Рішення

від 05.12.2018 по справі 515/1408/18

ТАТАРБУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №515/1408/18

Провадження №2/515/2209/18

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року м.Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Сметаняка О.Я.,

за участю:

секретаря судового засідання Чумаченко Д.М.,

представника відповідача

ОСОБА_1 районної ради ОСОБА_2,

представника третьої особи

КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ ОСОБА_3,

представника третьої особи

ОСОБА_1 РДА ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Татарбунарського районного суду Одеської області позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1 районної ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача ОСОБА_6 заклад ОСОБА_1 центральна районна лікарня , ОСОБА_1 районна державна адміністрація Одеської області про стягнення середнього заробітку за час затримання виконання рішення про поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_5 в особі його представника звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 районної ради Одеської області, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 заклад ОСОБА_1 центральна районна лікарня Одеської області, ОСОБА_1 районна державна адміністрація Одеської області (далі - КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ ОСОБА_1 РДА), про стягнення середнього заробітку за час затримання виконання рішення про поновлення на роботі, в якому просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 32331,72 гривень в якості середнього заробітку за час затримання виконання рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року про поновлення на роботі за період з 01.05.2018 року до 31.08.2018 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.04.2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11.08.2016 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05.07.2017 року та Ухвалою Верховного Суду від 05.08.2018 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1 районної ради Одеської області, КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ , третя особа ОСОБА_1 районна державна адміністрація Одеської області, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Поновлено ОСОБА_5 на посаді головного лікаря КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ з 28.12.2015 року Стягнуто з КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 31661,76 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати за один місяць.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 04.12.2017 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 29.03.2018 року (копії судових рішень на а.с. 26-31,32-35), роз'яснено, що для виконання резолютивної частини рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.04.2016 року в частині поновлення ОСОБА_5 на займаній посаді головою ОСОБА_1 районної ради Одеської області має бути винесено розпорядження з посиланням на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.04.2016 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 11.08.2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05.07.2017 року про поновлення ОСОБА_5 на роботі з 28.12.2015 року; виконуючим обов'язки головного лікаря КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ на підставі розпорядження голови ОСОБА_1 райради про поновлення позивача на посаді має бути видано наказ про визнання ОСОБА_5 поновленим на посаді головного лікаря КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ з 28.12.2015 року та внесено відповідний запис до трудової книжки позивача.

16.09.2016 року відділом примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження.

Позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на роботі не виконано, розпорядження головою районної ради не видано, а тому позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримання виконання рішення суду першої інстанції від 20 квітня 2016 року за період з 01.05.2018 року до 31.08.2018 року (а.с. 1-5).

Позивач та його представники до судового засідання не з'явились, надали до суду заяву, в якій просили провести судовий розгляд за їх відсутності, на позовних вимогах наполягали, уточнюючого розрахунку про стягнення середнього заробітку до суду не надали.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги позивача ОСОБА_5 не визнала в повному обсязі, у задоволенні позову просила відмовити. У відзиві на позов та у судовому засіданні відповідач посилався на розмежування компетенції органів місцевого самоврядування, а саме голови районної ради та депутатів, на намагання голови районної ради виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі, проте проект рішення голови районної ради про поновлення ОСОБА_5 на посаді головного лікаря через відсутність необхідних голосів депутатів не був прийнятий.

Представник третьої особи КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ позовні вимоги позивача не визнав, в письмових поясненнях та у судовому засіданні пояснив суду, що ухвала Татарбунарського районного суду Одеської області від 04.12.2017 року носить рекомендаційний характер і суперечить законодавству України, оскільки повноваження голови районного ради, які зазначені в ухвалі виходять за межі його повноважень. Щодо стягнення середнього заробітку позивачем за сумісництвом вважає, що ця вимога не була предметом судового розгляду при поновленні ОСОБА_5 на посаді головного лікаря, у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Представник третьої особи ОСОБА_1 РДА позовні вимоги ОСОБА_5 визнав у повному обсязі, у письмових поясненнях та судовому засіданні пояснив суду, що поновлення позивача на посаді головного лікаря є компетенцією районної ради.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 05.09.2018 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 11.10.2018 року залучено в якості третьої особи ОСОБА_1 районну державну адміністрацію Одеської області.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 12.11.2018 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду на 29.11.2018 року.

Суд вислухавши пояснення сторін, вивчивши письмові докази долучені до матеріалів справи встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.04.2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11.08.2016 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05.07.2017 року, та Ухвалою Верховного Суду від 05.08.2018 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1 районної ради Одеської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Поновлено ОСОБА_5 на посаді головного лікаря КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ з 28.12.2015 року. Стягнуто з КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 31661,76 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати за один місяць.

16.09.2016 року відділом примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 04.12.2017 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 29.03.2018 року, роз'яснено, що для виконання резолютивної частини рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.04.2016 року в частині поновлення ОСОБА_5 на займаній посаді головою ОСОБА_1 районної ради Одеської області має бути винесено розпорядження з посиланням на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.04.2016 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 11.08.2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05.07.2017 року про поновлення ОСОБА_5 на роботі з 28.12.2015 року; виконуючим обов'язки головного лікаря КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ на підставі розпорядження голови ОСОБА_1 райради про поновлення позивача на посаді має бути видано наказ про визнання ОСОБА_5 поновленим на посаді головного лікаря КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ з 28.12.2015 року та внесено відповідний запис до трудової книжки позивача.

Як встановлено в судовому засіданні Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області в частині поновлення ОСОБА_5 на посаді головного лікаря не виконано, що не заперечувалось учасниками судового провадження, тому обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доведенню (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

З довідок про доходи, виданих КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ 13.04.2018 року та 03.12.2018 року, ОСОБА_5 справді працював на основній посаді - Головний лікар , сума доходу за період з 01.10.2015 року до 31.12.2015 року становила 24963,20 грн. та за сумісництвом - лікаря - статиста на 0,5 ставки, сума доходу за період з 01.10.2015 року до 31.12.2015 року становила 4627,80 грн.

З копії наказу в.о. головного лікаря КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ № 287-Р від 31.12.2015 року (а.с.91) видно, що ОСОБА_5 звільнено від сумісництва 0,5 посади лікаря - статиста інформаційно - аналітичного відділу ЦРЛ на підставі п. 4 ст. 40 (за прогул) 31.12.2015 року. Підстава: акти відпрацювання робочого часу від 30 та 31.12.2015 року (копії актів на а.с. 92-93).

Щодо позовних вимог ОСОБА_5 в частині невиконання рішення суду про поновлення його на посаді головного лікаря ОСОБА_1 ЦРЛ та стягнення у зв'язку із цим грошової суми у розмірі 32331,72 гривень за період з 01.05.2018 року до 31.08.2018 року, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримань.

Згідно ст. 129-1 Конституції України, ч. ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Судові рішення, що набули законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 65 Закону України Про виконавче провадження регулюється порядок виконання рішення у справах про поновлення на роботі. Виконання рішень про поновлення на роботі належить до окремої категорії справ та має наступні особливості.

За правилами ч. 7 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудову суперечку, підлягає негайному виконанню. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набуття ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України, у разі затримання власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудову суперечку про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримання.

За приписом ч. 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набуло законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ці самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Так, рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.04.2016 року встановлено, що заробітна плата ОСОБА_5 за один день на посаді головного лікаря ОСОБА_1 ЦРЛ за два місяці (жовтень, листопад 2015 року), що передували звільненню, складає 405 грн. 92 коп., відтак у силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, середньоденний заробіток встановлений рішенням суду доказуванню не підлягає.

Згідно з п. 5 Постанови КМУ за № 100 від 08.02.1995 року Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати обчислення виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 вищезазначеної Постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про доходи від 13.04.2018 року за № 697 (а.с. 37), кількість відпрацьованих робочих днів у листопаді та жовтні місяці 2015 року складає (жовтень - 26, листопад - 25). Середньомісячне число робочих днів складає: 26 + 25 = 51: 2 = 25,50 робочих днів.

Середньоденна заробітна плата позивача за рішенням суду, яке набуло законної сили (а.с. 12), складає 405,92 грн. Середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.05.2018 року до 31.08.2018 року складає: 25.50 р/д х 405,92 = 10350,96 х 4 місяці = 41403,84 грн. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача з 01.05.2018 року до 31.08.2018 року на користь позивача ОСОБА_5, становить 41403,84 гривень.

Відтак, застосування позивачем середньоденної заробітної плати у розмірі 263,31 гривень у розрахунку, який зазначено в позові, є помилковим, суперечить вимогам ст. 82 ЦПК України, ст. 27 Закону України Про оплату праці , Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року.

Разом із тим, положеннями ч. 1 ст. 13, ч. 2 ст. 264 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може стягнути на користь позивача середній заробіток за час невиконання рішення суду за період з 01.05.2018 року до 31.08.2018 року у розмірі 41403,84 гривень відповідно до розрахунку проведеного судом.

Оскільки ОСОБА_5, заявлено загальну суму середнього заробітку за час невиконання рішення суду, а саме 32331,72 гривень, тобто позивач у силу положень ч. 3 ст. 13 ЦПК України розпорядився своїми правами щодо предмета суперечки на власний розсуд, уточнень на позов у частині розрахунку заробітку, виходячи з середньоденної заробітної плати, яка встановлена рішенням Татарбунарського районного суду в сумі 405,92 гривень, суду не надав. Тому, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та вважає, що середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в межах заявлених позивачем вимог складає саме 32331,72 гривень.

Аналізуючи аргументи відповідача та третьої особи КЗ ОСОБА_1 ЦРЛ , викладені у їх письмових поясненнях щодо розмежування компетенції органів місцевого самоврядування, а саме голови районної ради та депутатів, намагань голови районної ради виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі, через відсутність необхідних голосів депутатів, відсутність фінансування у районній ради, в тому числі і посилань на рекомендаційний характер ухвали Татарбунарського районного суду Одеської області від 04.12.2017 року про роз'яснення рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.04.2016 року, не звернення позивача до суду щодо оскарження подання про рекомендацію щодо його звільнення, суд вважає, що зазначені аргументи зводяться до незгоди з рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.04.2016 року.

Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів за час затримання невиконання рішення суду про поновлення на роботі за сумісництвом, суд зазначає, що оскільки позивача ОСОБА_5 звільнено від сумісництва 0,5 посади лікаря - статиста інформаційно - аналітичного відділу ЦРЛ на підставі п. 4 ст. 40 (за прогул) 31.12.2015 року, що ним не оскаржувалось, то його вимоги щодо стягнення заробітної плати за сумісництвом задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню та на його користь із відповідача ОСОБА_1 районної ради підлягає стягненню середній заробіток за час затримання виконання рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.04.2016 року, за період з 01.05.2018 року до 31.08.2018 року в сумі 32331,72 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 258, 259, 263, 265 268 ЦПК України, ст. ст. 235, 236 КЗпП України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1 районної ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача ОСОБА_6 заклад ОСОБА_1 центральна районна лікарня , ОСОБА_1 районна державна адміністрація Одеської області про стягнення середнього заробітку за час затримання виконання рішення про поновлення на роботі - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 районної ради Одеської області (код ЄДРПОУ 20961173, адреса: 68100, Одеська область, місто Татарбунари, вулиця Горького, будинок 1) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: Одеська область, місто Татарбунари, вулиця Горького, будинок 19 А) середній заробіток за час затримання виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.05.2018 року до 31.08.2018 року у розмірі 32 331 гривень із відрахуванням із зазначеної суми податків та обов'язкових платежів

Стягнути з ОСОБА_1 районної ради Одеської області (код ЄДРПОУ 20961173, адреса: 68100, Одеська область, місто Татарбунари, вулиця Горького, будинок 1) на користь держави із зарахуванням до спеціального бюджету судовий збір у розмірі 704 гривні 80 копійок.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 11.12.2018 року.

Суддя О. Я. Сметаняк