Рішення

від 04.12.2018 по справі 826/9368/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 грудня 2018 року № 826/9368/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Борсуковській А.О.,

за участю представників сторін:

представника позивача: Гойдик Т.Л.,

представника відповідача: Косіч Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю МАКТЕ ГРУП

до Головного управління ДФС у м. Києва,

за участю третіх осіб - Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин", Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравікон",

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю МАКТЕ ГРУП (код ЄДРПОУ 40728705, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37/41, оф. 9) (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління ДФС у м. Києва (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) (далі - відповідач), у якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 07.03.2018 №0011091404.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав на те, що спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню з підстав порушення відповідачем порядку проведення документальної виїзної перевірки, за результатами якої вони прийняте, та порядку оформлення результатів перевірки. Крім того, зазначив про безпідставність доводів відповідача про відсутність позивача за місцезнаходження на час проведення перевірки.

Щодо правомірності, дійсності та реальності наслідків та відповідності чинному законодавству договорів, укладених з контрагентами, позивач зазначив, що господарські правовідносини з контрагентами, реальність яких перевірялася контролюючим органом під час перевірки, підтверджена належним чином складеними первинними документами, що спричинили реальні зміни майнового стану платника - позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2018 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.

Протокольною ухвалою від 18.09.2018 до участі у справі залучено третіх осіб - Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький завод дорожніх машин" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Гравікон".

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, вказавши на те, що позовні вимоги є безпідставними, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлений вчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

У письмових поясненнях третя особа - Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький завод дорожніх машин" вказала на те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визначений судом недійсним, з огляду на що доводи відповідача, зазначені в акті перевірки про недійсність Контракту від 22.09.2017 №17/0547/69 щодо поставки асфальтозмішувальної установки ДС-16837, є необґрунтованими.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

У період з 22.01.2018 по 02.02.2018 посадовими особами відповідача відповідно до наказу від 15.01.2018 №657 проведено документальну позапланову виїзну перевірку достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2017 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 19.12.2017 №9271972911, про що складено акт від 09.02.2018 №113/26-15-14-04-01/40728705, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 200.4 статті 400 Податкового кодексу України, у результаті чого, відповідач дійшов висновку про завищення позивачем заявленої до відшкодування суми бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2017 року на 3 073 500,00 грн.

Позивач не погоджуючись з висновками акту перевірки, керуючись правом наданим пунктом 86.1, пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, подав 19.02.2018 заперечення на акт перевірки від 09.02.2018 № 113/26-15-14-04- 01/40728705.

Листом Головного управління ДФС у м. Києві від 03.03.2018 за вих. №9328/10/26-15-14-04-01-12 Про розгляд заперечення , відповідач повідомив позивача про те, що за результатами розгляду заперечення від 19.02.2018 залишено без змін висновки, викладені в акті перевірки від 09.02.2018 №113/26-15-14-04-01/40728705, а заперечення позивача - без задоволення.

На підставі результатів проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.03.2018 №0011091404, яким зменшено суму податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку за листопад 2017 у розмірі 3 073 500,00 грн.

Позивач не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням №0011091404 від 07.03.2018 та, керуючись правом, наданим пунктом 56.2 статті 56 Податкового кодексу України, подав до контролюючого органу 21.03.2018 скаргу за вих. № 0007 на податкове повідомлення-рішення № 0011091404 від 07.03.2018.

Позивач 18.05.2018 отримав від Державної фіскальної служби України рішення від 15.05.2018 за вих. № 26534/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги позивач на податкове повідомлення-рішення №0011091404 від 07.03.2018 року, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення - рішення №0011091404 від 07.03.2018 року - без змін.

Не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням №0011091404 від 07.03.2018 року, вважаючи його таким, що порушує законні інтереси платника, оскільки позбавляє позивача законного права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне заявлення позивачем до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість у листопаді 2017 року за результатом виконання Контракту від 22.09.2017 № 17/0547/69 щодо поставки асфальтозмішувальної установки ДС-16837.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183цього Кодексу (пункт 201.8 статті 201 Податкового кодексу України).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов'язкові реквізити, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що надає первинному документу юридичну значимість для цілей відображення фактично вчинених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ та, відповідно, бюджетного відшкодування виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкових вигод та які є передумовою його формування.

Такі правові наслідки наступають у разі: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

У той же час, відносно порядку визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строків проведення розрахунків, Податковим кодексом України встановлено наступні правила.

Зокрема, відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ Кредмаш та позивачем було укладено Контракт від 22.09.2017 № 17/0547/69 щодо поставки асфальтозмішувальної установки ДС-16837. Позивачем перераховано ПАТ Кредмаш за асфальтозмішувальну установку ДС-156837 кошти в розмірі 18 441 000,00 грн., у томі числі ПДВ - 3 073 500,00 грн. згідно платіжних доручень:

№ 19 від 29.09.2017 на загальну суму 5 000 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 833 333,33 грн.;

№ 26 від 10.11.2017 на загальну суму 6 720 500,00 грн., у тому числі ПДВ - 1 120 083,33 грн.;

№ 27 від 29.11.2017 на загальну суму 6 720 500,00 грн., у тому числі ПДВ - 1 120 083,33 грн.

На виконання умов договору ПАТ Кредмаш поставило позивачу асфальтозмішувальну установку ДС-16837 (зав. № 34), що підтверджується накладною на відвантаження та відпуск продукції від 29.11.2017 №48/110 на загальну суму 18 441 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 3 073 500,00 грн. (акт прийому-передачі від 29.11.2017 року №б/н).

Позивачем згідно договору зберігання від 30.11.2017 № 17/3-хр/69 передано на зберігання ПАТ Кредмаш асфальтозмішувальну установку ДС-16837 зав. №34.

Зазначені господарські відносини підтверджуються наявними у матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями контракту №17/0547/69, специфікації від 22.09.2017, платіжних доручень, накладної на відвантаження та відпуск продукції, акту прийому-передачі від 29.11.2017 (а.с.169-180, І том), податкових накладних, оборотно-сальдової відомості (а.с.191-196, І том).

Під час проведення перевірки, представнику позивача вручено лист від 01.02.2018 №4651/10/26-15-14-04-01 щодо призначення та проведення інвентаризації фактично наявних товарно-матеріальних цінностей, основних фондів та інших активів підприємства в присутності представників, що здійснюють перевірку.

З метою проведення огляду (фактичної наявності) асфальтозмішувальної установки ДС-16837 зав. №34, представниками відповідача було здійснено виїзд до ПАТ Кредмаш , що знаходиться за адресою: м. Кременчук, проспект Свободи, 4.

Під час перевірки представниками відповідача встановлено, що асфальтозмішувальна установка ДС-16837 зав. №34 складається з 92 частин. В акті перевірки не заперечується, що під час огляду представниками відповідача, станом на 02.02.2018 на зберіганні у ПАТ Кредмаш фактично знаходилось 25 із 92 частин асфальтозмішувальної установки ДС-16837 зав. №34.

Водночас відповідачем зроблено висновок про те, що неможливо ідентифікувати заводський номер асфальтозмішувальної установки ДС-16837 зав. № 34, так як на 25 частинах даної установки відсутні ідентифікаційні номери.

В акті перевірки представники контролюючого органу також вказали на те, що місцезнаходження інших 67 частин асфальтозмішувальної установки ДС-16837 невідоме.

При цьому з пояснень позивача вбачається, що протягом грудня 2017 року - січня 2018 року асфальтозмішувальну установку ДС-16837 було частково вивезено контрагентом позивача - ТОВ Гравікон , з яким було укладено Договір № 03/01 здачі в оренду обладнання від 03 січня 2018, укладеного між ТОВ Макте Груп (Орендодавець) та ТОВ Гравікон (Орендар) з відкладальною умовою. Умовами вказаного договору було передбачено, що ТОВ Гравікон мав за власний рахунок забезпечити вивезення обладнання з території ПАТ Кредмаш до місця постійної дислокації асфальтозмішувальної установки ДС-16837.

Вказане встановлено судом, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договору здачі в оренду обладнання №03/01 від 30.01.2018 (а.с.182-190, І том).

Крім того, подальше використання у своїй господарській діяльності асфальтозмішувальної установки ДС-16837 підтверджується тим. що орендар по договору №03/01 передачі в оренду обладнання від 03.01.2018 (ТОВ "Гравікон") уклав з обслуговуючою організацією, за погодженням з позивачем, договори на виконання фундаментних, монтажних та пусконалагоджувальних робіт стосовно установки, а саме: договір підряду №6 на здійснення фундаментних, монтажних та пусконалагоджувальних робіт від 05.04.2018 між ТОВ "Гравікон" (замовник) та ТОВ "Укрстроеекспорт" (підрядник) та договір підряду №7 на здійснення фундаментних, монтажних та пусконалагоджувальних робіт від 05.04.2018 між ТОВ "Гравікон"(замовник) та ТОВ "Укрстройекспорт" (підрядник) за погодженням позивача.

Також, як встановлено судом, про наявність у власності позивача асфальтозмішувальної установки ДС-16837 свідчить наявність у позивача технічної документації на обладнання, а саме: свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювання техніки №04/01461, дійсне до 05.06.2019 та паспорту на асфальтозмішувальну установку ДС-16837.

Відтак, право на отримання суми бюджетного відшкодування пов'язано з фактичною сплатою податку на додану вартість у складі ціни товарів (робіт, послуг) постачальникам таких товарів (послуг). Податкове законодавство не пов'язує право платника податку на відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість із закінченням перевірок до кінцевого виробника та фактом підтвердження сплати податку контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання, оскільки від'ємне значення податку на додану вартість є коштами платника податку, які він сплатив продавцям (постачальникам) товару (послуг) в ціні таких товарів (послуг). Податковим кодексом України встановлені умови та гарантії повернення цих коштів у вигляді обов'язку держави здійснити повернення коштів за результатами відповідного звітного періоду. Крім того, Податковий кодекс України не ставить право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у залежність від проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання до виробника або імпортера.

Оскільки реальність господарських правовідносин позивача з ПАТ "Кредмаш" підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого робу господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, у відповідача були відсутні підстави для висновку про завищення позивачем заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість за листопад 2017 року.

Аналізуючи складені між позивачем та контрагентом первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача.

Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

З огляду на встановлення факту реального вчинення господарської операції позивача з ПАТ "Кредмаш", що підтверджено належним чином складеними первинними документами, суд приходить до висновку про безпідставність висновків податкового органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Крім того, суд враховує, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, (п.58), згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Інші доводи у своїй сукупності не спроможні вплинути на висновки суду, оскільки не спростовною є та обставина, що позивач протягом більше як чотирьох місяців не виходив на роботу.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись статтями 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю МАКТЕ ГРУП задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.03.2018 №0011091404.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю МАКТЕ ГРУП (код ЄДРПОУ 40728705, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37/41, оф. 9) сплачений ним судовий збір у розмірі 46102,50 грн. (сорок шість тисяч сто дві гривні 50 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києва (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення виготовлено 07.12.2018.

Суддя Є.В. Аблов