Постанова

від 17.04.2019 по справі 420/5270/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/5270/18

Головуючий першої інстанції Кравченко М.М.

Час та місце ухвалення судового рішення 16:58 , м.Одеса

Повний текст судового рішення складений 11.12.2018р.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Градовського Ю.М., Яковлєва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Синіговець А.В.,

представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Форм С до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

10.10.2018р. товариство з обмеженою відповідальністю Форм С звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 20.09.2018р.: №0040791415 за порушення п.44.1 ст.44 п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України, пп.4.17 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014р. №957, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.10.2014р. №1235/26012, ст.1, п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову зв'язність в Україні , п.2.1, п.2.4, п.2.7, п.2.8 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. №168/704, щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1189029грн., у томі числі 951217грн. за податковими зобов'язаннями та 237804грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0040801415 за порушення п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.7, п.201.10 ст.201 ПК України, пп.4. 17 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014р. №957, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.10.2014р. №1235/26012, ст.1, п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні , п.2.1, п.2.4, п.2.7, п.2.8 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. №168/704, щодо зменшення суми податкового зобов'язання для цілей розділу V Податкового кодексу України у розмірі 220673грн. та податкового кредиту у розмірі 220673грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі господарські правовідносини позивача з контрагентами дійсно мали реальний характер, за якими наявні первинні документи та відсутні будь-які підстави для висновку про порушення норм чинного законодавства. Ствердження відповідача про безтоварність спірних господарських операцій не відповідають дійсності та спростовуються наданими до перевірки документами.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2018р. позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції при вирішені справи обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 23.08.2018р. по 30.08.2018р. на підставі направлень, працівниками відповідача згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України, на підставі наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 15.08.2018р. №6033, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Форм С з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р.

За наслідками вказаної перевірки Головним управлінням ДФС в Одеській області складений акт №690/15-32-14-14-34252558 від 06.09.2018р., яким встановлено порушення позивачем вимог п. 44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст. 187, п.198.1, пп.198.3 ст.198, п.201.7, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, пп.4, 17 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014р. №957, ст.1 п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.2.1., п.2.4. п.2.7, п.2.8 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого: занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 951217грн, неправомірне визначення податкового кредиту з ПДВ по ланцюгу постачання від постачальників ТОВ Форм С до його покупців на загальну суму 220673грн, неправомірне визначення податкових зобов'язань з ПДВ по ланцюгу постачання від постачальників ТОВ Форм С до його покупців на загальну суму 220673грн. /т.1 а.с.36-64/

На підставі вказаного акту перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби в Одеській області 20.09.2018р. винесено податкові повідомлення-рішення №№0040791415 щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1189029грн., у томі числі 951217грн. за податковими зобов'язаннями та 237804грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; НОМЕР_1 щодо зменшення суми податкового зобов'язання для цілей розділу V Податкового кодексу України у розмірі 220673грн. та податкового кредиту у розмірі 220673грн. /т.1. а.с.65-66/

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999р. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин 1 та 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пп.180.1.1 п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Предметом досліджень під час перевірки були фінансово-господарські відносини позивача з контрагентами ТОВ Астера Групп , ТОВ Лекс Про ТОВ Вальтерія , ТОВ Аріал Торг , ТОВ Гесада Компані , ТОВ Компанія Інтертрейд , ТОВ Селезія , ТОВ Нанокс Груп , ТОВ Виолент Юг , ТОВ Леонс , ТОВ Хіт Лайн , ТОВ Делфи Плюс , ТОВ Прімавера Груп .

На підтвердження реальності господарських відносин позивачем в ході перевірки та до суду надані договори поставки з вказаними контрагентами, згідно до умов яких продавець зобов'язується поставляти в обумовлені строки покупцеві товари, а покупець зобов'язується приймати вказані товари і сплачувати за них грошові суми на умовах договорів. /т.3 а.с.68-69,74-75, 86-87, 88-89/

Факт виконання контрагентами позивача ТОВ Астера Групп , ТОВ Лекс Про ТОВ Вальтерія , ТОВ Аріал Торг , ТОВ Гесада Компані , ТОВ Компанія Інтертрейд , ТОВ Селезія , ТОВ Нанокс Груп , ТОВ Виолент Юг , ТОВ Леонс , ТОВ Хіт Лайн , ТОВ Делфи Плюс , ТОВ Прімавера Груп умов договорів (поставка канцелярської продукції) підтверджується наданими позивачем документами, а саме: рахунками-фактурами, видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями. /т.2 а.с.1-250, т.4 а.с.1-124/

Посилання відповідача про відсутність у контрагентів позивача власних основних фондів, технічного персоналу, трудових ресурсів, виробничих активів не є доказом несумлінності платника податку - ТОВ Форм С , оскільки чинне законодавство передбачає можливість залучення третіх осіб для виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ст.6, ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Адже, позивач не повинен нести відповідальність за можливі протиправні дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сум податку по операціях з контрагентами до складу свого податкового кредиту у випадку, коли він виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Також, на підтвердження факту використання поставленої продукції у власній господарській діяльності та реального настання правових наслідків позивач надав до суду копії первинних документів щодо подальшої реалізації поставленого товару (канцелярська продукція) та постачання іншим підприємствам замовникам, а саме: договори, рахунки-фактури, видаткові накладні, довіреності на отримання, квитанції про прийом вантажів, платіжні доручення, податкові накладні. /т.1 а.с.72-248, т.3 а.с.90-138, 151-250, т.5 а.с.4-251, т.6 а.с.1-250/

Так, єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Жодний законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

За чинними нормами права будь-яка відповідальність, у тому числі цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

При цьому, апелянтом не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені під час апеляційного перегляду справи первинні документи, надані позивачем та його контрагентами, за змістом відповідають вимогам законодавства, які пред'являються до первинних документів. Доказів недостовірності даних в цих документах апелянтом не представлено.

Згідно положень частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно підтвердження фактичного здійснення господарських операції щодо отримання позивачем від його контрагентів товарів та подальшої їх реалізації у господарській діяльності, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

З матеріалів справи вбачається, що позивач та його контрагенти на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечується відповідачем.

На підставі викладеного, оскільки судом першої інтенції при вирішенні справи правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України та відстрочена апелянту, згідно з ст.133 КАС України, сплата судового збору до ухвалення судового рішення у справі за подачу апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області на користь Державної судової адміністрації України на рахунок №:312111256026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030106, судовий збір в розмірі 36683 (тридцять шість тисяч шістсот вісімдесят три) грн. 26 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 18.04.2019р.

Головуючий суддя ОСОБА_3 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5