Рішення

від 11.12.2018 по справі 420/5270/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/5270/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.;

за участі:

секретаря судового засідання - Кушкань Т.В.;

представника позивача - Ходирєва Ю.В.;

представника відповідача - Руденко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРМ С до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2018 року № 0040791415 та № 0040801415, -

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ФОРМ С звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС в Одеській області, в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.09.2018 року № 0040791415 та № 0040801415.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

На підставі наказу ГУ ДФС в Одеській області від 15.08.2018 року № 6033 та направлень від 16.08.2018 року № 6882/14-15 та від 16.08.2018 року № 6881/14-15, виданих ГУ ДФС в Одеській області: Колесниковою Юлією Олександрівною - головним державним ревізором-інспектором відділу аудиту платників території обслуговування м. Одеси управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області; Чудовою Іриною Олексіївною - головним державним ревізором-інспектором відділу аудиту платників території обслуговування м. Одеси управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області, відповідно до пп.20.1.4 ст.20, пп.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРМ С з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року. За результатами перевірки було складено Акт від 06.09.2018 року № 690/15-53-14-14-34252558 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ФОРМ С код ЄДРПОУ 34252558, телефон 0487776977, з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 . Вказаний Акт перевірки було отримано підприємством безпосередньо у ГУ ДФС в Одеській області 06.09.2018 року. 20.09.2018 року на підставі зазначеного акту перевірки Головним управлінням ДФС в Одеській області були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0040791415 про збільшення ТОВ ФОРМ С грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 951217,00 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 237804,00 грн.; № 0040801415 про зменшення ТОВ ФОРМ С суми податкового зобов'язання для цілей розділу V Податкового кодексу України на 220673,00 грн. та зменшено суми податкового кредиту на 220673,00 грн. Зазначені податкові повідомлення-рішення від 20.09.2018 року № 0040791415, 0040801415 були отримані ТОВ ФОРМ С поштою 10.10.2018 року. Позивач вважає вищевказані податкові повідомлення-рішення відповідача неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2018 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРМ С до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2018 року № 0040791415 та № 0040801415 було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що за відсутності факту придбання робіт від постачальників, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів, що унеможливлює формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість по розрахунках з покупцями цих робіт по ланцюгу постачання. Аналізом наданих до перевірки первинних документів, складених (оформлених) зазначеними постачальниками встановлено, що такі документи складені з порушеннями вимог ст.1. п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.2.1, п.2.4, п.2.7, п.2.8 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, з урахуванням вимог Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568, Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7, та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року № П-6. Враховуючи факти щодо порушень складання первинних документів та зібраної податкової інформації щодо контрагентів, неможливо підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень і транспортних засобів, а укладені між ТОВ ФОРМ С з постачальниками договори вважаються такими, що не опосередковувалися реальним виконанням господарських операцій - поставкою товару та фактично постачальниками здійснено безпідставне документальне оформлення господарських операцій з одержання ТОВ ФОРМ С товару та складені первинні документи цими постачальниками. Ці факти свідчать про неможливість здійснення господарської операції з ідентифікованим товаром (обладнання, прилади промислового призначення) та у зв'язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та/або реального задекларованого виробництва, як доказ щодо ланцюга постачання, а саме: відсутній факт реального одержання (купівлі) ТОВ ФОРМ С відповідної кількості ідентифікованого товару від зазначених постачальників. Отже, за відсутності факту придбання товарів від зазначених постачальників, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів з огляду на вимоги Податкового кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ФОРМ С зареєстроване та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області як платник податків з 02.03.2006 року за № 155610200000.

На підставі направлень від 16.08.2018 року, наказу від 15.08.2018 року № 6033, в період з 23.08.2018 року по 30.08.2018 року співробітники Головного управління ДФС в Одеській області провели документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ФОРМ С з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року.

За результатами цієї перевірки 06.09.2018 року Головне управління ДФС в Одеській області склало акт № 690/15-32-14-14-34252558, в якому встановлені наступні порушення з боку позивача:

- п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185 та п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, пп.4 і 17 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 року № 957, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.10.2014 року за № 1235/26012, ст.1, п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.2.1, п.2.4, п.2.7, п.2.8 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, в результаті чого: - занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 951217,00 грн., у т.ч. по періодам звітності: вересень 2015 - 56649 грн., листопад 2015 - 35907 грн., грудень 2015 - 56029 грн., січень 2016 - 59294 грн., лютий 2016 - 13262 грн., травень 2016 - 44014 грн., червень 2016 - 169488 грн., липень 2016 - 42118 грн., серпень 2016 - 66527 грн., вересень 2016 - 27310 грн., жовтень 2016 - 3877 грн., листопад 2016 - 11722 грн., грудень 2016 - 44528 грн., травень 2017 - 53623 грн., червень 2017 - 86116 грн., липень 2017 - 180753 грн.; - неправомірне визначення податкового кредиту з ПДВ по ланцюгу постачання від постачальників ТОВ ФОРМ С на його покупців на загальну суму на 220673 грн., у т.ч. по періодам звітності: серпень 2015 - 81290 грн., жовтень 2015 - 16716 грн., січень 2016 - 41791 грн., лютий 2016 - 19350 грн., червень 2016 - 10323 грн., липень 2016 - 51203 грн.; - неправомірне визначення податкових зобов'язань з ПДВ по ланцюгу постачання від постачальників ТОВ ФОРМ С на його покупців на загальну суму на 220673 грн., у т.ч. по періодам звітності: серпень 2015 - 81290 грн., жовтень 2015 - 16716 грн., січень 2016 - 41791 грн., лютий 2016 - 19350 грн., червень 2016 - 10323 грн., липень 2016 - 51203 грн.

За наслідками перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРМ С на підставі акту перевірки від 06.09.2018 року № 690/15-32-14-14-34252558 відповідно до зазначених порушень Головне управління ДФС в Одеській області прийняло податкові повідомлення-рішення:

- від 20.09.2018 року № 0040791415, яким позивачеві за порушення п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, пп.4 і 17 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 року № 957, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.10.2014 року за № 1235/26012, ст.1, п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.2.1, п.2.4, п.2.7, п.2.8 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 1189021,00 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 951217,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 237804,00 грн.;

- від 20.09.2018 року № 0040801415, яким позивачеві за порушення п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185 та п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, пп.4 і 17 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 року № 957, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.10.2014 року за № 1235/26012, ст.1, п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.2.1, п.2.4, п.2.7, п.2.8 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, зменшено суму податкового зобов'язання для цілей розділу V Податкового кодексу України на 220673,00 грн. та зменшено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на 220673,00 грн.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Впродовж розгляду справи суд встановив, що в періоді, який перевірявся, ТОВ ФОРМ С мало фінансово-господарські відносини з ТОВ АСТЕРА ГРУПП , ТОВ ЛЕКС ПРО ТОВ ВАЛЬТЕРІЯ , ТОВ АРІАЛ ТОРГ , ТОВ ГЕСАДА КОМПАНІ , ТОВ КОМПАНІЯ ІНТЕРТРЕЙД ТОВ СЕЛЕЗІЯ , ТОВ НАНОКС ГРУП , ТОВ ВИОЛЕНТ ЮГ , ТОВ ЛЕОНС , ТОВ ХІТ ЛАЙН , ТОВ ДЕЛФИ ПЛЮС , ТОВ ПРІМАВЕРА ГРУП на підставі укладених договорів поставки товарів канцелярського призначення.

З огляду на зміст вказаних договорів позивача з контрагентами, суд дійшов висновку, що вони містять всі істотні умови, які передбачені законодавством.

На підтвердження реальності виконання зазначених договорів позивач надав до суду наступні копії документів: рахунки-фактури, видаткові накладні, довіреності на отримання, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, податкові накладні з доказами реєстрації, оборотно-сальдові відомості по рахункам.

Під час розгляду справи суд встановив, що позивач за КВЕД має право займатися наступними видами діяльності: виробництво паперових канцелярських виробів; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; неспеціалізована оптова торгівля (основний); роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах.

Тобто, укладені договори позивача з його контрагентами повністю узгоджуються, є логічними та відповідають тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача.

Також, суд звертає увагу, що зазначені договори, укладені між позивачем та контрагентами, є чинними, ніким не скасовані, а їх виконання підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Суд встановив, що за поставлену продукцію позивач зі своїми контрагентами розрахувався, тобто сторони договорів зазнали змін майнового стану. Дані факти підтверджуються наданими позивачем до суду платіжними дорученнями, які є в матеріалах справи.

Крім того, під час розгляду справи на підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій ТОВ ФОРМ С з контрагентами ТОВ АСТЕРА ГРУПП , ТОВ ЛЕКС ПРО ТОВ ВАЛЬТЕРІЯ , ТОВ АРІАЛ ТОРГ , ТОВ ГЕСАДА КОМПАНІ , ТОВ КОМПАНІЯ ІНТЕРТРЕЙД ТОВ СЕЛЕЗІЯ , ТОВ НАНОКС ГРУП , ТОВ ВИОЛЕНТ ЮГ , ТОВ ЛЕОНС , ТОВ ХІТ ЛАЙН , ТОВ ДЕЛФИ ПЛЮС , ТОВ ПРІМАВЕРА ГРУП в періоді, що перевірявся, а також на підтвердження факту використання поставленої продукції у власній господарській діяльності та реального настання правових наслідків позивач надав до суду копії первинних документів щодо подальшої реалізації поставленого товару (канцелярська продукція) та постачання іншим підприємствам замовникам, а саме: договори, рахунки-фактури, видаткові накладні, довіреності на отримання, квитанції про прийом вантажів, платіжні доручення, податкові накладні.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Згідно з пп.2.1, пп.2.2 п.2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Суд зазначає, що матеріали справи містять всі необхідні документи на підтвердження здійснення фінансово-господарських відносин позивача з контрагентами в періоді, що перевірявся, які відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що вказаними контрагентами позивача в періоді, що перевірявся, поставлялася продукція (канцелярські товари), а позивач в свою чергу здійснював оплату за поставлені товари з метою провадження своєї господарської діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, за наслідками цих господарських операцій вказані контрагенти видали податкові накладні, які були включені позивачем у податкову звітність у періоді, що перевірявся.

Також, суд звертає увагу, що згідно з пп.180.1.1 п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Суд встановив, що позивач та його контрагенти на момент здійснення вказаних господарських операцій були платниками податків.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, відповідно до зазначених правових норм, з моменту списання коштів з банківського рахунка позивача або отримання ним товарів від контрагентів, що підтверджується податковими накладними, у нього виникло право на віднесення сум податку по операціях з цими контрагентами до складу свого податкового кредиту.

При цьому, факт виконання контрагентами позивача умов договорів підтверджується наданими до суду первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Також, посилання відповідача про відсутність у контрагентів позивача власних основних фондів, технічного персоналу, трудових ресурсів, виробничих активів не є доказом несумлінності платника податку - ТОВ ФОРМ С , оскільки чинне законодавство передбачає можливість залучення третіх осіб для виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сум податку по операціях з контрагентами до складу свого податкового кредиту у випадку, коли він виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі Інтерсплав проти України . Так, у п.37 рішення вказується: Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови . Відповідно до п.38 рішення зазначено: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань .

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі Булвес АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 20.09.2018 року № 0040791415 та № 0040801415 є протиправними та належать до скасування.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер'їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРМ С (вул. Велика Арнаутська, 33, м. Одеса, 65007, ідентифікаційний код 34252558) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, ідентифікаційний код 39398646) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2018 року № 0040791415 та № 0040801415 - задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 20.09.2018 року № 0040791415 та № 0040801415.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРМ С (код ЄДРПОУ 34252558) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 19597,32 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Повний текст рішення складено 11 грудня 2018 року.

Суддя М.М. Кравченко