Постанова

від 28.11.2018 по справі 924/1025/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 924/1025/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційні скарги Заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 (головуючий суддя: Гудак А.В., судді: Філіпова Т.Л., Василишин А.Р. )

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький

до 1. Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області,

2. Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Кабінету Міністрів України,

2. Міністерства оборони України,

3. Військової частини НОМЕР_1 ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1:

1. Копистинської сільської ради, с. Копистин Хмельницького району Хмельницької області,

2. Приватного підприємства "АЛЬБАТРОС-С", с. Копистин Хмельницького району Хмельницької області,

3. ОСОБА_1 ,

4. ОСОБА_2 ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , Приватного підприємства "Пролюс", ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 ,

за участю: Військової прокуратури Хмельницького гарнізону,

про скасування розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №471/06-р від 12.05.2006,

За участю представників:

прокуратури: Голуб Є.В. представник,

Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький : не з`явився,

відповідача 1: не з`явився,

відповідача 2: не з`явився,

Кабінету Міністрів України: Бігдан А.В. представник,

Міністерства оборони України: Барда С.Ю. представник,

Військової частини НОМЕР_1 : не з`явився,

Копистинської сільської ради: не з`явився,

Приватного підприємства "АЛЬБАТРОС-С": ОСОБА_48 адвокат,

ОСОБА_1 : не з`явився,

ОСОБА_2 : не з`явився,

ОСОБА_3 : не з`явився,

ОСОБА_4 : не з`явився,

ОСОБА_5 : не з`явився,

ОСОБА_6 : не з`явився,

ОСОБА_7 : не з`явився,

ОСОБА_8 : не з`явився,

ОСОБА_9 : не з`явився,

ОСОБА_10 : не з`явився,

ОСОБА_11 : не з`явився,

ОСОБА_12 : не з`явився,

ОСОБА_13 : не з`явився,

ОСОБА_14 : не з`явився,

ОСОБА_15 : не з`явився,

ОСОБА_16 : не з`явився,

ОСОБА_17 : не з`явився,

ОСОБА_18 : не з`явився,

ОСОБА_19 : не з`явився,

ОСОБА_20 : не з`явився,

ОСОБА_21 : не з`явився,

ОСОБА_22 : не з`явився,

ОСОБА_23 : не з`явився,

ОСОБА_24 : не з`явився,

ОСОБА_25 : не з`явився,

ОСОБА_26 : не з`явився,

ОСОБА_27 : не з`явився,

ОСОБА_28 : не з`явився,

ОСОБА_29 : не з`явився,

ОСОБА_30 : не з`явився,

ОСОБА_31 : не з`явився,

ОСОБА_32 : не з`явився,

ОСОБА_33 : не з`явився,

ОСОБА_34 : не з`явився,

ОСОБА_35 : не з`явився,

ОСОБА_36 : не з`явився,

ОСОБА_37 : не з`явився,

ОСОБА_38 : не з`явився,

Приватного підприємства "Пролюс": не з`явився,

ОСОБА_39 : не з`явився,

ОСОБА_40 : не з`явився,

ОСОБА_41 : не з`явився,

ОСОБА_42 : не з`явився,

ОСОБА_43 : не з`явився,

ОСОБА_44 : не з`явився,

ОСОБА_45 : не з`явився,

ОСОБА_46 : не з`явився,

ОСОБА_47 : не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду про скасування розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №471/06-р від 12.05.2006р.

Свої вимоги мотивував тим, що оскаржуваним розпорядженням припинено право МО України на користування земельною ділянкою у зв`язку із добровільною відмовою. Відповідно, було складено акт приймання-передачі цієї земельної ділянки до земель резервного фонду Копистинської сільради. Посилаючись на те, що: розпорядження прийнято з порушенням вимог законодавства; надаючи згоду на припинення права користування, Міністр оборони України діяв із перевищенням повноважень; відповідач не виконав умови, за яких надавалася згода на передачу земельної ділянки (виділення 50 % земельних ділянок під будівництво військовослужбовцям гарнізону); внаслідок незаконної передачі земельної ділянки до комунальної власності порушено права держави як власника землі; використання земельної ділянки не за призначенням перешкоджає військовій частині у користуванні полігоном, КЕВ м. Хмельницький просило скасувати розпорядження Хмельницької РДА від 12 травня 2006 року № 471/06-р «Про припинення права користування земельною ділянкою та призначення комісії по передачі земель МО України в землі резервного фонду Копистинської сільської ради».

Як вбачається з матеріалів справи, справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.07.2017 позов Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький до Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області про скасування розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №471/06-р від 12.05.2006р. задоволено. Вирішено скасувати розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №471/06-р від 12 травня 2006р. "Про припинення права користування земельною ділянкою та призначення комісії по передачі земель Міністерства оборони України в землі резервного фонду Копистинської сільської ради". У позові Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області м.Хмельницький про скасування розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №471/06-р від 12.05.2006р. відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що долучений до матеріалів справи протокол № 16 засідання постійно діючої комісії Міністерства оборони України, який містить резолюцію Міністра оборони України за № 2688/з від 17.03.2006р. "Пропозиції затверджую. Опрацювати відповідно до вимог чинного законодавства", що адресована генерал-полковнику ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , не може вважатись належним доказом вирішення питання про відмову від права користування земельною ділянкою, оскільки не є рішенням Міністра оборони України в розумінні пункту 12 Положення про Міністерство оборони України. Суд оцінює вказану резолюцію як таку, що має внутрішній характер, адресована посадовим особам міністерства, та не містить остаточного рішення із визначених у протоколі питань. Вказане, зокрема, підтверджується пунктом 8 вищезазначеного протоколу №16, в якому вказано, що Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони України разом з Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних сил України необхідно погодити пропозиції Департаменту надлишкових фондів та земель Міністерства оборони України для опрацювання та подання на розгляд комісії висновків по зазначеним у пунктах військових містечках №№15-144, з істотними умовами договорів та пропозиціями для доповіді Міністру оборони України з метою прийняття остаточного рішення. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що у Хмельницької районної державної адміністрації були відсутні правові підстави для припинення права постійного користування землею оборони, а оспорюване розпорядження прийнято з порушенням вимог наведеного законодавства та права позивача на користування земельною ділянкою оборонного значення. В той же час суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог заявлених до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, оскільки вони є необґрунтованими та матеріалами справи не підтвердженими.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.07.2017 у справі № 924/1025/14 в частині задоволення позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький до Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області с.Малиничі Хмельницького району Хмельницької області про скасування розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №471/06-р від 12 травня 2006р. "Про припинення права користування земельною ділянкою та призначення комісії по передачі земель Міністерства оборони України в землі резервного фонду Копистинської сільської ради" скасовано та прийнято нове, яким у позові Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький до Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області с.Малиничі Хмельницького району Хмельницької області про скасування розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №471/06-р від 12.05.2006р. відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що матеріалами справи встановлено, що розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №471/06-р від 12.05.2006 стосувалось тільки припинення права користування земельною ділянкою Міністерства оборони України площею 286,79 га із земельної ділянки загальною площею 2487,6 га на території Хмельницького району, у зв`язку з добровільною відмовою. Тобто, дане розпорядження винесено на підставі ст. 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації, ст.17, п. а) ст. 141, 142 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України є актом ненормативного характеру, яким передбачено конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи (Міністерства оборони України), і застосувалися одноразово і після реалізації вичерпало свою дію фактом їхнього виконання.

12.11.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Заступником військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України подано касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 до Вищого господарського суду України.

17.11.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Квартирно-експлуатаційним відділом м. Хмельницький подано касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 до Вищого господарського суду України.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказані касаційні скарги разом зі справою № 924/1025/14 передано до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2018 року та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.02.2018 року у справі № 924/1025/14 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Ухвалою Верховного Суду від 12.03.2018 поновлено строк Квартирно-експлуатаційному відділу м. Хмельницький для подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційне провадження за касаційними скаргами Заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 924/1025/14, призначено до розгляду касаційні скарги на 04.05.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 03.05.2018 провадження у справі № 924/1025/14 зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у інших справах №916/1979/13, №923/466/17.

30.05.2018 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі №923/466/17, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 07.06.2018.

19.06.2018 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі №916/1979/13, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 01.11.2018.

Розпорядженням заступника керівника апарату керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.11.2018 № 2865 у зв`язку з відрядженням судді Краснова Є.В. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу даної справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2018 року у справі №924/1025/14 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Берднік І.С.

Ухвалою Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 924/1025/14 поновлено провадження за касаційними скаргами Заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 924/1025/14; призначено до розгляду касаційні скарги Заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 924/1025/14 на 29 листопада 2018 року о 12 год. 40 хв.

27.11.2018 суддею Берднік І.С. була подана заява про самовідвід у справі №924/1025/14. Заява мотивована тим, що за участю судді Берднік І.С. прийнято постанову Верховного Суду України від 12.10.2016, якою скасовано рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.06.2015, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 та постанову Вищого господарського суду України від 02.02.2016 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 27.11.2018 заява судді Берднік І.С. від 27.11.2018 про самовідвід у справі № 924/1025/14 задоволена.

Розпорядженням заступника керівника апарату керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.11.2018 № 2999 у зв`язку з ухвалою про самовідвід судді Берднік І.С. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу даної справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2018 у справі №924/1025/14 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

У касаційних скаргах Заступник військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницький просять скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 та залишити в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.07.2017 у справі №924/1025/14.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу Заступник військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права.

Заступник прокурора не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, вказуючи на те, що апеляційним судом зроблено помилкові висновки щодо наявності згоди Міністра Оборони України на припинення права користування спірною земельною ділянкою у спосіб передбачений ст. 142 Земельного Кодексу України та п. 45 Положення.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення без документального оформлення згоди Міністра Оборони України у зв`язку з чим прийшов до необґрунтованого висновку про наявність добровільної згоди на вилучення спірної земельної ділянки.

Стверджує, що земельна ділянка належала до земель оборони, перебувала в державній власності, власник є держава в особі Кабінету Міністрів України, а уповноваженим державною органом управління було Міністерство Оборони України. За вказаних обставин Заступник прокурора звертає увагу на те, що відповідно до ст. 142 ЗК України виключно Кабінет Міністрів України мав право припиняти право користування спірною земельною ділянкою, що входить до земель оборони.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницький в своїй касаційній скарзі зазначає, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням вимог чинного законодавства без повного та всебічного дослідження наданих у справу доказів.

Зазначає, що вирішення питання вилучення і передачі державного майна належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Вказує на те, що землі оборони знаходяться в Міністерстві оборони лише в користуванні, а розпоряджатися ними може тільки Кабінет Міністрів України.

Кабінет Міністрів України надав відзив на касаційні скарги, в якому просить суд касаційні скарги задовольнити.

ОСОБА_38 надав відзив на касаційні скарги, в якому просить суд залишити їх без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

В судове засідання з`явився прокурор, представники Кабінету Міністрів України, Міністерства Оборони України та ПП "АЛЬБАТРОС-С". Всі інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, місце та час розгляду касаційних скарг.

Прокурор у судовому засіданні просив суд задовольнити касаційні скарги, постанову апеляційного суду скасувати, рішення місцевого суду залишити в силі. Представник Кабінету Міністрів України просив суд постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі, касаційні скарги задовольнити в повному обсязі. Представник Міністерства Оборони України також підтримав касаційні скарги просив суд їх задовольнити, постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Представник ПП "АЛЬБАТРОС-С" у судовому засіданні просив суд відхилити касаційні скарги, постанову апеляційного суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що виконавчим комітетом Хмельницької районної Ради депутатів трудящих 23 грудня 1975 року Хмельницькій квартирно-експлуатаційній частині району (далі КЕЧ Хмельницького району) видано акт на право користування землею, за яким у постійне користування було відведено 2487,6 га землі.

20 жовтня 2005 року Хмельницька РДА звернулася до начальника КЕЧ Хмельницького району з проханням вирішити питання виготовлення документації, пов`язаної із вилученням земельної ділянки і передачею її у землі запасу Копистинської сільради, а саме частини земель полігону в/ч НОМЕР_2 (лист № 36/02-1577/05). У листі зазначено, що ця частина полігону не використовувалася за призначенням 15 років; основну її частину становлять яри; передача земельної ділянки не впливає на стан бойової підготовки в/ч 0553; використання земельної ділянки планується для потреб народного господарства.

28 жовтня 2005 року КЕЧ району Хмельницького району звернулася до начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління з проханням порушити клопотання перед командувачем військами Західного оперативного командування про вилучення зі складу земель оборони до земель запасу Копистинської сільради земельних ділянок військового містечка 65 (військового полігону «Хмельницький») Хмельницького гарнізону у Хмельницькому районі загальною площею 286,7884 га (лист № 1420). У листі зазначено, що використання ділянки під багатоповерхову забудову або під індивідуальне будівництво житла для військовослужбовців не передбачається у зв`язку з будівництвом житла в інших військових містечках; земельні ділянки планується використати в народному господарстві для вирощування сільськогосподарської продукції.

Рішенням Міністра оборони України від 17 березня 2006 року № 2688/з затверджено протокол № 16 засідання постійно діючої комісії МО України стосовно передачі земельної ділянки площею 286,79 га військового містечка 65 до земель запасу за умови виділення 50 % земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво військовослужбовцям гарнізону.

Листом від 7 квітня 2006 року (вих. № 673) позивач звернувся до Хмельницької РДА із проханням розглянути пропозицію Міністра оборони України та надати згоду на виділення земель під індивідуальне житлове будівництво військовослужбовцям гарнізону.

За результатами розгляду листа Хмельницька РДА погодила виділення земельної ділянки площею 140 га для індивідуального житлового будівництва після передачі земельної ділянки площею 286 га (колишній полігон) у державну власність (резервний фонд) відповідно до законодавства України (лист від 13 квітня 2006 року № 36/05-646/06).

6 травня 2006 року позивач, посилаючись на рішення Міністра оборони України від 17 березня 2006 року № 2688/з, звернувся до Хмельницької РДА із проханням вилучити із користування КЕЧ Хмельницького району земельну ділянку площею 286,7884 га, розташовану на землях Копистинської сільради між полями Копистин Колибань Шумівці та містом Хмельницький, за умови виділення 50 % земель під індивідуальне будівництво військовослужбовцям.

Розпорядженням Хмельницької РДА від 12 травня 2006 року № 471/06-р припинено право користування земельною ділянкою МО України площею 286,79 га із складу земельної ділянки площею 2487,6 га на території Хмельницького району у зв`язку із добровільною відмовою.

Згідно з актом приймання-передачі від 16 травня 2006 року зі складу земельної ділянки площею 2487,6 га здійснено передачу земельної ділянки МО України (військове містечко 65) загальною площею 286,79 га, розташованої на території Копистинської сільради, до земель резервного фонду Копистинської сільради.

У листі КЕЧ Хмельницького району до Хмельницької РДА від 20 листопада 2006 року (вх. № 2076) міститься прохання скасувати акт приймання-передачі від 16 травня 2006 року у зв`язку з помилкою, допущеною спеціалістом в/ч НОМЕР_1 в розрахунках потрібної площі земель для стрільбищ Хмельницького гарнізону, що призведе до неможливості використання у подальшому стрільбищ за призначенням.

Водночас КЕВ м. Хмельницького неодноразово зверталося до Хмельницької РДА з листами (від 9 серпня 2007 року № 1239, від 26 жовтня 2007 року № 1756, від 30 листопада 2007 року № 1953) про визначення місця розташування земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво військовослужбовцями, посилаючись на рішення Міністра оборони України від 17 березня 2006 року № 2688/з, лист Хмельницької РДА від 13 квітня 2006 року № 36/05-646/06 та оскаржуване розпорядження.

Листом від 23 листопада 2007 року № 36/26-2090/07 Хмельницька РДА повідомила КЕВ м. Хмельницького про те, що створеною робочою групою із залученням відповідних фахівців МО України вивчено питання надання 50 % земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво військовослужбовцям гарнізону та встановлено, що із 286 га вилученої земельної ділянки 147 га не може бути використано в народному господарстві, в т.ч. і для житлової забудови; земельна ділянка розташована поза межами населеного пункту, а тому дозвіл на виділення під будівництво житла не може бути наданий; земельна ділянка межує з діючим полігоном, тому будівництво житла на ній заборонено правилами забудови територій. За таких обставин виділення земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво є неможливим.

Листом військового прокурора Хмельницького гарнізону від 31 січня 2008 року № 1/216 за результатами розгляду звернення КЕВ м. Хмельницького повідомлено про те, що вилучена в запас Копистинської сільради земельна ділянка не може бути виділена під індивідуальне житлове будівництво, оскільки вона розташована поза межами населеного пункту і не належить до земель громадської та житлової забудови. Крім того, норми чинного земельного законодавства не передбачають висунення будь-яких умов відмови від права користування земельною ділянкою, а тому вимоги про передачу 50 % земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво військовослужбовцям гарнізону або повернення земельної ділянки до складу земель оборони не ґрунтуються на законі.

Постановою військового прокурора Хмельницького гарнізону від 23 січня 2008 року відмовлено в порушенні кримінальної справи стосовно посадових осіб КЕВ м. Хмельницького за скоєння злочинів під час передачі спірної земельної ділянки, зокрема з тих підстав, що таку передачу здійснено на підставі рішення Міністра оборони України, фактів перевищення службових повноважень посадовими особами Хмельницького гарнізону не виявлено.

Позивач, звертаючись до суду із позовом про скасування спірного розпорядження, вказує на невідповідність даного розпорядження вимогам чинного на той час законодавства, що призвело до порушення права позивача на користування земельною ділянкою оборонного значення, оскільки в зв`язку із прийняттям спірного розпорядження земельна ділянка площею 286,79 га вибула з користування позивача та в подальшому була передана у власність та користування фізичним та юридичним особам. Вказані обставини призвели до неможливості використання стрільбища для бойової підготовки військових частин Хмельницького гарнізону.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницький зазначав про те, що оскаржуване розпорядження прийнято з порушенням вимог законодавства; надаючи згоду на припинення права користування, Міністр оборони України діяв із перевищенням повноважень; відповідач не виконав умови, за яких надавалася згода на передачу земельної ділянки (виділення 50 % земельних ділянок під будівництво військовослужбовцям гарнізону); внаслідок незаконної передачі земельної ділянки до комунальної власності порушено права держави як власника землі; використання земельної ділянки не за призначенням перешкоджає військовій частині у користуванні полігоном.

Задовольняючи позовні вимоги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький до Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області , місцевий господарський суд вказав на те, що у Хмельницької районної державної адміністрації були відсутні правові підстави для припинення права постійного користування землею оборони, а оспорюване розпорядження прийнято з порушенням вимог наведеного законодавства та права позивача на користування земельною ділянкою оборонного значення. При цьому місцевий суд зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання згоди (наказу чи директиви) Міністром оборони України на передачу спірної земельної ділянки до земель резервного фонду Копистинської сільської ради, як і відсутнє рішення Міноборони України стосовно добровільної відмови від права користування земельною ділянкою площею 286,79 га на території військового містечка № 65. Долучений до матеріалів справи протокол № 16 засідання постійно діючої комісії Міністерства оборони України, який містить резолюцію Міністра оборони України за № 2688/з від 17.03.2006р. "Пропозиції затверджую. Опрацювати відповідно до вимог чинного законодавства", що адресована генерал-полковнику Кириченку С.О., ОСОБА_50 , не взятий судом як належний доказ вирішення питання про відмову від права користування земельною ділянкою, оскільки не є рішенням Міністра оборони України в розумінні пункту 12 Положення про Міністерство оборони України. Місцевий суд оцінив вказану резолюцію як таку, що має внутрішній характер, адресована посадовим особам міністерства, та не містить остаточного рішення із визначених у протоколі питань. Вказане, зокрема, підтверджується пунктом 8 вищезазначеного протоколу №16, в якому вказано, що Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони України разом з Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних сил України необхідно погодити пропозиції Департаменту надлишкових фондів та земель Міністерства оборони України для опрацювання та подання на розгляд комісії висновків по зазначеним у пунктах військових містечках №№15-144, з істотними умовами договорів та пропозиціями для доповіді Міністру оборони України з метою прийняття остаточного рішення.

За вказаних обставин місцевий суд дійшов висновку, що у Хмельницької районної державної адміністрації були відсутні правові підстави для припинення права постійного користування землею оборони, а оспорюване розпорядження прийнято з порушенням вимог наведеного законодавства та права позивача на користування земельною ділянкою оборонного значення.

Стосовно застосування строку позовної давності , суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не пропущений строк позовної давності для звернення до суду з захистом порушеного права.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд вказав, що матеріалами справи встановлено, що розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №471/06-р від 12.05.2006 стосувалось тільки припинення права користування земельною ділянкою Міністерства оборони України площею 286,79 га із земельної ділянки загальною площею 2487,6 га на території Хмельницького району, у зв`язку з добровільною відмовою. Тобто, дане розпорядження винесено на підставі ст. 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації, ст.17, п. а) ст. 141, 142 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України є актом ненормативного характеру, яким передбачено конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи (Міністерства оборони України), і застосувалися одноразово і після реалізації вичерпало свою дію фактом їхнього виконання.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Згідно з ч.2 ст.149 в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного розпорядження:

"Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень."

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.06.2018 у справі №916/3727/15 з посиланням на ст.14 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII "Про Збройні Сили України" визнала спірну земельну ділянку землями оборони, що є державною власністю та розпорядження якою відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

У постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14 викладений такий правовий висновок:

"Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом статті 19 Земельного кодексу України (далі ЗК) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Статтею 77 ЗК (у редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження) передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне поняття земель оборони наведено також у статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", який визначає правові засади і порядок використання земель оборони.

Відповідно до статті 84 ЗК (у редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (у відповідній редакції) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням МОУ. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Оскільки землі оборони перебувають лише у користуванні МОУ, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, відповідно до статті 142 ЗК виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги наведені норми права, судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням МОУ."

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 викладений такий правовий висновок:

"Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення. Така позиція висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17."

Колегія суддів касаційного суду по даній справі, що переглядається, повністю погоджується з вищевказаними висновками та не вбачає підстав для відступу від них.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність оскаржуваного рішення та можливість звернення позивача з позовом про захист своїх порушених прав згідно обраної форми захисту.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що спірна земельна ділянка, право постійного користування якою має намір відновити позивач, розподілена між фізичними та юридичними особами, які володіють та користуються нею на відповідних правових підставах, та чиї права та інтереси може бути порушено внаслідок скасування розпорядження.

Положеннями ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді даної справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим, у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що установлені судом під час розгляду справи обставини й факти з огляду на зміст "суспільного", "публічного" інтересу у вимогах позивача не дають підстав для висновку про порушення принципу "пропорційності", оскільки треті особи, зважаючи на те, що спірні земельні ділянки раніше використовувались як полігон і межують із діючим полігоном, знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ділянка вибула з користування Міністерства оборони з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність (користування) під обґрунтований сумнів.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що задоволення позову з формальних підстав матиме наслідком втручання у право на майно і вказане втручання зумовить порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на останнього, а відтак буде непропорційним і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком апеляційного суду та вважає за необхідне відмітити наступне.

Як встановлено судами, спірне розпорядження було прийнято органом державної влади Хмельницькою районною державною адміністрацією.

Зі сторони військових органів саме правопопередник позивача по даній справі, а саме Квартирно-експлуатаційна частина Хмельницького району, листом № 1420 від 28.10.2005 ініціював перед вищестоящим військовим керівництвом вилучення спірної земельної ділянки.

Судова колегія апеляційного суду встановила, що Хмельницька районна державна адміністрація Хмельницької області винесла оскаржуване розпорядження на підставі:

- клопотання та поданих матеріалів Хмельницького квартирно-експлуатаційного відділу Західного територіального квартирно-експлуатаційного відділу управління Міністерства оборони України від 06.05.2006 №878,

- листа від 30.03.2006 №303/23/1/376/848 Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України,

- протоколу засідання постійно діючої комісії Міноборони України, затвердженого рішенням Міністра оборони України від 17.03.2006 №2688/з.

Зазначене свідчить, що вищевказане погодження пройшло всі ланки до найвищого військового керівництва.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі власної оцінки спірних правовідносин дійшли різних висновків щодо того, чи рішення Міністра оборони України в даному випадку винесено з дотриманням чинного законодавства та є належним доказом згоди на добровільне вилучення спірної земельної ділянки чи ні.

Крім того, апеляційним судом встановлено таке.

За результатами проведеної військовим прокурором Хмельницького гарнізону перевірки про вчинення службовими особами Хмельницької райдержадміністрації, військовослужбовцями Хмельницького гарнізону корупційних діянь, пов`язаних із передачею земель Міністерства оборони, було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 23.01.2008 на підставі ст. 6 п. 2 КПК України (а.с.25-26 т.2).

В листі Хмельницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Нарагана Р. від 15.01.2013 №2/57-вих 13, який доданий до матеріалів справи 23.10.2017 представником Військової частини НОМЕР_1 , зазначено, що саме рішення (дозвіл) на відчуження земельної ділянки площею 286,79 військового містечка №65 надав Міністр оборони України.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду відзначила, що відомості надані представником Військової частини НОМЕР_1 щодо початку 29.08.2017 військовою прокуратурою Хмельницького гарнізону досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017240310000127 за фактом недбалого ставлення до військової служби службових осіб КЕВ м.Хмельницький, які допустили вибуття земельної ділянки площею 286 га в/м №65 в комунальну власність, що в подальшому призвело до її розподілу між мешканцями м.Хмельницький, за ознаками кримінального правопорушенням, передбаченого ч.3 ст.425 КК України, з вищевикладених підстав, не є доказом вини, оскільки відсутній вирок суду за результатами розслідування даного кримінального провадження.

Зазначені обставини повністю спростовують доводи суду першої інстанції, що прості громадяни звичайні фізичні особи, як і юридичні особи, знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ділянка вибула з користування Міністерства оборони з порушенням вимог закону.

За викладених обставин, колегія суддів касаційного суду доходить висновку, що перекладання на третіх осіб наслідків всіх вищенаведених дій та бездіяльності вказаних органів державної військової та цивільної влади, правоохоронних органів та задоволення позову з формальних підстав матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а відтак буде непропорційним і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційні скарги Заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький без задоволення, а судове рішення - без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на скаржників витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Хмельницький на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 924/1025/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 924/1025/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський