Постанова

від 03.03.2019 по справі 916/1439/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2019 рокум. ОдесаСправа № 916/1439/18Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді Принцевської Н.М.,

Суддів: Савицького Я.Ф., Колоколова С.І. ;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРЕНЕРГОГАРАНТ

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.11.2018 року

у справі №916/1439/18

за позовом Військової академії (м.Одеса)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРЕНЕРГОГАРАНТ

про стягнення 91 504,08 грн., -

(суддя першої інстанції: Невінгловська Ю.М., дата та місце ухвалення рішення: 30.11.2018, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)

ВСТАНОВИВ:

16.07.2018 Військова академія (м. Одеса) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРЕНЕРГОГАРАНТ (далі ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ), в якій просила суд зобов`язати відповідача повернути майно (кабельну продукцію) згідно умов договору від 07.12.2017 №1 та акту приймання-передачі №1/1 від 07.12.2017, а також стягнути з відповідача за невиконання умов договору штрафні санкції у розмірі 62 132,40 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору відповідального зберігання майна (кабельної продукції) №1 від 07.12.2017 в частині своєчасного повернення майна, в зв`язку з чим позивачем нараховано відповідачу на підставі п. 4.3 даного договору штрафні санкції про стягнення яких позивач звернувся з відповідним позовом та про зобов`язання відповідача повернути відповідне майно. Разом з тим позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення переданого на зберігання майна, між тим, зазначені вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Ухвалою суду від 30.11.2018 року провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути майно (кабельну продукцію) згідно умов договору від 07.12.2017 року №1 та акту приймання-передачі №1/1 від 07.12.2017 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України було закрито у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.11.2018 позов Військової академії (м. Одеса) задоволено, стягнуто з ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ на користь Військової академії (м. Одеса) 91504 грн. 08 коп. штрафних санкцій.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідач, в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 230 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України неналежно виконав умови договору №1 від 07.12.2017, а саме відповідачем здійснено повернення кабелю з порушенням умов п.п. 2.1.4 договору №1 від 07.12.2017 та із спливом строку, визначеного у письмовій вимозі позивача.

Місцевий господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Військової академії (м.Одеса) та стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 91504,08 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 30.11.2018 року у справі №916/1439/18, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.

Апелянт зазначає, що висновок суду про порушення відповідачем обов`язку повернення товару ґрунтується виключно на припущеннях, адже ані договором, ані перепискою сторін місце доставки товару, відмінного від місця зберігання, сторонами не узгоджено, конкретне місце бажаної доставки товару з`явилося тільки в самому позові, а до матеріалів справи не додано доказів того, що відповідач відмовлявся видати (повернути) товар зі зберігання в місці його зберігання.

Крім того, на думку заявника, висновок суду про можливість стягнення штрафних санкцій свідчить про неправильне застосування судом вимог ст. 613 Цивільного кодексу України, яка передбачає відстрочення виконання зобов`язання, а отже виключає відповідальність за несвоєчасність виконання зобов`язання, а також про те, що рішення суду ґрунтується на припущеннях та порушує ст. 526 Цивільного кодексу України, адже сторонами не було узгоджено вартості товару, переданого на зберігання, а отже і не узгоджено бази нарахування штрафної санкції.

Крім того, апелянт вважає, що позивач взагалі не має права на нарахування штрафних санкцій, через допущення ним прострочення кредитора.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 відкрито апеляційне провадження по справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРЕНЕРГОГАРАНТ на рішення Господарського суду Одеської області від 30.11.2018 року у справі №916/1439/18, розгляд апеляційної скарги призначено у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами в порядку письмового провадження.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно з ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.12.2017 між ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ (зберігач) та Військовою академією (м. Одеса) (поклажодавець) укладено договір відповідального зберігання майна (кабельної продукції) №1. (а.с. 12-14)

Згідно з умовами укладеного між сторонами договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку цього договору майно: кабель контрольний АКВВГ 37*2,5 - 5150 метрів; кабель контрольний АКВВГ 10*2,5 - 2728 метрів; кабель контрольний АКВВГ 19*2,5 1182 метрів; кабель силовий АВВГ4*25 1819 метрів; кабель силовий АВВГ4*50 3637 метрів.

За умовами п. 1.2 договору послуги зберігання майна, а також постачання майна до визначених місць надаються зберігачем поклажодавцю безоплатно.

Відповідно до п. 1.3 договору приймання-передача майна оформлюється відповідним актом приймання-передачі.

У відповідності до п.п. 2.1.4 договору, зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього, але не пізніше терміну, визначеного цим договором.

За умовами п.п. 3.1.2 договору поклажодавець зобов`язаний прийняти від зберігача майно до закінчення строку цього договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що у випадку порушення договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Пунктом п. 6.1 договору сторони погодили, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та закінчується 31.05.2018 року.

На виконання умов договору №1 від 07.12.2017 року позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання майно, а саме кабель контрольний АКВВГ 37*2,5 - 5150 метрів; кабель контрольний АКВВГ 10*2,5 - 2728 метрів; кабель контрольний АКВВГ 19*2,5 1182 метрів; кабель силовий АВВГ4*25 1819 метрів; кабель силовий АВВГ4*50 3637 метрів, що підтверджується актом приймання-передачі №1, який підписаний та скріплений печатками обох сторін. (а.с. 15)

На підставі п. 3.2 договору №1 від 07.12.2017 року позивач звернувся до ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ з письмовою вимогою від 20.03.2018 вих. № 1/47/363, в якій вимагав повернути кабельну продукцію передану у зберігання за актом приймання-передачі №1/1 від 07.12.2017 в термін до 05.05.2018, відповідна вимога була отримана 24.04.2018 відповідачем в особі Смирнова П.В., що підтверджується відповідною відміткою про отримання та ніяким чином не заперечується відповідачем. (а.с. 16)

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійсненого станом на 20.07.2018 року, Смирнов П.В. є керівником ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ про що внесено 14.03.2012 року відповідний запис 15561020000043604.

В подальшому позивач звернувся до ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ з претензією про невиконання умов договору відповідального зберігання вих.№26/5/129 від 31.05.2018, згідно якої зазначив, що вимога про повернення кабельної продукції від 20.03.2018 №1/47//363 була отримана відповідачем 24.04.2018 залишилась невиконаною.

Крім того у претензії позивач попередив відповідача, що у разі невиконання ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ положень договору №1 від 07.12.2017 року, Військова академія буде змушена звернутись до суду з відповідною позовною заявою до суду. (а.с. 17)

Претензія від 31.05.2018 року вих. №26/5/129 не була вручена поштовою установою ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ та була повернута відправнику, що підтверджується відомостями з сайту Укрпошта про відстеження поштової кореспонденції. (а.с. 78)

Неповернення відповідачем кабельної продукції відповідно до умов укладеного між сторонами договору та невиконання письмової вимоги від 20.03.2018 вих. № 1/47/363 стало підставою для звернення Військової частини (м.Одеса) до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.202 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

За приписами ч. 3 ст. 938 Цивільного кодексу України якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Як зазначалося раніше, за умовами договору №1 від 07.12.2017 позивач скористався своїм правом та надіслав відповідачу вимогу щодо повернення відповідного майна, та яка мала бути виконана відповідачем у строк до 05.05.2018.

Разом з тим, фактична передача майна від ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ до Військової академії (м. Одеса) за договором №1 від 07.12.2017 була здійснена 12.11.2018 згідно актів приймання-передачі №2 та №3 від 0.11.2018 та від 12.11.2018 відповідно, тобто з порушенням строку визначеного позивачем.

Колегією суддів розглянуто і відхилено доводи апеляційної скарги стосовно неможливості виконання ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ письмової вимоги позивача щодо повернення майна з огляду на відсутність визначення місця доставки та визначення відповідальних осіб позивача щодо приймання майна, оскільки сторони погодили, що послуги постачання майна до визначених місць надаються зберігачем, тоді як в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про вжиття відповідачем заходів щодо намагання здійснити передачу майна із зберігання у строк визначений у письмовій вимозі Військової академії (м. Одеса) та погодження місця доставки такого майна.

Крім того, незважаючи на те, що відповідачу завчасно було відомо про необхідність повернення майна у строк до 05.05.2018 року, він не скористався можливістю вжити заходів щодо недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про неналежне виконання ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ зобов`язань щодо повернення позивачу майна з відповідального зберігання за умовами договору №1 від 07.12.2018.

Також колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення вартості кабелю переданого на зберігання за договором №1 від 07.12.2018, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з видаткових накладних, наявних в матеріалах справи, відповідний кабель Військовою академією (м. Одеса) був придбаний у ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ за іншим правочином, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні на загальну суму 564840,00 грн., а саме: №493 від 07.12.2017, №492 від 07.12.2017, №491 від 07.12.2017, №490 від 07.12.2017, №489 від 07.12.2017 (а.с. 18-22).

З огляду на те, що технічні характеристики та кількісні показники кабелю переданого у відповідальне зберігання за актом приймання-передачі №1/1 від 07.12.2017 цілком відповідають найменуванню (за технічними та кількісними показниками) кабелю придбаного Військовою академією (м. Одеси) у ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ за вищезазначеними видатковими накладними, а також, враховуючи, що господарські операції з придбання та передачі кабелю на відповідальне зберігання між сторонами у справі відбувались в один проміжок часу, суд апеляційної інстанції погоджується з посиланням суду першої першої інстанції в цій частині та вважає обставини щодо визначення вартості переданого відповідачу майна на відповідальне зберігання за договором №1 від 07.12.2017 встановленими.

Таким чином, загальна вартість кабелю, що був переданий у відповідальне зберігання за договором №1 від 07.12.2017 року згідно акту приймання передачі №1/1 від 07.12.2018 року становить 564840,00 грн., з огляду на що доводи апелянта в цій частині судовою колегією не приймаються до уваги.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідач, в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України не виконав належним чином умови договору №1 від 07.12.2017, а саме, відповідачем здійснено повернення кабелю з порушенням умов п.п. 2.1.4 договору №1 від 07.12.2017, та із спливом строку визначеною у письмовій вимозі позивача.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Згідно з п. 4.3 договору за порушення строків виконання зобов`язання зберігач сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості недопоставленого майна за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів із зберігача додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків від вартості недопоставленого майна.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи, що позивач відноситься до суб`єкта господарювання який належить до державного сектора економіки, що вбачається із п. 5 розділу 1 Статуту Військової академії (м. Одеса), а також те,що сторонами шляхом свого волевиявлення у п. 4.3 договору №1 від 07.12.2017 погоджено порядок та розмір нарахування відповідних штрафних санкцій за порушення зобов`язань щодо недопоставки зберігачем майна, що не суперечить положенням ст. 231 Господарського кодексу України, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку щодо правомірності заявлення позивачем вимог про стягнення пені та штрафу на підставі п. 4.3 укладеного між сторонами договору.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 51965,28 грн., нарахованої за період з 26.07.2018 по 25.10.2018, та штрафу у розмірі 39538,80 грн. за порушення термінів повернення майна за договором №1, вважає їх вірними та обґрунтованими.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Судова колегія також звертає увагу скаржника на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії"), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі „Трофимчук проти України").

Судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом у ході розгляду справи було досліджено усі обставини справи, перевірено їх наявними у ній доказами, та надано їм відповідну правову оцінку. Інші аргументи сторін, які не впливають на суть прийнятого рішення, не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга ТОВ „УКРЕНЕРГОГАРАНТ задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.11.2018 року у справі №916/1439/18 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 -284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРЕНЕРГОГАРАНТ на рішення Господарського суду Одеської області від 30.11.2018 року у справі №916/1439/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.11.2018 року у справі №916/1439/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.

Головуючий Н.М. Принцевська

Судді: Я.Ф. Савицький

С.І. Колоколов