Рішення

від 05.12.2018 по справі 1740/2459/18

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 грудня 2018 року м. Рівне №1740/2459/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Трохимчук А.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Іщук С.І.,

відповідача: представник Гоч Н.М.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "Універсалбуд" до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-виробнича компанія Універсалбуд (далі - позивач), звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.04.2018 №0008631401 та №0006841401. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі акта від 18.06.2018 №1559/17-00-14-01/38863412 Про результати документальної планової перевірки ТОВ БВК Універсалбуд з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 , а також рішення ДФС від 31.08.2018 №28390/6199-99-11-01-01-25 Про результати розгляду скарги . Зазначає, що посадовими особами контролюючого органу заперечується реальність господарських операцій між ТОВ БВК Універсалбуд та його контрагентами ТОВ СУБІТРОН ГРУП і ТОВ ДАЙРЕС , в результаті чого здійснений висновок про заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. На думку позивача, висновки податкового органу є необґрунтованими та не відповідають дійсності, оскільки реальність господарських операцій позивача із ТОВ СУБІТРОН ГРУП і ТОВ ДАЙРЕС , підтверджується належним чином оформленими документами, копії яких були надані посадовим особам відповідача під час проведення перевірки. Крім того, отримані ТМЦ та роботи від контрагентів були використані у подальших господарських операціях позивача, з приводу чого відсутні заперечення у контролюючого органу. З огляду на зазначене, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, яким позовні вимоги не визнав та вказав, що підставою для визначення податкових зобов'язань позивачу стало встановлення у ході документальної планової перевірки документального оформлення операцій з ТОВ СУБІТРОН ГРУП і ТОВ ДАЙРЕС , що не мають ознак реальності. Такі висновки зумовлені тим, що під час проведення перевірки було встановлено відсутність у контрагентів фактичної можливості виконати умови договорів, укладених з позивачем. Зокрема, відповідач вказав на те, що ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 20.10.2017 у кримінальному провадженні №464/6717/17, закрито провадження з нереабілітуючих підстав, зокрема, за закінченням строків давності. Водночас, як зазначено у вказаній ухвалі, судом встановлено, що посадова особа підозрюється у тому, що створила суб'єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) ТОВ СУБІТРОН ГРУП з метою прикриття незаконної діяльності. Як наслідок, під прикриттям ТОВ СУБІТРОН ГРУП здійснювалась діяльність по наданню податкової вигоди для третіх осіб, які не виконували своїх податкових зобов'язань, не звітували до податкових органів та здійснювали господарські операції через фіктивних посередників. Щодо ТОВ ДАЙРЕС , зазначив, що останній фігурує у кримінальному провадженні СУФР ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України. Стверджує, що наведені факти свідчать про відсутність у ТОВ ДАЙРЕС матеріально-технічної і технологічної можливості для самостійного здійснення виду діяльності (виконання робіт та постачання ТМЦ) в зв'язку з відсутністю основних засобів та необхідної кількості трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності. Враховуючи наведене, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

02.10.2018 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, тотожні викладеним у відзиві на позов. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження, заслухавши учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, суд встановив наступне.

18.06.2018 Головним управлінням ДФС у Рівненській області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-виробнича компанія Універсалбуд з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, за результатами якої складений акт №1559/17-00-14-01/38863412.

За результатами перевірки, посадові особи контролюючого органу дійшли висновку, що позивачем порушено:

1) п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами і доповненнями), в результаті чого ТОВ БВК УНІВЕРСАЛБУД занижений податок на прибуток на суму 607420грн, в т.ч. за 2015 рік на суму 132819грн, за 2016 рік на суму 474601грн;

2) пп. а п. 198.1, п.198.3, ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами і доповненнями), в результаті чого ТОВ БВК УНІВЕРСАЛБУД занижений податок на додану вартість на суму 674911грн, в т.ч. червень 2015р - 99741грн, вересень 2015р - 10000грн, листопад 2015р - 37835грн, травень 2016р - 198397грн, липень 2016р - 149938грн, серпень 2016р - 179000грн;

3) п. 57.1 ст.57, п.203.2 ст.203 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), внаслідок чого порушено терміни сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг) по податковій декларації за жовтень 2017 року;

4) п.51.1 ст.51, пп. б п.176.2 ст.176 розділу IV Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами і доповненнями), розділу III Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку , в редакції затвердженої Наказом Міністерства доходів і зборів Україні від 21.01.2014р. №49, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2014р. №228/25005, в редакції затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2014р. №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2014р. №111/26556, по яких встановлено подання податкового розрахунку за формою 1 ДФ за 1 квартал 2015р., 1 квартал 2017р. не в повному обсязі, з недостовірними відомостями.

За наслідками висновків акту перевірки, з урахуванням рішення ДФС України від 31.08.2018 № 28390/6799-99-11-01-01-25, контролюючим органом 06.09.2018 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0008631401, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на сумі 136235грн, в т.ч. 108988грн основного платежу та 27247грн штрафних (фінансових) санкцій;

- №0008641401, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 151378грн, в т.ч. 121098грн основного платежу та 30280,10грн штрафних (фінансових) санкцій.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності з приписами ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки акту перевірки від 18.06.2018 №1559/17-00-14-01/38863412 (з урахуванням рішення ДФС, прийнятого за результатами розгляду скарги позивача), для вирішення позовних вимог, суд уважає необхідним дослідити обґрунтованість таких висновків контролюючого органу.

Так, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки контролюючого органу про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ СУБІТРОН ГРУП і ТОВ ДАЙРЕС .

Суд зазначає, що аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При дослідженні реальності господарських операцій, судом підлягають встановленню обставини: фактичне вчинення операцій з придбання товарів, що пов'язані з рухом та зміною зобов'язань чи власного капіталу; належне оформлення платником податків відповідних первинних бухгалтерських документів; наявність у сторін правочинів матеріальних, трудових, технічних та технологічних ресурсів; фактична можливість виконання умов правочинів їх сторонами; оцінка наданих позивачем до перевірки та суду первинних документів, зокрема щодо належного їх оформлення (форма, зміст, зазначення необхідних реквізитів) (постанова Верховного Суду від 30.01.2018 №К/9901/3191/18).

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України, Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Згідно пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п.135.1 ст.135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 ПК України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.44.2 ст.44 ПК України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до п.2.1 Наказу Міністерства фінансів України Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704 (далі - Положення № 88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 2.2 Положення № 88 передбачено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4. Положення № 88 визначено обов'язкові реквізити первинних документів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають фактично відбутись, вони повинні підтверджуватись належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, а також такі операції мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом п. 3 П(с)БО №1, доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153 визначено наступне: дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов:

- покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

- підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, Іншими активами);

- сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

- є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); б) інші операційні доходи; в) фінансові доходи; г) інші доходи.

З матеріалів справи судом встановлено, що 26.06.2015 між позивачем та ТОВ СУБІТРОН ГРУП укладений договір поставки № 2015/06-П, відповідно до пункту 1.1 постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, передати у власність Покупця дошку обрізну соснову (надалі іменується Товар ), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, прийняти та оплатити цей Товар.

30.06.2015 між позивачем та ТОВ СУБІТРОН ГРУП укладений договір поставки обладнання № 2015/06/30, відповідно до пункту 1.1 якого, постачальник продає, а замовник купує комплект риштування (10,2мх0,75мх12м) на умовах даного договору.

Судом встановлено, що на виконання Договору поставки № 2015/06-П від 26.06.2015, та договору поставки обладнання № 2015/06/30 від 30.06.2015, здійснено постачання ТМЦ (дошка обрізна, риштування) на загальну суму 439579,17грн, що підтверджується наданими до матеріалів справи: накладною №06/26 від 26.06.2015 на суму 252179,53грн, товарно-транспортною накладною № 29-03 від 26.06.2015, накладною № 06-30/1 від 30.06.2015 на суму 65000,00грн, товарно-транспортною накладною № 30-06 від 30.06.2015, накладною № 06-30 від 30.06.2015 на суму 122399,64грн, товарно-транспортною накладною № 06-30 від 30.05.2015.

Згідно Угоди від 03.10.2016р. про внесення змін (доповнень) до договору поставки №2015/06-П від 26.06.2015р. внесено доповнення: остаточний розрахунок за товар постачальником згідно договору поставки здійснюється шляхом видачі покупцем простого векселя постачальнику із такими ознаками: вексель простий, векселедавець ТОВ БВК УНІВЕРСАЛБУД , строк платежу за векселем - до пред'явлення. Строк передачі постачальнику зазначеного векселя - не пізніше 13.10.2016р. Згідно акту приймання-передачі простого векселя: №1690481 номіналом (сумою) 258396,97грн, місце складання м. Львів, дата складання 03.10.2016р., в оплату товару передано простий вексель.

В подальшому, позивачем, частину придбаних ТМЦ використано у своїй господарській діяльності під час виконання будівельних робіт, а частину ТМЦ продано іншим контрагентам, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2015 року, видатковими накладними (а. с. 93-95, 106-111).

29.09.2015 між позивачем та ТОВ ДАЙРЕС укладений договір поставки № 29-09П, відповідно до пункту 1.1 якого, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, передавати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, приймати та оплачувати цей товар.

Відповідно до умов вказаного договору, здійснено постачання ТМЦ (будівельний інструмент) на загальну суму 60000,00грн. Факт постачання ТМЦ підтверджується накладною № 1030 від 30.09.2015 та товарно-транспортною накладною №30/09 від 30.09.2015. Вказані інструменти, як основні засоби прийняті на склад позивача та використовуються ним під час виконання будівельних робіт.

16.10.2015 між ТОВ БВК Універсалбуд та ТОВ ДАЙРЕС укладений договір підряду на виконання будівельних робіт №16/10-15, відповідно до пункту 1.1. якого, підрядник зобов'язується на свій ризик виконати роботи по поточному ремонту виробничих приміщень олієпресового цеху ВП Комбікормовий комплекс Ладижинський , власними силами у повній відповідності до вимог Державних будівельних норм та стандартів, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити вартість виконаних робіт в порядку, визначеному цим договором та в межах ціни, що визначена цим договором.

Відповідно до умов вказаного договору виконано будівельні роботи - поточний ремонт приміщень олієпресового цеху ВП Комбікормовий комплекс Ладижинський . Вартість та обсяг робіт підтверджується: довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2015 року, актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2015 року.

Суд звертає увагу, що відповідачем ні в ході проведення перевірки (стверджується актом перевірки), ні в судовому засіданні не заперечується сам факт наявності ТМЦ у позивача, зокрема це дошка обрізна, риштування в кількості 1шт., інструментів (відбійний молоток, краско пульт, компресор), а також не заперечується факт виконаних будівельних робіт, позаяк стверджується, що такі ТМЦ та будівельні роботи отримані позивачем не від ТОВ СУБІТРОН ГРУП та ТОВ ДАЙРЕС , отже вони є безоплатно отриманими і позивач мав би їх відобразити у бухгалтерському обліку як безоплатно отримані товари та послуги.

Суд не погоджується із вказаними висновками та вказує на таке.

Так, згідно пп.14.1.13. п.14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, безоплатно надані товари, роботи, послуги - це товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів.

Судом встановлено, що поставки ТМЦ від вказаних контрагентів позивачем оплачені, отже, в силу вказаних вище норм права, вони не можуть бути віднесені до категорії безоплатно отриманих, в зв'язку із чим відсутнє збільшення економічних вигод підприємства в даному випадку.

Щодо господарських операцій позивача із ТОВ СУБІТРОН ГРУП .

Висновки контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій позивача із контрагентом ТОВ СУБІТРОН ГРУП базуються на відсутності належним чином оформлених супровідних документів, відсутність основних засобів, найнятих працівників, недостовірність даних, зазначених у товарно-транспортних накладних щодо об'єму вантажу, наявність ухвали суду про звільнення посадової особи контрагента позивача від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.

Суд не погоджується із такими висновками відповідача з наступних підстав.

Посилання посадових осіб контролюючого органу на відсутність у позивача документів щодо походження дошки обрізної та риштування (декларацій про відповідність, паспортів якості, сертифікатів відповідності тощо), згідно номенклатури зазначеної у видаткових накладних оформлених ТОВ СУБІТРОН ГРУП , що не дає змоги встановити виробника, походження товару, його відповідність стандартам, технічним умовам, є неприйнятними з огляду на таке.

Пунктом 1 статті 268 Господарського кодексу України встановлено, що якість товарів, які поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги щодо якості товарів.

Згідно з пунктом 4 статті 268 Господарського кодексу України, постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним супровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Відповідно до статті 662 Цивільного Кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За змістом аналізу вказаних норм слідує, що якість товару, який поставляється повинен засвідчити саме постачальник, а не покупець.

Водночас, контролюючий орган, стверджуючи про обов'язковість наявності декларації про відповідність, чи паспортів якості, чи сертифікатів відповідності, посилається на Інструкцію Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № П-6 від 15.06.1965 (в редакції від 23.07.1975) і не звернув уваги на те, що вказана Інструкція стосується порядку приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості. Це при тому, що у позивача не виникло жодних зауважень до свого контрагента щодо отримання ним товару у меншій кількості, ніж визначено умовами договору.

Натомість, існує ще Інструкція Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № П-7 від 25.04.1966 (в редакції від 23.07.1975), на що суд зауважує наступне.

Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із характеру відносин сторін.

Загальні положення про купівлю-продаж, а саме частина 2 статті 689 Цивільного кодексу України, встановлюють для покупця обов'язок вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, на думку суду, повне застосування зазначених Інструкцій Державного арбітражу Союзу РСР не є обов'язковим у разі, коли відповідно до положень Цивільного кодексу України, сторони договору поставки на власний розсуд урегулювали питання щодо порядку приймання-передачі продукції.

У разі коли сторони не визначають у договорі поставки порядок приймання-передачі продукції, застосовуються положення Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затверджені постановами Державного арбітражу Союзу РСР від 15.06.1965 р. № П-6 та від 25.04.1966 р. № П-7.

Із дослідженого судом договору поставки між позивачем та ТОВ СУБІТРОН ГРУП встановлено, що сторони договору поставки на власний розсуд урегулювали питання щодо порядку приймання-передачі продукції. Отже, застосування положень вказаних Інструкцій у даних правовідносинах не є обов'язковими. Будь-яких аргументів з даного приводу в ході проведення перевірки відповідачем не наведено.

Також, з січня 2018 року, сертифікати відповідності на ТМЦ, крім визначених чинним законодавством як обов'язкові, скасовані.

Щодо відомостей, зазначених у товарно-транспортних накладних на перевезення вантажу вказаним контрагентом.

Як слідує із акту перевірки, контролюючий орган встановив, що в товарно-транспортних накладних: №06-30 від 30.06.2015р, згідно з якою автомобіль RENAULT PREMIUM НОМЕР_5, причеп НОМЕР_4, автомобільний перевізник ТОВ СУБІТРОН-ГРУП , водій ОСОБА_3, пункт навантаження м. Львів, пункт розвантаження м. Острог, вантаж - 183м.куб дошка обрізна сосна; №06-30 30.06.2015р. згідно з якою автомобіль НОМЕР_1, автомобільний перевізник ТОВ СУБІТРОН-ГРУП , водій ОСОБА_3, пункт навантаження м. Львів, пункт розвантаження м. Острог, вантаж - 90м.куб дошка обрізна сосна; №30-06 від 30.06.2015 згідно з якою автомобіль НОМЕР_2, автомобільний перевізник ТОВ СУБІТРОН-ГРУП , водій ОСОБА_4, пункт навантаження м. Львів, пункт розвантаження м. Острог, вантаж - риштування 10,2*0,75*12м 1 комплект, та прийшов до висновку, що такі відомості не відповідають дійсності, оскільки в ТОВ СУБІТРОН-ГРУП згідно з наявною інформацією в базах даних ДФС України та Витягу з Єдиного державного реєстру МВС, відсутні основні засоби (транспортні засоби); відсутні найняті працівники (звіт 1-ДФ не подано), придбання послуг перевезень в сторонніх організацій згідно даних з реєстру податкових накладних також відсутні. Крім того в ТТН зазначено про перевезення 183м.куб. та 90м.куб одним транспортним засобів, що не є можливим по технічним характеристикам транспортного засобу.

Суд уважає неприйнятними вказані висновки відповідача, з огляду на таке.

Так, відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. №363 (далі - Правила перевезення), товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Крім того, підпунктом 11.1 пункту 11 Правил перевезення визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Також Правилами перевезення визначається, яким чином, у скількох екземплярах оформляються товарно-транспортні накладні, ким вони підписуються.

Відповідно до пп. 5 п. 11 Правил перевезення, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом, Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) та один екземпляр залишає собі згідно пп.11.7. п.11 Правил перевезення.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковою та належним чином оформленою.

Стосовно перевезення вантажу, зокрема, дошки обрізної соснової, то суд зауважує, що відповідно до умов договору поставки від 26.06.2015, товар поставляється транспортом постачальника (п.2.2 Договору), а відтак, позивача не має хвилювати питання, яким видом транспортного засобу поставляється придбаний товар та якою масою вантажу він навантажений. Для позивача важливо, щоб такий товар був поставлений, а він в своє чергу має лише вказаний товар прийняти і оплатити його вартість.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, позивач, на підставі договору оренди від 01.02.2015 № 2-15/2 орендує складські приміщення загальною площею 348,5кв.м у м. Острозі Рівненської області. Тобто у позивача є всі виробничі можливості такий товар отримувати.

Як пояснив в судовому засіданні позивач, товар був поставлений його контрагентом у обсязі, визначеному договором і правових підстав для здійснення перевірки транспортного засобу контрагента на предмет дотримання габаритних навантажень у позивача не було. Вказані товарно-транспортні накладні виписані ТОВ СУБІТРОН-ГРУП як вантажовідправником і позивач не має нести відповідальність за правильність їх складення. Вказані доводи позивача є прийнятними та відповідають вимогам чинного законодавства, зазначеним вище по тексту.

Щодо перевезення вантажу - риштування, то судом встановлено, що такий вантаж був перевезений транспортним засобом позивача, а не його контрагента.

Так, згідно ТТН №30-06 від 30.06.2015, автомобілем, що здійснював перевезення є ГАЗ ВХ4253ВВ. Перевезений вантаж був належним чином облікований на складі позивача, що підтверджується актом внутрішнього переміщення основних засобів.

Із матеріалів справи вбачається, що даний транспортний засіб використовується позивачем на підставі договору від 17.02.2015 року, акту прийому-передачі від 17.02.2015.

Водієм вказаного транспортного засобу є ОСОБА_4, який офіційно працевлаштований у позивача із 02.03.2015 року і працює по даний час, що підтверджується довідкою підприємства. Однак, дана обставина контролюючим органом не з'ясована ні в ході проведення перевірки, ні в судовому засіданні, отже висновки відповідача щодо зазначення недостовірних відомостей у вказаних ТТН є лише його припущеннями.

Крім того, щодо відсутності відомостей стосовно наявних у ТОВ СУБІТРОН-ГРУП власних або орендованих основних засобів за наявними базами даних, суд зазначає що позивач, як платник податків не несе та не може нести відповідальності у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту за можливі порушенням норм законодавства його контрагентами. Подання чи не подання контрагентами до фіскального органу будь-якої звітності є питанням виключно таких осіб.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від господарських та виробничих можливостей контрагента. Відсутність за твердженням відповідача у контрагента власних або орендованих основних засобів, відсутність найманих працівників, не свідчить про нереальність операцій (висновки Постанови Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №826/1398/14).

Щодо аргументів відповідача з приводу наявності ухвали Сихівського районного суду по ТОВ СУБІТРОН-ГРУП .

Як вбачається із змісту ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 20.10.2017 у справі № 464/6717/17, судом встановлено, що посадова особа підозрюється у тому, що створила суб'єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) ТОВ СУБІТРОН ГРУП з метою прикриття незаконної діяльності. Як наслідок, під прикриттям ТОВ СУБІТРОН ГРУП здійснювалась діяльність по наданню податкової вигоди для третіх осіб, які не виконували своїх податкових зобов'язань, не звітували до податкових органів та здійснювали господарські операції через фіктивних посередників.

Вказаною ухвалою суду, посадову особу ТОВ СУБІТРОН ГРУП звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження відносно неї закрито. Отже, звільнення від кримінальної відповідальності відбулось з нереабілітуючих підстав.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступне.

Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, ТОВ СУБІТРОН ГРУП було зареєстровано реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 13.03.2015 і було платником ПДВ.

Свідоцтво платника ПДВ анульовано 27.10.2016р. у зв'язку з неподанням звітності протягом року. При цьому, суд звертає увагу на те, що господарські взаємовідносини між позивачем та вказаним контрагентом відбувалися в червні 2015 року. Тобто, станом на час вчинення господарських операцій, ТОВ СУБІТРОН-ГРУП було платником ПДВ.

Крім того, із змісту ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 20.10.2017 у справі № 464/6717/17, слідує, що конкретних обставин щодо господарських операцій не зазначено, не вказано періодів їх здійснення, коло третіх осіб, які отримали податкову вигоду не конкретизовано. У вказаній ухвалі зафіксовано об'єктивну сторону складу злочину, і жодних обставин, які б свідчили про здійснення господарських операцій саме з позивачем, у ній не встановлено, а тому, на думку суду, посилання відповідача на вказану ухвалу, як на беззаперечний доказ нереальності вчиненої господарської операції позивача із ТОВ СУБІТРОН-ГРУП є безпідставними.

Суд зазначає, що сам факт наявності ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій (висновки постанови Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі № 826/18952/14).

Суд повторює, що ТОВ СУБІТРОН-ГРУП зареєстроване 13.03.2015 року, а в червні 2015 позивачем укладений договір поставки ТМЦ. Отже, станом на час укладеного договору, контрагент позивача був належним чином зареєстрований та був платником ПДВ.

Позаяк, ухвала Сихівського районного суду м. Львова датована 20.10.2017, а кримінальне провадження стосовно посадових осіб ТОВ СУБІТРОН-ГРУП внесене до ЄРДР 04.08.2017. У вказаному періоді позивач не мав жодних господарських правовідносин із вказаним товариством.

Будь-яких ознак обізнаності позивача чи його змови із посадовими особами ТОВ СУБІТРОН-ГРУП стосовно отримання податкової вигоди відповідачем в ході перевірки не встановлено, доказів цьому не надано.

Суд наголошує, що за змістом Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення об'єкту оподаткування ПДВ та виникнення права у платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в Україні діє презумпція невинуватості.

Згідно частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, навіть за умови визнання винуватою певної фізичної чи юридичної особи у вчинені злочину, передбаченого статтею 205 КК України, з огляду на презумпцію невинуватості та індивідуальний характер юридичної відповідальності не призводить автоматично до встановлення фактів незаконності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств.

Зазначене підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини: рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 (заява №803/02) у справі Інтерсплав проти України ; рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 (заява №3991/03) Справа БУЛВЕС проти Болгарії ; рішення Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 (заява №6689/03) у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії .

Відтак, суд відхиляє доводи контролюючого органу щодо наявності ознак нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ СУБІТРОН-ГРУП .

Щодо господарських взаємовідносин позивача із контрагентом ТОВ ДАЙРЕС .

Як судом зазначено вище по тексту, у перевіряємому періоді позивач, згідно договору поставки із вказаним контрагентом придбав у останнього інструменти, а також уклав із ним договір підряду на виконання будівельних робіт.

Посилаючись на порушення позивачем норм податкового законодавства, посадові особи контролюючого органу стверджують про нереальність господарських операцій із вказаним контрагентом, при цьому не заперечують наявність ТМЦ, однак роблять висновки про безоплатність їх отримання оскільки відсутні належним чином оформлені супровідні документи, а саме для перевірки не надано документів щодо походження вказаних товарів (декларацій про відповідність, паспортів якості, сертифікатів відповідності тощо), згідно номенклатури зазначеної у видатковій накладній, що не дає змоги встановити виробника, походження товару, його відповідність стандартам, технічним умовам.

При цьому відповідач посилається на Інструкцію Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання № П-6.

Також, згідно системи співставлення податкового кредиту покупця та податкового зобов'язання постачальника, у ТОВ БВК УНІВЕРСАЛБУД за листопад 2015р. виникла розбіжність на суму 37834,80грн. Згідно акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2015р. витрати праці працівників складають 5494,1людино-годин. Вказує, що ТОВ ДАЙРЕС не могло виконати значний обсяг робіт так як відсутні відомості про найманих працівників, укладання цивільно-правових угод, придбання будівельних робіт згідно реєстру податкових накладних в листопаді 2015р. відсутнє. Окрім того, ТОВ ДАЙРЕС фігурує у кримінальному провадженні СУ ФР ДПІ у Дніпровському р-ні м. Києва, внесеного до ЄРДР за №32017100040000008 від 21 січня 2017 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України.

Ці факти, як стверджує відповідач, свідчать про відсутність у ТОВ ДАЙРЕС (код ЄДРПОУ 39702432) матеріально-технічної і технологічної можливості для самостійного здійснення виду діяльності (виконання будівельних робіт та постачання ТМЦ) в зв'язку з відсутністю основних засобів та необхідної кількості трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Такі висновки контролюючого органу є безпідставними та надуманими, зважаючи на наступне.

Згідно пп.14.1.13. п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України, безоплатно надані товари, роботи, послуги - це товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів.

Судом встановлено, що поставка інструментів та отримані від вказаного контрагента послуги у вигляді виконання будівельних робіт, позивачем оплачені, що не заперечується відповідачем, отже, в силу вказаних вище норм права, вони не можуть бути віднесені до категорії безоплатно отриманих, в зв'язку із чим відсутнє збільшення економічних вигод підприємства в даному випадку.

Стосовно відсутності документів щодо походження вказаних товарів (декларацій про відповідність, паспортів якості, сертифікатів відповідності тощо), то суд повторює, що пунктом 1 статті 268 Господарського кодексу України встановлено, що якість товарів, які поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги щодо якості товарів.

Згідно з пунктом 4 статті 268 Господарського кодексу України, постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним супровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Відповідно до статті 662 Цивільного Кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За змістом аналізу вказаних норм слідує, що якість товару, який поставляється повинен засвідчити саме постачальник, а не покупець.

Водночас, контролюючий орган, стверджуючи про обов'язковість наявності декларації про відповідність, чи паспортів якості, чи сертифікатів відповідності, посилається на Інструкцію Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № П-6 від 15.06.1965 (в редакції від 23.07.1975) і не звернув уваги на те, що вказана Інструкція стосується порядку приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості. Це при тому, що у сторони позивача не виникло жодних зауважень до свого контрагента щодо отримання ним товару у меншій кількості, ніж визначено умовами договору.

Натомість, існує ще Інструкція Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № П-7 від 25.04.1966 (в редакції від 23.07.1975), на що суд зауважує таке.

Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із характеру відносин сторін.

Загальні положення про купівлю-продаж, а саме частина 2 статті 689 Цивільного кодексу України, встановлюють для покупця обов'язок вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, на думку суду, повне застосування зазначених Інструкцій Державного арбітражу Союзу РСР не є обов'язковим у разі, коли відповідно до положень Цивільного кодексу України, сторони договору поставки на власний розсуд урегулювали питання щодо порядку приймання-передачі продукції.

У разі коли сторони не визначають у договорі поставки порядок приймання-передачі продукції, застосовуються положення Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затверджені постановами Державного арбітражу Союзу РСР від 15.06.1965 р. № П-6 і від 25.04.1966 р. № П-7.

Із дослідженого судом договору поставки між позивачем та ТОВ ДАЙРЕС встановлено, що сторони договору поставки на власний розсуд урегулювали питання щодо порядку приймання-передачі ТМЦ. Отже, застосування положень вказаних Інструкцій у даних правовідносинах не є обов'язковими. Будь-яких аргументів з даного приводу в ході проведення перевірки відповідачем не наведено.

З приводу виконання будівельних робіт по договору підряду № 16/10-15 від 16 жовтня 2015р., то суд зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від господарських та виробничих можливостей контрагента. Відсутність за твердженням відповідача у контрагента позивача відомостей про найманих працівників, укладання цивільно-правових угод, придбання будівельних робіт згідно реєстру податкових накладних в листопаді 2015р, відсутність власних або орендованих основних засобів, не свідчить про безтоварність операцій (висновки Постанови Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №826/1398/14).

При цьому, суд звертає увагу на те, що жодних посилань відповідачем на докази про відсутність у ТОВ ДАЙРЕС найманих працівників, укладання цивільно-правових угод у акті перевірки немає і суду таких доказів не надано. Тобто, вказана обставина не підтверджена належними та допустимими доказами.

Окрім того, суд повторює, що відповідальність є індивідуальною і позивач не має нести відповідальності за порушення, вчиненого його контрагентом.

Посилання відповідача на наявність кримінального провадження у якому фігурує ТОВ ДАЙРЕС є неприйнятними, зважаючи на таке.

Як вбачається із акту перевірки, слідчий слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ГУ ДФС у м. Києві Синицький І.С. звернувся до слідчого судді з клопотанням про надання слідчим СУ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві Синицькому Ігорю Сергійовичу, Ткач Юлії Олександрівні або оперативним співробітникам за їх дорученням, дозволу на тимчасовий доступ до документів, з можливістю їх вилучення, які містяться в реєстраційних документах ТОВ Культекс (код ЄДРПОУ 39566927) та перебувають у володінні відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївського району у місті Києві державної адміністрації.

В обґрунтування клопотання, слідчий посилається на те, що службові особи ТОВ Українська транспортно-машинобудівельна компанія (код ЄДРПОУ 39284872), в порушення вимог податкового законодавства України, при здійсненні фінансово-господарської діяльності з ТОВ Дайрес (код за ЄДРПОУ 39702432), ухилися від сплати податку на додану вартість за період серпень 2014 - липень 2016 року, на суму 2383577,23грн та ухилися від сплати податку на прибуток за період 2014-2015 років на суму 1142980,12грн, за результатами чого ухилися від сплати податків в особливо великих розмірах на загальну суму 3523557,35грн, що підтверджується аналітичним дослідженням ГУ ДФС у м. Києві від 10.10.2016 року.

Отже, кримінальна справа порушена за фактом ухилення від сплати податків ТОВ Українська транспортно-машинобудівельна компанія .

Суд звертає увагу на обов'язковість врахування правового висновку Верховного Суду України, який міститься в постанові від 03.03.2016 у справі №5-347кс15, згідно із яким не припустимим є встановлення преюдиціальних фактів щодо осіб, які не є учасниками даного конкретного кримінального провадження. Як зазначає Верховний Суд України, встановлення такої преюдиції, суперечить передбаченим статтею 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

При цьому, міжнародні стандарти у галузі судочинства послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд (постанова Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №808/3837/16).

Судом встановлено, що на момент розгляду даної адміністративної справи, не існує жодного обвинувального вироку суду в межах кримінального провадження за №32017100040000008 від 21.01.2017.

Формальне посилання фіскального органу на існування досудового розслідування в межах кримінального провадження не може бути підставою для висновків щодо нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 7, 17 КПК України в Україні діє презумпція невинуватості.

Згідно частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тобто, навіть за умови визнання винуватою певної фізичної чи юридичної особи у вчинені злочину, з огляду на презумпцію невинуватості та індивідуальний характер юридичної відповідальності не призводить автоматично до встановлення фактів незаконності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств.

Зазначене підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини: рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 (заява №803/02) у справі Інтерсплав проти України ; рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 (заява №3991/03) Справа БУЛВЕС проти Болгарії ; рішення Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 (заява №6689/03) у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії .

Крім того, слід зауважити, що відомості з баз даних ДФС, на підставі яких зроблений висновок про відсутність реального походження товарів та послуг, можуть слугувати лише підставою для проведення перевірки платника податків у встановленому законодавством порядку. Наявність відповідної інформації у вказаному програмному забезпеченні фіскального органу безпосередньо не створює, не змінює та не припиняє юридичних прав та обов'язків платників податків, тобто не породжує правових наслідків.

Будь-яке автоматизоване співставлення, отримання даних з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального законодавства, оскільки автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов'язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватися належними. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі №811/2154/13-а.

Відтак, суд відхиляє доводи фіскального органу щодо наявності ознак фіктивності господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом.

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи первинні документи (стаття 1, 9 Закону України №996-XIV; пункт 2.1 Положення №88), визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених господарських операцій (стаття 1 Закону України №996-XIV; абзац 2 пункту 2.1 Положення №88) між позивачем та його контрагентами - , в межах господарської діяльності позивача (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, абзац 2 пункту 2.1 Положення №88).

Під час розгляду справи, відповідачем за правилами статті 77 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету України за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету правочину з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібен для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не надав.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами. Платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентами за умови, якщо платник податків не був обізнаний щодо такої поведінки контрагента.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 30.03.2018 у справі №821/2106/13-а, від 21.03.2018 у справі №813/59/13-а, від 07.03.2018 у справі №804/3420/16, від 24.05.2018 у справі №П/811/1538/17.

В акті перевірки відсутні достатні та належні докази нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ СУБІТРОН-ГРУП і ТОВ ДАЙРЕС .

Таким чином, суд дійшов висновку, що факти здійснення господарських операцій повністю підтверджені первинними документами, оприбуткуванням ТМЦ в бухгалтерському обліку, відображенням господарських операцій в податковому обліку з подальшим використанням в господарській діяльності. Отже, висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на прибуток в сумі 108988грн та податку на додану вартість в сумі 121098грн є безпідставними та такими, що не відповідаю фактичним обставинам справи.

Відповідно до п. 123.1 ст.123 Податкового кодексу України, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання.

Судом встановлено що по податковому повідомленню-рішенню №0008631401 від 06.09.2018, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 108988грн основного платежу, застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 27247грн, що складає 25% суми визначеного податкового зобов'язання.

По податковому повідомленню-рішенню №0008641401 від 06.09.2018, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 121098грн основного платежу, застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 30275грн, що складає 25% суми визначеного податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Так як судом встановлено безпідставність висновків відповідача щодо заниження позивачем грошового зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ, а застосування штрафних санкцій є похідним від суми визначених податкових зобов'язання, то визначені суми штрафних санкцій також є безпідставними.

В той же час судом також встановлено, що у податковому повідомленні-рішенні №0008641401 від 06.09.2018, крім застосованої штрафної санкції у розмірі 25% на суму визначеного податкового зобов'язання з ПДВ, також застосована штрафна санкція в сумі 5,10грн за невчасну сплату позивачем самостійно визначеного грошового зобов'язання.

Як вбачається із акту перевірки, відповідачем встановлений факт несвоєчасної сплати податку на додану вартість, а саме: підприємством порушено терміни сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг) згідно декларації з ПДВ за вересень 2017 № 9215193352 від 17.10.2017 на суму 51грн по терміну сплати 30.10.2017, фактично сплачено 31.10.2017. Кількість днів затримки сплати складає 1 день.

Вказане є порушенням п. 57.1 ст. 57, п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України, штрафна санкція застосована у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу у відповідності до ст.126 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що вказане порушення дійсно мало місце, тому в цій частині спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Суд не має сумніву у добровільності визнання позивачем зазначеної обставини, тому в силу ч.1 ст.78 КАС України такі обставини доказуванню не підлягають.

Підсумовуючи вищевикладене в його сукупності, суд прийшов до висновку про те, що заявлені позовні належать до часткового задоволення.

За правилами частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владний повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, сплачена сума судового збору у розмірі 4314,19грн відповідно до платіжного доручення від 24.09.2018 №3392, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи, підлягає відшкодуванню на користь позивача.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 06 вересня 2018 року №0008631401 в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 06 вересня 2018 року №0008641401 в частині збільшення грошового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "Універсалбуд" за платежем "податок на додану вартість" в сумі 151373грн., в тому числі за податковим зобов'язанням - 121098грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 30275грн.

В задоволені позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 06 вересня 2018 року №0008641401 в частині збільшення грошового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "Універсалбуд" за платежем "податок на додану вартість" на суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 5,10грн., - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "Універсалбуд" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Рівненській області судовий збір в сумі 4314,19грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "Універсалбуд" (35800, Рівненська обл., м. Острог, вул. Городище, 38/3, код ЄДРПОУ 38863412);

2) відповідач - Головне управління ДФС у Рівненській області (33023, м. Рівне, вул. Відінська, 12, код ЄДРПОУ 39394217).

Повний текст рішення складений 10 грудня 2018 року.

Суддя Комшелюк Т.О.