Постанова

від 06.12.2018 по справі 924/515/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року Справа № 924/515/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі судового засідання Левчук І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області на рішення господарського суду Хмельницької області від 21.09.2018р. (повний текст - 01.10.2018р.) у справі №924/515/18 (суддя Муха М.Є.)

за позовом заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства аграрної політики та продовольства України (м.Київ)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області (м. Хмельницький)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-вишукувальний інститут "Хмельницькагропроект" (м.Хмельницький)

про витребування майна з чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-вишукувальний інститут "Хмельницькагропроект" на користь держави в особі уповноваженого органу Міністерства аграрної політики та продовольства України об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 1924,1 кв.м., що розташований Хмельницька обл., м.Хмельницький, вул.Героїв Майдану, 54, балансовою вартістю 299000 гривень

за участі представників:

прокурор - Лис Н.В., посвідчення №051325 від 02.11.2018р.;

позивача - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_1, посвідчення №000484 від 27.10.2016р.;

третьої особи - не з'явився;

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 21.09.2018р. у справі №924/515/18 відмовлено у позові заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства аграрної політики та продовольства України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області, до товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-вишукувальний інститут "Хмельницькагропроект" про витребування майна з чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-вишукувальний інститут "Хмельницькагропроект" на користь держави в особі уповноваженого органу Міністерства аграрної політики та продовольства України об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 1924,1 кв.м., що розташований Хмельницька обл., м.Хмельницький, вул.Героїв Майдану, 54, балансовою вартістю 299000 гривень

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (т.2, арк.справи 94-101).

В скарзі, зокрема, зазначає, що Заступником Міністра аграрної політики та продовольства України ОСОБА_2 та директором Державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту Хмельницькагропроект ОСОБА_3, 10.02.2014р. підписано акт приймання передавання спірного державного нерухомого майна до статутного капіталу інституту, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Проектно-вишукувальний інститут Хмельницькагропроект . Вказаний акт укладено за відсутності передбачених законом підстав.

Посилаючись на положення пп. г , и п.2 ч.1 ст.7, ст.13 Закону України Про управління об'єктами державної власності стверджує, що прийняття рішення про передачу до статутного капіталу господарської організації об'єктів державної власності, у тому числі відчуження державного майна, могло відбутись виключно з додержанням наступних умов:

- прийняття Фондом державного майна України рішення про передачу до статутного капіталу господарської організації об'єктів державної власності за погодженням Мінагрополітики чи продажу державного майна за умови надання Фондом державного майна України дозволу (погодження) на відчуження (шляхом видачі відповідних наказів Міністерством та Фондом);

- проведення експертної оцінки майна.

Міністерство аграрної політики та продовольства України і Фонд державного майна України рішення про передачу до статутного капіталу відповідача спірного об'єкту державної власності і погодження на його відчуження не надавали.

Всупереч ч.2 ст.7 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , експертна оцінка визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства не проводилась. У зв'язку із чим об'єкт державного майна внесено до статутного капіталу Інституту не за ринкою вартістю, а за балансовою - 299 000 гривень.

Нежитлове приміщення - легальною площею 1924,1 кв.м., вибуло з власності держави з порушенням ст.15 Закону України Про центральні органи виконавчої влади , п.8 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011р. №5500/2011, без волі власника - держави в особі уповноваженого на те органу (Міністерства), внаслідок неправомірних дій посадової особи - заступника Міністра аграрної політики та продовольства України ОСОБА_2, який не мав права одноосібно без прийняття відповідного розпорядчого акту Міністерства приймати вказане рішення.

Прокурор вважає, що постанова і ухвала господарського суду Хмельницької області від 31.03.2006р. у справі №2/1078-А, на які посилається суд першої інстанції при вирішенні даного спору і якими визнано за Інститутом право власності на приміщення інженерно-лабораторного корпусу з прибудовою по вул.Театральній, 54 у м.Хмельницькому та роз'яснено, що приміщення підлягає реєстрації на праві спільної часткової власності за Міністерством аграрної політики України - 34%, об'єднання УкрНДІагропроект - 66%, не відносяться до суті правопорушень наведених прокурором в позові і їх не спростовує.

Безпідставними і необґрунтованими вважає висновки суду щодо недоведеності прокурором, що спірне майно виділене саме на підставі договору про поділ в натурі нерухомого майна від 11.03.2010р. із відповідними технічними характеристиками.

Прокурор зазначає, що відповідно до ст.ст.321, 387, 388, 392 Цивільного кодексу України, власник - Міністерство Аграрної політики та продовольства України має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача у всіх випадках, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати. Вказане давало підстави для пред'явлення саме вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння на користь держави.

Також стверджує, що окрім ігнорування законом порядку набуття державного майна у приватну власність, явне переважання публічного інтересу у поверненні державі зазначеного майна над приватним інтересом відповідача, засвідчується тією обставиною, що втративши об'єкт, держава не набула жодних активів. Натомість відповідач безпідставно набув у власність дороговартісне майно, не здійснивши жодного зворотного майнового надання (активів у вигляді майна, коштів, майнових, корпоративних прав тощо).

Зазначає, що судом не вирішувалось питання спливу строку позовної давності, заявленого відповідачем, оскільки на думку суду ним не виявлено порушення права позивача.

Однак, Міністерству аграрної політики та продовольства України, як власнику та органу управління вказаним державним майном, про факт первинного порушення інтересів держави, саме внаслідок підписання, без відповідного розпорядчого акту Міністерства щодо надання згоди на відчуження спірного майна, акту приймання - передавання майна до статутного капіталу ДКПВІ Хмельницькагропроект заступником Міністра ОСОБА_2, який 12.03.2014р. вже був звільнений з займаної посади, відомо не було, оскільки акт приймання - передавання майна до Статутного капіталу ДКПВІ Хмельницькагропроект від 14.02.2014р. на адресу Мінагрополітики не надходив.

Окрім того, відповідно до листа Мінагрополітики України №37-27-4-15/4602 від 30.06.2016р., адресованого Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Хмельницькій області, Мінагрополітики України станом на 30.03.2016р. було переконане, що володіє частиною будівлі у розмірі 34/100 часток (1924,1 кв.м.) і погоджень на відчуження вказаної державної частки не надавало.

Про виявлені порушення Мінагрополітики України стало відомо лише після відповідного звернення прокуратури області.

На підставі викладеного прокурор просить суд скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 21.09.2018р. у справі №924/515/18 та прийняти нове про задоволення позову заступника прокурора Хмельницької області. Судові витрати в сумі 6727,50 грн. стягнути з відповідача на користь прокуратури Хмельницької області.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Хмельницької області на рішення господарського суду Хмельницької області від 21.09.2018р. у справі №924/515/18 та призначено розгляд апеляційної скарги на 06 грудня 2018р. об 10:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4 .

26.11.2018р. на адресу суду від ТОВ "Проектно-вишукувальний інститут "Хмельницькагропроект" надійшов відзив на апеляційну скаргу прокурора (т.2, арк.справи 114-119).

У відзиві, зокрема, зазначає, що прокуратура не надала доказів, які б свідчили, що дії заступника Міністра аграрної політики та продовольства України ОСОБА_2 по передачі нерухомого майна до статутного капіталу Інституту, визнані неправомірними.

Більше того, саме Міністерство аграрної політики та продовольства України, від імені якого діяв заступник Міністра - ОСОБА_2, не зверталось до суду чи інших уповноважених органів з вимогою про визнання дій ОСОБА_2 незаконними чи неправомірними. Окрім цього, ОСОБА_2 не було притягнуто до дисциплінарної чи будь-якої іншої відповідальності за фактом передачі майна до статутного капіталу Інституту.

Акт приймання - передавання спірного майна до статутного капіталу від 10.02.2014р. та Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.04.2014р., що підтверджує право власності Інституту на нежитлове приміщення площею 5682,9кв.м., в яке також входить і спірне майно, станом на дату скерування відзиву є дійсними.

Відповідач також звертає увагу, що пунктом 2.4. Договору передбачено, що державне майно передається на відповідальне зберігання не ДКПВІ Хмельницькагропроект (ідентифікаційний код 03579220) (як зазначає прокуратура), а Українському державно-кооперативному проектно-вишукувальному і науково-дослідному об'єднанню УкрНДІагропроект (ідентифікаційний код 00726783) (учасник Інституту до 2012 року), які є різними юридичними особами. Більше того, передача на відповідальне зберігання мала бути здійснена на підставі окремого Договору про відповідальне зберігання, який укладений не був. Тому, висновок прокуратури про те, що не було необхідності передавати нерухоме майно до статутного капіталу ДКПВІ Хмельницькагропроект, вважає безпідставним та таким, що спростовується викладеним вище.

Відповідач звертає увагу, що учасник юридичної особи не може бути одночасно і власником частки у статутному капіталі цієї юридичної особи, і власником майна, яке було передане як внесок у статутний капітал. Саме тому, щоб не втратити своєї частки у статутному капіталі Інституту та сформувати її в повному обсязі, Міністерство передало (фактично, повернуло), а Державно-кооперативний проектно-вишукувальний інститут Хмельницькагропроект прийняв до статутного капіталу Інституту об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення інженерно-лабораторного корпусу загальною площею 1924,1кв.м., розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул.Театральна, 54. Те ж саме зробило і Українське державно-кооперативне проектно-вишукувальне і науково-дослідне об'єднання УкрНДІагропроект (другий учасник Інституту до 2012 року), передавши до статутного капіталу Інституту нерухоме майно за Актом від 08.09.2011р..

Відповідач стверджує, що прокуратурою не зазначено, яке саме приміщення нею витребовується, зазначивши лише його площу та балансову вартість без зазначення його фізичних характеристик, таких як розташування, площі, поверховості тощо. Інститут не є власником окремого приміщення площею 1924,1 кв.м. за адресою: м.Хмельницький, вул.Театральна (перейменовано на вул.ОСОБА_4), 54. Інститут є власником нежитлового приміщення загальною площею 5682,9 кв.м. за адресою: м.Хмельницький, вул.Театральна (перейменовано на вул.ОСОБА_4), 54. Таким чином, не вбачається за можливе встановити, який саме об'єкт нерухомого майна прокуратура хоче витребувати в Інституту. Аналогічної позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові від 02.04.2018р. у справі №906/1300/16.

Також, відповідач зазначає, що всупереч твердження прокурора, Інститут надсилав на адресу Міністерства примірник підписаного Акта приймання-передавання майна до статутного капіталу Інституту від 10.02.2014р., що підтверджується поштовою квитанцією, копія якої є в матеріалах справи.

Міністерство, як суб'єкт управління майном, не лише мало можливість, але і прямий обов'язок контролювати майно держави. Право власності на інженерно-лабораторний корпус, що включає і 1924,1 кв.м., які є предметом цього спору, було зареєстровано за Інститутом ще 08.04.2014р. Більше того, інформація про реєстрацію права власності на спірне майно за Інститутом міститься в загальнодоступному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином, твердження заступника прокурора про те, що Міністерству не було відомо про передання нерухомого майна до статутного капіталу Інституту вважає необгрунтованими та непідтвердженими.

Крім цього зазначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки вимоги заступника прокурора Хмельницької області є похідними від вимог Міністерства, права та інтереси якого він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізналось або могло дізнатись саме Міністерство, а не Заступник прокурора Хмельницької області.

Просить врахувати те, що в матеріалах справи відсутнє клопотання про поновлення строку позовної давності від Міністерства аграрної політики та продовольства України, з огляду на це, заступник прокурора Хмельницької області не є суб'єктом, наділеним процесуальними повноваженнями ініціювати питання про поновлення такого строку. Крім того. Заступником прокурора не надано належних та допустимих доказів того, що строк позовної давності пропущено з поважних причин.

Також зазначає, що той факт, що державна частка у статутному капіталі Інституту включена до переліку об'єктів малої приватизації, має пряме відношення до справи, яка розглядається. Адже у вартість державної частки, яка підлягає приватизації, входить, в тому числі, вартість всього інженерно-лабораторного корпусу, частиною якого є 1924,1 кв.м., які витребовуються прокуратурою.

ТОВ Аксіома Бізнес Сервіс (учасник Інституту з часткою у статутному капіталі 84%) надало згоду скористатись своїм переважним правом викупу державної частки. Станом на дату скерування відзиву, процедура приватизації перебуває на етапі підписання Договору купівлі-продажу державної частки. Після викупу державної частки, держава в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області отримає грошові кошти. З огляду на це, посилання Прокуратури, що держава у зв'язку із передачею нерухомого майна до статутного капіталу Інститут не отримала жодних активів, не відповідає дійсності. Адже, передавши у статутний капітал нерухоме майно, держава в особі Міністерства отримала сформовану частку у статутному капіталі, яку зараз відчужує по ринковій вартості.

На підставі викладеного відповідач просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області на рішення господарського суду Хмельницької області у справі №914/515/18 від 21.09.2018р., а рішення суду першої інстанції - без змін.

У судове засідання 06.12.2018р. представники позивача та третьої особи не з'явилися, причини неявки не повідомили, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної були повідомлені у встановленому Законом порядку (т.2, арк.справи 108, 109).

Враховуючи положення ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначених учасників справи.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 05.12.2018р. прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

Як вбачається з постанови господарського суду Хмельницької області від 31.03.2006р. у справі №2/1078-А Хмельницький кооперативно-державний проектно-вишукувальний інститут "Хмельницькагропроект" був утворений, на виконання ряду постанов Ради Міністрів СРСР і УРСР, зокрема, постанови Ради Міністрів УРСР від 27.12.1985р. №463 "Про структуру, чисельність і умови праці працівників органів управління системи Держагропрому УРСР", за наказом Державного агропромислового комітету УРСР від 11.04.1986р. №139 "Про удосконалення управління проектно-вишукувальними організаціями Держагропрому УРСР", на базі ліквідованих філій інститутів "УкрНДІгіпросільгосп" (державна власність), "Укрколгосппроект" (кооперативна власність) і "Укрсільгосптехпроект" (державна власність).

При заснуванні інституту, на основі ліквідаційних балансів філій на 01.07.1986р. було сформовано статутний фонд кооперативно-державного інституту, який розподілено таким чином: 34% - належало державі і 66% - недержавним засновникам. Зазначене підтверджується копією акту від 15.11.2001р. робочої групи з визначення частки держави в майні інституту „Хмельницькагропроект" об'єднання "УкрНДІагропроект", створеного за участю недержавних суб'єктів господарювання, який затверджений начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області.

Згідно Статуту, зареєстрованого Хмельницьким міськвиконкомом 19.12.1991р. (реєстраційним №303-Н), перереєстрованого 06.10.1998р. (реєстраційний №2237) державно-кооперативний проектно-вишукувальний інститут "Хмельницькагропроект" заснований на державній і кооперативній власності.

До преамбули статуту інституту 20.12.2005р. (реєстраційний 16731050001001302) зареєстровано зміни, згідно яких державно-кооперативний проектно-вишукувальний інститут "Хмельницькагропроект" заснований на державній у розмірі 34% і кооперативній у розмірі 66% власності і входить до складу об'єднання "УкрНДІагропроект", що підпорядкований Міністерству аграрної політики України.

Згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО №248472, місцезнаходженням (юридичною адресою) державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту "Хмельницькагропроект" є вул.Театральна,54 у м.Хмельницькому, і при реєстрації присвоєно ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України за номером 03579220.

Актом від 27.12.1974р державної комісії, призначеної наказом Міністерства сільського господарства УРСР від 19.12.1974р., прийнято в експлуатацію інженерно-лабораторний корпус Хмельницької філії інституту "Укргіпросільгосп" і Хмельницької філії інституту "Укрземпроект" в м.Хмельницькому по вул.Леніна, 54, (в подальшому вулиця Леніна була перейменована у вулицю Театральна).

Актом від 30.03.1992р. державної комісії, призначеної наказом республіканського кооперативно-державного проектно-вишукувального і науково-дослідницького об'єднання УкрНДІагропроект" №130 від 12.08.1991р., прийнято в експлуатацію прибудову до інженерно-лабораторного корпусу інституту "Хмельницькагропроект".

31.03.2006р. господарським судом Хмельницької області було прийнято постанову у справі №2/1078-А, якою визнано за Інститутом право власності на приміщення інженерно-лабораторного корпусу з прибудовою по вул.Театральній, 54 у м.Хмельницькому.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області роз'яснено, що приміщення інженерно-лабораторного корпусу, з прибудовою, державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту "Хмельницькагропроект", розташоване по вул.Театральна, 54 у м.Хмельницькому, підлягає реєстрації на праві спільної часткової власності за Міністерством аграрної політики України, ідентифікаційний код 00011050 (державна власність) та Українським державно-кооперативним проектно-вишукувальним і науково-дослідним об'єднанням „УкрНДІагропроект", ідентифікаційний код 00726783 (приватна власність), в частках відповідно Статуту.

Як вбачається із протоколу Загальних зборів учасників Інституту №2 від 23.06.2006р., на зборах було прийнято рішення створити статутний фонд Інституту за рахунок передачі учасниками нерухомого майна у розмірі балансової вартості, яке перебуває на балансі Інституту станом на 01 червня 2006 року в розмірі 880 тис.грн. та затверджено частки учасників у статутному фонді Інституту: Міністерство аграрної політики України - 34%, що становить 299 тис. грн.; Об'єднання УкрНДІагропроект - 66%, що становить 581 тис. грн.

11.03.2010р. між Об'єднанням УкрНДІагропроект та Міністерством аграрної політики України було укладено Договір про поділ в натурі нерухомого майна, згідно якого приміщення інженерно лабораторного корпусу з прибудовою площею 5682,9 кв.м.: Об'єднання Укрндіагропроект отримало 3758,8 кв.м., а Міністерство аграрної політики України - 1924,1 кв.м. Сторони володіють будівлею у наступних частках 34/100 - Міністерство аграрної політики України та 66/100 - Об'єднання УкрНДІагропроект.

Актом робочої групи з визначення частки держави в майні інституту "Хмельницькагропроект" об'єднання "УкрНДІагропроект" від 15.11.2001р. статутний фонд інституту розподіляється наступним чином: 34% - належить державі, 66% - належить недержавним засновникам.

10.02.2014р. між Міністерством аграрної політики України та Державно-кооперативним проектно-вишукувальним інститутом "Хмельницькагропроект" складено акт приймання - передавання нерухомого майна (нежитлового приміщення інженерно-лабораторного корпусу загальною площею 1924,1 кв.м. за адресою м.Хмельницький, вул.Театральна, 54) до статутного капіталу Державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту "Хмельницькагропроект".

На підставі заяви ДКПВІ "Хмельницькагропроект" 08.04.2014р. проведено державну реєстрацію за ДКПВІ "Хмельницькагропроект" права власності на нежитлове приміщення загальною площею 5682,9 кв.м., Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.06.2018р., право власності на Об'єкт площею 1924,1 кв.м., у складі нежитлового приміщення загальною площею 5682,9 кв.м., зареєстровано за ТОВ Інститут Хмельницькагропроект".

Також, у матеріалах справи наявні копії: витягу з Державного реєстру правочинів, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.12.2012р., витягу про державну реєстрацію прав №36750757 від 15.12.2012р., листа Міністерства аграрної політики та продовольства України від 04.12.2013р., протоколу реєстрації учасників (їх представників) для участі в загальних зборах учасників ДКПВІ "Хмельницькагропроект" від 20.12.2013р., протоколу №4 позачергових загальних зборів учасників ДКПВІ "Хмельницькагропроект" від 20.12.2013р., картки прийому заяви №11783994, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №12239402 від 07.04.2014р., листа Міністерства аграрної політики та продовольства України від 30.03.2016р., протоколу №03/03/17 позачергових загальних зборів учасників; протоколу №24/07/17 позачергових загальних зборів учасників ДКПВІ "Хмельницькагропроект"; інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, листа Міністерства аграрної політики та продовольства України №37-27-15/22914 від 13.10.2017р.; листа Міністерства аграрної політики та продовольства України від 08.12.2017р., листа регіонального відділення ФДМУ по Хмельницькій області від 09.11.2017р., витягу зі Статуту Державно-кооперативного проектно-вишукувального Інституту, зміни до Статуту Державно-кооперативного проектно-вишукувального Інституту "Хмельницькагропроект" від 2005 року, витягу зі Статуту Державно-кооперативного проектно-вишукувального Інституту "Хмельницькагропроект", державну реєстрацію якого проведено 17.08.2006р.; витягу зі Статуту Державно-кооперативного проектно-вишукувального Інституту "Хмельницькагропроект", державну реєстрацію якого проведено 20.11.2012р.; змін та доповнень до Статуту Інституту "Хмельницькагропроект".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як встановлено п.1 ст.16 Цивільного кодексу України - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним же зі способів захисту цивільного права в силу ст.16 Цивільного кодексу України є визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 4 статті 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р., національні суди повинні застосовувати при розгляді справ як джерело права не лише Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а й практику Європейського суду з прав людини.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтями 317, 321 Цивільного кодексу України до прав власника віднесено право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, жодна інша особа, окрім власника, не наділена правомочностями (володіння, користування, розпорядження) щодо об'єкта права власності.

При цьому, під розпорядженням майном слід розуміти можливість власника (особисто або через уповноважену ним особу) самостійно на власний розсуд визначати подальшу юридичну та фактичну долю належного йому на праві власності майна. Тобто виключно власнику належить право вчинення правочинів, предметом яких є належне йому на праві власності майно.

Згідно ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вище зазначено, постановою господарського суду Хмельницької області від 31.03.2006р. у справі №2/1078-А було встановлено, що Хмельницький кооперативно-державний проектно-вишукувальний інститут "Хмельницькагропроект" був утворений, на виконання ряду постанов Ради Міністрів СРСР і УРСР, зокрема постанови Ради Міністрів УРСР від 27.12.1985р. №463 "Про структуру, чисельність і умови праці працівників органів управління системи Держагропрому УРСР", за наказом Державного агропромислового комітету УРСР від 11.04.1986р. №139 "Про удосконалення управління проектно-вишукувальними організаціями Держагропрому УРСР", на базі ліквідованих філій інститутів "УкрНДІгіпросільгосп" (державна власність), "Укрколгосппроект" (кооперативна власність) і "Укрсільгосптехпроект" (державна власність).

При заснуванні інституту, на основі ліквідаційних балансів філій на 01.07.1986р. було сформовано статутний фонд кооперативно-державного інституту, який розподілено таким чином: 34% - належало державі і 66% - недержавним засновникам. Зазначене підтверджується копією акту від 15.11.2001р. робочої групи з визначення частки держави в майні інституту "Хмельницькагропроект" об'єднання "УкрНДІагропроект", створеного за участю недержавних суб'єктів господарювання, який затверджений начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області.

До преамбули статуту інституту 20.12.2005р. (реєстраційний 16731050001001302) зареєстровано зміни, згідно яких державно-кооперативний проектно-вишукувальний інститут "Хмельницькагропроект" заснований на державній у розмірі 34% і кооперативній у розмірі 66% власності і входить до складу об'єднання "УкрНДІагропроект", що підпорядкований Міністерству аграрної політики України.

31.03.2006р. господарським судом Хмельницької області було прийнято постанову у справі №2/1078-А, якою визнано за Інститутом право власності на приміщення інженерно-лабораторного корпусу з прибудовою по вул. Театральній, 54 у м. Хмельницькому. Ухвалою господарського суду Хмельницької області роз'яснено, що приміщення інженерно-лабораторного корпусу, з прибудовою, державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту "Хмельницькагропроект", розташоване по вул. Театральна, 54 у м. Хмельницькому, підлягає реєстрації на праві спільної часткової власності за Міністерством аграрної політики України, ідентифікаційний код 00011050 (державна власність) та Українським державно-кооперативним проектно-вишукувальним і науково-дослідним об'єднанням „УкрНДІагропроект", ідентифікаційний код 00726783 (приватна власність), в частках відповідно статуту.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003р. "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини та згідно з рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999р. у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є джерелом права.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Отже, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Зазначені висновки також встановлені в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до якого не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, судове рішення у справі №2/1078-А не може бути поставлене під сумнів, а прийняте рішення не може йому суперечити, обставини, встановлені у рішення № 2/1078-А, не потребують доказування.

Прокурор вказує, що на підставі нотаріально посвідченого договору про поділ в натурі нерухомого майна, укладеного між Міністерством аграрної політики та продовольства України та об'єднанням "УкрНДІагропроектом" від 11.03.2010р., державі в особі Міністерства аграрної політики України належить право власності на 1924,1 кв. метра нежитлових приміщень інженерно-лабораторного корпусу з прибудовою загальною площею 5682,9 кв. метра, які розташовані за адресою: м.Хмельницький, вул.Театральна (на даний час вул.ОСОБА_4), 54.

У відповідності до ст.330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача тощо.

Отже, зазначені у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття його з володіння, наявність спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.

З вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння за правилами як ст.ст.387, 388 Цивільного кодексу України, може звертатися лише особа, яка є власником майна, чи належним його володільцем, відтак до кола предмету доказування в даному випадку входить доведення належності позивачу на праві власності або володінні, за законом чи договором, спірного нерухомого майна.

Як вбачається з практики Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15, зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що лише і виключно власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Окрім цього, витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст.ст.16, 387 Цивільного кодексу України виключно як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право.

Згідно п.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р. №1952-IV, право власності підлягає державній реєстрації.

Як вбачається з практики Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.08.2018р. у справі №902/1722/14, виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб'єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

В той же час, Договором про поділ в натурі нерухомого майна від 11.03.2010р., право власності на спірне майно (нежитлове приміщення загальною площею 1924,1 кв.м., що розташоване у м.Хмельницький, вул.Героїв Майдану, 54) не відчужувалось та відповідачем не набувалось, предметом даного договору між Об'єднанням УкрНДІагропроект та Міністерством аграрної політики України був поділ в натурі нерухомого майна, а саме - приміщення інженерно лабораторного корпусу з прибудовою площею 5682,9 кв.м.: Об'єднання УкрНДІагропроект отримало 3758,8 кв.м., а Міністерство аграрної політики України - 1924,1 кв.м. Сторони володіють будівлею у наступних частках - 34/100 Міністерство аграрної політики України та 66/100 Об'єднання Укрндіагропроект.

Тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, прокурором та позивачем не доведено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-вишукувальний інститут "Хмельницькагропроект" незаконно, без відповідної правової підстави заволодів об'єктом нерухомого майна - нежитловим приміщенням загальною площею 1924,1 кв.м., що розташований: Хмельницька обл., м.Хмельницький, вул. Героїв Майдану, 54, балансовою вартістю 299000 гривень.

При цьому, під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст.388 ЦК (постанова Верховного Суду від 06.12.2010р. у справі №3-1398гс11).

Об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилася, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень гл.83 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в Узагальненні ВСУ "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ"). При цьому ані прокурором, ані позивачем не надано належних та допустимих доказів із зазначенням технічної характеристики спірної частини нерухомого майна (загальною площею 1924,1 кв.м. (що розташоване Хмельницька обл., м.Хмельницький, вул.Героїв Майдану, 54): відомості про розміри, площі та поверховості приміщення, дата будівлі і відомості про капітальний ремонт приміщення, інформація про характеристики фундаменту і покрівлі, окремі плани по поверхах будівлі, відомість по інших приміщеннях, дані про число кімнат, загальну площу приміщення, інвентарної вартості приміщення тощо. Натомість, відповідно до пояснень третьої особи, наказом Фонду державного майна України від 27.03.2018р. №447 до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році, включено об'єкт державної власності - державну частку (16%) в статутному капіталі ТОВ "Проектно-вишукувальний інститут "Хмельницькагропроект". Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області від 24.04.2018р. №231 прийнято рішення про приватизацію вказаного об'єкта державної власності.

Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, прокурором не доведено належними та допустимими доказами те, що спірне майно - загальною площею 1924,1 кв.м., виділене саме на підставі договору про поділ в натурі нерухомого майна від 11.03.2010р. із відповідними технічними характеристиками, які є об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння існують в натурі на момент подання позову.

Одночасно, згідно з усталеною практикою стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (серед інших джерел, рішення у справах "ОСОБА_5 проти Італії" (Immobiliare Saffi v.Italy) [ВП], заява №22774/93, п.44, ECHR 1999-V, та "Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії" [ВП], заява №71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії" (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Позовні вимоги повинні бути доведені "поза розумним сумнівом". У цьому разі розумний сумнів не є сумнівом, що базується на чисто теоретичній можливості чи викликаний для уникнення негативних висновків. Суд повинен спиратися на всі елементи наданих йому доказів чи у разі потреби на ті, які він зможе офіційно отримати (справа Європейського суду з прав людини "Грецька справа", № 3321/67, 3322/67, 3323/67, 3344/67, доповідь Комісії від 5 листопада 1969 р.; рішення Європейського суду з прав людини по справі "Вільваража та інші проти Об'єднаного Королівства" від 30 жовтня 1991 р. № 215, § 107; рішення Європейського суду з прав людини по справі "Науменко проти України" від 10 лютого 2004 року §109).

Щодо тверджень прокурора про фактичне перебування спірного майна на балансі відповідача (відповідно до акту приймання - передавання нерухомого майна від 10.02.2014р., складеного між Міністерством аграрної політики України та Державно-кооперативним проектно-вишукувальним інститутом "Хмельницькагропроект"), судом першої інстанції вірно враховано пункт 7 Роз'яснень Вищого арбітражного суду №02-5/225 від 02.04.1994р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" в якому зазначено, що знаходження майна на балансі підприємства не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Баланс підприємства є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності і володінні підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, поділ в натурі нерухомого майна відбувся на підставі протоколу №2 від 23.06.2006р. Загальних зборів учасників Інституту, договору про поділ в натурі нерухомого майна від 11.03.2010р. між Об'єднанням УкрНДІагропроект та Міністерством аграрної політики України, які у встановленому порядку не визнані судом недійсними. Зазначений висновок узгоджується із положенням статті 204 ЦК України, якими встановлено презумпцію правомірності правочину. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обовязки підлягають виконанню. При цьому, передачі нерухомого майна (нежитлового приміщення інженерно-лабораторного корпусу загальною площею 1924,1 кв.м. за адресою м.Хмельницький, вул.Театральна, 54) до статутного капіталу Державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту "Хмельницькагропроект" також передувало рішення Міністерством аграрної політики України, акт від 10.02.2014р. (складено між Міністерством аграрної політики України та Державно-кооперативним проектно-вишукувальним інститутом "Хмельницькагропроект") приймання - передавання нерухомого майна які є чинними.

Таким чином, прокурор та позивач не позбавлені можливості звернутись до суду із позовом, використавши при цьому, інші способи захисту права власності відповідно до положень ст.16 ЦК України.

Твердження прокурора щодо наявності підстав для застосування "Порядку відчуження об'єктів державної власності" (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007р.) до спірних правовідносин також не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Як вірно відмічено судом першої інстанції, згідно пункту 1 Порядок визначає механізм та способи відчуження об'єктів державної власності - матеріальних активів, які відповідно до законодавства визнаються основними фондами (засобами). Під "відчуженням майна" розуміється передача права власності на майно юридичним чи фізичним особам за процедурами та у спосіб, що передбачені цим Порядком (п.1. Порядку). Із матеріалів справи слідує, що сторонами укладено саме договір від 11.03.2010р. про поділ в натурі нерухомого майна (тобто припинення права спільної власності сторін правочину на це майно і виникнення на її основі роздільної, часткової власності).

Щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст.ст.256, 261 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, відповідно п.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки судом першої інстанції не виявлено в даному випадку порушення права позивача, останній дійшов вірного висновку про відсутність підстав для вирішення питання спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.ст.74, 78, 86 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене та наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у позові.

Згідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду винесено у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 270, 271 273, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області на рішення господарського суду Хмельницької області від 21.09.2018р. у справі №924/515/18 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 11.12.2018р.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Юрчук М.І.