Постанова

від 04.12.2018 по справі 761/12529/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/12529/17

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/3688/2018

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

при секретарі Копійці В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року (суддя Осаулов А.А.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ нерухомого майна, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною частковою власністю та поділ рухомого майна,

встановила:

у травні 2017р. позивач звернувся до суду з позовом та просив визнати спільною сумісною власністю подружжя квартири № 305 та № 306 в будинку АДРЕСА_1 та машиномісця, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, гараж 2-7-6 та 2-7-5; виділити йому у власність квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 47,7 м 2 та машиномісце, загальною площею 13,6 м 2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, гараж 2-7-6; виділити відповідачу у власність квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 73,2 м 2 та машиномісце, загальною площею 13,6 м 2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, гараж 2-7-5, та стягнути з відповідача компенсацію вартості спільного сумісного майна у розмірі 27 843 долара США, що станом на день звернення до суду становить 751 761грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з 18 листопада 1995р. перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 7 серпня 2014р., яке змінено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року. Мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач посилався на те, що частина рухомого та нерухомого майна, яке належало подружжю, вже було поділено між ними рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року, проте під час поділу не враховано грошові кошти, які були заощаджені сторонами за період шлюбу та зберігались вдома - близько 240 000 доларів США, з яких 90 000 доларів США він позичив у знайомого на початку 2014 року.

Позивач стверджував, що саме за спільні кошти відповідач придбала квартири № 305 та № 306 в будинку АДРЕСА_1 та машиномісця, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, гаражі 2-7-6 та 2-7-5, тому він має право на ? частину зазначеного майна.

У жовтні 2017р. ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом та просила визнати спільним сумісним майном подружжя автомобіль BMW 535 I, 2013 року випуску,

державний номер НОМЕР_1 та автобуси марки NeoplanN 1116, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_2 та Neoplan N116, 1994 року випуску, державний номер НОМЕР_3; виділити їй у власність автобус марки Neoplan N1116, а позивачу: автомобіль BMW 535 Iта автобус марки Neoplan N116; стягнути з позивача компенсацію вартості спільного сумісного майна у розмірі 1 646 860грн.

Мотивуючи вимоги зустрічного позову, відповідач зазначала, що у судовому засіданні 31 серпня 2017р. їй стало відомо, що під час перебування у шлюбі без її згоди позивач взяв у борг 90 000 доларів США у свого родича ОСОБА_5, а також придбав автомобіль марки BMW 535 I, 2013 року випуску, які вважає спільною сумісною власністю подружжя.

Також відповідач вважала, що за спільні кошти позивач придбав два автобуси марки Neoplan N1116 та Neoplan N116, оскільки після розлучення у нього не було достатньої фінансової можливості придбати вказані транспортні засоби за власні кошти.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Позивач посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки ним належним чином доведено, що за період шлюбу подружжя заощадило велику суму грошей, які планували витратити на придбання спірного нерухомого майна.

Також позивач зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги покази сина відповідача - ОСОБА_6, який підтвердив, що відповідач забрала у родини 240 000 доларів США, обіцяла їх повернути, але так і не повернула та придбала за ці кошти спірне майно, та надав перевагу показам свідка ОСОБА_7, який є зацікавленою стороною, оскільки є співмешканцем відповідача та має особисту неприязнь до нього через заяву до правоохоронних органів про вчинення ОСОБА_7 злочинних дій.

Крім того, позивач вважає, що суд дійшов до помилкового висновку про можливість відповідача придбати спірне нерухоме майно за власні кошти, оскільки згідно довідки ДФС України від 10 серпня 2017р. після розлучення з 1 квітня 2014р. по 1 квітня 2017р. вона не мала доходів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, вважаючи її доводи безпідставними, а позовні вимоги не підтвердженими належними доказами.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржується, тому відповідно до ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційної перевірки.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача, який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 листопада 1995р., мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 7 серпня 2014 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року, шлюб сторін розірвано.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року, поділено спільне майно подружжя.

2 вересня 2016р. між ПрАТ Київський завод світлочутливих матеріалів Фотон та

ОСОБА_9 були укладені договори купівлі-продажу машиномісць № 2-7-5 та 2-7-6, що знаходяться у підземному паркінгу будинку АДРЕСА_1, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чухрій О.С. та зареєстровані у реєстрі за № 2070 та 2071 (с.с.179-180, 215-216 том 1).

18 листопада 2016р. між ТОВ Нордімпекс та ОСОБА_9 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капіносом А.Є. та зареєстровані у реєстрі за № 2263 (с.с. 37-38 том 2).

21 березня 2017р. між ПАТ Діамантбанк та ОСОБА_9 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чухрій О.С. та зареєстровані у реєстрі за № 705 (с.с.136-137 том 1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та недоведеності.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Аналіз вказаної норми свідчить, що спільним сумісним майном подружжя визнається те майно, яке придбано за час шлюбу.

Як зазначив Верховний суд України, статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. (справа 6-399цс17).

Предметом даного позову є майно, яке було придбано відповідачем через два роки після ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу сторін.

Під час судового розгляду жодна сторона не заявляла, що після розірвання шлюбу вони продовжували проживати однією сім'єю і мали спільний бюджет.

У п. 23 та 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя Пленум Верховного суду України роз'яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства , з'ясовувати джерело і час його придбання.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб . При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Враховуючи викладене, спільним майном подружжя не може визнаватися майно, яке придбане одним із подружжя після розірвання шлюбу.

Виходячи із положень ст. 60 та 61 СК України предметом поділу можуть бути грошові кошти, які були у подружжя на час припинення шлюбних стосунків, однак таких позовних вимог позивачем заявлено не було.

Звертаючись до суду у жовтні 2014р. з позовом про поділ спільного майна, позивач не зазначав про наявність у подружжя спільних грошових коштів, які зберігалися на рахунках відповідача у банках, або у готівці за місцем проживання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного майна

спільним майном подружжя.

Доводи апеляційної скарги, що судом не були враховані надані докази про наявність у подружжя готівкових грошових коштів у розмірі 240 000 доларів США на час розірвання шлюбу та відсутність доходів у відповідача на час придбання спірного майна, є безпідставними, так як судом у рішенні наведена оцінка наданим позивачем доказам.

Крім того, на думку колегії суддів, вказані доводи правового значення для вирішення даного спору не мають, так як нормами матеріального права не передбачена можливість визнання спільним майном подружжя майно, придбане одним із подружжя після розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 грудня 2018 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.А. Семенюк