Постанова

від 11.12.2018 по справі 805/78/16-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року справа №805/78/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),

суддів: Геращенка І.В., Ястребової Л.В.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року (головуючий у суді 1-ї інстанції Тарасенко І.М.) у справі №805/78/16-а за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України в Донецькій області, Добропільського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення в органах внутрішніх справ зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року №357 о/с про звільнення позивача; поновити позивача в органах внутрішніх справ МВС; зобов'язати ГУ МВС України в Донецькій області врахувати час вимушеного прогулу до вислуги років позивача на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, яка зараховується для призначення пенсії, до вислуги років позивача в спеціальному званні підполковник , а також безперервної вислуги років позивача на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, яка враховується для виплати грошового забезпечення та надання відпусток; зобов'язати Добропільський МВ ГУ МВС України в Донецькій області виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування зазначив, що наказ про звільнення є протиправним, оскільки відповідачем не розглянуто рапорт про перехід на роботу (службу) до Національної поліції України. Також ГУ МВС України в Донецькій області не розглядалася можливість його подальшого використання на службі.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 357 о/с в частині звільнення з посади ОСОБА_2

Поновлено ОСОБА_2 в органи Міністерства внутрішніх справ України з 07.11.2015 року.

Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу - з 07.11.2015 року по 13.09.2018 року у сумі 141566, 15 грн.

В частині поновлення ОСОБА_2 на посаді та в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць рішення допущено до негайного виконання.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідачі - ГУ МВС України в Донецькій області та МВС України подали апеляційні скарги, в яких посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення скасувати, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги ГУ МВС України.

1. Позивач не подав заяву про прийняття на службу до органів поліції, отже його правильно звільнено за скороченням штатів.

2. Суд першої інстанції в порушення вимог нормативно-правових актів поновив позивача на посадах органів МВС України, тоді як ч.1 ст.235 КЗпП передбачено поновлення робітника на тій посаді, к якої його було звільнено. Оскільки структурні підрозділи МВС України, а також ГУ МВС України перебувають у стані ліквідації, суд першої інстанції повинен був звільнити позивача через скорочення штатів, однак неправомірно поновив його на невідомій посаді в органах, де позивач службу не проходив.

3. Суд першої інстанції безпідставно стягнув на користь позивача грошове забезпечення з ГУ МВС України в Донецькій області, оскільки позивач проходив службу в Добропільському МВ ГУ МВС в області, який був самостійною юридичною особою. Також зауважує на відсутність вини відповідача в звільненні позивача з посади, отже відсутні підстави для стягнення грошового забезпечення з дати звільнення до дати постановлення судового рішення судом першої інстанції.

Обґрунтування апеляційної скарги МВС України.

1. МВС України жодним чином не порушувало права позивача. Також міністерство не має повноважень працевлаштовувати працівників до підрозділів Національної поліції, оскільки остання не є правонаступником міліції, не є структурним підрозділом МВС України.

2. Оскільки відбулася ліквідація органів міліції, тому у органів МВС відсутній обов'язок працевлаштовувати своїх працівників в органи Національної поліції, фінансування органів внутрішніх справ з державного бюджету з 07.11.2015 року припинено, а автоматичне призначення позивача на посаду в органи поліції є грубим порушенням законодавства.

В частині відмови в задоволенні позову судове рішення не оскаржується.

Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (код ЄДРПОУ № 08592158) зареєстроване як юридична особа 10 липня 1994 року, про що 30 листопада 2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 266 120 0000 022578. З 10 листопада 2015 року ГУ МВС України в Донецькій області перебуває в стані припинення.

Добропільський МВ ГУМВС України в Донецькій області (код ЄДРПОУ № 08671573) зареєстроване як юридична особа 10 серпня 2006 року, про що 06 червня 2008 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 260 120 0000 000425. З 06 листопада 2015 року Добропільський МВ ГУМВС України в Донецькій області перебуває в стані припинення.

На час розгляду справи запис про державну реєстрацію припинення ГУ МВС України в Донецькій області, Добропільського М,В ГУМВС України в Донецькій області як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений, що підтверджується відомостями з онлайн сервісу отримання відомостей з ЄДР.

Головне управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058) зареєстроване як юридична особа 7 листопада 2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером номер запису: 1 274 102 0000 012003.

Позивач з 05.08.1996 року був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України, 06 листопада 2015 року, згідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області №357 о/с - звільнений зі служби з органів внутрішніх справ (арк. справи 11 т.1).

Відомістю про ознайомлення особового складу Добропільського МВ підтверджується ознайомлення, зокрема, ОСОБА_2 13.08.2015 року про прийняття Закону України Про Національну поліцію (а.с.36 т.1)

05.11.2015 року ОСОБА_2 подав рапорт начальнику ГУ МВС України в Донецькій області про звільнення через бажання проходити службу в ГУ Національної поліції в Донецькій області (а.с.25 т.2)

Наказом начальника ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015р. № 357 о/с, згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України Про національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено (із постановкою на військовий облік) за п.64 г (через скорочення штатів) підполковника міліції ОСОБА_2 - заступника начальника міськвідділу - начальника міліції громадської безпеки Добропільського міського відділу (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) з 06.11.2015р. (а.с.7 т.1)

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що при вирішенні питання щодо звільнення працівника міліції за скороченням штату, начальник органу зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання його на службі, однак у випадку звільнення ОСОБА_2 відповідач не тільки не обґрунтував неможливість подальшого використання його на службі, але і не перевірив ці обставини, не надав оцінку наявності бажання позивача на подальше проходження служби в поліції.

Оцінка суду.

Відповідно до ст..19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

7 листопада 2015 року втратив чинність Закон України Про міліцію від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (далі - Закон №565-ХІІ) та набрав чинності Закон України Про Національну поліцію від 2 липня 2015 року №580-VIІI (далі - Закон №580-VIІI), який опубліковано 6 серпня 2015 року в газеті Голос України .

За змістом пункту 8 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно з пунктом 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів (пункт 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI).

Системний аналіз правових норм, що містяться у п.п. 9 і 10 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VІІІ, зумовлює висновок, що питання стосовно подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції мало бути вирішено до 06 листопада 2015 року включно (впродовж трьох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення).

Вказані норми є імперативними, як наслідок, неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

При цьому, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (яке не втратило чинності та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини; далі - Положення), визначено, зокрема, підстави звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) й підпунктом г пункту 64 передбачено звільнення через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Як встановлено судом першої інстанції позивач у встановлений термін виявив згоду на проходження подальшої служби в органах Національної поліції, що відповідно до пункту 9 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIІI є підставою для прийняття його на службу до поліції, за умови, що він відповідає передбаченим цим Законом вимогам.

Тобто, рапорт позивача від 05.11.2015 року підтверджує відсутність його відмови від проходження служби в поліції, тоді як доказів відмови позивача від проходження служби в поліції на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідачами не надано.

Крім цього, зазначений рапорт ОСОБА_2 взагалі не був розглянутий.

Суд звертає увагу, що відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що позивачу пропонувались будь-які посади в новостворених органах поліції та що він не може бути прийнятий на службу до поліції, зокрема, через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Наведене вказує, що відповідачі не довели відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та, відповідно, наявності підстав для звільнення на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби.

Враховуючи наявність рапорту позивача про бажання проходити службу в органах поліції, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач мав вирішити питання щодо наявності або відсутності підстав для прийняття позивача на службу в поліцію, оскільки визначальним для прийняття такого рішення є відповідність кандидата вимогам до поліцейських, визначеним Законом №580-VIІI.

Зазначене спростовує доводи апелянта - ГУ МВС України в Донецькій області, що позивач не подавав заяву про прийняття на службу до органів поліції.

Відповідач у справі, ГУ МВС України в Донецькій області, як суб'єкт владних повноважень, не надав судам першої та апеляційної інстанції доказів на спростування вказаної обставини, тому суд приходить до висновку, що позивач у встановлений законом спосіб виявив бажання проходити службу в поліції.

Також зазначеним відповідачем не надано доказів, що ним були дотримані гарантії позивача при звільненні у зв'язку зі скороченням штатів, передбачені Кодексом законів про працю України, зокрема щодо переведення на іншу посаду.

Вирішуючи питання про правомірність звільнення при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, варто мати на увазі, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Такий правовий висновок неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема у постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), а також зазначений висновок висловив Верховний Суд в постанові від 15.11.2018 року (справа №826/27344/15).

Згідно положень пункту 1 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Ліквідація пов'язана із скороченням чисельності і штату працівників. У разі ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується. Ліквідація це така форма припинення юридичної особи, за якої припиняються її права та обов'язки, тобто вона знімається з реєстрації в усіх фондах та організаціях.

Отже, при повній ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується, крім працівників відносно яких діють обмеження на звільнення, тобто пряма заборона на звільнення перелічених працівників, оговорена в Законі.

Тому, якщо ліквідовано ГУ МВС з одночасним створенням іншого органу (ГУ НП), який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов'язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність та скасування наказу ГУ МВС України в Донецькій області №357 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника міськвідділу - начальника міліції громадської безпеки Добропільського міського відділу (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) ГУ МВС України в Донецькій області у запас Збройних Сил за пунктом 64 г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Щодо позовних вимог про поновлення позивача в органах внутрішніх справ суд звертає увагу на таке.

Як визначає пункт 24 Положення про проходження служби, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Як свідчить спірний наказ позивача звільнено з 06.11.2015 року.

Таким чином, позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений з 06.11.2015 року.

Як зазначалося вище постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

Проте, на час розгляду вирішення справи запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області відсутній, також відсутній запис про припинення юридичної особи Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області, що є підставою для поновлення позивача на попередній посаді, а саме - на посаді заступника начальника міськвідділу - начальника міліції громадської безпеки Добропільського міського відділу (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) ГУ МВС України в Донецькій області.

Таким чином, вищенаведене свідчить про часткове задоволення позову ОСОБА_2 щодо поновлення в органи внутрішніх справ МВС України без визначення конкретної посади, оскільки в разі визнання звільнення незаконним особа начальницького складу органу внутрішніх справ підлягає поновленню не в будь-які органи системи МВС, а на посаду в орган МВС, з якої вона була незаконно звільнена.

З наведених підстав суд першої інстанції безпідставно поновив позивача в органи МВС без визначення посади та підрозділу, з якої позивач був звільнений, тому в цій частині доводи апеляційної скарги ГУМВС України в Донецькій області є обґрунтованими.

Суд не приймає доводи апелянта - МВС України про відсутність повноважень щодо працевлаштування працівників до підрозділів Національної поліції, та автоматичне призначення позивача на посаду в органи поліції є грубим порушенням законодавства, оскільки позивачем взагалі не висувалися позовні вимоги про його працевлаштування до органів національної поліції.

Щодо розрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 (далі - Інструкція № 499).

Відповідно до пункту 1.6. Інструкції № 499 грошове забезпечення рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби.

Таким чином, оскільки позивач проходив службу в Добропільському міському відділі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та відповідно, зазначеною установою здійснювалось нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу необхідно здійснювати саме з Добропільського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

Таким чином доводи апеляційної скарги ГУМВС України в Донецькій області щодо безпідставного стягнення грошового забезпечення з ГУ МВС України в Донецькій області є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Тобто, з урахуванням зазначеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Такий спосіб захисту як стягнення коштів із відповідача передбачений пп. 6,10 ч.2 ст.245 КАС України та може бути застосований у випадках, прямо передбачених законом.

На підставі п.3.5.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 (чинної на час звільнення позивача) (далі - Інструкція №499), особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік.

В рішенні у справі П'єрсак проти Бельгії ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов'язку відновлення status quo ante.

Зміст наведених правових актів дає підстави для висновку про те, що у випадках стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу судом має бути визначений період вимушеного прогулу, останнім днем якого завжди є день ухвалення постанови суду як акту правосуддя, з яким відбулося врегулювання публічно-правового спору, про який зазначено в адміністративному позові, і вирішено завдання адміністративного судочинства, або день поновлення позивача на роботі, та середньоденний заробіток позивача. Отже, суд визначає конкретну суму коштів, яка стягується з відповідача.

На підставі викладеного суд не приймає оводи апелянта - ГУМВС України в Донецькій області про безпідставність стягнення грошового забезпечення з дати звільнення позивача до дати постановлення судового рішення судом першої інстанції.

Суд першої інстанції, розраховуючи розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу керувався положеннями п.5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), відповідно до якого нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 п.8 розділу IV вказаного Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Таким чином, розрахунок розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, яки стягується на користь ОСОБА_2, судом першої інстанції правильно розраховано за робочі дні.

Відповідно до пп.3,4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Суд вважає, що суд першої інстанції в частині поновлення позивача без визначення посади та органу, куди поновлюється звільнена особа, та в частині стягнення з ГУМВС України в Донецькій області на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги відповідача ГУ МВС України в Донецькій області, скасування в цій частині рішення суду першої інстанції з прийняттям в цій частині відповідної постанови з урахуванням висновків суду першої інстанції в мотивувальній частині.

Апеляційна скарга МВС України задоволенню не підлягає.

Як визначено п.1 ч.6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачем є службові особи, які у значенні ЗУ Про запобігання корупції зай2мають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Згідно з п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 139, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі №805/78/16-а - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі №805/78/16-а - задовольнити частково.

Скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі №805/78/16-а в частині поновлення ОСОБА_2 в органи Міністерства внутрішніх справ України з 07.11.2015 року та в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

Поновити ОСОБА_2, підполковника міліції, на посаді заступника начальника міськвідділу - начальника міліції громадської безпеки Добропільського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 07 листопада 2015 року.

Стягнути з Добропільського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08671573) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу - з 07.11.2015 року по 13.09.2018 року у сумі 141566 (сто сорок одна тисяча п'ятсот шістдесят шість) гривень 15 копійок. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі №805/78/16-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 11 грудня 2018 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 11 грудня 2018 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді І.В. Геращенко

Л.В. Ястребова