Постанова

від 26.11.2018 по справі 826/12920/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12920/16 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Файдюка В.В.

за участю секретаря: Рагімової Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЗВ Пауер Україна до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю ЗВ Пауер Україна звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було не повно досліджено обставини, що мають значення для справи та не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому зазначив, що апеляційна скарга відповідача є безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просить залишити її без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів даної справи, Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві було проведено камеральну перевірку даних податкової звітності з податку на додану вартість та даних Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ 3В Пауер Україна за період січень-лютий 2016 року.

В ході проведення перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем граничних термінів реєстрації податкової накладної від 22.01.2016 № 9 на суму ПДВ 1 443 914,30 грн., яка зареєстрована 08.02.2016 (граничний термін реєстрації 06.02.2018), тобто порушено термін реєстрації податкової накладної на 2 календарні дні.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 21.04.2016 № 746/26-55-12-07/37771965, на підставі якого контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.04.2016 № 000733/26/55-12-07, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 144 391,43 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивачем подано скаргу до ГУ ДФС у м. Києві, а в подальшому до ДФС України. Однак, вказані скарги були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Позивач, вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативно-правовим актом, яким врегульовані спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-УІ (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Відповідно до положень пп. 14.1.60 п. 14.1 ст. 14 ПК України, Єдиний реєстр податкових накладних - це реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Разом з тим, згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Відповідно до п. 11 підрозділу 2 роз. ХХ Перехідні положення ПК України, з 1 лютого 2015 року реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних підлягають всі податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних (у тому числі які не надаються покупцю, виписані за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування) незалежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній/розрахунку коригування.

Аналізуючи зазначені норми, колегія суддів зазначає, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний реєструвати податкові накладі та/або розрахунки коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Відповідно до пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України, порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 цього Кодексу, тягнуть за собою накладення на платників податку на додану вартість, на яких відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації до 15 календарних днів; 20 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 16 до 30 календарних днів; 30 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 31 до 60 календарних днів; 40 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації на 61 і більше календарних днів.

Відповідальність платника податку, передбачена пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України, діє з 01.01.2015 року.

Як передбачено п. 1, 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. № 1246, подання податкової накладної та/або розрахунку коригування Державній податковій службі в електронній формі здійснюється відповідно до Порядку підготовки і подання податкових документів в електронній формі засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженого Державною податковою службою.

Внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування, до Реєстру (далі - реєстрація) здійснюється шляхом подання протягом операційного дня зазначених документів в електронній формі Державній податковій службі з використанням електронного цифрового підпису та внесення відповідних відомостей до Реєстру.

Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженою наказом ДПА України Про подання електронної податкової звітності від 10.04.2008 №233 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) визначено загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису. Ця Інструкція поширюється на Державну податкову адміністрацію України та її територіальні органи, платників податків, які за власним бажанням подають податкові документи в електронному вигляді. У додатку 1 до Інструкції №233 міститься примірний договір про визнання електронних документів, який укладається платником та контролюючим органом для врегулювання правовідносин з приводу визнання податкової звітності платника в електронному вигляді.

Згідно пункту 7 розділу ІІ Інструкції №233, підставою для прийняття податкового документа в електронному вигляді є:

його відповідність затвердженому формату (стандарту);

підтвердження ЕЦП платника податків та його посадових осіб, підписи яких є обов'язковими для звітів в паперовій формі за умов, встановлених в статтею 3 Закону України Про електронний цифровий підпис ;

чинність відповідного посиленого сертифіката ключа під час накладання ЕЦП (підтверджується за допомогою позначки часу, отриманої від акредитованого центру сертифікації ключів, або якщо до моменту одержання електронного документа строк дії відповідного сертифіката не був закінчений або відповідний сертифікат не був скасований/ блокований).

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 27.04.2016 № 000733/26/55-12-07 та нарахування позивачу штрафу у розмірі 144 391,43 грн. слугувало порушення позивачем граничних термінів реєстрації податкових накладних за період січень-лютий 2016 року.

При цьому, з матеріалів справи також вбачається, що між ТОВ 3В Пауер Україна в особі директора Максимець А.Р. та ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві було укладено договір про визнання електронних документів від 30.10.2015 № 221020151, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

Так, згідно з п. 2 договору подання платником податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку до органів ДФС здійснюється відповідно до Законів України Про електронні документи та електронний документообіг , Про електронний цифровий підпис , постанов Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 680 Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу від 28.10.2004 № 1452 Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності та Інструкції з підготовки і подання податкових документів засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 № 233, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за № 320/15011.

Відповідно до п.п. 5-6 розділу 3 договору, договірну основу здійснення електронного документообігу між платниками податків та податковими органами.

Згідно з п. 4 розділу 6 договору про визнання електронних документів, орган державної податкової служби має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку не надання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником податків місця реєстрації.

Таким чином, виходячи з умов договору про визнання електронних документів, відповідач має право розірвати договір в односторонньому порядку виключно у двох випадках: 1) ненадання позивачем нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих; 2) зміна позивачем місця реєстрації.

Так, 01.02.2016 відбулась зміна директора ТОВ 3В Пауер Україна .

02.02.2016, у зв'язку зі зміною директора ТОВ 3В Пауер Україна відповідачем в односторонньому порядку розірвано договір про визнання електронних документів від 30.10.2015 № 221020151.

Отже, позивач втратив можливість реєструвати податкові накладні.

Зважаючи на зміну керівника ТОВ 3В Пауер Україна , ним переоформлено електронний цифровий підпис та 03.02.2016 до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві направлено новий договір про визнання електронний документів № 030220161. Вказаний договір підписано відповідачем 08.02.2016.

05.02.2016 позивач надіслав на адресу відповідача лист вих. № 050216, в якому зазначив про неможливість реєструвати у встановлені діючим законодавством терміни України податкові накладні та подавати податку звітність у зв'язку зі зміною керівника Товариства та просив у найкоротші терміни підписати новий договір про визнання електронних документів № 030220161, який позивачем було надіслано відповідачу 03.02.2016.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено про те, що позивачем вживались всі можливі заходи щодо недопущення порушення строків подання податкової звітності та реєстрації податкових накладних, у тому числі податкової накладної від 22.01.2016 № 9 на суму податкових зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 443 914,30 грн., оскільки, позивачем на наступний день після розірвання відповідачем договору про визнання електронних документів від 30.10.2015 № 221020151 переоформлено електроні цифрові підписи, 03.02.2016 позивачем направлено відповідачу новий договір про визнання електронних документів № 030220161 та листом від 05.02.2016 № 050216 позивач повідомив відповідача про неможливість реєструвати у встановлені діючим законодавством строки України податкові накладні та подавати податку звітність.

Однак, відповідачем не було підписано новий договір протягом розумного часу про визнання електронний документів від 03.05.2016 № 030220161, що унеможливило реєстрацію позивачем податкових накладних та подання податкової звітності.

Відповідачем також зазначено, у відповідності до ст. 181 Господарського кодексу України контролюючий орган повинен у двадцятиденний термін з моменту отримання договору про визнання електронних документів підписати його або надати вмотивовану відповідь.

Однак, вказані доводи апелянта колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Так, ст. 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Отже, вказана норма регулює порядок укладання господарських договорів між сторонами господарських правовідносин.

Водночас, адміністративний договір - спільний правовий акт суб'єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону.

Необхідними ознаками адміністративного договору є: суб'єктність - однією із сторін договору є суб'єкт владних повноважень; предметність - права й обов'язки учасників договору випливають з управлінських функцій суб'єкта владних повноважень; мета укладання - реалізація функцій держави, а саме реалізація повноважень того чи іншого органу.

Як вірно було зазначено судом першої інстанції, договір про визнання електронних документів від 03.02.2016 № 030220161 укладено відповідно до вимог Інструкції № 233.

Таким чином, укладений між сторонами договір від 03.02.2016 № 030220161 виник саме у сфері оподаткування з приводу реалізації органом фіскальної служби своїх владних повноважень, тобто такий договір є адміністративним договором.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем було вжито всіх можливих заходів для своєчасної реєстрації податкової накладної в ЄРПН, однак, з незалежних від нього причин, вказана реєстрація була здійсненна із запізненням.

Оскільки, затримка реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних виникла не з вини позивача, доводи позивача про протиправність застосування контролюючим органом до нього штрафу згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням є обґрунтованими та правомірними.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 30.01.2018 № К/9901/246/17 (справа № 815/2745/17), який, в силу ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Крім цього, Верховним Судом у справі № 804/5153/17 (постанова від 18.01.2018) зроблений висновок, що у разі вчинення платником податку з метою своєчасної реєстрації податкової накладної всіх необхідних дій, натомість її реєстрація була здійсненна з порушенням граничного терміну з незалежних від платника податку причин, то в такому разі відсутні підстави для застосування штрафу за порушення граничних термінів реєстрації податкової накладної.

Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-IV, якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В рішенні від 13.12.2001 року у справі Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ( Лелас проти Хорватії , заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії , заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ( Онер'їлдіз проти Туреччини , п. 128, та Беєлер проти Італії , п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ( Лелас проти Хорватії , п. 74).

З огляду на зазначене, зважаючи на те, що позивачем вживались всі можливі заходи для недопущення порушення термінів подання податкової звітності та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а апелянтом не доведено обґрунтованості строку, протягом якого договір перебував у його розпорядженні та не був підписаний до вищезгаданої дати його укладання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що затримка реєстрації податкової накладної від 22.01.2016 № 9 на суму податкових зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 443 914,30 грн., в ЄРПН виникла не з вини позивача, у зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення від 27.04.2016 № 000733/26/55-12-07 правомірно визнано протиправним та скасовано судом першої інстанції.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ТОВ 3В Пауер Україна та наявність правових підстав для їх задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Ісаєнко Ю.А.

Суддя Файдюк В.В.