Ухвала

від 11.12.2018 по справі 908/1817/16

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

11.12.2018 року м. Дніпро Справа № 908/1817/16

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач)

перевіривши матеріали апеляційної

скарги Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2016 року (повний текст підписано 14.12.2016 року)

у справі № 908/1817/16 (головуючий суддя - Колодій Н.А., судді - Носівець В.В., Корсун В.Л., м. Запоріжжя)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання", м. Запоріжжя

до Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування", м. Дніпро;

Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінатор Плюс", м. Запоріжжя

про стягнення 21 113 397,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.12.2016 року у даній справі позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання" 10 868 000,10 грн. основного боргу, суму 721 307,68 грн. 3 % річних, 8 303 152,08 грн. інфляційних втрат. Стягнуто з Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" на користь Державного бюджету України 194 752,74 грн. судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання" на користь Державного бюджету України 10 569,26 грн. судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, залучити Міністерство економічного розвитку і торгівлі України третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, справу направити для нового розгляду до Господарського суду Запорізької області.

Перевіривши матеріали апеляційної скарги, апеляційний господарський суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Законом України "Про судовий збір" визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Згідно із підпунктом 4 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Таким чином, при зверненні до суду з апеляційною скаргою на рішення місцевого господарського суду, судовий збір підлягає сплаті в розмірі 310 050,00 грн. (206 700,00 грн. (судовий збір за подання позову) х 150 %).

Однак, скаржником відповідно до платіжного доручення № 30457 від 13.11.2018 року сплачено судовий збір в розмірі 1 762,00 грн., що є меншим від суми, яка підлягала сплаті при поданні апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження.

Розглянувши вказане клопотання, апеляційний господарський суд встановив наступне.

15.12.2017 року набрав чинності новий Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до пункту 13 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній до 15.12.2017 року) передбачено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом.

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

Тобто, законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити - з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він поновленню.

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Колегія суддів зазначає, що суд може поновити строк на апеляційне оскарження лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення строку на апеляційне оскарження суд має встановити наявність відповідних обставин, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, що може використовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції прийняте 06.12.2016 року, а повний текст складено 14.12.2016 року.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2017 року залишено без задоволення апеляційну скаргу Державного підприємства "Дніпровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування", рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2018 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2017 року залишено без задоволення касаційну скаргу Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування", постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2017 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2016 року залишено без змін.

Відповідно до частини 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній з 15.12.2017 року) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 1 статті 272 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного перегляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Пелевін проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року, суд постановив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

У справі "Мушта проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 року, суд постановив, що норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (inter alia), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі, таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], №28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року).

У пункті 41 рішення від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" Суд вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків для оскарження, виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

Верховний Суд в постанові від 03.07.2018 року у справі № 3/9 зробив висновок, що норми статті 261 Господарського процесуального кодексу України не встановлюють безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з тим неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, свідчить лише про те, що такій особі ймовірно не було відомо про розгляд цієї справи, однак не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними, поновлення цього строку та прийняття скарги до провадження.

Отже, встановлений статтею 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) строк подання апеляційної скарги і є тим обмеженням доступу до суду, що забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності. У разі відсутності поважних причин та правових підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження такі обмеження правомірно застосовуються судом.

Зважаючи на приписи статті 74 Господарського процесуального кодексу України, поважність обставин, які стали причиною пропуску встановленого законом процесуального строку повинна довести та сторона, яка на такі обставини посилається.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, скаржник в обґрунтування доводів пропуску строку на апеляційне оскарження зазначає, що інформацію про наявність оскаржуваного рішення він отримав із офіційного сайту Єдиного державного реєстру судових рішень. Проте, вказана обставина не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 06.12.2016 року.

Відповідно до частини 3 статті 260 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві визнані неповажними. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

В зв'язку з чим, подана апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 258 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог встановлених, статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід залишити без руху для надання скаржнику можливості усунути недоліки.

Слід звернути увагу, що якщо заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовить у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 Господарського процесуального кодексу України (частина 4 статті 260 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 174, 234, 235, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Залишити апеляційну скаргу без руху.

Міністерству економічного розвитку і торгівлі України надати суду протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали докази доплати судового збору в розмірі 308 288,00 грн.; заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження з обґрунтуванням поважності інших причин такого пропуску.

ОСОБА_1 Вечірко