Рішення

від 13.12.2018 по справі 905/1825/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.12.2018 м.Харків Справа № 905/1825/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор'євій М.В., розглянувши справу за

позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРІМЕТ ГРУП» , м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СХІДЕНЕРГО» відокремлений підрозділ «Курахівська теплова електрична станція» , м.Курахове, Донецька область

про стягнення 51080,31грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, за довір.

від відповідача: не з'явився

Обставини справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРІМЕТ ГРУП» , м.Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СХІДЕНЕРГО» відокремлений підрозділ «Курахівська теплова електрична станція» , м.Курахове, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 51080,31грн., з яких: 48000,00 - основний борг; 635,00грн. - 3% річних; 45,31грн. - індекс інфляції; 2400,00грн. - пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №4008-ВЭ-КуТЭС від 22.02.18р. в частині оплати вартості отриманого товару.

В якості правових підстав позову позивач зазначив, зокрема, положення ст.ст.526, 625 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1825/18.

Ухвалою суду від 05.10.18р. позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

16.10.18р. до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду від 22.10.18р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1825/18; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 20.11.18р.

19.11.18р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що вимоги позивача, викладені в позовній заяві визнає частково, При цьому, у прохальній частині відзиву відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ТОВ ПАРІМЕТ ГРУП та з метою врегулювання спору між сторонами мирним шляхом просить розгляд справи відкласти.

Розмір витрат на правову допомогу відповідач вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає критеріям розумності та співмірності зі складністю справи у зв'язку з чим на думку відповідача заявлені вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 20.11.18р. судове засідання відкладено на 13.12.18р.

11.12.18р. до суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі (з додатками) на підставі ст.231 ГПК України у зв'язку зі сплатою суми основного боргу та відсутністю предмету спору.

13.12.18р. до суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог та письмові пояснення.

У заяві про зменшення позовних вимог позивач зменшує позовні вимоги у зв'язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу та збільшує позовні вимоги щодо стягнення: 3% річних; індексу інфляції; пені.

Суд залишає без розгляду вказану заяву позивача, оскільки вона подана з порушенням п.2.ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 13.12.18р. представник позивача з'явився та надав пояснення по справі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

22.02.18р. між позивачем (постачальник) Товариством з обмеженою відповідальністю ПАРІМЕТ ГРУП та відповідачем (покупець) Товариством з обмеженою відповідальністю ДТЕК Східенерго відокремлений підрозділ «Курахівська теплова електрична станція» , укладений договір поставки №4008-ВЭ-КуТЭС від 22.02.18р. (далі за текстом - договір), згідно, якого в порядку та на умовах, передбачених даним договором, постачальник зобов'язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення, код згідно УКТ ВЕД 8406 (надалі - продукція), в асортименті, кількості, у строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в специфікації (п.1.1. договору).

Згідно п.1.2. договору, покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, яка постачається у його власність у відповідності з умовами даного договору.

Відповідно до п.4.1. договору, поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та у строки, узгоджені сторонами в даному договорі. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми якісними показниками, які супроводжуються одним документом про якість та/або одним товаросупровідним документом.

Умови поставки продукції - DDP, згідно Інкотермс -2010 , з урахуванням умов та вказівок, що містяться в даному договорі. Узгоджене місце призначення поставки: склад ДТЕК Курахівська ТЕС, м.Курахове, вул. Енергетиків, 34. Постачальник несе всі видатки, пов'язані з поставкою продукції, до моменту її постачання в узгоджене місце призначення поставки (п.4.2. договору).

Пунктом 4.3. договору передбачено, що постачальник зобов'язаний надати покупцю наступні документи: рахунок; податкову накладну; видаткову накладну; відповідні товаросупровідні накладні (залізничну/товарно-транспортну накладну), сертифікат якості заводу-виробника та/або паспорт; сертифікат відповідності (у випадку, якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації); дозвіл Держгірпромнагляду (у випадку, якщо отримання даного документу обов'язково згідно нормам діючого законодавства); інструкцію (керівництво) з експлуатації (у випадку, якщо даний документ передбачений); технічну документацію, передбачену п.2.4. даного договору. Документи (крім податкових накладних), постачальник зобов'язан надати покупцю разом з продукцією, яка постачається.

Згідно п.5.1. договору, загальна суму договору складає 48000,00грн. в тому числі ПДВ 8000,00грн. Толеранс (відхилення від кількості) поставки продукції складає 0.

Ціна на продукцію, яка постачається постачальником встановлюється сторонами у специфікації (п.5.2. договору).

Розрахунки за продукцію, яка постачається постачальником по даному договору здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 30 календарний день від дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 даного договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (п.5.4. договору).

Кінцеві взаєморозрахунки між покупцем та постачальником здійснюються на підставі даних якості, кількості, асортименту та комплектності продукції, визначених у відповідності до розділу 2 даного договору (п.5.5. договору).

Відповідно до п.6.8. договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, на письмову вимогу постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки оплати від вартості своєчасно не оплаченої продукції, однак не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції.

Строк нарахування покупцем постачальнику штрафних санкцій по договору не обмежується 6 місяцями з моменту коли зобов'язання мало бути виконано по договору, у зв'язку з чим, штрафна санкція підлягає нарахуванню за весь період нарахування зобов'язань (п.6.11. договору).

Даний договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.18р., а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання сторонами грошових зобов'язань (п.8.1. договору).

Договір підписаний представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Згідно специфікації, що міститься у тексті договору, сторонами визначено найменування продукції, одиницю виміру, кількість, та узгоджено, що позивач (постачальник) постачає покупцю (відповідачу) продукцію, загальною вартістю 48000,00грн. з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу обумовлену у специфікації продукцію на підставі видаткової накладної №РН-0000001 від 17.03.18р. на суму 48000,00грн.

Поставлена позивачем продукція згідно вказаної видаткової накладної на загальну суму 48000,00грн., була прийнята представником відповідача, що підтверджується підписом представника отримувача (відповідача) на відповідній видатковій накладній без зауважень та заперечень.

Щодо відсутності проставлення печатки відповідача на видатковій накладній №РН-0000001 від 04.01.18р. суд, зазначає, що в силу п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку це є правом, а не обов'язком сторони господарської операції.

Повноваження особи, яка приймала продукцію та підписувала вказану видаткову накладну №РН-0000001 від 17.03.18р. на суму 48000,00грн. з боку відповідача підтверджуються наявним в матеріалах справи нарядом на отримання ТМЦ №21 від 14.03.18р. на ім'я провідного спеціаліста ВЗ ОСОБА_2

Доказів того, що особа яка приймала продукцію з боку відповідача за видатковою накладною №РН-0000001 від 17.03.18р. не мала повноважень на вчинення таких дій, суду не надано.

Вищевказана видаткова накладна містить посилання на договір поставки №№4008-ВЕ-КуТЕС від 22.02.18р.

Факт отримання від позивача продукції з боку відповідача за вищевказаним договором не спростовується.

Оплата отриманої продукції по видатковій накладній №РН-0000001 від 17.03.18р. на суму 48000,00грн. відповідачем не здійснювалася.

Таким чином, за твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору поставки №4008-ВЭ-КуТЭС від 22.02.18р. свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав.

Отже, за відповідачем обліковується заборгованість за вказаним договором з оплати продукції, отриманої по видатковій накладній №РН-0000001 від 17.03.18р. в загальному розмірі 48000,00грн.

Листом №59/04 від 18.04.18р., претензіями №60/04 від 19.04.18р. та від 19.06.18р. позивач звертався до відповідача з вимогою погасити заборгованість на суму 48000,00грн.

Проте відповідач вимоги претензій не виконав, заборгованість залишилась не сплаченою.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом у даній справі.

Крім суми основного боргу, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних у сумі 635,00грн., інфляційні втрати в сумі 45,31грн. та пеня в сумі 2400,00грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору поставки №4008-ВЭ-КуТЭС від 22.02.18р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п.4.1. договору поставки сторонами узгоджено, що поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та у строки, узгоджені сторонами у специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п.5.4. договору, розрахунки за продукцію, яка постачається постачальником по даному договору здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 30 календарний день від дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 даного договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Згідно п.4.3. договору постачальник зобов'язаний надати покупцю одночасно з поставленою продукцією наступні документи: рахунок; податкову накладну; видаткову накладну; відповідні товаросупровідні накладні (залізничну/товарно-транспортну накладну); сертифікат якості заводу виробника та/або паспорт; сертифікат відповідності (у випадку, якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації); дозвіл Держгірпромнагляду (в разі, якщо отримання даного документу є обов'язковим згідно норм чинного законодавства); інструкцію по експлуатації (в разі, якщо даний документ передбачений); технічну документацію, передбачену п.2.4 даного договору.

Відповідно до п.4.5. договору сторонами передбачено, що в разі не отримання документів, передача яких є обов'язковою за договором, покупець має право затримати оплату за продукцію.

Суд зазначає, що виставлення рахунків за змістом означених положень договору не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 Цивільного кодексу України.

Крім того, за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.09.2009р. у справі №3-3902к09, від 29.09.2009р. у справі №37/405, а також у постанові Верховного Суду від №910/9472 від 23.01.18р., в яких суд зазначив, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати певні кошти та ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 Цивільного кодексу України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за надані послуги.

Відповідно до ст.662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначено вище за умовами п.4.3. договору товаросупровідні документи повинні надаватись покупцю одночасно з продукцією.

Відповідно до п.2.2. договору приймання продукції здійснюється на підставі фактичних даних якості та кількості у відповідності зі звичаєм ділового обігу. Під звичаєм ділового обігу сторони розуміють перевірку дотримання постачальником умов даного договору стосовно кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та/або упаковки продукції у відповідності до Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 15.06.1965р. №П-6 зі змінами та доповненнями та Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 25.04.1966р. №П-7 зі змінами та доповненнями, в частині, що не суперечить умовам даного договору.

Згідно з п.12 Інструкції Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості від 15.06.1965р. №П-6 приймання продукції по кількості здійснюється за транспортними та супровідними документами (рахунком фактурі, специфікації, опису, упакувальним ярликам та інш.) відправника (виробника). Відсутність зазначених документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відсутні.

Згідно з п.14 Інструкції Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості від 25.04.1966р. №П-7 приймання продукції по якості і комплектності здійснюється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними й особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність, що поставляється продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення по якості, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Тобто, відсутність передачі товаросупровідної документації має оформлюватися відповідним актом.

Крім того, згідно п.4.4. договору в разі поставки продукції без товаросупровідної документації, що має наслідком неможливість здійснити приймання продукції по кількості, якості, асортименту, комплектності, покупець має право відмовитись від приймання такої продукції.

Проте, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось .

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Також в матеріалах справи відсутні докази наявності невідповідності поставленої продукції щодо якості, кількості, асортименту та комплектності продукції, визначених у відповідності до розділу 2 даного договору.

За вказаних підстав, відповідач мав сплатити вартість продукції, отриманої від позивача згідно видаткової накладної №РН-0000001 від 17.03.18р. до 16.06.18р. (включно).

Враховуючи, наведені вище норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем товару по договору поставки №4008-ВЭ-КуТЭС від 22.02.18р. у останнього виникло зобов'язання з його оплати.

Сплату заборгованості за продукцію отриману по видатковій накладній №РН-0000001 від 17.03.18р. відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів на рахунок позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, контррозрахунку заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов'язання за договором поставки №4008-ВЭ-КуТЭС від 22.02.18р. щодо повної оплати поставленого товару у строки обумовлені сторонами договору поставки, не виконав, а отже прострочив виконання зобов'язання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного суду не надано.

При цьому, судом встановлено, що протягом розгляду справи в суді відповідач сплатив позивачеві за спірними зобов'язаннями суму боргу в розмірі 48000,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №2117306001 від 29.11.2018р. на суму 24000,00грн. та №2117308317 від 30.11.18р. на суму 24000,00грн.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 48000,00грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З наведених підстав суд закриває провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 48000,00грн. на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 635,00грн. та інфляційні втрати в сумі 45,31грн., а також відповідно до п.6.8. договору пеню в сумі 2400,00грн.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування 3% річних, інфляційних нарахувань та пені.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно наданого розрахунку, нарахування 3% річних здійснено позивачем за період з 19.04.18р. по 27.09.18р. на суму боргу в розмірі 48000,00грн.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що позивачем вірно визначений період таких нарахувань, проте розмір таких нарахувань складає 639,12грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 635,00грн.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 635,00грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, судом встановлено, що розмір таких нарахувань складає 569,62грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 45,31грн.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні нарахування у розмірі 45,31грн.

Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Водночас, порушення зобов'язано є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст.230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.6.8. договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, на письмову вимогу постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки оплати від вартості своєчасно не оплаченої продукції, однак не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції.

Провівши перерахунок пені судом встановлено, що розмір таких нарахувань за період з 19.04.18р. по 27.09.18р. складає 7372,27грн.

Приймаючи до уваги п.6.8. договору, яким визначено, що розмір пені не може бути більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення неустойки у вигляді пені в розмірі 2400,00грн., що складає 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Перевірка розрахунку 3% річних, інфляції та пені судом здійснено за допомогою програмного забезпечення «Ліга Закон» .

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно положень ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката , в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката , визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката , необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

У прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00грн.

В підтвердження витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00грн., позивачем надано: копію договору про надання юридичних послуг від 01.07.18р., копію акта наданих послуг №2 від 25.08.18р., копію платіжного доручення №179 від 30.08.18р. на суму 10000,00грн.

Відповідач у поданому до суду відзиві зазначає, що розмір витрат, визначений позивачем на правову допомогу, є необґрунтованим, неправомірним, завищеним та не співмірним з ціню позову, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідач також зазначає, що позивачем у наданих документах зазначена загальна вартість робіт без їх детальної конкретизації (відсутній розрахунок вартості складових наданих послуг, час, витрачений на виконання відповідних робіт, тощо).

Дослідивши зміст наданих позивачем документів в підтвердження понесених витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне:

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

В матеріалах справи містяться договір про надання юридичних послуг від 01.07.18р., укладений між ТОВ Юридична компанія ОСОБА_2 правових сил в особі директора ОСОБА_1 (виконавець) та ТОВ ПАРІМЕТ ГРУП (замовник), довіреність ТОВ ПАРІМЕТ ГРУП від 03.08.18р., видана на ім'я ОСОБА_1 При цьому, зі змісту наданих документів не вбачається, що ОСОБА_1 є адвокатом, а також не вбачається, що послуги за актом №2 від 25.08.18р. були надані позивачу безпосередньо адвокатом.

Будь-яких належних доказів у підтвердження надання послуг адвокатом (ордеру, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю) до матеріалів справи не надано.

Відтак, у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 10000,00грн., які визначені останнім як витрати на правничу допомогу.

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73, 74, 76, 79, 81, 86, 129, 207, п.2 ч.1 ст.231, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ПАРІМЕТ ГРУП , м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Східенерго відокремлений підрозділ «Курахівська теплова електрична станція» м.Курахове, Донецька область про стягнення основного боргу в сумі 48000,00грн., 3% річних в сумі 635,00грн., інфляційних витрат в сумі 45,31грн. та пені в сумі 2400,00грн., задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 48000,00грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Східенерго (вул. Енергетиків, буд. 34, м.Курахове, Мар'їнський район, Донецька область, 85612; код ЄДРПОУ 31831942) відокремлений підрозділ «Курахівська теплова електрична станція» (вул. Енергетиків, буд. 34, м.Курахове, Мар'їнський район, Донецька область, 85612; код ЄДРПОУ 26160824) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПАРІМЕТ ГРУП (вул. Стрийська, буд. 4, м.Київ, 03062; код ЄДРПОУ 40835782) 3% річних в сумі 635,00грн., інфляційні втрати в сумі 45,31грн., пеню в сумі 2400,00грн., судовий збір в розмірі 1762,00грн.

Відмовити в задоволенні вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Східенерго відокремлений підрозділ «Курахівська теплова електрична станція» , м.Курахове, Донецька область на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПАРІМЕТ ГРУП , м.Київ витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 13.12.18р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.12.18р.

Суддя М.О. Лейба