Постанова

від 28.11.2018 по справі 676/5909/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 676/5909/15-ц

провадження № 61-13805св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Гуменецьке ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Гуменецьке на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 19 травня 2016 року у складі колегії суддів: Фанди В. П., Купельського А. В., Спіріднової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Гуменецьке (далі - СТОВ Виробнича фірма Гуменецьке ) про витребування з чужого незаконного володіння останнього земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1,57 га.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 17 грудня 2007 року між ним та СТОВ Виробнича фірма Гуменецьке був укладений договір оренди земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1,57 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Гуменецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, з терміном дії на п'ять років, який закінчився у 2012 році.

Він неодноразово звертався до відповідача про повернення земельної ділянки, однак на його вимоги підприємство не реагує.

При підписанні ним договору було вказано, що договір укладається на п'ять років, у подальшому у договорі строк його дії виправлено з п'яти років на десять.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2016 року у складі судді Фанди В. П. у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір оренди спірної земельної ділянки є дійсним і позов про його недійсність позивачем не заявлявся.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 19 травня 2016 року рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким витребувано на користь ОСОБА_3 із чужого незаконного володіння СТОВ Виробнича фірма Гуменецьке земельну ділянку площею 1,57 га, що розташована на території Гуменецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив із того, що термін дії договору оренди припинив свою дію, у зв'язку з чим витребував спірну земельну ділянку з незаконного чужого володіння СТОВ Виробнича фірма Гуменецьке .

У червні 2016 року СТОВ Виробнича фірма Гуменецьке подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосуванняапеляційним судомнорм матеріального права і порушення норм процесуального права , просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції помилково застосував статтю 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Апеляційний суд не врахував, що однією з умов задоволення віндикаційного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин.

Між сторонами має місце укладений і зареєстрований на десять років договір оренди земельної ділянки, тому захист порушеного права власності здійснюється виключно за допомогою зобов'язально-правових способів.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу № 676/5909/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не повністю відповідає.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Відповідно до положень статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 06 лютого 2004 року ОСОБА_3 належить земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 1,57 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Гуменецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.

17 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та СТОВ Виробнича фірма Гуменецьке укладений договір оренди, 17 травня 2008 року зареєстрований у Кам'янець-Подільському районному відділі регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру , згідно з яким зазначена земельна ділянка передана товариству в оренду строком 10 років.

Відповідно до висновку технічної експертизи від 27 січня 2016 року, проведеної у рамках цієї цивільної справи, у рукописний текст в розділі 3 (Строк договору) після слів Договір укладається на строк примірника договору оренди земельної ділянки позивача та відповідача разом із актом прийомки та передачі, вносилися зміни шляхом підчистки та дописки, було знищено (підчищено) літери П , в словах п'ять та дописано літери Д е с .

Згідно з розділом 3 договору оренди від 17 грудня 2007 року у разі закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання продовження договору на новий строк не пізніше ніж за два місяця до закінчення строку договору.

У розділі 7 договору оренди сторони встановили, що в разі припинення дії договору орендар зобов'язаний повернути земельну ділянку у стані, не гірше у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.

Дострокове розірвання цього договору має здійснюватись за умови письмового попередження зацікавленої у цьому сторони не пізніше ніж за один рік до розірвання договору. У разі відсутності взаємної згоди сторін щодо його дострокового розірвання на вимогу зацікавленої сторони, ці питання вирішуються в судовому порядку (розділ 10 договору).

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив витребувати від відповідача належну йому земельну ділянку на підставі статті 387 ЦК України й зазначав, що відповідно до абзацу 3 розділу 10 договору оренди надсилав на адресу СТОВ Виробнича фірма Гуменецьке заяву про його дострокове припинення з 02 липня 2015 року, на яку товариство не відреагувало.

У своїх поясненнях відповідач погоджувався з тим, що ОСОБА_3 звертався до нього з такими листами у 2014 році.

Суд апеляційної інстанції, пославшись на те, що позивач заперечував проти продовження строку дії договору та надіслав відповідачу в обумовлені умовами договору строки заяву про його припинення, витребував передану за цим договором в оренду земельну ділянку на підставі статті 388 ЦК України, якою передбачено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, якщо воно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом (віндикація).

При цьому, не врахував, що одна з умов застосування віндикаційного позову - це відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин.

Водночас апеляційний суд не звернув увагу й на те, за змістом статті 119 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) підставами позову, які відповідно до статей 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

У випадку помилкового посилання позивача не на ту норму закону, суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.

Неправильне зазначення позивачем правової норми на обґрунтування позову та некоректне формулювання позовної вимоги не є визначальним для суду для вирішення спірних правовідносин у даній справі.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки правовим підставам заявленого позивачем позову, не визначив, яку вимогу по суті він пред'являє з урахуванням правовідносин, які виникли між сторонами, та яка норма є належною для застосування до них.

Ураховуючи зазначене, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене та ухвалити рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 141, 400, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Гуменецьке задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 19 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат