Рішення

від 29.11.2018 по справі 910/10621/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.11.2018Справа № 910/10621/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Мазур В.М.

розглянувши справу № 910/10621/17

за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 в інтересах

держави в особі Київської міської ради

до приватного підприємства "Мікл"

про повернення земельної ділянки

за участю представників сторін:

від прокуратури: Колодяжна А.В., посвідчення № 036177 від 04.11.2015р.;

від позивача: Баранов М.С., довіреність № 225-КМР-4195 від 19.11.2018р.;

від відповідача: Волкодав І.Ю., ордер КВ376336 від 14.11.2018р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 8 звернувся в інтересах держави в особі Київської міської ради до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до приватного підприємства "Мікл" про повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без правовстановлюючих документів використовує земельну ділянку площею 0,175 га, що розташована по пр. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2018р. відкрито провадження у справі № 910/10621/18 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження з огляду на складність справи. Підготовче засідання призначено у справі на 11.10.2018р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2018р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/10621/18 на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі № 910/10621/18 на 25.10.2018р.

25.10.2018р. від прокуратури отримано письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2018р. відкладено підготовче засідання на 15.11.2018р.

Присутній у судовому засіданні 15.11.2018р. представник відповідача подав відзив на позовну заяву та заяву про повернення позовної заяви без розгляду на підставі п.4 ч.5 ст.174 ГПК України.

У судовому засіданні 15.11.2018р. оголошено перерву до 22.11.2018р.

22.11.2018р. від представника прокуратури судом отримано відповідь на відзив та заперечення на заяву відповідача про повернення позовної заяви без розгляду.

У судове засідання 22.11.2018р. з'явились представники прокуратури та відповідача, представник позивача не з'явився.

Суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про повернення позовної заяви без розгляду на підставі п.4 ч.5 ст.174 ГПК України, оскільки такі дії не передбачені приписами Господарського процесуального кодексу України, у раз якщо суд визнав достатніми матеріали позовної заяви для прийняття позову до розгляду та відкриття провадження у справі. Водночас, встановлення факту неправомірного звернення прокурора до суду з заявленим позовом може бути підставою для відмови в позові.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2018р. закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду на 29.11.2018р. та повідомлено Київську міську раду про відкладення засідання на 29.11.2018р.

Присутні в судовому засіданні 29.11.2018р. представники прокуратури підтримав заявлений позов з обставин, наведених у позовній заяві.

Представник Київської міської ради підтримав позицію представника прокуратури.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на відсутність у прокурора підстав звернення з даним позовом до господарського суду.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 29.11.2018р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.05.2018р. посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003р. № 16/890, ст.ст. 187,189 Земельного кодексу України, головним спеціалістом ОСОБА_4, було проведено обстеження земельної ділянки, розташованої за адресою просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва, код ділянки: 75:316:090, за результатами якого складений акт обстеження земельної ділянки № 18-0688-08 від 14.05.2018р., копія якого долучена до позовної заяви.

Відповідно до акту № 18-0688-08 від 14.05.2018р. встановлено, що відповідно до даних міського земельного кадастру земельна ділянка (кадастровий номер: 75:316:090) площею 0,3157 га на просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва на підставі технічного звіту про встановлення зовнішніх меж земельної ділянки обліковується за КП по будівництву і експлуатації паркінгів, гаражів, автостоянок та автотранспорту Автопарк-сервіс Святошинського району. За поданням Департаменту земельних ресурсів рішення про передачу зазначеної земельної ділянки в користування (власність) Київська міська рада не приймала. В міському земельному кадастрі інформація щодо державної реєстрації речових прав на вказану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі відсутня. Земельна ділянка площею 0,1250 га на підставі рішення Київської міської ради від 02.07.2015р. №667/1531 (зі змінами) закріплено за КП Київтранспарксервіс як паркувальний майданчик за адресою: просп. Академіка Корольова, 1 на 50 машиномісць. КП Київтранспарксервіс з ПП "Мікл" (далі - відповідач) укладено договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 21.12.2017р. ;ДНП-2017-12/115, відповідно до кого надано в експлуатацію відповідачу 45 місць для платного паркування транспортних засобів та 5 спеціальних місць для безкоштовного паркування.

Під час обстеження земельної ділянки за вказаною адресою встановлено, що земельна ділянка площею близько 0,3 га використовується відповідачем для паркування транспортних засобів. Земельна ділянка огороджена та знаходиться під охороною. На земельній ділянці розташовано споруду для охорони.

Таким чином, вбачається самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки близько 0,1750 га.

Отже, посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) головним спеціалістом ОСОБА_4 було виявлено порушення пункту б) ст. 211 Земельного кодексу України - самовільне зайняття земельної ділянки.

Як вбачається з доданого до матеріалів справи Витягу з бази даних міського земельного кадастру станом на 23.04.2018р. - Реєстр земельних ділянок, черговий план - будь-яка земельна ділянка по пр. Академіка Корольова у Святошинському районі м. Києва за відповідачем не зареєстрована.

Отже, спір у даній справі виник щодо самовільного (без відповідних правовстановлюючих документів) використання відповідачем земельної ділянки орієнтовною площею 0,175 га по просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що у прокуратури відсутні повноваження на звернення до суду з даною позовною заявою в інтересах держави в особі Київської міської ради та матеріали справи не містять належних та достовірних доказів порушення відповідачем вимог земельного законодавства, оскільки до позовної заяви додано лише акт обстеження земельної ділянки від 14.05.2018р., фотографію та витяг із кадастрової книги, а акт обстеження земельної ділянки складений незрозуміло за яких обставин та за відсутності уповноваженого представника відповідача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Як встановлено судом, спір у справі виник, у зв'язку з виявленням факту використання відповідачем без документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, орієнтовною площею 0,175 га, яка розташована по просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва, та розміщення на ній паркувального майданчику.

За змістом ст. 2 Закону України "Про охорону земель", об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статтею 189 Земельного кодексу України та статтею 20 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюють сільські, селищні, міські, районні та обласні ради.

За змістом Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 16/890, самоврядний контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства та включає правові, економічні і соціальні заходи, спрямовані на додержання вимог земельного законодавства. Самоврядний контроль повинен здійснюватись систематично, регулярно і своєчасно, що значно підвищує ефективність та результативність контрольної діяльності. Самоврядний контроль за використанням і охороною земель передбачає постійне спостереження за станом земель, отримання від землекористувачів і землевласників відповідної проміжної та підсумкової інформації про використання земель, аналіз цієї інформації та результатів моніторингу. Усі землі в межах міста Києва є об'єктами самоврядного контролю та охорони.

Пунктом 10 рішення Київської міської ради від 2 квітня 2015 року N 317/1182 "Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок" передбачено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва без відповідних дозвільних документів або виданих з порушенням законодавства чи самовільного зайняття земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідній районній в місті Києві державній адміністрації слід забезпечити складання акта про виявлені порушення.

Як встановлено судом, 14.05.2018р. посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003р. № 16/890, ст.ст. 187,189 Земельного кодексу України, головним спеціалістом ОСОБА_4, було проведено обстеження земельної ділянки, розташованої за адресою просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва, код ділянки: 75:316:090, за результатами якого складений акт обстеження земельної ділянки № 18-0688-08 від 14.05.2018р., копія якого долучена до позовної заяви.

Відповідно до акту № 18-0688-08 від 14.05.2018р. встановлено, що відповідно до даних міського земельного кадастру земельна ділянка (кадастровий номер: 75:316:090) площею 0,3157 га на просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва на підставі технічного звіту про встановлення зовнішніх меж земельної ділянки обліковується за КП по будівництву і експлуатації паркінгів, гаражів, автостоянок та автотранспорту Автопарк-сервіс Святошинського району. За поданням Департаменту земельних ресурсів рішення про передачу зазначеної земельної ділянки в користування (власність) Київська міська рада не приймала. В міському земельному кадастрі інформація щодо державної реєстрації речових прав на вказану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі відсутня. Земельна ділянка площею 0,1250 га на підставі рішення Київської міської ради від 02.07.2015р. №667/1531 (зі змінами) закріплено за КП Київтранспарксервіс як паркувальний майданчик за адресою: просп. Академіка Корольова, 1 на 50 машиномісць. КП Київтранспарксервіс з ПП "Мікл" (далі - відповідач) укладено договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 21.12.2017р. ;ДНП-2017-12/115, відповідно до кого надано в експлуатацію відповідачу 45 місць для платного паркування транспортних засобів та 5 спеціальних місць для безкоштовного паркування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 роз'яснено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а також передбаченому ст. 6 Земельного кодексу України принципі забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Згідно з ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Частиною 2 ст. 123 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, згідно з положеннями законодавства України право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, отримання заявником дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також про передання у власність чи користування (оренду) визначеної земельної ділянки заявникові, та отримання документів, що посвідчують права заявника на визначену земельну ділянку. Усі перелічені документи можуть свідчити або про вжиття особою заходів до оформлення права на земельну ділянку або про завершення оформлення такого права в установленому законодавством порядку.

Суд зазначає, що будь-які рішення про передачу спірної земельної ділянки орієнтовною площею 0,175 га, розташованої по просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва, Київською міською радою не приймались, доказів протилежного суду не надано.

При цьому, факт використання відповідачем спірної земельної ділянки, орієнтовною площею 0,175 га, розташованої по просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва, та розміщення на ній паркувального майданчику за відсутності будь-яких дозвільних документів відповідачем не заперечується.

Водночас, матеріали справи не містять доказів розроблення проекту землеустрою відносно земельної ділянки площею 0,175 га, розташованої по просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва за зверненням відповідача до моменту подання даного позову до господарського суду про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень . Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 0,175 га, розташованої по просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва, отримання яких передбачено ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, для розміщення певних об'єктів, обґрунтовані причини відсутності таких документів у відповідача останнім суду не повідомлені, доказів наявності у відповідача права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття відповідачем заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо суду не надано.

Водночас, відповідачем жодним доказом заявлені позовні вимоги не спростовано та доказів правомірного зайняття та користування спірною земельною ділянкою суду не надано.

Щодо права звернення прокурора з даним позовом суд відзначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належить до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. № 1697-VII.

За змістом частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд України висловив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак наведене Конституційний Суд України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131 1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" порушенням дотримання земельного законодавства при користування землею, як основного багатства, ке перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель. Посилаючись на положення статей 13, 14 Конституції України, статті 1, п. б ч.1 ст. 80, ст.. 83 Земельного кодексу України, згідно з якими земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування, заступник керівника Київської міської прокуратури №8 у позовній заяві зазначив, що інтереси держави, за захистом яких він звернувся, полягають у бездіяльності Київської міської ради щодо усунення порушень вимог земельного законодавства, оскільки остання не зверталась з позовом до суду з приводу повернення зайнятої земельної ділянки.. На думку прокуратури, порушено безпосередні інтереси держави, які полягають у необхідності неухильного дотримання земельного законодавства при користуванні землею, як основного національного багатства, яке перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель. Використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів порушує інтереси територіальної громади в особі Київської міської ради, яка у даному випадку, незаконно позбавлена можливості ефективно та виключно в інтересах територіальної громади розпоряджатись землями міста Києва, регулювати земельні відносини з метою створення умов для раціонального використання, охорони земель та поліпшення соціальної інфраструктури міста.

При цьому, представник Київської міської ради в судовому засіданні підтвердив факт бездіяльності останньої щодо вчинення дій по захисту відповідних інтересів держави в частині усунення порушень вимог земельного законодавства та повернення спірної земельної ділянки в судовому порядку.

У пункті 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України зазначено про можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Як встановлено судом, спір у справі виник у зв'язку з виявленням факту використання відповідачем без документів, що посвідчують право власності або право користування частини земельної ділянки площею 0,175 га.

Так, у даному випадку, причинами, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом - Київською міською радою, є бездіяльність останньої у вчиненні такого захисту, що і стало підставою для звернення прокурора до суду.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ст. 35 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища передбачено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі.

Статтею 15 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища передбачено повноваження місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища та зазначено, що місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, в тому числі, здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Аналогічні положення наведені в ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , відповідно до якої до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, делеговані повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Оскільки вказана земельна ділянка, яка, за твердженням прокуратури, використовуються відповідачем без будь-яких правових підстав, знаходяться на території міста Києва, суд дійшов висновку, що Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження землями територіальної громади міста та який уповноважений на здійснення в межах своєї території контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з огляду на заявлені предмет та підстави позову, є належним позивачем у даній справі.

За таких обставин, оскільки в позові прокуратурою зазначено про порушення інтересів держави у сфері управління та контролю за охороною земель, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення прокуратурою з даним позовом до суду.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у справі № 822/1169/17, на яку відповідач посилається в якості практики Верховного Суду щодо прийняття скарг та позовів прокуратури, ухвалою від 19.07.2018р. касаційну скаргу прокурора повернуто без розгляду, проте, ухвалою Верховного Суду від 06.09.2018р. поновлено прокурору строк на подання касаційної скарги та прийнято останню до розгляду.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, оскільки спірна земельна ділянка площею 0,175 га, розташованої по просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва, використовуються без правовстановлюючих документів відповідачем, таке використання порушує право територіальної громад міста Києва на землю.

За змістом ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За змістом ч. 2 ст. 212 Земельного кодексу України, приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Так, оскільки земельна ділянка площею 0,175 га, розташованої по просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва, самовільно використовуються без правовстановлюючих документів відповідачем, така ділянка підлягає поверненню власнику землі - позивачу із приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

За таких обставин, позов до приватного підприємства Мікл про повернення земельної ділянки Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан, є обґрунтованим, підтверджений належними і допустимими доказами та таким, що підлягає задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України , суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов'язати приватне підприємство "Мікл" (02222, м. Київ, вул. Бальзака, 49-а; ідентифікаційний код 24373421) повернути Київській міській раді (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) земельну ділянку площею 0,175 га, що розташована по просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва, впритул до земельної ділянки, яка передана КП Київтранспарксервіс на підставі рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629, привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом звільнення від паркувального майданчику, паркану, будівель і споруд.

3. Стягнути з приватного підприємства "Мікл" (02222, м. Київ, вул. Бальзака, 49-а; ідентифікаційний код 24373421) на користь прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код 02910019; р/р 35215057011062, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, код класифікації бюджету - 2800) 1762 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 10.12.2018р.

Суддя А.І. Привалов