Рішення
від 05.12.2018 по справі 139/829/18
МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/829/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року смт Муровані Курилівці

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючої судді Коломійцевої В.І.,

за участю:секретаря судових засідань Пилипчук В.П.,

позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача-адвоката ОСОБА_4,

представника органу опіки і піклування

Мурованокуриловецької РДА Вінницької області - Панчішен І.О.,

Представника опікунської ради при виконавчому комітеті

Рівненської сільської ради Чуплакової Н.М.

Представника служби у справах дітей Мурованокуриловецької РДА Остаповича І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування Мурованокуриловецької районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації, опікунська рада при виконавчому комітеті Рівненської сільської ради Мурованокуриловецького району, про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

11 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини.

Позов мотивувала тим, що з 14 травня 2015 року по 21 червня 2018 року перебувала з відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 21.06.2018 року після чого вони почали жити окремо. Від шлюбу мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, який з 23 лютого 2018 року проживає з батьком. На даний час позивач створила нову сім'ю та проживає в незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 в його будинку в с. Кордишівка Побережненської сільської ради Вінницького району Вінницької області, де є всі необхідні умови для проживання дитини, однак відповідач в добровільному порядку не хоче віддавати їй сина. Рішенням №1 Комісії з питань захисту прав дитини Мурованокуриловецької РДА від 18.04.2018 вирішено визначити місце проживання дитини з позивачем. Позивач має постійне місце роботи, її співмешканець також працює та отримує гарну заробітну плату, за місцем проживання вони характеризуються позитивно, тому просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 з нею, відібрати у відповідача та негайно повернути дитину їй та стягнути з відповідача понесені нею судові витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 17.09.2018 було прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_2 та відкрито провадження у справі. Розгляд справи проводиться за правилами загального позовного провадження. Вказаною ухвалою залучено для участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Мурованокуриловецької районної державної адміністрації.

05.10.2018 ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов і просив визначити місце проживання сина ОСОБА_8 саме з ним (а.с. 35-41).

Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 09.10.2018 зустрічний позов ОСОБА_3 прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 Вказаною ухвалою залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Опікунську раду при виконавчому комітеті Рівненської сільської ради Мурованокуриловецького району. Підготовче провадження було закрито, а справу призначено до розгляду по суті на 08 листопада 2018 року

Ухвалою суду від 23.10.2018 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Службу у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації.

08.11.2018 року розгляд справи був відкладений через неявку представника опікунської ради при виконавчому комітеті Рівненської сільської ради на 21.11.2018.

21.11.2018 по справі було оголошено перерву до 05.12.2018 для виклику в судове засідання дитячого психолога.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_2 підтримала свою позовну вимогу про визначення місця проживання дитини з нею, а зустрічний позов ОСОБА_3 не визнала. Суду пояснила, що з 14 травня 2015 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 Подружні відносини з чоловіком не склалися, з жовтня 2017 року вона забрала дитину та пішла проживати до своєї куми в с. Роздолівка. Через деякій час вийняла окреме житло, в якому проживала до березня 2018. Під час окремого проживання постійно давала сина чоловікові для спілкування та по декілька днів він жив у нього. 23 лютого 2018 вона знову дала дитину на декілька днів відповідачу, після чого він відмовився їй віддати сина. Декілька раз вона намагалася забрати сина, але відповідач чинив їй в цьому перешкоди, внаслідок чого вона викликала поліцію. На даний час вона створила нову сім'ю з ОСОБА_9, якій не проти того, щоб її син проживав з ними. Тому просила визначити місце проживання сина разом з нею. На запитання представника відповідача ОСОБА_4 відповіла, що через зайнятість на роботі лише чотири рази відвідувала дитину, однак знає, що дитина часто хворіє. Матеріальної допомоги не надавала, оскільки зі слів батька дитина всім необхідним забезпечена. Вважає, що батько спроможній виховувати дитину, але дитині буде краще з нею.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 та його представник позов ОСОБА_2 не визнали. Зустрічний позов підтримали з підстав, наведених у ньому.

Відповідач ОСОБА_3 зокрема пояснив, що він прожив у шлюбі з ОСОБА_2 більше двох років. Одразу після одруження працювали та мешкали у м.Києві. Після народження сина ОСОБА_2 проживала в його сім'ї в с.Рівне. Вихованням та доглядом дитини належно не займалася, порядку у будинку не підтримувала, потрібної дитині їжі не варила, часто залишала дитину саму, не приділяла достатньої уваги дитині, постійно дивилася телевізор або користувалася телефоном. У жовтні 2017 року забрала дитину та поїхала проживати в с.Роздолівку, потім поїхала в м.Київ, а на даний час як виявилося мешкає в с.Кордишівка Вінницького району. В цей період часто залишала дитину у нього, постійно привозила дитину хвору. З лютого 2018 ОСОБА_2 участі у вихованні дитини не приймала та на даний час не приймає, матеріально дитину не забезпечує. З рішенням Комісії з питань захисту прав дитини Мурованокуриловецької РДА від 18.04.2018, яким визначено місце проживання дитини разом з матір'ю, він категорично не згоден, вважає що в інтересах сина проживати саме з ним. Він має постійне місце проживання в с. Рівне Мурованокуриловецького району, умови проживання належні, син ходить до дитсадка в с.Рівне, він займається його виховання, піклується про нього, купує одежу, іграшки, забезпечує належне та достатнє харчування. Крім того, він проживає з батьками, які також мають сили та бажання доглядати за онуком, доки його нема вдома. Дитина часто хворіє, однак мати - ОСОБА_2 навіть не цікавиться станом його здоров'я, лікуванням дитини займається він. Вважає, що проживання сина разом з ним відповідає його інтересам.

Представник органу опіки і піклування Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області Панчішен І.О. в судовому засіданні позовні вимоги позивача за первісним позовом підтримала. Висновок органу опіки та піклування Мурованокуриловецької районної державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю також підтримала.

Представник служби у справах дітей Мурованокуриловецької РДА Остапович І.О., суду пояснив, що 18 квітня 2018 комісія з питань захисту прав дитини райдержадміністрації, ознайомившись з пакетом документів наданих сторонами одноголосно проголосувала за те, що б визначити місця проживання дитини разом з матір'ю, оскільки дитина маленька та потребує мами. Тому просив первісний позов задовольнити, а в зустрічному відмовити.

Представник опікунської ради при виконавчому комітеті Рівненської сільської ради Мурованокуриловецького району Чуплакова Н.М. суду пояснила, що в кінці січня 2018 року опікунською радою було прийнято рішення просити орган опіки та піклування Мурованокуриловецької райдержадміністрації клопотати перед судом про визначення місця проживання дитини ОСОБА_8 з батьком за місцем реєстрації. Вказане рішення було прийнято виходячи з того, що мати не мала постійного місця проживання. З лютого 2018 року комісія почала відвідувати сім'ю ОСОБА_2. Зазначила, що в сім'ї дитину дуже люблять, дитина забезпечена всім необхідним, в неї багато іграшок, розвиваючих ігор, книжок, сім'я забезпечена продуктами харчування та паливом, коли вони приходили постійно були фрукти, овочі, перші ліки, в будинку прибрано, зроблений ремонт приміщення. Родина ОСОБА_2 прислуховувались до органів опіки, усунула виявлені незначні недоліки. Разом з тим, враховуючи вік дитини, а також те, що на даний час мати має житло, вважає необхідним визначити місця проживання малолітньої дитини з нею.

За клопотанням відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 було допитано свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14

Свідок ОСОБА_13 суду показав, що він є рідним братом ОСОБА_3, мешкає неподалік від батьків, щодня буває у них. З лютого місяця дитиною опікується лише його брат та допомагають батьки. Мати дитини взагалі не цікавиться сином, за весь цей час лише два рази навідувалась до дитини. Дитина хворіла з лютого місяця, а вона лише в березні приїхала її провідати. Зазначив, що і раніше ОСОБА_2 належним чином не доглядала за сином, часто залишала дитину без нагляду.

Свідок ОСОБА_14 цивільна дружина брата відповідача суду показала, що з часу одруження сторони жили добре, ніколи вона не чула щоб вони сварилися. Хлопчик народився здоровий, жвавий, більшість за ним доглядала бабка. Мати не приділяла достатньої уваги дитині, постійно дивилася телевізор або користувалася телефоном, не дотримувалася раціону харчування дитини, могла залишити дитину саму, хлопчик часто хворів. З жовтня місяця відносини між сторонами погіршилися, позивач забрала дитину та виїхала з села. До лютого 2018 дитина проживала то з матір'ю, то з батьком, у матері дитина весь час хворіла, батько постійно лікував дитину.

Суд, вислухавши пояснення сторін, інших учасників справи, свідків, дослідивши та оцінивши докази, дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 Сімейного кодексу України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частини 2 і 3 статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Усі питання щодо дитини вирішуються або обома батьками, або одним з них за погодженням або мовчазною згодою другого.

При спільному проживанні батьків здійснення батьківських прав складає невід'ємну частину життя сім'ї. Коли батьки проживають окремо, вони самостійно визначають, з ким з них повинна проживати дитина.

За цивільним кодексом України (ст. 29) місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Кожна особа має право на вільний вибір місця проживання (ч. 1 ст. 33 Конституції).

Однак визначення місця проживання дітей має свою специфіку, оскільки діти, як правило, в силу своєї психічної та фізичної незрілості, фактичної нездатності проживати самостійно мають проживати разом зі своїми батьками або з особами, які їх заміняють.

Отже чинне законодавство, встановлює особисте немайнове право батьків визначати місце проживання дитини.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Різного роду суперечності повинні долатись ними самими. Коли така мета не досягається, батьки (або один з них) можуть звернутись до органів опіки та піклування або до суду.

При цьому, презюмується, що батьки дотримуються інтересів дитини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 14 травня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який 21 червня 2018 року розірвано рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області (рішення набрало законної сили 24.07.2018) (а.с. 9-10).

В шлюбі у сторін народився син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

Рішенням суду від 21.06.2018 встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з жовтня 2017 року проживають окремо, ця обставина відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Як встановлено судом, з народження дитина проживала разом з батьками за місцем проживання батька, після припинення спільного проживання сторін з жовтня 2017 до 23 лютого 2018 син проживав з матір'ю. В подальшому батько відмовився віддати дитину матері. З лютого 2018 року по сьогоднішній день дитина проживає з батьком.

Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки та піклування або судом.

За заявою ОСОБА_3 18 квітня 2018 року Комісія з питань захисту прав дитини райдержадміністрації, вирішила визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю, ОСОБА_2. Встановлено порядок участі батька, ОСОБА_3 у вихованні малолітнього сина, ОСОБА_8.

На даний час згоди між батьками щодо визначення місця проживання дитини не досягнуто.

Абзац другий ч. 1 ст. 161 СК України приписує, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх.

Таким чином, сімейне право закріплює в обов'язковому порядку, що місце проживання дитини визначається тільки виходячи з її інтересів.

Під інтересами дитини треба розуміти забезпечення умов, необхідних для її повноцінного фізичного, психічного і духовного розвитку, що є неодмінним атрибутом належного сімейного виховання.

При цьому, суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

У судовому засіданні встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_2 з 19.06.2018 зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1. З 07.08.2015 по 19.06.2018 вона була зареєстрована та проживала в с. Рівне Мурованокуриловецького району Вінницької області (а.с. 5). За час проживання на території Рівненської сільської ради ОСОБА_2 проявила себе з позитивної сторони. В громадських місцях вела себе добре, в порушенні громадського порядку не помічалася, до адміністративної відповідальності не притягувалася (а.с. 13).

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 зареєстрований по АДРЕСА_2 разом із сином - ОСОБА_8, братом - ОСОБА_13, батьком - ОСОБА_15 та матір'ю - ОСОБА_16 За місцем проживання ОСОБА_3 також характеризується виключно з позитивної сторони (а.с. 57-61).

ОСОБА_2 з 02.06.2018 працює у ТОВ "Птахофабрика Поділля" на посаді птахівника Дільниці по виробництву яєць с. Степанівка (а.с. 17) , проживає разом із співмешканцем ОСОБА_9, який теж працює на вказаному підприємстві на посаді птахівника. Його дохід, з урахуванням утримань, за період з 01.12.2017 по 31.05.2018 склав 29 087,80 грн (а.с. 16).

ОСОБА_3 з 03 травня 2018 року працює в КП "Мурованокуриловецький водоканал" підсобним працівником, а з 12 вересня 2018 року - оператором очисних споруд. Його середньомісячна заробітна плата становить 3723,00 гривень (а.с. 46, 48-49).

За місцем роботи ОСОБА_3 також характеризується позитивно (а.с. 50).

Із акту перевірки матеріально-побутових умов від 26 березня 2018 року ОСОБА_9 (а.с. 15) слідує, що останній проживає в будинку матері ОСОБА_17 разом з ОСОБА_2 та її сином ОСОБА_8. Для проживання сім'ї є всі необхідні умови. В будинку є три кімнати, кухня. Опалення пічне, в подвір'ї є криниця. Наявні погосподарські споруди: два погріба, хлів. Також є город 0,25 га.

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов від 29.05.2018 року, ОСОБА_3 (а.с. 55), будинок складається з трьох кімнат, які обладнанні пічним опаленням. В будинку створені всі належні умови для проживання та виховання онука ОСОБА_8. В кімнаті, де проживає хлопчик є дитяче ліжечко, постільна білизна, багато іграшок, книжечок та розвиваючих ігор. Є багато одягу, взуття по сезону. Продуктами харчування сім'я забезпечена. Наведено порядок на подвір'ї. Дитина влаштована в дитячий садок "Сонечко", який регулярно відвідує. Бабуся і дідусь допомагають здійснювати догляд за онуком. Хлопчик розвинутий, чітко розмовляє. Комісія вважає, що в сім'ї ОСОБА_3 безпечно і комфортно проживати дитині.

З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 з 30.11.2017 стягуються аліменти на утримання ОСОБА_8 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно (а.с. 65-66).

Разом з тим, оцінюючи умови проживання сторін, суд звертає увагу, що наданий ОСОБА_2 акт перевірки матеріально-побутових умов від 26 березня 2018 року її співмешканця - ОСОБА_9, стосується висновку щодо наявності умов для усиновлення ОСОБА_9 дитини. Крім того, у ньому зазначено про те, що ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає з матір'ю, хоча, як встановлено судом, він на той час (станом на 26.03.2018) уже проживав у батька. Також, вказаний акт не містить відомостей про те, які саме умови для проживання дитини встановлені комісією - наявність окремої кімнати, дитячого ліжка, речей, водовідведення тощо.

Відповідно до положень п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженої Постановою КМУ № 866 від 24.09.2008 (в редакції, яка діяла станом на час обстеження житла співмешканця позивача), у разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для здійснення обстеження його житлово-побутових умов та складення акта обстеження умов проживання згідно з додатком 9. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.

Тобто, в даному випадку, акт перевірки матеріально-побутових умов від 26 березня 2018 не відповідає формі, затвердженій Постановою КМУ № 866 від 24.09.2008. У ньому взагалі відсутні відомості про умови проживання та умови, які створено для виховання та розвитку дитини, що не дозволяє суду зробити висновок про те, що проживання дитини з матір'ю та її співмешканцем буде у її інтересах.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В даному випадку, відповідачем за первісним позовом надано більш достатні докази створення ним кращих умов для проживання, виховання та розвитку дитини, ніж ті, що надала позивач за первісним позовом.

Однак, як уже зазначалося, перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Тому, при вирішенні даної справи суд враховує також наступні обставини.

Так, за ініціативою суду у справі було залучено дитячого психолога НВК "ЗНЗ-ДНЗ" с.Рівне, який відвідує малолітній ОСОБА_8.

Психолог ОСОБА_18 суду показала, що під час спілкування з вихователями та малолітнім ОСОБА_8 нею було встановлено, що дитина розвивається відповідно до віку, знає всі навички згідно своїх вікових можливостей, при спілкуванні сором'язливий, тихенький, за допомогою не звертається, лякається чужих людей. Дитину до садочка регулярно приводить та забирає тато або бабуся, хлопчик завжди охайний, гарно вдягнутий. Маму в садочку бачили лише два рази, останній раз три тижня тому. Реакція на відсутність мами спокійна. Зазначила, що на даний час дитини більше прихильна до батька. Вважає, що виходячи з індивідуально-психологічних особливостей дитини, його, емоційного стану, зміна місця проживання та оточення призведе до сильного стресу у дитини.

У Принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Разом з тим, Верховний Суд у своїй постанові № 61-23711св18 від 19.09.2018 висловив правову позицію, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не є нормативним документом обов'язкового характеру у правовій системі України.

У відповідності до ст.ст. 9,18 Конвенції про права дитини одним із основоположних принципів вирішення спорів щодо дітей являється найкращий інтерес дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява N 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (п. 76).

Аналіз норм чинного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Саме тому, у цій справі, суд вважає за необхідне принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації, застосувати з урахуванням наведеної вище правової позиції Верховного Суду №61-23711св18 від 19.09.2018, як не обов'язковий для врахування, та вважає, що його не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що передбачено ст. 141 СК України та витікає зі змісту Конвенції про права дитини.

Тим більше, що поняття "розлучення" не співпадає з поняттям "визначення місця проживання", оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки і піклування, або за судовим рішенням. Обмеження у цьому разі стосуються тільки місця проживання дитини до досягнення нею чотирнадцятирічного віку.

Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Із висновку органу опіки та піклування Мурованокуриловецької районної державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_8, № 01-31/959 від 20 квітня 2018 року (а.с. 12) вбачається, що орган, на який покладено обов'язок захищати права та інтереси дітей, вважає за доцільне місце проживання малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 визначити разом з матір'ю ОСОБА_2.

Вказаний висновок було прийнято на підставі пакету документів з яких слідувало, що при перевірці матеріально-побутових умов батька малолітньої дитини, встановлено наступне: будинок складається з 3-х кімнат, кухні, ванної кімнати, опалення пічне, водопровід та каналізація проведені. У кімнаті дитини чисто, проте на кухні та у ванній кімнаті брудно, розкиданий мотлох, місце для приготування їжі не відповідає санітарно-гігієнічним нормам. Дитина часто хворіє про що свідчать медичні довідки (у хлопчика понижений гемоглобін). У ОСОБА_8 є необхідні речі відповідно до сезону, іграшки, розвиваючі ігри. Про дитину дбає бабуся. Матір'ю теж подані документи, які вказують на те, що ОСОБА_2 має можливість та умови проживання та виховання для малолітньої дитини.

Разом з тим, судом враховано, що вказаний висновок не містить жодних даних про те, які саме умови для проживання та виховання дитини за місцем проживання ОСОБА_2 були встановлені органом опіки та піклування, що дозволяли б встановити перевагу матері перед батьком при вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Відповідно ж до акту обстеження матеріально-побутових умов від 29.05.2018 року, ОСОБА_3 було враховано та повністю усунено усі недоліки встановлені при підготовці органом опіки та піклування наведеного висновку.

Також, відповідачем за первісним позовом надано суду протокол засідання від 29.01.2018 та рішення від 30.01.2018 опікунської ради Рівненської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, яким рекомендовано Службі у справах дітей Мурованокуриловецької РДА залишити проживати дитину ОСОБА_8 за місцем реєстрації біля батька (а.с. 62-64).

При цьому, з протоколу засідання опікунської ради слідує, що медпрацівником ОСОБА_20 в ході обговорення питання щодо визначення можливості проживання дитини з батьком звернуто увагу на те, що дитина ОСОБА_8 часто хворіє, має недостатню для його віку вагу тіла і має бути під наглядом медпрацівників.

У висновку № 01-31/959 від 20 квітня 2018 року також зазначено, що дитина часто хворіє про що свідчать медичні довідки (у хлопчика понижений гемоглобін). З довідки Мурованокуриловецького МРЦПМСД від 22.02.2018 слідує, що дитина ОСОБА_8 хворів з 07.01.2018 по 10.02.2018 з діагнозом ГРВІ. Гострий піратрахеобронхіт (а.с. 52).

З довідки Мурованокуриловецької ЛКК № 405 від 27.03.2018 слідує, що ОСОБА_8 знаходився на амбулаторному лікуванні в КУ Мурованокуриловецька ЛПЛ з 12.03.2018 по 27.03.2018 з діагнозом гострий ринофарингіт. Аденоїди ІІ ст. (а.с. 51). З 12.09.2018 по 25.09.2018 ОСОБА_8 також хворів з діагнозом ГРВІ. Гострий бронхіт (а.с. 53).

Отже, суд вважає доведеним хворобливий стан хлопчика. Однак, зважаючи на ту обставину, що на хворобливість дитини звернуто увагу медпрацівником ще 29.01.2018 (а.с. 64), а ОСОБА_8 постійно проживає з батьком, лише починаючи з лютого 2018 року, то будь-яких підстав стверджувати, що зазначений стан виник внаслідок недбалого ставлення батька до виконання своїх обов'язків, не має. Вказана обставина не встановлена також органами опіки та піклування Рівненської сільської ради, Мурованокуриловецької РДА та Службою у справах дітей. Натомість, як встановлено судом, батько хлопчика повністю виконує свої обов'язки щодо свого сина, зокрема, вчасно звертається за медичною допомогою у разі захворювання останнього. Ним, також, підписано Декларацію про вибір сімейного лікаря для лікування ОСОБА_8 (а.с. 54). Малолітній ОСОБА_8 з народження проживає у будинку батька, має тісний зв'язок із бабусею та дідусем по татовій лінії.

Посилання відповідача на те, що позивач не належним чином виконує свої батьківські обов'язки не знайшло свого підтвердження. Будь-яких доказів цього відповідач суду не надав. Разом з тим, суд враховує, що мати дитини по мірі можливості, раз в два місяця відвідувала сина, привозила йому подарунки.

Тобто, в даному випадку, суд вважає встановленим однакове любляче ставлення до дитини обох батьків.

Європейський суд з прав людини у згадуваній справі "М. С. проти України" зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Щодо першого аспекту, наведеного ЄСПЛ, то його захист закріплений у національному законодавстві України, зокрема і в ст. 161 СК України, в якій наведено перелік обставин, що мають братися до уваги при вирішенні спору щодо місця проживання малолітньої дитини та які досліджувалися судом у цій справі вище.

Зокрема, судом не встановлено особливої непридатності або не благополучності обох сімей позивача та відповідача.

Саме тому, суд у цій справі, акцентує увагу на другому аспекті та вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивач за первісним позовом, на даний час, не має власного житла. Факт її реєстрації в помешканні матері свого співмешканця, на думку суду, становить у собі потенційну можливість порушення спокійного та стійкого середовища проживання малолітньої дитини.

Відповідач же за первісним позовом проживає у будинку своїх батьків. Останні, як було встановлено, приймають активну участь у догляді та вихованні онука. Він являється повноправним членом їх сім'ї, повністю забезпечений іграшками, книжками та розвиваючими іграми. Хлопчик для свого віку розвинутий, чітко розмовляє.

Із довідки НВК Сонечко с. Рівне № 157 від 04.10.2018 року вбачається, що дитина відвідує дитячий садок ДНЗ Сонечко НВК ЗНД-ДНЗ , до якого його приводить і забирає батько ОСОБА_3. Дитина здорова, доглянута, завжди чиста та охайна (а.с. 56).

Це також свідчить про безпечність, спокійність та стійкість середовища у якому проживає малолітній ОСОБА_8

Суд, не маючи доказів того, що мати дитини здатна забезпечити кращі умови його проживання, ніж ті у яких він знаходиться сьогодні з батьком, у звичній для нього обстановці та оточенні, а також зважаючи на його прихильність до батька,психологічну неготовність малолітнього до зміни стійкого середовища у якому він перебуває без будь-яких наслідків для нього, на що звернула увагу в судовому засіданні дитячий психолог, - не може допустити навіть імовірності порушення інтересів дитини.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним визначити місце проживання дитини саме з батьком - позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_8, так як останній у повній мірі здатний забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини, що буде повністю відповідати її інтересам та вимогам Закону.

При цьому суд відмічає, що таке рішення суду не позбавляє можливості та обов'язку кожного з батьків, приймати участь у вихованні, спілкуванні та матеріальному утриманні дитини.

У відповідності до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою незалежно від проживання або перебування кожного із них.

Згідно ст. 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому із батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

При наявності спору чи таких стосунків між батьками, що не уможливлюють укладення договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини, в порядку ст. 158 СК України за заявою мати або батька дитини орган опіки і піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

В той же час, статтею 159 СК України врегульовується питання вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї. Так, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Таким чином законодавчо закріплено право на спілкування з дітьми та участі у їх вихованні того з батьків, хто не проживає спільно з дітьми та відповідно обов'язок того з батьків, з ким проживають діти, не чинити перешкод у здійсненні такого права.

Отже, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) має гарантоване законом, рівне з батьком дитини право на спілкування зі своєю дитиною та право на її виховання. При цьому таке право повинно реалізовуватись саме в прямих контактах з дітьми, тобто на побаченні з ними, що є основною формою особистого спілкування.

Відповідно до положень ст. 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Судом по даній справі не допитувався малолітній ОСОБА_8, оскільки останній не є спроможним з урахуванням його вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища (залежність від впливу батьків та інших дорослих на його поведінку) усвідомити реальний зміст власних дій.

Разом з тим, суд роз'яснює сторонам, що відповідно до ст. 160 СК України вони не позбавлені права звернутися до суду з новим позовом у будь-який час після досягнення сином 10-річного віку, коли спір щодо визначення місця проживання дитини, яка досягла десяти років, вирішується з урахуванням думки самої дитини.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з первісного позивача на користь первісного відповідача слід стягнути 704 грн 80 коп. сплаченого останнім судового збору.

Керуючись ст.ст. 21, 24, 33, 51 Конституції України, ст.ст. 9, 18 Конвенції про права дитини, ст.ст. 19, 141, 160, 161, 171 СК України, ст. 29 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування Мурованокуриловецької районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації, опікунська рада при виконавчому комітеті Рівненської сільської ради Мурованокуриловецького району, про визначення місця проживання дитини, - задоволити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 704 гривні 80 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_9, РНОКПП: НОМЕР_2, зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2.

Третя особа-1: Орган опіки та піклування Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області, код ЄДРПОУ: 04051069, місцезнаходження: Вінницька область, смт Муровані Курилівці, вул. Соборна, 74.

Третя особа-2: Служба у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області, код ЄДРПОУ: 34560538, місцезнаходження: Вінницька область, смт Муровані Курилівці, вул. Соборна, 74.

Третя особа-3: Опікунська рада при виконавчому комітеті Рівненської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, код ЄДРПОУ: 04327071, місцезнаходження: Вінницька область, Мурованокуриловецький район, с. Рівне, вул. Центральна, 6.

Рішення складено 12.12.2018.

Суддя:

СудМурованокуриловецький районний суд Вінницької області
Дата ухвалення рішення05.12.2018
Оприлюднено13.12.2018
Номер документу78510029
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —139/829/18

Рішення від 05.12.2018

Цивільне

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Коломійцева В. І.

Ухвала від 23.10.2018

Цивільне

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Коломійцева В. І.

Ухвала від 09.10.2018

Цивільне

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Коломійцева В. І.

Ухвала від 17.09.2018

Цивільне

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Коломійцева В. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні