Постанова

від 11.12.2018 по справі 325/865/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 11.12.2018 Справа № 325/865/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №325/865/18 Головуючий у 1 інстанції: Апалькова О.М.

Провадження № 22-ц/807/394/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Бєлки В.Ю.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу судді Приазовського районного суду Запорізької області від 13 червня 2018 року про відмову у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_3 на рішення державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Капасюк Олени Володимирівни, стягувач: Мелітопольський міськрайонним комітет Комуністичної партії України,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на рішення державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Капасюк О.В., стягувач: Мелітопольський міськрайонним комітет Комуністичної партії України.

В обґрунтування вимог зазначив, що згідно з вироком Приазовського районного суду Запорізької області від 05 грудня 2013 року його було засуджено та стягнуто на користь Комуністичної партії України 29362 гривень. На підставі вищезазначеного судового рішення було відкрито виконавче провадження № 55297130.

Постановою Верховної ради України від 24.02.2014 року № 4202 Про звільнення політв'язнів його було звільнено з місця відбування покарання.

25 квітня 2018 року він звернувся до державного виконавця з заявою про закриття виконавчого провадження у зв'язку з тим, що його визнано політв'язнем та звільнено.

06 червня 2018 року він отримав відповідь державного виконавця про відмову у задоволенні своєї заяви.

16 грудня 2015 року постановою окружного адміністративного суду міста Києва діяльність Комуністичної партії України було заборонено, а відповідно до п.3 ч.1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження підлягає закінченню в разі припинення юридичної особи.

На підставі зазначеного просив визнати неправомірним рішення державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Капасюк О.В. від 04.06.2018 року про відмову у закінченні виконавчого провадження №55297130; зобов'язати державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Капасюк О.В. винести постанову про закінчення виконавчого провадження №55297130.

Ухвалою судді Приазовського районного суду Запорізької області від 13 червня 2018 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою судді, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм ст.ст. 447, 448 ЦПК України, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Мелітопольський міськрайонним комітет Комуністичної партії України подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване судове рішення.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що дії посадових осіб державної виконавчої служби пов'язані із виконанням цивільного позову у кримінальній справі, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що вироком Приазовського районного суду Запорізької області від 05 грудня 2013 року ОСОБА_3 було засуджено. Цим же вироком стягнуто із ОСОБА_3 на користь Мелітопольського міськрайонного комітету Комуністичної партії України матеріальну шкоду в розмірі 29362 гривні 00 копійок.

ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на рішення державного виконавця в рамках виконання вказаного вироку суду.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

05 жовтня 2016 року набрали чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

ОСОБА_3 оскаржує рішення державного виконавця про відмову у закінченні виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим на виконання вироку Приазовського районного суду Запорізької області від 05 грудня 2013 року в частині задоволення цивільного позову в кримінальному провадженні.

Підстави та порядок звернення й розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачені статтею 128 КПК України.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 128 КПК України форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, установленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним із позовним провадженням, врегульованим ЦПК України.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із частиною першою статті 448 ЦПКУ України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

Тобто право на звернення зі скаргою та порядок її розгляду й постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства та його примусовим виконанням.

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №569/12295/16-ц.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ОСОБА_3 оскаржує рішення державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання задоволеного в межах кримінального провадження цивільного позову, а тому такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану ухвалу судді не можна визнати такою, що постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу судді Приазовського районного суду Запорізької області від 13 червня 2018 року про відмову у відкритті провадження у цій справі скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 12 грудня 2018 року.

Головуючий

Судді: