Постанова

від 06.12.2018 по справі 909/175/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2018 р. Справа №909/175/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Карнидал Л.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лінісе-Тлумач» , вих. №2018/6-27 від 27.06.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/333/18 від 17.10.2018)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2018 (повний текст рішення складено15.06.2018, суддя Скапровська І.М.)

у справі № 909/175/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лінісе-Тлумач» (надалі ТзОВ «Лінісе-Тлумач» ), м. Тлумач, Івано-Франківська область

до відповідача ОСОБА_2 районної ради, м. Тлумач, Івано-Франківська область

про визнання права власності на матеріали (товари); визнання незаконним (недійсним) та скасування п.1 рішення ОСОБА_2 районної ради №634-36/15 від 22.10.2015

за участю учасників справи:

від позивача: ОСОБА_3 - директор, ОСОБА_4Є - адвокат (ордер ІФ № 061566 від 29.11.2018, довіреність № Д18-02-6 від 19.02.2018)

від відповідача: ОСОБА_5 - представник (довіреність №164/01-17/01 від 17.09.2018)

ВСТАНОВИВ:

09.03.2018 ТзОВ Лінісе-Тлумач звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ОСОБА_2 районної ради про визнання права власності на матеріали (товари); визнання незаконним (недійсним) та скасування п.1 рішення ОСОБА_2 районної ради №634-36/15 від 22.10.2015 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог а.с. 95-97 том І).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2018 у справі № 909/175/18 у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази порушення, невизнання або оспорювання ОСОБА_2 районною радою особистого немайнового або майнового права та інтересу позивача, тобто порушення, невизнання або оспорювання відповідачем права позивача на матеріали (товари), придбані ним згідно договорів купівлі-продажу та поставки. Крім того, оскаржуючи рішення ОСОБА_2 районної ради позивач також не надав суду доказів порушення його права чи охоронюваного законом інтересу, внаслідок прийняття відповідачем такого рішення.

Не погоджуючись з даним рішенням, ТзОВ Лінісе-Тлумач подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що оскільки спірний об'єкт не був зданий в експлуатацію у встановленому порядку, а також державна реєстрація права власності на такий об'єкт не проводилася, то відповідно позивач набув права власності на матеріали, які були використані в процесі цього будівництва на підставі ч.3 ст. 331 ЦК України. Проте, внаслідок прийняття ОСОБА_2 районною радою рішення № 634-36/15 від 22.10.2015, позивача було позбавлено права власності на товари (матеріали), які було використано при спорудженні котельні і придбані на підставі договору поставки № 10/02-13 від 10.07.2013 та договору купівлі-продажу №15.07.2013 Т від 15.07.2013,.

Представники скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали повністю. На підтвердження своїх доводів, апелянтом було подано заяви із долученям додаткових доказів (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/5487/18 від 26.09.2018 та за №01-04/1081 від 03.12.2018).

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/4599/18 від 06.08.2018), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд, встановив наступне.

17.07.2013 між ТзОВ Західтеплоенергоінвест-Тлумач (протоколом загальних зборів учасників товариства № 07/02/07-18 від 07.02.2018 змінено назву на ТзОВ Лінісе-Тлумач ) (замовник) та ТзОВ Західна теплоенергетична будівельна компанія (виконавець) було укладено договір на проведення проектних робіт № 32/13, за умовками якого виконавець зобов'язується на свій ризик виконати, за завданням замовника проект по реконструкції котельні по вул. Винниченка в м. Тлумачі Івано-Франківської області (а.с. 20-22, 25-26 том І).

На підставі вказаного договору було розроблено робочий проект Реконструкція котельні по вул. Винниченка, м. Тлумач, Івано-Франківська область . Даним проектом передбачалося будівництво котельні для опалення приміщень лікарні, адміністративних і житлових будівель (а.с. 131-195 том ІІ).

Згодом, 01.04.2014 між ТзОВ Західтеплоенергоінвест-Тлумач та ТзОВ Західна теплоенергетична будівельна компанія було підписано акт №32 здачі-приймання проектно-вишукувальної, науково-технічної продукції (а.с. 27 том І).

Позивач зазначає, що з метою реалізації даного проекту ним було укладено ряд договорів з іншими суб'єктами господарювання, згідно з якими позивач придбав будівельні матеріали на загальну суму 417 171,28 грн., а також здійснено будівельні роботи по проекту із використанням вказаних матеріалів при спорудженні котельні ЦРЛ по вул. Винниченка в м. Тлумач Івано-Франківської області, доказом чого є, на думку позивача, договір №20Ч-13 від 29.07.2013 (а.с. 52-58 том І).

Як доказ придбання матеріалів на суму 417 171,28 грн, позивачем долучено договір купівлі-продажу №15.07.2013 Т від 15.07.2013 та видаткові накладні до нього № ФОП - 0001 від 15.07.2013 на суму 36 214,19 грн, №ФОП - 0002 від 12.09.2013 на суму 42 457,82 грн, № ФОП - 0003 від 19.09.2013 на суму 50 956,87 грн, № ФОП - 0004 від 23.09.2013 на суму 63 988,79 грн, №ФОП - 000048 від 30.09.2013 на суму 6 382,33 грн, а також договір поставки №10/02-13 від 10.07.2013 та видаткові накладні до нього №ФОП -0002 від 30.07.2013 на суму 84 965,71 грн, № ФОП- 0003 від 21.08.2013 на суму 132 205,57 грн (а.с. 40-51 том І).

Позивач визнає, що жодних правочинів із ОСОБА_2 районною радою щодо розпорядження товарами (матеріалами), використаними при спорудженні нежитлової будівлі - котельні по вул. Винниченка, буд 80а, м. Тлумач, ним не укладалися.

22.10.2015 ОСОБА_2 районною радою було прийнято рішення № 634-36/15 "Про внесення змін до перелік об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, що перебувають в управлінні ОСОБА_2 районної ради", яким включено до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селища та міста району, що перебувають в управлінні ОСОБА_2 районної ради нежитлове приміщення (прибудову до котельні з навісом) загальною площею 93,4 кв.м вартістю 87 168,00 грн., розташоване за адресою м. Тлумач, вул. Винниченка 80 а згідно з додатком. Вищевказане приміщення передано в оперативне управління ОСОБА_2 центральній лікарні (а.с. 23 том І).

Позивач вважає, що внаслідок прийняття 22.10.2015 ОСОБА_2 районною радою рішення № 634-36/15, його було позбавлено права власності на товари (матеріали), придбані на підставі договору поставки № 10/02-13 від 10.07.2013 та договору купівлі-продажу №15.07.2013 Т від 15.07.2013.

В зв'язку з наведеним, позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на придбані ним матеріали (товари) та визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення ОСОБА_2 районної ради 6 демократичного скликання № 634-36/15 від 22.10.2015 "Про внесення змін до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, що перебувають в управлінні ОСОБА_2 районної ради" в частині п.1, з посиланням на ст.ст. 319, 331, 392 ЦК України, ст.ст.32, 36, 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та вимог ст.ст.4, 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В свою чергу відповідач проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим та безпідставним. Зокрема, стверджує, що ОСОБА_2 районною радою не вчинялося будь-яких дій щодо обмеження права власності позивача на придбані ним матеріали (товари); позивачем не надано доказів, що вказані матеріали знаходяться саме на території ОСОБА_2 центральної лікарні чи були використані при спорудженні приміщення котельні. Також вказав на те, що всі матеріали і роботи були придбані у 2013 році і є підстави вважати, що строк позовної давності, визначений ст.257 ЦК України, сплив. Щодо вимоги позивача про визнання незаконним (недійсним) та скасування рішення ОСОБА_2 районної ради 6 демократичного скликання № 634-36/15 від 22.10.2015 в частині п.1., відповідач вказав на те, що районна рада, приймаючи вищезазначене рішення, діяла в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений Конституцією України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Оскільки на момент прийняття такого рішення ніхто із суб'єктів господарювання не висловлював претензій щодо права власності на спірний об'єкт, враховуючи, що приміщення знаходиться на території, яка зареєстрована за ОСОБА_2 районною радою і перебуває в користуванні ОСОБА_2 центральної районної лікарні, виявлену споруду було зараховано до майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району. В підтвердження своїх заперечень подав копію листа ОСОБА_2 центральної районної лікарні №717 від 05.10.2015, копії висновку про вартість об'єкта оцінки, акту ревізії фінансово-господарської діяльності ОСОБА_2 центральної районної лікарні за період з 01.10.2012 по 30.06.2015 №04-21/13 від 28.09.2015, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 84-90 том І).

Крім того, на думку відповідача, позивач погодився з таким рішенням, оскільки 22.10.2015 між ОСОБА_2 центральною районною радою та позивачем було укладено договір оренди нерухомого майна №247, за умовами якого останній отримав спірний об'єкт в оренду (а.с. 91-94 том І).

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Як вбачається із наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, у томі числі, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Як зазначалося вище, предметом спору у даній справі є питання щодо визнання права власності на матеріали, які були використані позивачем при спорудженні котельні по вул. Винниченка в м. Тлумач на території ОСОБА_2 центральної районної лікарні.

Об'єктами цивільних прав відповідно до ст. 177 ЦК України є речі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Речі поділяються на рухомі та нерухомі. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ст. 179, ст.181 ЦК України).

За приписами ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст.144 ГК України вбачається, що майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом.

Згідно ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

За змістом статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Проте, позивачем не надано суду жодних доказів, які би підтверджували його право користування земельною ділянкою по вул. Винниченка в м. Тлумач. Як і не подано доказів, які би надавали йому право проектування та спорудження (будівництво, реконструкція) об'єкта котельні на території ОСОБА_2 центральної районної лікарні по вул. Винниченка в м. Тлумач Івано-Франківської області.

Факт порушення законодавства України, що регулює відносини в сфері містобудування при спорудженні ТзОВ Лінісе-Тлумач спірної котельні, визнається і самим позивачем. Зокрема, ним у позовній заяві та апеляційній скарзі підтверджується, що не було отримано містобудівних умов та обмежень, відсутня дозвільна документація на початок і закінчення виконання будівельних робіт, а також зазначає, що об'єкт не зданий в експлуатацію.

Тобто, позивачем не додержано встановленого законом порядку виконання будівельних робіт і введення об'єкта в експлуатацію, жодних доказів про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт із будівництва спірного об'єкта та вводу його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до суду не надано і матеріали справи таких документів не містять.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності, позивач обґрунтовує свої вимоги з посиланням на ч.3 ст. 331 ЦК України, якою передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Колегія суддів погоджується, що до виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва. Проте, звертає увагу на те, що дана стаття регулює правовідносини сторін при наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Натомість, як встановлено судом та не заперечується і самим позивачем, спірне будівництво здійснювалося без отримання дозвільної документації, відтак є самочинним, відповідно такі правовідносини регулюються статтею 376 ЦК України.

За змістом ст.392 ЦК України вбачається, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування положень наведеної норми є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Зазначені положення стосуються випадків, коли наявне, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв'язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого речового права на майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Отже, до предмета доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Тобто, стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Проте, як вбачається зі змісту відзиву на позовну заяву та відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 78-82, 174-177 том І), ОСОБА_2 районна рада не заперечує права власності на вказані позивачем у позовній заяві матеріали (товари), оскільки, як зазначає, ніякого відношення до них немає. Стверджує, що жодних дій щодо обмеження такого права відповідачем не вчинялося. Між ТзОВ Лінісе-Тлумач та ОСОБА_2 районною радою відсутні правові стосунки, оскільки жодних правочинів між сторонами щодо розпорядження такими товарами (матеріалами) не укладалися.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів того, що відповідачем вчиняються будь-які дії щодо обмеження права власності на зазначені у позовній заяві матеріали (товари). В матеріалах справи відсутні докази порушення, невизнання або оспорювання ОСОБА_2 районною радою, особистого немайнового або майнового права та інтересу позивача, тобто порушення, невизнання або оспорювання відповідачем права позивача на матеріали (товари) придбані ним згідно договорів купівлі-продажу та поставки.

Щодо твердження позивача про те, що внаслідок прийняття 22.10.2015 ОСОБА_2 районною радою рішення № 634-36/15, позивача було позбавлено права власності на товари (матеріали), придбані на підставі договору поставки № 10/02-13 від 10.07.2013 та договору купівлі-продажу №15.07.2013 Т від 15.07.2013, колегія суддів вважає голослівним, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які би підтвердили, що перелічені ним матеріали (товари) знаходяться по вул. Винниченка в м. Тлумач на території ОСОБА_2 центральної районної лікарні та були використані при спорудженні приміщення котельні.

Посилання скаржника на Робочий проект Реконструкція котельні по вул. Винниченка, м. Тлумач, Івано-Франківська область , як на доказ здійснення ним будівництва котельні по вул. Винниченка в м. Тлумач Івано-Франківської області (а.с. 131-195 том ІІ), колегія суддів вважає необґрунтованим, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 31 Закону України статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

Згідно Порядку розроблення проектної документації на будівництво об'єктів, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 16.05.2011 № 45 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23.03.2012 № 122), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.06.2011 за № 651/19389, проектні роботи - роботи, пов'язані зі створенням проектної документації для об'єктів будівництва.

Цей Порядок визначає процедуру розроблення проектної документації на будівництво об'єктів та поширюється на суб'єктів містобудування.

Для забезпечення проектування об'єкта будівництва замовник повинен надати генпроектувальнику (проектувальнику) вихідні дані на проектування .

Основними складовими вихідних даних є : містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

Тобто, для розроблення проектної документації на будівництво об'єкта передує отримання замовником дозвільної документації, що як встановлено судом вище позивачем не було здійснено.

Відтак, з огляду на викладене, позивач, оскаржуючи рішення ОСОБА_2 районної ради, також не надав суду доказів порушення його права чи охоронюваного законом інтересу, внаслідок прийняття відповідачем такого рішення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, в зв'язку з чим позов до задоволенню не підлягає.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що до даних правовідносин про визнання права власності слід застосувати позовну давність.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право через суд.

Суд зазначає, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

З огляду на те, що суд встановив відсутність порушення права чи інтересу позивача у даних правовідносинах з відповідачем, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості без застосування позовної давності.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволені позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено свої доводи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2018 у справі № 909/175/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Кордюк Г.Т.

ОСОБА_1