Постанова

від 14.11.2018 по справі 439/1597/16-а

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 439/1597/16-а

Провадження № 11-996апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Бродівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року (суддя Петейчук Б. М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (судді Хобор Р. Б., Попко Я. С., Сапіга В. П.) у справі № 439/1597/16-а за позовом ОСОБА_3 до Підгорецької сільської ради Бродівського району Львівської області (далі - Сільрада), треті особи: ОСОБА_4, Історико-культурний заповідник Давній Плісненськ , про визнання незаконним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Сільради про визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 18 серпня 2015 року № 345 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва .

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що Сільрада рішенням від 18 серпня 2015 року № 345 незаконно надала ОСОБА_4 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на території с. Підгірці Бродівського району Львівської області орієнтовною площею 0,06 га для ведення індивідуального садівництва, якою спільно користувалися позивач та троє сусідів. При цьому вказана земельна ділянка знаходиться на території Історико-культурного заповідника Давній Плісненськ , що створений рішенням XXXV сесії VІ скликання Львівської обласної ради від 15 вересня 2015 року та є об'єктом культурної спадщини національного значення відповідно до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Бродівський районний суд Львівської області постановою від 22 лютого 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково: скасував постановуБродівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року, а провадження в адміністративній справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_3у касаційній скарзі зазначила, що оскаржуване рішення Сільради вже було предметом оскарження в порядку цивільного судочинства, проте Бродівський районний суд Львівської області ухвалою від 06 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18 жовтня 2016 року, провадження в цивільній справі закрив. Вказана обставина, на думку позивача, перешкоджає захисту порушеного відповідачем права. На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 19 липня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року касаційну скаргу позивача було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 серпня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідач та треті особи відзивів на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили , що рішенням Сільради від 18 серпня 2015 року № 345 ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га на території с. Підгірці Бродівського району Львівської області для ведення садівництва.

Рішенням Сільради від 29 червня 2016 року № 72 Про уточнення площ земельних ділянок в межах с. Підгірці Бродівського району надано ОСОБА_4 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,12 га з метою передачі йому у власність для ведення садівництва на території вказаного села.

Рішенням Сільради від 24 листопада 2016 року № 125 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1198 га з метою передачі її у власність ОСОБА_4 для ведення індивідуального садівництва на території села Підгірці Бродівського району Львівської області та передано у власність ОСОБА_4 цю земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) для ведення індивідуального садівництва.

Як убачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 грудня 2016 року право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1198 га з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться в с. Підгірці Бродівського району Львівської області, зареєстровано 02 грудня 2016 року за ОСОБА_4

Не погодившись із рішенням відповідача від 18 серпня 2015 року № 345 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва , ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом.

Обставини справи її учасниками під сумнів не ставляться.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, Бродівський районний суд Львівської області виходив з того, що, приймаючи оскаржуване рішення, Сільрада діяла в межах своїх повноважень та відповідно до вимог Земельного кодексу України. При цьому доводи позивача про порушення Сільрадою при прийнятті оскаржуваного рішення вимог закону не знайшли свого підтвердження.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній справі, Львівський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що після оформлення ОСОБА_4 відповідно до чинного законодавства права власності на спірну земельну ділянку між позивачем та треьою особою в справі виник спір про право цивільне, а відтак захист порушеного, на думку ОСОБА_3, права має відбуватися в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, звернення ОСОБА_3 до адміністративного суду з цим позовом обумовлено тим, що внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення ОСОБА_4 у подальшому набув право власності на земельну ділянку площею 0,1198 га з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться в с. Підгірці Бродівського району Львівської області, чим порушується право позивача на користування вказаною земельною ділянкою загального користування.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення; далі - ЦК України ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Оскільки на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень у подальшому в третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту першого статті 6 Конвенції.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 802/233/16-а (провадження № 11-290апп18) та від 27 червня 2018 року у справі № 814/104/17 (провадження № 11-607апп18).

Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання ОСОБА_3 на те, що оскаржуваною ухвалою апеляційного суду порушено її право на доступ до правосуддя з огляду на ухвалу Бродівського районного суду Львівської області від 06 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18 жовтня 2016 року, оскільки цими судовими рішеннями закрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_5, що не позбавляє ОСОБА_3 права звернутися до суду з цим позовом у порядку ЦПК України.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, ВеликаПалата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська І. В. Саприкіна

О. Р. Кібенко О. М. Ситнік

В. С. Князєв В. Ю. Уркевич