Рішення

від 30.11.2018 по справі 916/1439/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1439/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю представників:

від позивача: Шевчук А.В. (представник за довіреністю);

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Військової академії (м. Одеса) (65099, Одеська обл., м. Одеса, Малиновський р-н, Фонтанська дорога, буд. 10);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" (65033, Одеська обл., м.Одеса, Малиновський р-н, вул. Аеропортівська, буд.4);

про стягнення 91 504,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 16.07.2018 року позивач - Військова академія (м. Одеса) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" (надалі - ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ"), в якій просить суд зобов'язати відповідача повернути майно (кабельну продукцію) згідно умов договору від 07.12.2017 року №1 та акту приймання-передачі №1/1 від 07.12.2017 року, стягнути з відповідача за невиконання умов договору штрафні санкції у розмірі 62 132,40 грн. та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору відповідального зберігання майна (кабельної продукції) №1 від 07.12.2017р., в частині своєчасного повернення майна, в зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу на підставі п. 4.3 даного договору штрафні санкції про стягнення, яких позивач звернувся з відповідним позовом та про зобов'язання відповідача повернути відповідне майно. Разом з тим, позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення переданого на зберігання майна, між тим, за твердженням позивача, зазначені вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.08.2018 року суддею Невінгловською Ю.М. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1439/18 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 29.08.2018 року.

29.08.2018 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №17546/18, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого відповідач з позовними вимогами не погоджується, посилаючись на положення ст. 613 ЦК України та зазначає, що позивач, вимогу від 20.03.2018р. №1/47/363 виклав неналежним чином так, як визначив лише строк повернення майна, однак не зазначив відповідальних осіб за отримання товару, не направив довіреності на отримання товару та не повідомив про транспортний засіб для оформлення вантажних документів, що унеможливлює, за думкою відповідача, виконання зобов'язання з боку ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ". При цьому, відповідач зазначає, що зобов'язання має бути виконане у відповідності до умов договору, і якщо для виконання зобов'язання боржником вимагається виконання дій кредитором, то вони мають бути виконані, а в іншому випадку, кредитор не має права посилатися на неналежне виконання зобов'язання боржником. Водночас, відповідач стверджує, що посилання позивача на претензію від 31.05.2018 року №26/5/129 є недоречним, оскільки дана претензія не була отримана ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ". При цьому, відповідач наполягає на неправомірності заявлення позивачем вимог щодо стягнення штрафних санкцій, оскільки п. 4.3 договору не містить визначення за порушення якого саме зобов'язання застосовуються відповідні санкції, тоді як сторонами, також, не було узгоджено вартість товару, що був переданий на зберігання. Отже, за думкою відповідача, додані до позову видаткові накладні, складені на виконання іншого господарського договору не мають доказового характеру, адже не можуть підтвердити узгодження сторонами договору №1 від 07.12.2017р. вартості переданого майна, яка є базою для нарахування штрафних санкцій.

У судовому засіданні від 29.08.2018 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України на 26.09.2018 року.

19.09.2018 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив вх. ГСОО №19052/18, в порядку ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач не погоджується з доводами викладеними відповідачем посилаючись на те, що послуги зберігання та постачання майна надаються відповідачем та зазначає, що навіть за відсутності письмової вимоги ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" мав повернути передане майно у зберігання 31.05.2018р., тобто із спливом строку на який укладався відповідний договір. При цьому, позивач зазначає, що відповідачем не вживалось будь-яких заходів які б свідчили про намір відповідача повернути передане майно.

Ухвалою господарського суду від 26.09.2018 року, в порядку ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, строк підготовчого провадження у справі № 916/1439/18 було продовжено на 30 днів.

У судовому засіданні від 26.09.2018 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України на 19.10.2018 року.

26.10.2018 року позивачем в порядку ст. 46 Господарського процесуального кодексу України було подано до суду заяву про збільшення позовних вимог (вх. ГСОО №2-5342/18), згідно якої позивачем збільшено розмір пені, оскільки здійснено донарахування пені станом на 25.10.2018 року, в зв'язку з чим позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути майно (кабельну продукцію) згідно умов договору від 07.12.2017 року №1 та акту приймання-передачі №1/1 від 07.12.2017 року, стягнути з відповідача за невиконання умов договору штрафні санкції у розмірі 91 504,08 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

У судовому засіданні від 26.10.2018 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України на 01.11.2018 року.

У судовому засіданні від 01.11.2018р. представники сторін зазначили, що ними надано усі докази та повідомлено про всі відомі їм обставини щодо справи та надали до суду заяву (вх. ГСОО №22358/18), згідно якої на підставі ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, просили суд розпочати розгляд справи по суті у даному судовому засіданні.

Судом в рамках підготовчого провадження було з'ясовано відсутність будь-яких заяв чи клопотань, передбачених положеннями ст.182 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з чим, ухвалою суду від 01.11.2018 року, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розпочати розгляд справи по суті в той самий день після закінчення підготовчого судового засідання 01.11.2018 року.

У судовому засіданні від 01.11.2018р. судом було оголошено перерву у розгляді справи до 26.11.2018 року.

У судовому засіданні від 26.11.2018р. судом було оголошено перерву у розгляді справи до 30.11.2018 року.

30.11.2018 року до суду від відповідача надійшла заява вх. ГСОО № 24858/13, згідно якої ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" повідомило суд що 01.11.2018 року та 12.11.2018 року між сторонами у справі складено акти приймання-передачі №2 та №3 відповідно, за якими ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" повернуто майно (кабельну продукцію) згідно умов договору від 07.12.2017 року №1 та акту приймання-передачі №1/1 від 07.12.2017 року. При цьому, відповідач вказує, що доставка товару з боку ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" не свідчить про визнання позову, а вчинена виключно з метою мирного врегулювання спору. Разом з тим, у даній заяві відповідач просив суд закрити провадження у даній справі в частині вимог про повернення товару із відповідального зберігання, а в задоволенні позову в іншій частині відмовити, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Крім того, у даній заяві відповідач просив суд розглянути справу за відсутності представника ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ".

У судовому засіданні від 30.11.2018 року представник позивача також підтвердив обставини щодо повернення йому кабельної продукції відповідачем, згідно умов договору від 07.12.2017 року №1 в повному обсязі про, що сторонами складено відповідні акти. При цьому, на стягненні штрафних санкцій представник позивача наполягав.

Ухвалою суду від 30.11.2018 року провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути майно (кабельну продукцію) згідно умов договору від 07.12.2017 року №1 та акту приймання-передачі №1/1 від 07.12.2017 року, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України було закрито, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

В судовому засіданні 30.11.2018 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено сторонам, що повне рішення буде складено 10.12.2018 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За приписами ч. 4 ст. 946 Цивільного кодексу України, установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Як встановлено під час розгляду справи, 07.12.2017р. між ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" (надалі - зберігач) та Військовою академією (м. Одеса) (надалі - поклажодавець) укладено договір відповідального зберігання майна (кабельної продукції) №1 (надалі - договір), згідно з яким поклажодавець передає, а зберігач, приймає на зберігання протягом строку цього договору майно: кабель контрольний АКВВГ 37*2,5 - 5150 метрів; кабель контрольний АКВВГ 10*2,5 - 2728 метрів; кабель контрольний АКВВГ 19*2,5 - 1182 метрів; кабель силовий АВВГ4*25 - 1819 метрів; кабель силовий АВВГ4*50 - 3637 метрів.

За умовами п. 1.2 договору, послуги зберігання майна, а також постачання майна до визначених місць надаються зберігачем поклажодавцю безоплатно.

Відповідно до п. 1.3 договору, приймання-передача майна оформлюється відповідним актом приймання-передачі.

У відповідності до п.п. 2.1.4 договору, зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього, але не пізніше терміну, визначеного цим договором.

За умовами п.п. 3.1.2 договору, поклажодавець зобов'язаний прийняти від зберігача майно до закінчення строку цього договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що у випадку порушення договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

У п. 6.1 договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та закінчується 31.05.2018 року.

На виконання умов договору №1 від 07.12.2017 року (а.с. 15) позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання майно, а саме кабель контрольний АКВВГ 37*2,5 - 5150 метрів; кабель контрольний АКВВГ 10*2,5 - 2728 метрів; кабель контрольний АКВВГ 19*2,5 - 1182 метрів; кабель силовий АВВГ4*25 - 1819 метрів; кабель силовий АВВГ4*50 - 3637 метрів, що підтверджується актом приймання-передачі №1, який підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Як встановлено матеріалами справи, на підставі п. 3.2 договору №1 від 07.12.2017 року позивач звернувся до ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" з письмовою вимогою від 20.03.2018 року вих. № 1/47/363 (а.с. 16), в якій вимагав повернути кабельну продукцію передану у зберігання за актом приймання-передачі №1/1 від 07.12.2017 року в термін до 05.05.2018 року, відповідна вимога була отримана 24.04.2018р. відповідачем в особі Смирнова П.В., що підтверджується відповідною відміткою про отримання та ніяким чином не заперечується відповідачем.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійсненого станом на 20.07.2018 року, Смирнов П.В. є керівником ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" про що внесено 14.03.2012 року відповідний запис 15561020000043604.

В подальшому, позивач звернувся до ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" з претензією про невиконання умов договору відповідального зберігання вих. №26/5/129 від 31.05.2018 року (а.с. 17), згідно якої зазначив, що вимога про повернення кабельної продукції від 20.03.2018 року №1/47//363 була отримана відповідачем 24.04.2018 року, між тим, залишилась невиконаною. Разом з тим, у даній претензії позивач попереджав відповідача, що у разі невиконання ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" положень договору №1 від 07.12.2017 року, Військова академія буде змушена звернутись до суду з відповідною позовною заявою.

Як стверджує відповідач, претензія від 31.05.2018 року вих. №26/5/129 не була вручена поштовою установою ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" та була повернута відправнику, що підтверджується відомостями з сайту Укрпошта про відстеження поштової кореспонденції (а.с. 78) та ніяким чином не заперечується позивачем.

Оцінюючи дії ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ щодо зобов'язання, передбаченого умовами п.п. 2.1.4 договору від 07.12.2017р., виходячи з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, суд вказує таке:

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 532 Цивільного кодексу України, місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, серед іншого виконання за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів провадиться за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання. Водночас ч. 2 ст.532 цього кодексу визначено, що зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

За приписами ч. 3 ст. 938 Цивільного кодексу України, якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Отже, підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що за умовами договору №1 від 07.12.2017р. позивач скористався своїм правом та надіслав відповідачу вимогу щодо повернення відповідного майна, та яка мала бути виконана відповідачем у строк до 05.05.2018 року, між тим, фактична передача майна від ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" до Військової академії (м. Одеса) за договором №1 від 07.12.2017р. була здійснена 12.11.2018 року, згідно актів приймання-передачі №2 та №3 від 0.11.2018р. та від 12.11.2018р. відповідно, тобто із порушенням строку визначеного позивачем.

Водночас, суд не приймає позицію відповідача щодо неможливості виконання ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" письмової вимоги позивача вих. № 1/47/363 від 20.03.2018 року щодо повернення майна з огляду на відсутність визначення місця доставки та визначення відповідальних осіб позивача щодо приймання майна, оскільки за волевиявленням сторін за умовами п. 1.2 договору №1 від 07.12.2017 року, сторони погодили, що послуги постачання майна до визначених місць надаються зберігачем, тоді як в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про вжиття відповідачем заходів щодо намагання здійснити передачу майна із зберігання у строк визначений у письмовій вимозі Військової академії (м. Одеса) та погодження місця доставки такого майна.

Крім того, суд вважає за необхідне окремо наголосити, що добросовісність у правовідносинах означає здійснення сторонами заходів, спрямованих на уникнення правопорушення. Незважаючи на те, що відповідачу завчасно та достеменно було відомо про необхідність повернення майна у строк до 05.05.2018 року, він не скористався можливістю вжити заходів щодо недопущення господарського правопорушення. Зазначені дії відповідача повною мірою не відповідають загальним засадам цивільного законодавства, що визначені у ст. 3 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про неналежне виконання ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" зобов'язань щодо повернення позивачу майна з відповідального зберігання за умовами договору №1 від 07.12.2018 року, в зв'язку з чим твердження позивача з зазначеного приводу є обґрунтованими.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, в порушення вимог ст.ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про своєчасну поставку позивачу переданого йому майна на відповідальне зберігання у відповідності до умов договору №1 від 07.12.2017р.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач, в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України не належно виконав умови договору №1 від 07.12.2017р., а саме, відповідачем здійснено повернення кабелю з порушенням умов п.п. 2.1.4 договору №1 від 07.12.2017р., та із спливом строку визначеною у письмовій вимозі позивача.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання .

Згідно з п. 4.3 договору, за порушення строків виконання зобов'язання зберігач сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості недопоставленого майна за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів із зберігача додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків від вартості недопоставленого майна.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу .

Статтею 3 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. 6 та ст. 627 Цивільний кодекс України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Отже, враховуючи, що позивач відноситься до суб'єкта господарювання що належить до державного сектора економіки, що вбачається із п. 5 розділу 1 Статуту Військової академії (м. Одеса) (а.с. 26-44), а також те що сторонами шляхом свого волевиявлення у п. 4.3 договору №1 від 07.12.2017р. погоджено порядок та розмір нарахування відповідних штрафних санкцій за порушення зобов'язань щодо недопоставки зберігачем майна, що не суперечить положенням ст. 231 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку щодо правомірності заявлення позивачем вимог про стягнення пені та штрафу на підставі п. 4.3 укладеного між сторонами договору.

З приводу позиції відповідача щодо відсутності погодження між сторонами вартості кабелю переданого на зберігання за договором №1 від 07.12.2018 року суд зазначає таке:

Частиною 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

При цьому, під час розгляду справи представниками сторін були надані усні пояснення, що відповідний кабель Військовою академією (м. Одеса) був придбаний у ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" за іншим правочином, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні на загальну суму 564840,00 грн., а саме: №493 від 07.12.2017р., №492 від 07.12.2017р., №491 від 07.12.2017р., №490 від 07.12.2017р., №489 від 07.12.2017р. (а.с. 18-22).

З огляду на те, що технічні характеристики та кількісні показники кабелю переданого у відповідальне зберігання за актом приймання-передачі №1/1 від 07.12.2017р. цілком відповідають найменуванню (за технічними та кількісними показниками) кабелю придбаного Військовою академією (м. Одеси) у ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" за вищезазначеними видатковими накладними, а також, враховуючи, що господарські операції з придбання та передачі кабелю на відповідальне зберігання між сторонами у справі відбувались в один проміжок часу, суд вважає, обставини щодо визначення вартості переданого відповідачу майна на відповідальне зберігання за договором №1 від 07.12.2017р. встановленими.

Відтак, загальна вартість кабелю, що був переданий у відповідальне зберігання за договором №1 від 07.12.2017 року згідно акту приймання передачі №1/1 від 07.12.2018 року становить 564840,00 грн., в зв'язку з чим, суд розцінює критично доводи відповідача щодо відсутності узгодження між сторонами вартості товару, що був переданий на зберігання ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ".

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 51965,28 грн. нарахованої за період з 26.07.2018р. по 25.10.2018р. та штрафу у розмірі 39538,80 грн. за порушення термінів повернення майна за договором №1 вважає їх вірними та обґрунтованими.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Військової академії (м. Одеса) та стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 91504,08 грн.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, на підставі ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3524,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРЕНЕРГОГАРАНТ" (65033, Одеська обл., м.Одеса, Малиновський р-н, вул. Аеропортівська, буд.4; код ЄДРПОУ 38154143) на користь Військової академії (м. Одеса) (65099, Одеська обл., м. Одеса, Малиновський р-н, Фонтанська дорога, буд. 10; код ЄДРПОУ 24983020) 91504/дев'яносто одна тисяча п'ятсот чотири/грн. 08 коп. штрафних санкцій та 3524/три тисячі п'ятсот двадцять чотири/грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10 грудня 2018 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська