Рішення

від 05.12.2018 по справі 908/2333/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 28/115/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2018 Справа № 908/2333/18

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни при секретарі Рикун А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшн" (юридична адреса: 49068, м. Дніпро, пл. Новокодацька, буд. 3, офіс 7; поштова адреса: 49038, м. Дніпро, а/с 2276)

до відповідача приватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія" (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України (Кірова), буд. 175)

про стягнення коштів

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області 07.11.2018 звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшн" з позовом до приватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія" про стягнення 127.143,44 грн., які складаються з: 115.345,60 грн. основного боргу, 8.575,20 грн. пені, 752,00 грн. 3% річних та 2.470,64 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2018 позовну заяву передано на розгляд судді Федоровій О.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Присвоєно справі номер провадження 28/115/18. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 05.12.2018. Сторонам (позивачу та відповідачу) суд запропонував надати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (за наявності).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося у зв'язку з неявкою представників сторін. Фіксування судового процесу за допомогою відеозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось у зв'язку з відсутністю у суду такої технічної можливості.

29.11.2018 на адресу суду від ПАТ "Агропромислова компанія" надійшов відзив на позовну заяву №703/юр від 27.11.2018, відповідно до якого відповідач звернув увагу суду на те, що 02.11.2018 на користь позивача була здійснена часткова оплата в розмірі 5.000,00грн. за товар, який був отриманий за видатковою накладною №489 від 25.07.2018. Заперечував проти нарахування та стягнення позивачем вартості простою автомобіля при розвантаженні в розмірі 1000,00 грн. Не заперечив проти наявності заборгованості в розмірі 109.345,60грн. Зазначив про безпідставне нарахування позивачем штрафних та компенсаційних санкцій на вартість простою автомобіля при розвантаженні. З урахуванням наведеного просив суд відмовити позивачу в задоволенні стягнення заборгованості в розмірі 6000,00 грн. (5000,00 грн. часткова оплата за видатковою накладною №489 від 25.07.2018 та 1000,00 грн. вартість простою автомобіля) та в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на вартість затримки транспорту (простою).

Також від відповідача надійшло клопотання №704/юр від 27.11.2018 про визнання причини неявки представника поважними та про відкладання розгляду справи на іншу дату для надання усних пояснень по суті спору та додаткових доказів. Причиною неявки представника зазначено: приймання участі в іншому судовому засіданні, а саме - в Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області.

03.12.2018 на адресу суду від ТОВ "Євро Агро Дистриб'юшн" надійшло клопотання №29/11-1 від 29.11.2018, в якому позивач посилається на неотримання від відповідача відзиву на позовну заяву. Звертав увагу суду, що за час зверненням з позовом до суду відповідачем сплачено 5000,00 грн., згідно платіжного доручення №7753 від 02.11.2018. Просив розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами без участі представника позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними в матеріалах справи документами.

Отже клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника судом задоволено.

Клопотання відповідача про відкладання розгляду справи на іншу дату, в зв'язку з тим, що представник приймає участь в іншому суді, судом відхилено, оскільки суд визнав надані документи достатніми для об'єктивного та всебічного розгляду справи і не вбачає підстав для відкладання розгляду справи.

В судовому засіданні 05.12.2018 в порядку ст. 240 ГПК України, прийнято рішення, повний текст якого буде складено протягом п'яти днів з дня прийняття рішення та надісланий на адреси сторін.

Вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшн" (постачальник, позивач у справі) та приватне акціонерне товариство "Агропромислова компанія" (покупець, відповідач у справі) 19.02.2018 уклали договір поставки №19/02-3 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар у кількості, за номенклатурою, ціною, строками та умовами поставки відповідно умовам даного договору на підставі Специфікації та/або видаткових накладних, які є невід'ємними частинами даного договору.

Специфікація до договору оформлюється сторонами у вигляді документа, який містить асортимент та кількість товару, ціну, а також інші умови, обумовлені в інших пунктах даного договору. Заміна затверджених чи збільшених позицій товару зазначених у Специфікації відбувається шляхом складання відповідного додатку або затвердження нової її редакції (п.1.2 договору).

Пунктом 3.1 договору оплата за товар здійснюється покупцем в день фактичного надходження товару, до моменту вигрузки автотранспорту, або на умовах визначених в Специфікації.

Відповідно до п. 4.4 договору постачання кожної партії товару повинно супроводжуватися наступними товаросупроводжувальними документами: рахунок на оплату, видаткова накладна на партію товару, товарно-транспортна накладна.

Приймання товару здійснюється уповноваженою особою на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, яка направляється на адресу постачальника разом із підписаними примірниками (п. 5.2 договору).

Враховуючи умови договору сторонами підписана Специфікація № 1 від 04.06.2018 до договору, відповідно до якої сторони домовилися про поставку покупцю висівки пшениці в кількості 22 тони, ціна за 1 тону складає 4600,00 грн., загальна вартість поставки складає 101.200,00 грн. Пунктом 2 Специфікації №1 встановлено, що оплата за товар здійснюється покупцем в день фактичного надходження товару, до моменту вигрузки автотранспорту.

На оплату товару відповідачу виставлений рахунок №435 від 23.06.2018 на суму 100.832,00 грн.

Факт поставки товару за Специфікацією №1 підтверджується видатковою накладною №445 від 25.06.2018 на суму 100.832,00 грн. та товарно-транспортною накладною №25/06 від 25.06.2018.

Відповідач частково оплатив отриманий товар в розмірі 100.00,00 грн., про що свідчить платіжне доручення №4168 від 25.06.2018. Таким чином борг за поставлений товар за накладною №445 від 25.06.2018 склав 832,00 грн.

02.07.2018 сторонами підписана Специфікація №2, за умовами якої сторони домовилися про поставку товару висівки пшениці в кількості 22 тони на загальну суму 101.200,00 грн.

Пунктом 2 Специфікації №2 встановлено, що оплата за товар здійснюється покупцем в день фактичного надходження товару, до моменту вигрузки автотранспорту.

На оплату товару відповідачу виставлений рахунок №476 від 24.07.2018 на суму 101.309,60 грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною №489 від 25.07.2018 та товарно-транспортною накладною №24/07 від 24.07.2018.

Як зазначив позивач у позові, відповідач частково сплатив отримай товар в розмірі 75.000,00 грн.

28.08.2018 сторонами підписана Специфікація №3, за умовами якої сторони домовилися про поставку товару висівки пшениці в кількості 22 тони на загальну суму 85.800,00 грн.

Пунктом 2 Специфікації №2 встановлено, що оплата за товар здійснюється покупцем в день фактичного надходження товару, до моменту вигрузки автотранспорту.

На оплату товару відповідачу виставлений рахунок №558 від 01.09.2018 на суму 87.204,00 грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною №572 від 04.09.2018 та товарно-транспортною накладною №03/09 від 03.09.2018.

Відповідач зобов'язання по своєчасній та повній оплаті отриманого товару не здійснив, чим порушив умови договору.

Також позивачем на підставі абзацу 2 п. 6.3 договору відповідачу було виставлено рахунок №565 від 05.09.2018 на суму 1000,00 грн. за простій автомобіля при розвантаженні.

Як зазначено в позові даний рахунок також відповідачем сплачений не був.

Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого товару в установлені договором строки, на його адресу 27.09.2018 була спрямована претензія №27/09-2 від 27.09.2018 з вимогою сплатити суму боргу.

Матеріали справи містять гарантійний лист №28/0901-юр від 28.09.2018 в якому відповідач не заперечує проти наявності заборгованості та пропонує позивачу погодити графік оплат та погашення заборгованості, а саме в жовтні 2018 - 50.000,00 грн., в листопаді 2018 - 40.000,00 грн., в грудні 40.345,60 грн.

Разом з тим, як зазначав позивач, відповідач не дотримався строків оплати в пропонованому ним графіку погашення заборгованості.

Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №19/02-3 від 19.02.2018 стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічні приписи містять ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до приписів ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо їх виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо оплати отриманого товару, не виконав, факт порушення відповідачем умов договору, доведений позивачем.

Разом з тим, суду як відповідачем так і позивачем надані докази сплати покупцем (ПАТ "Агропромислова компанія") 02.11.2018 заборгованості за отриманий товар за видатковою накладною №489 від 25.07.20148 в розмірі 5000,00 грн.

Таким чином, заборгованість за товар отриманий відповідачем за видатковою накладною № 489 від 25.07.2018 на момент звернення позивача з позовом до суду складала 21.309,60 грн.

З огляду на викладене, позивач безпідставно включив зазначену суму до суми боргу та просив суд стягнути її з відповідача.

Враховуючи наведене, суд відмовляє позивачу в задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 5000,00 грн. за поставлений товар за видатковою накладною № 489 від 25.07.2018.

В іншій частині сума боргу підтверджена матеріалами справи.

Також позивач, враховуючи абзац 2 п. 6.3 договору, яким передбачено, що компенсація за затримку транспорту (простою) понад обумовлений термін до моменту розвантаження, у разі несвоєчасної оплати товару, покладається на покупця, просив стягнути з відповідача 1000,00 грн. витрати за простій автомобіля при розвантаженні.

Положеннями статей 73, 74, 76 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Разом з тим, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту простою автомобіля при розвантаженні товару саме з вини відповідача та, як наслідок, наявність правових підстав для стягнення з відповідача обумовленої в позові суми в розмірі 1000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення 1000,00 грн. за простой автомобіля при розвантаженні не підлягають задоволенню

Отже, вимога позивача про стягнення із відповідача 115.345,60 грн. основного боргу підлягає частковому задоволенню в розмірі 109.345,60 грн. (115.345,60 грн. (заявлена сума позивачем) - 5000,00 грн. (часткова оплата відповідачем до подачі позову до суду) - 1000,00 грн. (вартість простою автомобіля при розвантаження товару).

За порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, позивач, враховуючи положення п. 6.2 договору, просив стягнути 8575,20 грн. пені за період прострочення з 26.06.2018 по 02.11.2018.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що за неналежне виконання чи невиконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, а також 3% річних від несплаченої суми.

Згідно з положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наданий позивачем розрахунок суми пені є невірним, через наявність математичних помилок при округленні сум. Згідно з перерахунком, зробленим судом, сума пені за вказаний позивачем період прострочення складає 8.988,20 грн. (розрахунок здійснено судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство").

Стосовно нарахування суми пені на вартість простою автомобіля при розвантаженні товару в розмірі 57,15 грн., суд зазначає наступне: з аналізу норм чинного законодавства слідує, що безумовною умовою застосування штрафних санкцій є наявність порушення зобов'язань. В той же час, судом було встановлена відсутність порушення відповідачем своїх зобов'язання в цій частині, тобто підстав для застосування штрафних санкцій (стягнення пені) у позивача не виникло.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 8.518,05грн., в решті вимог (в розмірі 57,15 грн.) слід відмовити.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати отриманого товару позивач, посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 752,00 грн. та 2470,64 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних суд визнав виконаними невірно, через допущені математичні помилки та безпідставне нарахування 3% на суму простою автомобіля. Згідно з перерахунком, зробленим судом, сума 3% річних за вказаний позивачем період прострочення на загальну суму заборгованості 109.345,00 грн. складає 746,79 грн. (розрахунок здійснено судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство").

Таким чином, задоволенню підлягає вимога про стягнення 3% річних за період прострочення з 26.06.2018 по 02.11.2018 в розмірі 746,79 грн., в решті вимог щодо стягнення 3% річних в розмірі 5, 21 грн. слід відмовити.

Відповідно до п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат суд також визнав виконаним невірно, через недотримання п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , а саме: нарахування здійснено не за цілий місяць, як то передбачено законом. Крім того, як і в попередніх випадках позивачем безпідставно нараховані інфляційні втрати на компенсацію з простою автомобіля при розвантаженні.

Згідно з перерахунком, зробленим судом, сума інфляційних втрат за вказаний позивачем період прострочення складає 2291,55 грн. (розрахунок здійснено судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство"), в решті вимог щодо стягнення інфляційних втрат (на суму 179,09 грн.) суд відмовляє, оскільки заявлені безпідставно.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Доказів виконання зобов'язань у визначений умовами договору строк, відповідач суду не надав.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги задовольняються судом частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог. А саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі: 120.901,99 грн. (задоволено) х 1,5% = 1.813,53 грн. Решта судових витрат залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 6, 11, 525, 526, 530, 610, 625, 629 ЦК України, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшнл" до приватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія" про стягнення заборгованості в розмірі 127.143,44 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія" (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України (Кірова), буд. 175, ідентифікаційний код 31914947) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшнл" (юридична адреса:49068, м. Дніпро, пл. Новокодацька, буд. 3, офіс 7, поштова адреса: 49038, м. Дніпро, а/с 2276, ідентифікаційний код 39932669) 109.345,60 грн. (сто дев'ять тисяч триста сорок п'ять грн. 60 коп.) основного боргу, 8.518,05 грн. (вісім тисяч п'ятсот вісімнадцять грн. 05 коп.) пені, 746,79 грн. (сімсот сорок шість грн. 79 коп.) 3% річних, 2.291,55 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто одну грн. 55 коп.) інфляційних втрат, 1.813,53 грн. (одну тисячу вісімсот тринадцять грн. 53 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В частині стягнення основного боргу в розмірі 5.000,00 грн. (п'ять тисяч грн. 00 коп.) та компенсації за затримку транспорту (простою) в розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.) відмовити.

4. В частині стягнення пені в розмірі 57,15 грн. (п'ятдесят сім грн. 15 коп.), 3% річних в розмірі 5,21 грн. (п'ять грн. 21 коп.) та інфляційних втрат в розмірі 179,09 грн. (сто сімдесят дев'ять грн. 09 коп.) відмовити.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 грудня 2018 року.

Суддя О.В. Федорова