені отримувача (ТОВ "Аеровент"). При цьому, дані обставини відповідачем не заперечувались ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що загалом сума поставленого позивачем відповідачу товару за Договором №074/15 становить 192 506,54 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку з яким погоджується і суд апеляційної інстанції про часткове спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позов, згідно з якими Товариство з обмеженою відповідальністю "Аеровент" вказувало на недоведеність здійснення позивачем поставки товару, а саме - ДП "Самбірське лісове господарство" не доведено здійснення ним поставки товару за Договором №081/15, проте доведено поставку товару за Договором №074/15.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 7.1 Договору №074/15 погоджено, що платіж здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару, згідно виставленого рахунку-фактури.

Водночас, уповноваженими представниками було підписано та скріплено печатками сторін План фінансування до Специфікації до Договору №074/15, відповідно до якого сторонами було погоджено, що покупець зобов'язується оплатити 95% від суми Договору протягом 30 календарних днів з дня поставки товару та 5% від суми Договору протягом 45 календарних днів з дня поставки товару.

Дослідивши вказаний План фінансування до Специфікації до Договору №074/15, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сторонами було досягнуто згоди, щодо зміни порядку розрахунків за Договором №074/15 та погоджено здійснення оплати покупцем придбаного товару з відтермінуванням платежу, а саме - 95% вартості товару відповідач зобов'язаний був оплатити через 30 календарних днів з дня поставки товару та 5% вартості товару відповідач зобов'язаний був оплатити через 45 календарних днів з дня поставки.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність в графі Дата платежу відмітки * , та віднесення роз'яснення вказаного знаку вниз таблиці наступним чином за умови отримання бюджетного фінансування з Держказначейства - не спростовує та не змінює обов'язок відповідача здійснити оплату отриманого товару за Договором №074/15 загальною вартістю 192 506,54 грн. з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 617 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1). Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сама по собі умова *за умови отримання бюджетного фінансування з Держказначейства не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання, що узгоджується з приписами ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України. Крім того, умовами укладених між сторонами договорів сторонами не було встановлено відкладальну обставину розрахунків надходження бюджетних коштів, розпорядником яких є Держказначейство.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у п. 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Заява N 70297/01) від 18.10.2005 передбачено, що Високий Суд погоджується, що асигнування для виплати державою боргів з державного бюджету можуть викликати певну затримку у виконанні рішень судів (див. вищезазначене Voytenko judgment ( 980_223 ), параграф 42), однак відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (п. 48 Рішення).

Таким чином, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції при вирішенні спору не досліджено та не надано висновку щодо передбаченої планом фінансування до Договору № 074/15 від 12.05.2015 умови оплати, а саме: неотримання відповідачем фінансування з бюджету - спростовуються наявними матеріалами справи та суперечать ст. ст. 525, 526, 617 Цивільного кодексу України, ст. ст. 218, 265 Господарського кодексу України.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем всупереч умов Договору №074/15, ст. ст. 526, 712 Цивільного кодексу України, ст.. 265 Господарського кодексу України не було здійснено оплату поставленого позивачем товару, а саме:

- поставлений 19.05.2015 товар вартістю 81 799,32 грн. 95% від вартості (77 709,35 грн.) - строк оплати до 18.06.2015, а 5% від вартості (4 089,97 грн.) - строк оплати до 03.07.2015;

- поставлений 23.05.2015 товар вартістю 24 500,20 грн. 95% від вартості (23 275,19 грн.) - строк оплати до 22.06.2015, а 5% від вартості (1 225,01 грн.) - строк оплати до 07.07.2015;

- поставлений 04.06.2015 товар вартістю 61 706,82 грн. 95% від вартості (58 621,48 грн.) - строк оплакати до 06.07.2015, а 5% від вартості (3 085,34 грн.) - строк оплати до 20.07.2015;

- поставлений 25.06.2015 товар вартістю 24 500,20 грн. 95% від вартості (23 275,19 грн.) - строк оплати до 27.07.2015, а 5% від вартості (1 225,01 грн.) - строк оплати до 10.08.2015.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач не спростував твердження позивача про наявність у нього заборгованості з оплати поставленого за Договором №074/15 товару, як і не надав доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 192 506,54 грн. станом на дату розгляду справи ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції, а наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що покупець взятих на себе зобов'язань за вказаним Договором не виконав, вартість переданого йому товару у визначений цим Договором строк не сплатив, у зв'язку з чим у ТОВ "Аеровент" виникла заборгованість перед позивачем, яка складає суму 192 506,54 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 192 506,54 грн., виконання якого відповідач перед позивачем прострочив.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимоги ДП "Самбірське лісове господарство" про стягнення з ТОВ "Аеровент" заборгованості з оплати поставленого за Договором №074/15 товару у розмірі 192 506,54 грн., у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно присудив до стягнення заборгованість в розмірі 192 506,54 грн.

В той же час, судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 48 020,63 грн. за Договором №081/15 у зв'язку з недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України вимоги у наведеній частині, з чим суд апеляційної інстанції погоджується.

Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 84 665,50 грн., нараховану за період з 03.04.2017 по 21.03.2018, інфляційні втрати у розмірі 83 151,26 грн., нараховані за період з серпня 2015 року по березень 2018 року, та 3% річних у розмірі 18 998,00 грн., нараховані за період з 03.08.2015 по 21.03.2018.

Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи в апеляційному порядку встановив, що відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений строк - не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням визначеного позивачем періоду - з 03.08.2015 по 21.03.2018, а також встановленої суми заборгованості ТОВ "Аеровент", прийшов до висновку про правомірність стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 15 220,36 грн. та інфляційних втрат у розмірі 69 399,98 грн., у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати задоволенню не підлягають, оскільки обраховані невірно.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 84 665,50 грн., нарахованої за період з 03.04.2017 по 21.03.2018, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у їх задоволенні з огляду на наступне.

Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на викладене, судом встановлено, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов?язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов?язання має бути вчинене у письмовій формі, як того вимагає зазначена норма закону.

В свою чергу, оскільки умовами Договору №074/15 між позивачем та відповідачем не встановлено штрафної санкції у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару, а тому відсутні правові підстав для застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення пені, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог у цій частині обгрунтовано відмовлено судом першої інстанції.

З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції обгрунтовано задоволено позовні вимоги ДП "Самбірське лісове господарство" до з ТОВ "Аеровент" в частині присудження до стягнення заборгованості у розмірі 192 506,54 грн., 3% річних у розмірі 15 220,36 грн. та інфляційні втрати у розмірі 69 399,98 грн., з відмовою у решті позовних вимог.

Посилання третьої особи - Львівської обласної державної адміністрації - на те, що довіреність стосовно адвоката Чекмарьова О.С., який підписав апеляційну скаргу, втратила чинність 11.09.2018, коли апеляційну скаргу датовано 10.09.2018, як і посилання стосовно того, що судовий збір за подання апеляційної скарги оплачено за скаржника іншою особою - судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на те, що у адвоката Чекмарьова О.С. згідно поданої разом з апеляційною скаргою були повноваження на її підписання, а судовий збір за подачу апеляційної скарги на визначене рішення суду надійшов до Державного бюджету України.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 (повний текст рішення підписано 03.09.2018) у справі № 910/3767/18 - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника. Крім того, судом першої інстанції за наслідками розгляду справи вірно здійснено розподіл судових витрат та витрат на оплату послуг адвоката відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 76-79, 269, 272, 275, 276, 281, 282, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеровент" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 у справі №910/3767/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 у справі №910/3767/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/3767/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

Н.Ф. Калатай

Повний текст постанови складено 10.12.2018