Рішення

від 10.12.2018 по справі 826/14272/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

10 грудня 2018 року №826/14272/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Огнивому Д.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Алкмер" доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Державної фіскальної служби України провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, за участю:

представника відповідачів (Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Державної фіскальної служби України) - Кратко Н.А.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10 грудня 2018 року проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алкмер" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (відповідач-1), Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (відповідач-2), Державної фіскальної служби України (відповідач-3), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28.12.2017 №93/26-59-12-01-24 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість;

- зобов'язати Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області направити до Державної фіскальної служби України документи відносно товариства з обмеженою відповідальністю Алкмер з метою внесення відповідних змін до Реєстру платників податку на додану вартість;

- зобов'язати Державну фіскальну службу України вчинити дії щодо поновлення реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю Алкмер платником податку на додану вартість з дати реєстрації шляхом внесення у автоматизовану систему даних реєстру платників податку на додану вартість Державної фіскальної служби України відомостей (запису) щодо скасування запису про анулювання реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю Алкмер (код ЄДРПОУ 39732535);

- зобов'язати Державну фіскальну службу України повернути на електронний рахунок товариства з обмеженою відповідальністю Алкмер у системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму у розмірі 2 795 414,12 грн., на яку товариство з обмеженою відповідальністю Алкмер має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Також позивач просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області та Державну фіскальну службу України подати до суду у десятиденний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про його виконання.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у відповідача-1 були відсутні правові підстави для анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість, оскільки позивач своєчасно подавав до контролюючого органу податкові декларації з податку на додану вартість, однак останні не було відображено у звітності платника податку, натомість, відповідач-1 мотивував необхідність подання декларації з податку на додану вартість в електронному вигляді. Так, позивач наголошує, що ним подавався до контролюючого органу договір про визнання електронних документів, однак відповідачем-1 не було вчинено відповідних дій щодо його реєстрації, незважаючи на чисельні звернення позивача.

Протиправність рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість, на думку позивача, є підставою для зобов'язання відповідача-3 поновити реєстрацію позивача платником податку на додану вартість з дати реєстрації шляхом внесення у автоматизовану систему даних реєстру платників податку на додану вартість Державної фіскальної служби України відомостей (запису) щодо скасування запису про анулювання реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю Алкмер та зобов'язання повернути на електронний рахунок позивача у системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму в розмірі 2 795 414,12 грн. на яку позивач має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі №826/14272/18 та запропоновано відповідачам в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.

Разом з тим, через канцелярію суду від відповідача-2 та відповідача-3 надійшли клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 адміністративну справу №826/14272/18 призначено до розгляду в судовому засіданні по суті.

Відповідачі проти позову заперечували з однакових підстав, а саме зазначивши, що товариство з обмеженою відповідальністю Алкмер не подавало протягом 12 послідовних податкових місяців до контролюючого органу декларації з податку на додану вартість, що свідчить про відсутність обсягів постачання протягом періоду з грудня 2016 року по листопад 2017 року та має за останні 12 календарних місяців обсяги оподаткованих операцій - 0,00 грн. Також, відповідачем-3 було відмічено, що позовні вимоги в частині зобов'язання внесення запису про скасування запису про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість є передчасними. Відповідач-1 додав, що посилання позивача на неможливість укладення з контролюючим органом Договору про визнання електронних документів є необґрунтованими у зв'язку з тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він дійсно намагався здійснити всі дії, визначенні чинним законодавством щодо укладення зазначеного договору.

В судовому засіданні 03.12.2018 було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-2 про виключення його, як неналежного відповідача, також у відповідному судовому засіданні було з'ясовано строки звернення до суду з даним адміністративним позовом та встановлено, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду, оскільки позивач звернувся до суду в межах шестимісячного строку звернення після того, як став обізнаний про наявність відповідного сіпрного рішення. Зворотного відповідачем не доведено.

Під час судового розгляду справи судом оголошувалась перерва.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзиви, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28.12.2017 №93/26-59-12-01-24 анульовано реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю "Алкмер", як платника на додану вартість.

За посиланням позивача, в подальшому, у зв'язку з анулюванням реєстрації позивача, як платника на додану вартість, залишок коштів останнього на рахунках у системі електронного адміністрування податку на додану вартість було перераховано до бюджету, а таких рахунок закрито.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алкмер", не погоджуючись із такими діями контролюючого органу щодо анулювання його реєстрації, як платника податку на додану вартість, звернулось до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту г пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі, якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

Пунктом 184.2 статті 184 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті а пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах б - з пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу. Анулювання реєстрації здійснюється на дату подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації.

Згідно з пунктом 5.1 розділу V Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 184.1 статті 184 розділу V Кодексу, якщо зокрема особа, зареєстрована як платник ПДВ, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає до контролюючого органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

Відповідно до пункту 5.2 розділу V Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), при розгляді питання анулювання реєстрації згідно з підпунктом г пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу (підпункт г пункту 5.1 цього розділу) 12 місяців визначаються із урахуванням того, що: не враховується місяць, в якому проведено реєстрацію особи платником ПДВ, якщо особа зареєстрована платником ПДВ з дня іншого ніж перший день календарного місяця; включаються останні 12 послідовних податкових місяців, за які подані податкові декларації (у разі подання декларацій) або сплив строк подання податкових декларацій (у разі неподання декларацій) до отримання чи складання контролюючим органом документа, який є підставою для анулювання реєстрації. Анулювання реєстрації здійснюється шляхом виключення платника ПДВ з Реєстру.

Положеннями підпункту 5.5 розділу V Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що анулювання реєстрації за ініціативою відповідного контролюючого органу може бути здійснене на підставах, визначених у підпунктах б - з пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу (підпункти б - з пункту 5.1 цього розділу). Контролюючі органи здійснюють постійний моніторинг платників ПДВ, включених до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації платників ПДВ у разі існування відповідних підстав. Рішення про анулювання реєстрації за ініціативою контролюючого органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей). Такими документами є, зокрема: довідка про подання/неподання платником ПДВ контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава - підпункт г пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу). У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником ПДВ та по кожній декларації (податковому розрахунку) - податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до контролюючого органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку).

Згідно з пунктом 5.6 розділу V Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за наявності зазначених підтвердних документів (відомостей) контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації особи - платника ПДВ незалежно від здійснення контролюючим органом документальних та камеральних перевірок такої особи і їх результатів, а також обов'язку такої особи бути зареєстрованою та/або нараховувати чи сплачувати податок на додану вартість відповідно до законодавства. Дата підписання рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ уважається днем прийняття такого рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 18.01.2017 позивачем особисто подано до відповідача-1 податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2016 року. Так, декларацію не було подано в електронному вигляді, оскільки станом на 18.01.2017 не було укладено договір про визнання електронних документів. За посиланням позивача, контролюючим органом не було відображено в податковій звітності платника податку вказану накладну з тих підстав, що вона подана не в електронному вигляді.

Також, позивачем особисто 16.02.2017 було подано до відповідача-1 податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2017 року.

Разом з тим, 28.12.2017 Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві було прийнято оскаржуване рішення №93/26-59-12-01-24 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, з тих підстав, що позивачем протягом 12 послідовних податкових місяців не подано органу державної податкової служби декларації з податку на додану вартість.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, товариством з обмеженою відповідальністю Алкмер 18.01.2017 на адресу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві було направлено супровідним листом договір про визнання електронних документів, однак відповідачем під час судового розгляду справи не пояснено суду причин, з яких не було прийнято договір про визнання електронних документів та не надано доказів того, що договір, наданий позивачем супровідним листом від 18.01.2017 №22/5-01 не відповідав вимогам законодавства, натомість контролюючим органом лише зазначено посилання на норми Порядку укладання Договору про визнання електронних документів.

Таким чином, під час судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що порушення порядку подання податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2016 року та січень 2017 року сталось внаслідок бездіяльності відповідача-1 щодо прийняття та реєстрації договору про визнання електронних документів. Натомість, як наголошує позивач, вказані вище декларації з податку на додану вартість були подані уповноваженою особою товариства з обмеженою відповідальністю Алкмер в паперовій формі, що не спростовано відповідачами під час судового розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 розділу 2 Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України №233 від 10.04.2008, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України за №320/15011 від 16.04.2008 (далі - Інструкція), платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Пунктом 6 розділу 2 Інструкції передбачено, що для приймання податкових документів в електронному вигляді від платника податків орган ДПС повинен мати: програмне забезпечення приймання та обробки податкової звітності з засобами КЗІ; чинні посилені сертифікати відкритих ключів, сформовані акредитованим центром сертифікації ключів для органу ДПС.

Відповідно до розділу 6 Додатка I Інструкції договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо Платник податків подає до органу ДПС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей Договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів.

Орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації.

У разі припинення дії Договору надісланий Платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

За правилами пункту 5.5 Інструкції після підписання договору в органі ДПС за місцем реєстрації отримує один примірник договору. При цьому ставить підпис у журналі обліку договорів про визнання електронних документів (додаток 2) для засвідчення того, що платнику податків було повернуто його примірник договору.

Як стверджує позивач в позовній заяві, що жодним чином не спростовано відповідачем-1 під час судового розгляду справи, у відповідності до приписів Інструкції №223, товариством з обмеженою відповідальністю Алкмер 18.01.2017 було подано через канцелярію Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві два примірники договору про визнання електронних документів на посилені сертифікати відкритих ключів. На підтвердження вказаного, як зазначалось судом вище, позивачем додано до позовної заяви копію супровідного листа від 18.01.2017 №22/5-01 про направлення договору про визнання електронних документів.

Позивач наголошує на тому, що не зважаючи на неодноразові усні та телефонні звернення, контролюючий орган не вчинив відповідних дій щодо реєстрації договору про визнання електронних документів.

Так, суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Проте, в межах розгляду даної адміністративної справи відповідач, покладений на нього приписами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування не виконав та не надав суду жодних доказів на обґрунтування бездіяльності, яка полягає в нереєстрації договору про визнання електронних документів позивача. При цьому, посилання контролюючого органу, що договір про визнання електронних документів не є предметом спору не беруться судом до уваги, оскільки встановлення причин нереєстрації такого договору є суттєвими для прийняття рішення в межах спірних правовідносин.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що порушення позивачем порядку подання декларацій з податку на додану вартість, у зв'язку з чим останні не прийняті як податкова звітність, сталось внаслідок бездіяльності відповідача-1 який за відсутності будь-якого обґрунтування впродовж тривалого періоду часу не вчиняв жодних дій щодо укладення або відмови в укладенні із позивачем договору про визнання електронних документів. Поряд з цим, позивачем вчинено дії на виконати обов'язку, як суб'єкта декларування з подання контролюючому органу декларацій. Факту неподання ним протягом останніх послідовних податкових 12 місяців декларації з податку на додану вартість чи подачі такої декларації (податкового розрахунку), який би свідчив про відсутність операцій, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи кредиту під час судового розгляду справи відповідачем не доведене та судом не встановлено.

За таких обставин, скасування відповідачем-1 реєстрації позивача як платника податку на додану вартість, на підставі підпункту "г" пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України, а саме: не подання позивачем протягом періоду з грудня 2016 року по листопад 2017 року контролюючому органу декларації з податку на додану вартість, не може бути визнане законним. Відтак, суд дійшов висновку, що рішення від 28.12.2017 №93/26-59-12-01-24 підлягає скасуванню, як протиправне.

Щодо позову в частині зобов'язання відповідача-2 направити відповідачу-3 документи відносно позивача з метою внесення відповідних змін до Реєстру платників податку на додану вартість та зобов'язання відповідача 3 вчинити дії щодо поновлення реєстрації позивача платником податку на додану вартість з дати реєстрації шляхом внесення в автоматизовану систему даних реєстру платників податку на додану вартість Державної фіскальної служби України відомостей (запису) щодо скасування запису про анулювання реєстрації позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.3, 2.4, 5.10 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130

Формування та ведення Реєстру здійснює Державна фіскальна служба України.

Контролюючі органи забезпечують достовірність даних про платників податків у Реєстрі, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

З кола обов'язків щодо ведення Реєстру Державна фіскальна служба України здійснює: відміну анулювання реєстрації платника ПДВ.

Підставою для внесення до Реєстру змін щодо скасування анулювання реєстрації, що відбулось за самостійним рішенням контролюючого органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення контролюючого органу про скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Рішення із копіями відповідних документів направляється до Державної фіскальної служби України для внесення відповідних змін до Реєстру.

З огляду на викладене позов у вказаній частині підлягає задоволенню, враховуючи, що станом на час розгляду справи в суді, позивач перебуває на податковому обліку в Києво-Святошинській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Відповідно до листа Державної фіскальної служби України від 05.06.2018 №8049/К/99-99-12-03-01-14 згідно з даними системи адміністрування податку на додану вартість у позивача станом на 04.12.2017 (дата останньої операції) показник суми податку на яку позивач мав право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН становив 2 795 414, 12 грн.

Пунктом 200.1.8 статті 200 Податкового кодексу України та пунктом 7 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1610.2014 №569 "Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість" встановлено, що після анулювання реєстрації платника податку залишок його коштів на рахунку у системі електронного адміністрування ПДВ перераховується до бюджету, а такий рахунок закривається.

За пунктом 13 згаданого Порядку, ДФС України автоматично обчислює суму податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні чи розрахунки коригування в Реєстрі. Пунктами 21, 22 цього Порядку встановлено порядок самостійної оплати узгоджених сум податкових зобов'язань та обов'язок казначейства не пізніше останнього дня для самостійної оплати податкових зобов'язань переховувати суми податків на спеціальні рахунки платників з їх електронних рахунків та передбачено питання роботи з недостатністю таких коштів шляхом внесення коштів платників з їх поточних рахунків, а за відсутності такого внесення - облікування залишку непогашених узгоджених податкових зобов'язань.

Водночас, прийняття оскаржуваного рішення мало наслідком закриття електронного рахунку, анулювання реєстраційного ліміту у розмірі 2 795 414, 12 грн. та списання до Держбюджету суми податку в цьому ж розмірі.

Відповідно, визнаючи таке рішення протиправним суд, також, повинен визначити ефективний засіб поновлення порушеного права позивача.

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.97) особі гарантується на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку (так званий "принцип ефективного захисту" ). У викладених правових позиціях ЄСПЛ у справах "Зінченко проти України" (Заява № 63763/11) "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), пп. 113-116, та "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukriane), пп. 91-92) акцентується, що стаття 13 Конвенції гарантує "ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі" кожному, чиї права і свободи, що викладені в Конвенції, було порушено. Суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в ст. 13, має поширюватися на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (Класе та інші проти Федеративної Республіки Німеччини (1978)). У справі Сільвер та інші проти Сполученого Королівства (1983) Суд навів таке роз'яснення: "Коли особа, наводячи аргументи, звертається із заявою про порушення гарантованих Конвенцією прав і свобод, вона повинна мати засоби правового захисту у відповідному національному органі як для того, щоб її питання було вирішене, так і з метою одержання, у разі необхідності, компенсації"

Отже, суд погоджується з висновком позивача, що належне поновлення порушеного права позивача можливо лише у спосіб відновлення реєстраційного ліміту на його електронному рахунку у попередньому розмірі перед закриттям, а саме у розмірі 2 795 414, 12 грн.

З огляду на викладене, позов в частині зобов'язання відповідача 3 повернути на електронний рахунок товариства з обмеженою відповідальністю Алкмер у системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму у розмірі 2 795 414,12 грн., на яку товариство з обмеженою відповідальністю Алкмер має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, підлягає задоволенню.

Що стосується встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то необхідно зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28.12.2017 №93/26-59-12-01-24 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Зобов'язати Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області направити до Державної фіскальної служби України документи відносно товариства з обмеженою відповідальністю Алкмер з метою внесення відповідних змін до Реєстру платників податку на додану вартість.

Зобов'язати Державну фіскальну службу України вчинити дії щодо поновлення реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю Алкмер платником податку на додану вартість з дати реєстрації шляхом внесення у автоматизовану систему даних реєстру платників податку на додану вартість Державної фіскальної служби України відомостей (запису) щодо скасування запису про анулювання реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю Алкмер (код ЄДРПОУ 39732535).

Зобов'язати Державну фіскальну службу України повернути на електронний рахунок товариства з обмеженою відповідальністю Алкмер у системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму у розмірі 2 795 414,12 грн., на яку товариство з обмеженою відповідальністю Алкмер має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Присудити здійснені товариством з обмеженою відповідальністю Алкмер (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Гоголя, буд. 19, код ЄДРПОУ 39732535) судові витрати у розмірі 7 048, 00 грн. (сім тисяч сорок вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, пропорційно заявленим позовним вимогам, а саме: 3 524, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197); 1 762, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (03056, м. Київ, вул. Політехнічна, буд. 5-А, код ЄДРПОУ 39561761) та 1 762, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (08132, м. Вишневе, вул. Ломоносова 34, код ЄДРПОУ 39471029).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст рішення виготовлено 11.12.2018.