Рішення

від 12.12.2018 по справі 910/13572/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2018Справа № 910/13572/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЦ "Лівобережний" (02217, м. Київ, вул. Драйзера, 10, кв.37)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕГІОН 2015" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців (Артема), 49)

про стягнення 46 158,28 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЦ "Лівобережний" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕГІОН 2015" про стягнення 46 158,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам укладеного між сторонами договору №СТО-18-42 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів не виконав своїх зобов'язань щодо оплати виконаних позивачем робіт на загальну суму 43 401,83 грн., що стало наслідком виникнення у відповідача заборгованості у розмірі 46 158,28 грн., з яких: 43 401,83 грн. - основна сума боргу, 215,10 грн. - 3% річних та 2 541,35 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/13572/18 та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

30.10.2018 до господарського суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕГІОН 2015", відповідно до якого останній зазначає, що обов'язковою передумовою для здійснення відповідачем розрахунків за договором є підписаний сторонами Акт виконаних робіт. Разом з тим, з доданих позивачем до матеріалів позовної заяви актів виконаних робіт вбачається, що останні не містять ні підпису, ні печатки відповідача. Також відповідач звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували повноваження заступника головного інженера ОСОБА_1 на підписання від імені відповідача нарядів-замовлення та актів приймання-передачі автомобіля після надання відповідних послуг, які в свою чергу, за доводами відповідача, були складені без дотримання форми, наведеної у додатку №3 до Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №615 від 28.11.2014. У відзиві відповідач також зауважив, що акт звіряння взаєморозрахунків не може вважатись належним доказом, оскільки не підтверджує обставини щодо надання послуг позивачем та не є первинним документом в розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Крім того відповідач зазначає, що в ході моніторингу GPS/GLONASS- пристроїв, які були встановлені на транспортних засобах відповідача, вбачається, що в період з 05.07.2018 по 24.07.2018 автомобіль марки Volkswagen Crafter 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, не перебував за адресою відповідача.

12.11.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач повідомляє, що співпраця з відповідачем за договором №СТО-18-42 від 06.03.2018 відбувалась засобами телефонного зв'язку щодо факту закінчення ремонтних робіт та шляхом передачі актів виконаних робіт на підпис відповідача через його представника. У відповіді позивач також погодився з тим, що у нього відсутня довіреність на заступника головного інженера ОСОБА_1, проте, є копія водійського посвідчення. Вищевказаною особою також були підписані від відповідача попередньо складені акти та наряди-замовлення за договором №СТО-18-42 від 06.03.2018. Щодо підписаного Акту звіряння розрахунків позивач зазначає, що відповідач підписавши даний акт погодився з існуючою несплатою у розмірі 43 401,83 грн. за зазначеними у ньому розрахунковими документами, зокрема: ГАЗ0003552, ГАЗ0003554, ГАЗ0003557 та ГАЗ0003674. Позивач також не погоджується з твердженнями відповідача, що автомобілі останнього не знаходились в період з 05.07.2018 по 24.07.2018 за адресою позивача, оскільки останні відвідували геозону СТО, а ремонтні роботи закривались іншими датами у присутності представника відповідача.

20.11.2018 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у якому останній не погоджується з доводами позивача та зазначає, що водійське посвідчення в силу закону та умов договору не являється документом, який підтверджує та визначає повноваження представника замовника. Відповідач також звертає увагу, що за даними бухгалтерського та податкового обліку сума боргу у розмірі 43 401,83 грн. не обліковується у відповідача, про що свідчить карточка рахунку №631 за 2018 рік по контрагенту ТОВ "АТЦ "Лівобережний" та реєстр податкових накладних.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

06 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЦ "Лівобережний" (надалі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЕГІОН 2015" (надалі - відповідач, замовник) було укладено договір №СТО-18-42 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобі (надалі - договір), відповідно до умов якого виконавець взяв на себе зобов'язання надавати замовнику послуги з технічного обслуговування та/або ремонту транспортних засобів, чи їх складових частин, у тому числі з використанням матеріалів (запасних частин) як замовника, так і спеціально замовлених виконавцем, а замовник бере на себе зобов'язання приймати та оплачувати ці послуги, а також вартість використаних матеріалів (запасних частин) виконавця в розмірі, строки та порядку, що передбачені умовами цього договору.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що надання послуг здійснюється за зверненням Замовника чи за його попередньою заявкою, яка реєструється в журналі реєстрації заявок.

Відповідно до п. 2.13 договору визначено, що послуги, передбачені розділом 1 цього договору, вважаються наданими з моменту підписання Акту виконаних робіт, який складається у 2-х примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із сторін.

Згідно з умовами п. 3.1 договору прийняття транспортного засобу (його складових) на технічне обслуговування та/або ремонт здійснюється у присутності замовника або його уповноваженого представника шляхом складання Акту приймання-передачі транспортного засобу, його складових для надання послуг з технічного обслуговування та ремонту.

Повернення транспортного засобу (його складових частин) замовнику відбувається при обов'язковій наявності довіреності (Додаток № 1 до договору) та паспорту довіреної особи або іншого документа, що його заміняє (пункт 3.6 договору).

Відповідно до пункту 3.8 договору уповноважений на отримання транспортного засобу (його складових частин) та деталей, передбачених пунктом 3.7 договору, представник замовника зобов'язаний також прийняти виконані виконавцем роботи з ремонту та технічного обслуговування та підписати відповідний акт виконаних робіт.

В разі відсутності в уповноваженого замовником представника при отриманні транспортного засобу /його складових печатки замовника, він розписується в акті виконаних робіт без завіряння акту печаткою замовника, а Акт виконаних робіт, завірений печаткою замовника, зобов'язується надати на протязі 3-х робочих днів (пункт 3.9 договору).

Пунктом 3.10 договору сторони досягли згоди, що до моменту надання замовником акту виконаних робіт, завіреного печаткою замовника, Акт виконаних робіт, підписаний уповноважений замовником представником, вважається чинним.

При цьому, згідно з п. 3.11 договору пропуск замовником строку, передбаченого пунктом 3.9 договору, тягне за собою ті ж правові наслідки, що й підписання замовником або уповноваженим ним представником відповідного Акту з завіренням печаткою. В такому випадку Акт виконаних робіт є підставою для проведення розрахунків замовником відповідно до пункту 4.2 даного договору.

Пунктами 4.2 та 4.2.1 договору передбачено, що розрахунки здійснюються замовником в безготівковій формі на поточний рахунок виконавця в національній валюті України (гривні) на підставі Акту виконаних робіт або відповідного рахунку-фактури на умовах відстрочення платежу протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту підписання Акту виконаних робіт.

Відповідно до п. 6.1.5 договору передбачено, що виконавець зобов'язаний надавати замовнику на підпис Акт виконаних робіт, які фактично були виконані, згідно порядку виконання робіт, зазначеному в розділі 2 цього Договору.

Згідно з п. 6.3.2 договору замовник зобов'язаний прийняти виконані виконавцем роботи, підписати Акт виконаних робіт або надати вмотивовану письмову відмову від підписання такого акту протягом доби з дня отримання від виконавця повідомлення про виконання робіт. В разі ненадання вмотивованої письмової відмови від підписання Акту виконаних робіт в зазначений строк, такий акт вважається підписаний (прийнятий) замовником.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що згідно наряду-замовлень № ГАЗ0003674 від 31.07.2018 p., №ГАЗ0003557 від 24.07.2018 p., № ГАЗ0003554 від 24.07.2018 р. та №ГАЗ0003552 від 24.07.2018 ТОВ "АТЦ "Лівобережний" було прийнято транспортні засоби відповідача та надано послуги з технічного обслуговування та ремонту останніх, про що свідчать акти виконаних робіт №ГАЗ0003674 від 31.07.2018p., №ГАЗ0003557 від 24.07.2018 p., №ГАЗ0003554 від 24.07.2018 р. та №ГАЗ0003552 від 24.07.2018 на загальну суму 43 401,83 грн.

На виконання умов договору позивачем виставлялись рахунки на оплату №№ ГАЗ0001384 від 24.07.2018, ГАЗ0001381 від 24.07.2018, ГАЗ0001386 від 24.07.2018 та ГАЗ0001450 від 31.07.2018, які за доводами позивача, були залишені відповідачем без оплати.

11.09.2018 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою №74 від 06.09.2018, відповідно до якого просив останнього сплатити існуючу заборгованість за договором №СТО-18-42 від 06.03.2018 у розмірі 45 091,68 грн., підписати Акти виконаних робіт та Акт звіряння взаєморозрахунків за період з 01.01.2018 по 28.08.2018.

Даний лист був направлений на адресу відповідача, про що свідчить опис вкладення №0103047663559 від 11.09.2018, фіскальний чек та накладна від 11.09.2018, однак, залишений останнім без відповіді та задоволення.

Спір у справі виник внаслідок неналежного, на думку позивача, виконання відповідачем умов договору №СТО-18-42 від 06.03.2018, що стало наслідком виникнення у останнього заборгованості перед позивачем у розмірі 46 158,28 грн., з яких: 43 401,83 грн. - основний борг, 215,10 грн. - 3 % річних та 2 541,35 грн. - пеня.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За твердженням позивача, у липні 2018 року на виконання умов договору №СТО-18-42 від 06.03.2018 ним були надані послуги з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів відповідача на загальну суму 43 401,83 грн. На підтвердження наведеного позивачем долучено наряди-замовлень, за якими приймались транспортні засоби відповідача, акти виконаних робіт №ГАЗ0003674 від 31.07.2018p., №ГАЗ0003557 від 24.07.2018 p., №ГАЗ0003554 від 24.07.2018 р. та №ГАЗ0003552 від 24.07.2018, акти прийому-передачі автомобілів після надання відповідних послуг та рахунки на оплату.

Відповідач заперечує проти факту надання позивачем послуг згідно даних актів виконаних робіт.

Судом встановлено, що позивачем не надано первинних документів на підтвердження надання обумовлених договором послуг, оскільки вказані акти та наряди-замовлень відповідачем не підписувались.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 2.13 договору визначено, що послуги, передбачені розділом 1 цього договору, вважаються наданими з моменту підписання Акту виконаних робіт, який складається у 2-х примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із сторін.

Відповідно до п.п. 4.2 та 4.2.1 договору передбачено, що розрахунки здійснюються замовником в безготівковій формі на поточний рахунок виконавця в національній валюті України (гривні) на підставі Акту виконаних робіт або відповідного рахунку-фактури на умовах відстрочення платежу протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту підписання Акту виконаних робіт.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Передання і прийняття робіт (послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт (надання послуг) за договором.

Сама лише наявність договірних відносин та складення виконавцем актів про виконання робіт (надання послуг) у односторонньому порядку, за умови заперечення замовником та не доведення виконавцем належними та допустимими доказами фактичного виконання робіт (надання послуг) не є достатніми правовими підставами для задоволення позовних вимог.

Як встановлено судом, вищевказані акти виконаних робіт відповідачем не підписані, доказів направлення відповідачу даних актів матеріали справи не містять, як і не містять доказів про повідомлення відповідача про виконані роботи у відповідності до умов, передбачених п. 6.3.2. договору, у зв'язку з чим останні не можуть бути належними доказами надання позивачем послуг за договором. Будь-яких доказів реального надання послуг матеріали справи також не містять.

При цьому, не можуть вважатися належними доказами виконання робіт наряди-замовлення та акти прийому-передачі автомобілів після надання відповідних послуг, які були підписані заступником головного інженера ОСОБА_1, без відповідних на те документів.

Так, умовами договору сторони передбачили, що повернення транспортного засобу (його складових частин) замовнику відбувається при обов'язковій наявності довіреності (Додаток № 1 до договору) та паспорту довіреної особи або іншого документа, що його заміняє (пункт 3.6 договору).

Таким чином, додана позивачем до матеріалів справи копія водійського посвідчення ОСОБА_1, не являється документом, який підтверджує та визначає повноваження представника на вчинення відповідних дії від імені замовника.

Поряд з цим, суд зауважує, що направлення на адресу відповідача листа-вимоги №74 від 06.09.2018 про сплату заборгованості за надані послуги та підписання актів виконаних робіт, не може бути розцінене як виконання позивачем умов договору щодо повідомлення відповідача про виконані роботи, направлення актів виконаних робіт чи виставлення рахунків на оплату, на підставі яких у відповідача виникає обов'язок з оплати послуг.

Отже, посилання позивача на п. 6.3.2. договору, яким передбачено, що у разі ненадання вмотивованої письмової відмови від підписання Акту виконаних робіт в зазначений строк, такий акт вважається підписаний (прийнятий) замовником, не може бути підставою для задоволення позовних вимог, виходячи з того, що матеріали справи не містять належних доказів направлення на адресу відповідача актів виконаних робіт та рахунків на їх оплату.

Крім того, посилання позивача на підписаний з боку відповідача Акт звіряння взаєморозрахунків від 28.08.2018, не може прийматися судом як доказ в підтвердження обставин щодо надання відповідачу послуг на суму 43 401,83 грн., оскільки останній не являється первинним документом в розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та не відноситься до переліку документів, визначених п. 7 розділу V Правил, які підтверджують факт надання послуг. По суті вказаний акт звіряння розрахунків є зведеним обліковим документом, який відображає стан розрахунків між сторонами, та не може підтвердити факт виконання робіт позивачем саме за спірним договром.

Акт виконаних робіт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом належним та допустимим доказом у справі лише у разі, якщо позивач довів реальне виконання ним робіт в обсягах та вартістю, зазначених ним в акті, а мотиви відмови другої сторони від підписання такого акта визнані судом необґрунтованими.

Характерними рисами договору надання послуг є те, що виконавець надає послуги за завданням замовника для задоволення його інтересів; виконавець зобов'язаний надати замовнику послуги, виконати роботу за певну винагороду, право на одержання якої у нього виникає лише після надання обумовлених договором послуг.

Закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Оскільки матеріали справи не містять, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставини на які він посилався, як на підставу своїх вимог, чи на спростування наведених вище висновків, суд на підставі наявних у матеріалах справи доказах та з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, вважає заявлені позовні вимоги не доведеними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.12.2018

Суддя Пукшин Л.Г.