Постанова

від 28.11.2018 по справі 804/1338/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 листопада 2018 року м. Дніпросправа № 804/1338/18

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Сонник А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт"

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 р. (суддя Турлакова Н.В., м. Дніпро)

у справі №804/1338/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт"

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправним та скасування наказу, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Такт" звернулось до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування наказу №217 від 13.02.2018 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуваний наказ №217 від 13.02.2018 р. "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Такт" суперечить положенням Податкового кодексу України (далі - ПКУ) та має бути скасований, оскільки винесений податковим органом за відсутності передбачених законом підстав. Також зазначав, що лист-запит від 26.12.2017 № 66536/10/28-10-46-09-12 щодо надання пояснень та їх документального підтвердження по взаємовідносинам з контрагентами підписаний не уповноваженою особою, оскільки на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику відсутня інформація про підписанта вказаного запиту.

Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ №217 від 13.02.2018 р., прийнятий Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, відповідає вимогам чинного законодавства, відповідач при його прийнятті діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Не погодившись з рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість внаслідок недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, в апеляційній скарзі зазначає, що запит не містить жодного факту чи інформації про порушення позивачем валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, підписаний не уповноваженою особою, а відтак не є обов'язковим. Інформація за запитом від 26.12.2017 р. № 66536/10/28-10-46-09-12 витребувана не керівником, не заступником керівника Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та не уповноваженою особою, інформація про яку має бути розміщена за правилами ст. 21.1.8 ст. 21 ПКУ на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику (http://sfs.gov.ua/pro-sfs-ukraini/upovnovajeni-osobi/).

Судом неправильно застосовано положення п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПКУ, оскільки під час розгляду справи відповідачем не було надано жодної копії податкової декларації, в якій нібито позивач заявив недостовірні відомості. Таким чином, підстава та мета призначення перевірки за спірним наказом не відповідає приписам пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПКУ.

Судом неправильно застосовано положення пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПКУ, оскільки відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який підтверджує підставу для призначення перевірки за правилами пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПКУ, а саме - податкову інформацію про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Суд в своєму рішенні не зазначив про те, яка це інформація, не дослідив та не надав правової оцінки такій інформації та з чого випливає, що вона дає підстави для обґрунтованого висновку про порушення позивачем законодавства, про яке йдеться мова у пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПКУ.

Жодного належного доказу вчинення позивачем чи контрагентами позивача порушень податкового законодавства відповідачем не було надано, зокрема щодо нереальності господарських операцій з контрагентами позивача (акт перевірки, за наслідками якого було направлено (вручено) податкове повідомлення-рішення).

Лист (запит відповідача) від 26.12.2017 р. № 66536/10/28-10-46-09-12, на який послався суд першої інстанції, містить інформацію про інших платників податків (контрагентів) та стосується саме їх, але не містить інформацію про те, яким документом вказані у листі (запиті) контролюючого органу обставини встановлені (акт перевірки, акт звірки, дата, реєстраційний номер, назва контролюючого органу).

Судом не прийнято до уваги доводи позивача, що відповідно до п. 86.7 ст. 86 ПКУ контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до ст. 60 цього кодексу.

Судом неправильно застосовано п. 21.1.8 п. 21.1 ст. 21 КАС України, оскільки запит відповідача, на який дав відповідь позивач разом з додатками, був підписаний особою, інформація про яку була розміщена не на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, як передбачено п. 21.1.8 п. 21.1 ст. 21 ПКУ, а на сайті відповідача, який не є таким органом, а тому не оприлюднена у встановленому законом порядку.

Точний зміст п. 21.1.8 п. 21.1 ст. 21 ПКУ не дає підстав для висновку, що платник податків має виконувати вимоги уповноважених осіб, інформація про яких відсутня на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. При цьому не має значення, що позивач про це письмово заявив у позові, а не у відповіді на запит контролюючого органу.

КАС України чи будь-яким іншим законом не передбачено, що платник податків (позивач) втрачає право вимагати визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, якщо про відсутність компетенції у службової особи цього суб'єкта владних повноважень ним вперше заявлено у позові.

Зазначає, що судом протиправно не застосовано положення пп. 73.3. ст. 73 ПКУ. Передумовою видання наказу з підстав, передбачених пп. 78.1.1, пп. 78.1.4 п.78.1 ст. 78 ПКУ, є направлення контролюючим органам платнику податків запиту за правилами п. 73.3 ст. 73 ПКУ. Отже, вказана норма права підлягає обов'язковому застосуванню судом при вирішення цієї справи.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, висловленої у постанові від 16.02.2016 року у справі № 826/12651/14, суб'єкт господарювання має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді. У такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документально обґрунтування.

У заявах по суті відповідачем не зазначено в чому саме полягали недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документального обґрунтування, а також яка саме інформація свідчить про порушення позивачем податкового законодавства та з яких питань (які саме порушення чи невідповідності податкової декларації) мав право та обов'язок позивач спростувати шляхом надання пояснень та їх документального підтвердження. Не можливо спростувати та документально підтвердити те, про що не повідомлено у запиті.

Крім того, відповідач не пояснив на підставі чого він вважає, що на верстат, який був у користуванні у позивача, обов'язково має бути сертифікат якості та технічний паспорт, а їх відсутність чи не надання на запит є беззаперечним підтвердженням вчинення позивачем податкового правопорушення та якого саме.

По суті відповідач витребував всі документи, які потрібні для проведення невиїзної документальної перевірки, крім первинних документів.

Якщо відповідач мав на меті встановити факт реальності господарських операцій позивача з його контрагентом, то цей факт встановлюється шляхом проведення спеціального контрольного заходу, визначеного Податковим кодексом України, та у спосіб ним визначеним шляхом проведення зустрічних звірок (п. 73.5 ст. 73 ПКУ).

Отже, висновок суду про отримання відповідачем податкової інформації про нереальність господарських операцій позивача ґрунтується на домислах та припущеннях, що є грубим порушенням норм процесуального права та Конституції України.

Суд не надав оцінки тому, що обов'язок платника податків, передбачений п. 16.1.5 ст. 16 ПКУ, кореспондує з правом контролюючого органу, передбаченим п. 20.1.6 ст. 20 ПКУ, згідно з яким контролюючий орган має право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи

Вважає, що за запитом відповідач намагався передчасно реалізувати своє право, передбачене п. 20.1.6 ст. 20 ПКУ, хибно прикриваючись посиланням на п. 73.3 ст. 73 ПКУ, на що звертав увагу позивач у позові.

Але, суд першої інстанції не дослідив дотримання відповідачем вимог п. 73.3 ст. 73 ПКУ, не проаналізував та не застосував при вирішені спору положення п. 20.1.6 ст. 20 ПКУ, а замість нього помилково послався на п. 20.1.4 ст. 20 ПКУ, відповідно до якої контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Тобто, суд мав в першу чергу дослідити чи дотримався відповідач приписів п. 21.1.8 ст. 21, п. 73.3 ст. 73 ПКУ та чи були підстави для висновку про те, що позивач подав податкову декларацію з недостовірними відомостями та вчинив податкове правопорушення, як передумова видання спірного наказу.

Суд не вмотивував своє рішення чому він за наявності конкуренції норм права та за відсутності у запиті відповідача посилань на Порядок періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затверджений постановою КМУ № 1245 від 27.12.2010 р., п. 73.2 ст. 73 ПКУ одночасно застосував п. 14 Порядку № 1245 та п. 78.1.1 ст. 78 ПКУ, строки надання відповіді на запит (10 та 15 робочих днів) та умови направлення запитів (встановлення фактів можливого порушення та встановлення факту порушення) в яких різні, але в обох випадках не проаналізував саму податкову інформацію яка призвела до направлення запиту, видання спірного наказу.

На порушення вимог частини 4 ст. 246 КАС України суд першої інстанції:

- невірно виклав обставини, нібито правильно встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

- не надав мотивованої оцінки кожному суттєвому аргументу позивача;

- не зазначив мотиви, а саме чому рішення суб'єкта владних повноважень щодо оскаржуваного рішення визнано ним таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу за умови недотримання відповідачем приписів п.20.1.4, п.20.1.6 ст. 20, пп. 21.1.8 п.21.1 ст. 21, п.73.3, ст. 73 п.78.1.1, п.78.1.4, п.78.1 ст. 78 ПКУ.

Скаржник також просить врахувати правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 20 березня 2018 року у справі № 815/6267/15, з аналогічного спору щодо застосування п.73.3 ст. 73 ПКУ та п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 ПКУ.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що підприємством жодного разу не було надано заперечень або зауважень щодо підписанта, отриманих від Дніпропетровського управління офісу великих платників податків ДФС листів, запитів та інших документів у визначенні п. 73.3. ст. 73 ПКУ, підписаних саме ОСОБА_1, щодо якої на суб-сайті офіційного сайту центрального органу виконавчої влади ДФС України - сайті Офісу великих платників податків ДФС міститься вся необхідна інформація.

Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт" відповідачем направлено лист від 26.12.2017 № 66536/10/28-10-46-09-12 за підписом заступника начальника управління - начальника відділу податкового супроводження підприємств харчової промисловості Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС ОСОБА_1 щодо надання інформації по взаємовідносинам з ТОВ "Техконторг" та ТОВ "Промхімекспорт-2005" за березень 2015р.

У вказаному листі також зазначено, що Дніпропетровським управлінням Офісу великих платників податків ДФС отримано від: ГУ ДФС у Черкаській області результати опрацювання збірної податкової інформації стосовно ТОВ "Техконторг" щодо неможливості проведення зустрічної звірки за березень 2015 року, відповідно до якої встановлено нереальність оформлення (проведення з порушенням законодавства) господарських операцій ТОВ "Техконторг" з ТОВ "Такт" у сумі ПДВ 34711,36 грн.; ГУ ДФС у Дніпропетровській області результати опрацювання збірної податкової інформації з питань проведення фінансово-господарських операцій ПП НПФ "Промхімекспорт-2005" за березень 2015 року, відповідно до якої встановлено нереальність оформлення (проведення з порушенням законодавства) господарських операцій ПП НПФ "Промхімекспорт-2005" з ТОВ "Такт" у сумі ПДВ 3400,00 грн.

Наведене свідчить про допущене ТОВ "Такт" порушення норм пп."а" п.198.1 ст.198 ПКУ внаслідок неправомірного визначення в податковій декларації з ПДВ за березень 2015 року податкового кредиту.

Відповідно до вказаного листа, податковий орган просив надати інформацію та її документальне підтвердження, копії первинних, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують фінансово-господарські відносини, вид, обсяг і якість операцій та розрахунків, що здійснювались для з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку із відповідним відображенням у податкових деклараціях результатів операцій по господарським відносинам із вказаними контрагентами.

ТОВ "Такт" листом №1623 від 09.01.2018р. на адресу відповідача надано пояснення та копії документів (бухгалтерська довідка про придбання та оприбуткування ТМЦ по взаємовідносинам з ТОВ "Техконторг" та ТОВ "Промхімекспорт-2005", копії податкових накладних з квитанціями на 4 арк., копії банківських виписок на 2 арк., копія ТТН на 1 арк., копії калькуляцій для калібрувальних станів використання змазки д/волочення дроту ПКФ 9К на 2арк.). Однак, документи надані не в повному обсязі відповідно до вказаного запиту (копії договорів, специфікацій, видаткових накладних, платіжних доручень, рахунків на оплату, акти приймання-передачі, сертифікат відповідності від виробника, технічний паспорт на верстат стрічковий мод. 60.01, регістри бухгалтерського обліку, стан розрахунків на початок та кінець періоду взаємовідносин, первинні та інші документи щодо обліку руху активів всередині підприємства).

На підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та доповідної записки начальника відділу податкового супроводження підприємств базових галузей економіки Дніпропетровського управління Офісу ВПП ДФС, відповідачем прийнято спірний наказ №217 від 13.02.2018р. "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Такт".

У п. 1 вказаного наказу зазначено: "Провести документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ТАКТ" (код за ЄДРПОУ 21858879) з питань дотримання вимог податкового законодавства України по проведеним фінансово-господарським операціям із: ТОВ "Техконторг" (код за ЄДРПОУ 39235694) та ПП НВФ "Промхімекспорт-2005" (код ЄДРПОУ 33718646) за березень 2015 року з урахуванням подальших звітних періодів, в яких здійснено декларування господарських операцій березня 2015 року та в частині податку на прибуток за 2015 рік, тривалістю 3 робочих дні, починаючи з 19 лютого 2018 року".

На підставі наказу №217 від 13.02.2018р. "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Такт" службовцями відповідача був зроблений вихід за податковою адресою ТОВ "Такт" з метою проведення позапланової виїзної перевірки. Проте, посадові особи товариства не допустили перевіряючих до перевірки, зазначене позивачем не заперечується та підтверджується актом "Про факт відмови ТОВ "Такт" у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки" №23/28-10-46-09 від 19.02.2018 р.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд, посилаючись на пп. 16.1.5 п. 16.1 ст. 16, пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, 78.4 ст. 78 ПКУ, п. 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1245, виходив з того, що:

- у запиті податкового органу визначені фактичні та правові підстави надіслання запиту, опис інформації, види та типи конкретних документів, які витребовувались, період, за який слід надати документи, а також попереджено про строки подання вказаних документів та про наслідки їх неподання, що у сукупності свідчить про формування та надіслання запиту відповідно до приписів податкового законодавства;

- надання платником податку формальної відповіді або неповної не є підставою, що позбавляє податковий орган права на призначення перевірки, оскільки вирішальним фактором у такому випадку є саме зміст відповіді та її інформативність. Таким чином, у зв'язку із не повним наданням позивачем інформації та документів на обов'язковий письмовий запит, відповідач набув права на проведення перевірки відповідно до підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПКУ;

- позивач, вважаючи, що оскаржуваний наказ винесено протиправно, скористався своїм правом не допуску перевіряючих до проведення перевірки, у зв'язку з чим, він є таким, що вичерпав свою дію;

- на офіційному сайті Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби викладені обов'язки та повноваження ОСОБА_1, як уповноваженої особи, а саме заступника начальника управління - начальник відділу податкового супроводження підприємств харчової промисловості Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС;

- позивач надав письмові пояснення та додаткові документи на лист від 26.12.2017 року №66536/10/28-10-46-09-12, підписаний ОСОБА_1, чим фактично визнав повноваження останньої, будь-яких заперечень з цього приводу у листі-відповіді №1623 від 09.01.2018р. не зазначив, а сумніви щодо її повноважень визначив лише під час звернення до суду із позовом.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 21.1.8 п. 21.8 ст. 21 ПКУ посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані оприлюднювати на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, перелік уповноважених осіб контролюючого органу та переданих таким особам функцій у випадках, передбачених цим Кодексом.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що розміщення відповідної інформації на веб-сайті Офісу великих платників податків (http://officevp.sfs.gov.ua) не свідчить про дотримання відповідачем вимог зазначеної норми, оскільки такий сайт не є веб-сайтом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, а позивач не має обов'язку щодо пошуку такої інформації про уповноважену особу на будь-якому іншому сайті контролюючого органу.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 73.3 ст. 73 ПКУ у разі, якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п'ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит. Однак, такі обставини - щодо підписання запиту не уповноваженою особою, не були зазначені позивачем у відповіді на запит, а тому не можуть розглядатись як правова підстава для скасування оскаржуваного наказу.

Втім, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно з п. 73. 3. ст. 73 ПКУ контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;)

3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків:

податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

У разі проведення зустрічної звірки платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Документальне підтвердження цієї інформації на вимогу контролюючого органу може бути надано в електронному або паперовому вигляді на вибір платника податків.

Аналізуючи вказані норми ПКУ, колегія суддів доходить висновку, що запит, направлений позивачу, не відповідав означеним вимогам.

Так, у запиті зазначалось, що відповідачем отримано від ГУ ДФС у Черкаській області результати опрацювання збірної податкової інформації щодо ТОВ "Техконторг" щодо неможливості проведення зустрічної звірки за березень 2015 року, відповідно до якої встановлено нереальність оформлення господарських операцій з позивачем; від ГУ ДФС У Дніпропетровській області результати опрацювання збірної податкової інформації з питань проведення фінансово-господарських операцій ПП НПФ "Промхімекспорт-2005" за березень 2015 року, відповідно до якої встановлено нереальність оформлення господарських операцій з позивачем, що свідчить про допущене позивачем порушення, не відповідав норм пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПКУ внаслідок неправомірного визначення в податковій декларації з ПДВ за березень 2015 року податкового кредиту в сумі 3400,00 грн.

Таким чином, у запиті не зазначена інформація, яка стала підставою для висновків про порушення позивачем - платником податків діючого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, оскільки така інформація була опрацьована лише по відношенню до контрагентів позивача; не зазначено, внаслідок здійснення якої перевірки виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.

Отже, позивачем було надано змістовну відповідь на запит відповідача та зазначено про необхідність надання інформації про те, які конкретно обставини стали приводом для висновку про порушення податкового законодавства з боку ТОВ "Такт", про нереальність господарських операцій з посиланням на джерела інформації.

Колегія суддів зазначає, що збірна інформація, яка отримана відносно контрагента платника податків, не може бути підставою для твердження про порушення податкового законодавства таким платником податків, адже, за логікою законодавця, контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати навіть акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу, як це встановлено пп. 86.6 ст. 86 ПКУ.

Правом на проведення зустрічної звірки відповідач не скористався.

Таким чином, колегія суддів вважає, що запит оформлений з порушенням вимог діючого законодавства, що відповідно до п. 73.3. ст. 73 ПКУ звільняє платника податків від обов'язку надавати відповідь на такий запит, а тому призначення перевірки наказом №217 від 13.02.2018 року є неправомірним.

Щодо самого наказу колегія суддів зазначає, що він, як встановлено вище, виданий без достатніх підстав та є необґрунтованим, з огляду на наступне.

В наказі № 217 від 13.02.2018 року відповідач, як на підставу його прийняття, посилається на пп. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПКУ та доповідну записку начальника відділу податкового супроводження підприємств базових галузей економіки Дніпропетровського управління Офісу ВПП ДФС.

Підпункт містить 75.1.2 пункту 75.1 ст. 75 ПКУ визначення термінів "документальна перевірка", "документальна планова перевірка", "документальна позапланова перевірка", "документальна виїзна перевірка", "документальна невиїзна перевірка", "документальна невиїзна позапланова електронна перевірка". Отже, ця норма не може розглядатись як підстава проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Підпункт 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПКУ визначає підставу проведення документальної позапланової перевірки, а саме - отримання податкової інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого, не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Проте, як було зазначено вище, податкова інформація, отримана відносно контрагента платника податків, джерела якої не зазначені, не є інформацією, що свідчить про порушення саме платником податків законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Щодо посилань податкового органу на пп. 78.1.4. п. 78.1. ст. 78 ПКУ, відповідно до якого підставою для проведення перевірки є виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту, слід зазначити, що доводи податкового органу в запиті щодо нібито допущеного позивачем порушення норм пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПКУ, внаслідок неправомірного визначення в податковій декларації з ПДВ за березень 2015 року податкового кредиту у сумі 3400,00 грн., є безпідставними, такими що ґрунтуються на припущеннях про порушення податкового законодавства контрагентами позивача.

Отже, зазначена норма ПКУ не може бути підставою для проведення перевірки.

Крім того, слід погодитись з доводами скаржника, що суб'єкт господарювання має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді. У такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документально обґрунтування. Проте, таких доказів під час розгляду справи в суді відповідачем не надано. Така позиція узгоджується з висновками Верховного суду України, висловленими у постанові від 16.02.2016 року у справі № 826/12651/14.

Як вбачається з преамбули наказу, що оспорюється, обґрунтуванням наказу є доповідна записка начальника відділу податкового супроводження підприємств базових галузей економіки Дніпропетровського управління Офісу ВПП ДФС. Однак, жодної інформації про наявність визначених ПКУ підстав для проведення перевірки, наказ не містить.

Отже, а ні в запиті, а ні в наказі на перевірку не містяться конкретні підстави, тобто чітко окреслені обставини, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об'єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження. Відтак, позивач був звільнений від обов'язку надавати відповідь на запит, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для призначення документальної позапланової перевірки, що є підставою для скасування спірного наказу.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах у справах № 815/6267/15 від 20.03.2018 року, № 813/4042/17 від 11.09.2018 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції і свідчать про їх помилковість.

В п. 23 рішення Європейського Суду з прав людини суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N303-A, параграф 29).

Колегія суддів вважає, що інші аргументи, наведені в апеляційній скарзі, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачем було сплачено судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в сумі 4405,00 грн.

Отже, судові витрати в сумі 4405,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт" задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 р. у справі №804/1338/18 скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ від 13.02.2018 року № 217 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт" за підписом начальника Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби ОСОБА_2

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт" судові витрати у сумі 4405,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до статей 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 10.12.2018 року.

Головуючий суддя О.М. Панченко

Суддя С.М. Іванов

Суддя В.Є. Чередниченко